БИТВА БІЛЯ РІКИ


* * *

1] Щойно добігли трояни до броду ріки вирової,

2] До струменистого Ксанту, що Зевс породив несмертельний,

3] їх розділив там Ахілл, і одних він погнав по рівнині

4] Прямо до міста, шляхом, де за день перед тим утікали

5] З страхом ахеї, коли лютував там осяйливий Гектор.

6] Так в сум'ятті утікали й трояни. Глибоким туманом

7] Гера їм путь застелила, щоб стримати їх. Половину ж

8] До срібнохвилої річки і тоней глибоких притис він, -

9] Падали в хлань вони з шумом великим, і хвилі бурхливо

10] Зануртували, і стогін оббіг береги. А трояни

11] З криком пливли тут і там, розбурханим несені виром.

12] Як од навали вогню сарана порятунку шукає

13] Й хмарою мчить до ріки, а дихання вогню нездоланне

14] Раптом настигне її, і вся вона падає в воду, -

15] Так же і гнані Ахіллом мужі і повози з кіньми

16] Ксанту глибінь вирову упереміж заповнили густо.

17] Він же, народжений Зевсом, на березі списа облишив,

18] До тамариска його прислонивши, й на бога подібний

19] Кинувсь з одним лиш мечем і, жорстоке замисливши діло,

20] Став довкруг себе рубати, і вістрям посічених зойки

21] Страшно лунали навколо, і кров'ю вода обагрилась.

22] Як величезним дельфіном сполохані дрібні рибини

23] У потаємних глибинах затоки затишної прагнуть

24] Швидше сховатись, а він пожирає, кого лиш настигне, -

25] Так і троянські мужі у хлані бурхливої річки

26] Крились під кручами. Руки свої на убивстві втомивши,

27] З річки Ахілл дванадцять забрав юнаків ще живими,

28] Щоб за Патроклову, сина Менойта, смерть одплатити.



29] Витяг з води їх, од страху чмелених, мов оленів юних,

30] Руки назад їм скрутив покроєним рівно ремінням,

31] Що на собі вони зверху на тканих хітонах носили,

32] Й товаришам передав одвести до човнів глибодонних,

33] Сам же до річки вернувся, весь повен жагою убивства.



34] Трапився там Лікаон йому, син Дарданіда Пріама,

35] Що вибігав із води, той самий, кого він, напавши

36] Раптом вночі, застав у саду його рідного батька

37] І захопив у полон, тоді як той гострою міддю

38] Віття смоковниць зрізав молодих для поруччя на повіз.

39] Тут несподіваним лихом Ахілл надійшов богосвітлий.

40] Бранця на Лемнос продав він тоді, збудований гарно,

41] На корабель посадивши, - купив його син Іасона.

42] А Етіон, із Імбрії гість, заплативши великий

43] Викуп, звільнив і в Арісбу його відіслав богосвітлу.

44] Втікши відтіль, незабаром дістався він отчого дому.

45] З Лемносу так повернувшись, із друзями днів одинадцять

46] Він веселивсь. На дванадцятий - бог його в руки Ахілла

47] Раптом оддав, а той його мав до оселі Аїда

48] Перепровадити, хоч не хотів він туди відпливати.

49] Зразу ж помітив його прудконогий Ахілл богосвітлий,

50] Як без щита і шолома, без списа, він зовсім був голий:

51] Все поскидав-бо із себе, тікаючи з річки, і потом

52] Весь знемагав він, і мліли йому від утоми коліна.

53] З запалом мовив Ахілл до свойого відважного духу:



54] «Леле! Великеє диво на власні бачу я очі!

55] Знову трояни відважні, яких у бою повбивав я,

56] Мають на ясний виходити світ із підземної пітьми,

57] Так же, як цей повернувся, уникнувши смертної днини,

58] Проданий мною на Лемнос священний, і сивого моря

59] Глиб не затримав його, хоч узяв багатьох проти волі.

60] Отже, сьогодні гострого списа мойого зазнає

61] Він на собі, що довідався я і упевнився серцем,

62] Чи він повернеться знов відтіля, чи його не відпустить

63] Життєподавча земля, що й сильніших мужів не пускає».



64] Так він, ждучи, міркував. А той до Ахілла бентежно

65] Сам наближавсь, щоб коліна з благанням обняти, душею

66] Прагнув-бо смерті лихої уникнути й чорної Кери.

67] Ратищем довгим уже замахнувся Ахілл богосвітлий,

68] Щоб його вдарить, а той нахилився, підбігши, й коліна

69] Міцно обняв йому. Спис пролетів над плечем і уп'явся

70] В землю, порив свій жадаючи тілом наситити людським.

71] Той же, одною рукою з благанням обнявши коліна,

72] Другою міцно вхопив і тримав мідногострого списа

73] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:



74] «Змилуйся, зглянься, Ахілле, тебе на колінах благаю!

75] Перед тобою-бо, паростку Зевсів, благальник достойний:

76] В тебе першого я споживав від дарунків Деметри

77] В день, коли ти захопив мене в нашім саду врожаїстім

78] І, відірвавши від батька й від друзів, на Лемнос священний

79] Бранця продавши, аж сотню биків ти за мене одержав.

80] Нині ж я втроє б тобі заплатив. Лиш дванадцять минуло

81] Днів як, стільки зазнавши біди, до свого Іліона

82] Я повернувся. І знову мене віддає в твої руки

83] Доля лиха. Ненависний, як видно, я Зевсові-батьку,

84] Що в твої руки віддав мене. Коротковічним родила

85] Мати мене Лаотоя, дочка староденного Альта, -

86] Альта, який войовничим правує народом лелегів,

87] Владар в Педасі нагірнім, при березі Сатніоенту.

88] Донька його серед інших Пріама дружиною стала.

89] Двох вона нас породила, й обох ти життя нас позбавиш!

90] Вже одного із нас, богоподібного ти Полідора,

91] В лавах передніх приборкав, уразивши ратищем гострим.

92] Нині й зі мною це станеться лихо. Уже не надіюсь

93] Рук я уникнуть твоїх, якщо бог їх до мене наблизив.

94] Тож тобі інше скажу я, а ти це прийми в своє серце:

95] Не убивай мене! Гектор - мій брат не єдиноутробний,

96] Той, що твого могутнього вбив щиросердого друга».



97] Так до Ахілла з благанням уклінним звертався Пріамів

98] Син світлосяйний, та в відповідь слово почув неласкаве:



99] «Не говори мені, блазню, про викуп, облиш ці розмови!

100] Поки Патрокла ще не настигла смертельна година,

101] Серцю моєму було іще любо помилувать часом

102] Трої синів, - багатьох я, узявши живцем, перепродав.

103] Нині ж тому не уникнути смерті, кого мені прямо

104] В руки віддасть божество біля мурів оцих іліонських,

105] Був би то хто із троян чи тим більш - із нащадків Пріама.

106] Отже, мій любий, умри! І чого це тобі так тужити?

107] Вмер же Патрокл, а кращий од тебе він був набагато!

108] Що ж ти, не бачиш, який я могутній та ще й уродливий?

109] Славного батька я син, і мати у мене - богиня.

110] Але й на мене є смерть, і Доля чигає всевладна.

111] Буде то вранці уже, чи надвечір, чи саме опівдні, -

112] Хтось і до мене надійде в бою й відбере мою душу,

113] Списом ударивши гострим чи з лука сягнувши стрілою».



114] Мовив він так. А у того і серце, й коліна ослабли.

115] Списа свого уронив і на землю осів, розпростерши

116] Руки обидві. Ахілл же свій вихопив меч двоєсічний

117] І коло шиї в ключицю ударив, аж глибоко в тіло

118] Гострений меч увігнавсь. Лікаон повалився на землю



119] Ницьма, і чорною кров'ю навколо земля обагрилась.

120] Тіло за ноги вхопивши, у річку Ахілл його кинув

121] І, похваляючись, слово до нього промовив крилате:



122] «От і лежи там між рибами! Будуть вони невідчутно

123] Кров тобі з рани вилизувать. Мати тебе не оплаче,

124] Опорядивши на ложі. Скамандр вировий твоє тіло

125] В хвилях своїх понесе аж у лоно безкрайого моря.

126] Граючи в плесах морських, із чорної вигулькне хлані

127] Риба, щоб білим, смачним Лікаоновим жиром живитись.

128] Згиньте ж усі, поки ми в Іліон увійдемо священний,

129] Я - женучи вас, а ви - утікаючи швидко від мене.

130] Не допоможе й Потік вам, що в вирі сріблястому котить

131] Хвилі свої, хоч би й скільки биків ви несли йому в жертву

132] Й коней живими у вир йому кидали однокопитих.

133] Всі ви загинете долею злою й заплатите вповні

134] І за Патроклову смерть, і за чорну загибель ахеїв,

135] Що біля бистрих човнів, як мене не було, ви побили».



136] Мовив він так. І розігнавсь Потік своїм серцем сильніше,

137] В мислях почав міркувать, богосвітлого як би Ахілла

138] Змусити бій припинить, од троян одвернути загибель.



139] Син же Пелеїв тим часом із списом своїм довготінним

140] Астеропея настиг, віддать його прагнучи смерті, -

141] Сином той був Пелегона, якого на світ породили

142] Аксій широкотечійний і Акессамена-державця

143] Старша дочка Перібоя, - він з нею з'єднався в коханні.

144] Кинувсь до нього Ахілл, а той, гострі два держачи списи,

145] Вийшов із річки назустріч. Уклав йому в серце відвагу

146] Ксант у гніві тяжкім за загублених воїнів юних,

147] Що вздовж ріки повбивав їх без жалю Ахілл прудконогий.

148] Тож як, один на одного йшовши, зійшлись вони близько,

149] Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:



150] «Хто і з яких ти мужів, що посмів мені вийти назустріч?

151] Діти бездольних усі, хто з моєю відвагою стрівся».



152] В відповідь мовив йому осяйливий син Пелегонів:

153] «Духом великий Пеліде, навіщо про рід мій питаєш?

154] Я із Пеонії буйнородючої, дальнього краю,

155] Воїв пеонських при довгих списах я привів із собою,

156] Вже одинадцятий день як прибув я до стін Іліона.

157] Рід же мій Аксій почав, що потоком широким струмує,

158] Аксій, що кращої річки й немає у цілому світі.

159] Він списоборця родив, Пелегона, від нього ж, як кажуть,

160] Я народивсь. Повоюймо ж тепер, світлосяйний Ахілле!»



161] Так він з погрозою мовив. І зразу ж Ахілл богосвітлий

162] Ясен підняв пеліонський. Двома в нього кинув списами

163] Астеропей, бо був на обидві руки боєздатний.



164] Списом одним йому в щит він ударив, проте не пробивши

165] Того щита: перешкодило золото, божий дарунок.

166] Списом же другим Ахіллові він на правиці подряпав

167] Лікоть, і чорная бризнула кров. Та жадливе до тіла

168] Ратище гостре, над ним пролетівши, у землю вп'ялося.

169] Зразу ж тоді і Ахілл, бистролетний свій ясен піднявши,

170] В Астеропея метнув, щоб життя його тут же позбавить.

171] Схибив, проте, він і вцілив у берег ріки крутобокий, -

172] До половини встромився в те урвище спис ясеновий.

173] Сам же Пелід від стегна свій вихопив меч гостролезий

174] І на троянина кинувсь. Та марно вже тойґнамагався

175] Вирвати з кручі рукою могутньою ясен Ахіллів.

176] Тричі його він розхитував, прагнучи вирвати з ґрунту,

177] Тричі втрачав свою силу. Вчетверте хотів він зігнути

178] І пополам розламать ясеновий спис Еакідів,

179] Тільки ж раніше Ахілл з нього вирвав мечем його душу.

180] В черево біля пупка він поцілив його, і на землю

181] Вилились нутрощі всі, і позбувсь він дихання, і пітьма

182] Очі йому вповила. Ахілл до грудей його кинувсь,

183] Весь обладунок зірвав і так, похваляючись, мовив:



184] «Так і лежи! Змагатись з потомком могутнього Зевса

185] Навіть нащадкам Потоку бурхливого все ж непосильно.

186] Ти говорив, що від бога ти широкохвилого родом,

187] Я ж від великого батька Кроніда походженням гордий.

188] Від Еакіда Пелея-бо я народився, численних

189] Володаря мірмідонян, Еак же від Зевса походить.

190] Скільки могутніший Зевс за потоки, що в море збігають,

191] Стільки могутніші й Зевса потомки, ніж діти потоків.

192] Перед тобою великий Потік, - якби міг, то за тебе

193] Він заступився б, - та з Зевсом Кронідом змагатись нелегко.

194] З ним не зрівняється ні Ахелой, течією могутній,

195] Ні Океану-ріки глибохвилої сила велика,

196] Що випливають із нього і ріки, і море широке,

197] Води потоків, джерел, і струмків, і криниці глибокі.

198] Але жахається й він блискавиці великого Зевса

199] Й грому страшного, коли той з небесних висот загуркоче».



200] Так він сказав, і мідного списа із урвища вирвав.

201] Астеропея ж, дихання позбавивши, кинув лежати

202] В чистім піску, де чорная хвиля його заливала.

203] Риби й в'юнисті угри навколо в воді метушились,

204] Тлустощі жирні із нирок його обгризаючи смачно.

205] Сам же Ахілл до пеонів вирушив збройнокомонних,

206] Що полохливо уздовж вирової ріки утікали,

207] Щойно побачивши, як з них найкращий у січі жорстокій

208] Впав від руки і меча безпощадного сина Пелея.



209] Далі він ще Терсілоха й Мідона убив, Астіпіла,

210] Мнеса і Трасія, з ними ж і Енія та Офелеста.

211] Ще багатьох повбивав би пеонів Ахілл прудконогий,

212] Та розгнівавсь на нього Потік тоді глибокохвилий,

213] Постать прибравши людську, і гукнув із глибин буйнохвилих:



214] «Гей, ти, Ахілле, від інших сильніший, в зухвальстві жахливий

215] Більше за всіх! Тобі завжди богове сприяють безсмертні!

216] А як Кротон троян тобі видав тепер на поталу,

217] В поле жени їх од мене і справу чини там жахливу.

218] Повні-бо трупів мої привабливо лагідні води,

219] Й течій своїх я не можу пробить до священного моря,

220] Трупами стиснутий в гирлі, а ти все зухвало вбиваєш!

221] Годі уже, перестань! Мене жах обіймає, владарю!»



222] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

223] «Хай буде так, як сказав ти, паростку Зевсів, Скамандре!

224] Знищення ж високодумних троян не раніш припиню я,

225] Ніж зажену в Іліон їх і в битві поміряю сили

226] З Гектором - він подолає мене, чи його я здолаю».



227] Мовив це й знов за троян він узявся, на бога подібний.

228] До Аполлона звернувся Потік тоді глибокохвилий:



229] «О срібнолукий, дитино Кронідова, що ж ти наказу

230] Зевса не слухаєш? Він же тобі заповідував пильно,

231] Ставши при війську троян, боронити їх, поки не зійде

232] Сутінь вечірня і пітьмою ниви родючі не вкриє».



233] Так він сказав. Ахілл тоді, списом славетний, зіскочив

234] З кручі в середину хвиль, і знялись вировим вони валом,

235] Ринув потік течією бурхливою й без ліку мертвих

236] Воїв поніс, що лежали їх купи, Ахіллом убитих.

237] Трупи на сушу потік викидав, ревучи, наче бик той

238] Оскаженілий. Живих же, рятуючи з течій струмистих,

239] У вировій глибочіні укрив, у безодні прозорій.

240] Хвиля страшна круг Ахілла з бурхливим напором знялася

241] Й тяжко ударила в щит його. Він на ногах своїх дужих

242] Встоять не міг, і, за в'яз пишнолистий, великий вхопившись

243] Міцно руками своїми, він дерево вирвав з корінням.

244] Раптом звалилася круча, і хвилю покрило струмисту

245] Віття густе, бо в'яз загатив усю річку собою,

246] В воду звалившись. Ахілл з глибочіні підвівсь вирової,

247] Страхом охоплений, скочив на ноги швидкі й по рівнині

248] Бистро помчав. Але бог потоку великий од нього

249] Не відставав; весь, стемнівши, підвівсь бойовий він спинити

250] Запал ясному Ахіллові й згубу троян одвернути.

251] Зразу ж одскочив Пелід на відстань списового лету,

252] Швидкістю схожий своєю із ловчим орлом чорнокрилим,

253] Що між летючих птахів наймогутніший і найбистріший.



254] Схожий з орлом, він умкнув, лиш озброєння мідне на грудях

255] Страшно бряжчало. Від течій Скамандру тікаючи, швидко

256] Біг він, та вслід йому мчав і потік із оглушливим ревом.

257] Як садівник, що з криниць темноводних спрямовує струмінь

258] В сад плодоносний, щоб кожну зросити у ньому рослину,

259] Заступа взявши, між грядок рівчак од сміття очищає,

260] І набігає вода, і дрібні камінці за собою,

261] Шумно дзюркочучи, котить по схилові плідного саду,

262] І обганяє того, хто течію чисту проводив, -

263] Так і Ахілла тепер, хоч який він швидкий та проворний,

264] Бурний потік настигав - боги набагато сильніші.

265] Скільки разів намагавсь прудконогий Ахілл богосвітлий

266] Встояти проти води, щоб узнать, чи не всі вже погнались

267] Вічні богове за ним, що в широкому небі домують, -

268] Стільки ж і Зевсом напоєних хвиль вирового потоку

269] Вал величезний на плечі Ахіллові падав. З одчаю

270] Вище підскакував він, та, бурхливо розлившись навколо,

271] З ніг його вал той збивав і пісок виривав під ногами.

272] Й став тут благати Ахілл, на широке поглянувши небо:



273] «Зевсе, наш батьку! Невже-бо не зглянеться хто із безсмертних

274] І не врятує мене від потоку? Все потім я стерплю.

275] Із небожителів передо мною ніхто так не винен,

276] Як моя матінка люба, що лжею мене ошукала.

277] Тож говорила вона, що під муром троян міднобронних

278] Від бистролетних лише Аполлонових стріл я загину.

279] Чом не убив мене Гектор, із воїв тутешніх найкращий?

280] Доблесний муж подолав би, і доблесний гідно поліг би.

281] Нині ж безславною смертю доводиться тут загибати,

282] Як свинопас молодий у буянні осінньому річки,

283] Що понесла його, тільки-но став її вбрід переходить».



284] Так говорив він, і враз підійшли Посейдон і Афіна

285] Та біля нього спинилися, людську прибравши подобу,

286] Рук доторкнулись руками й словами його утішали.

287] Став тоді так Посейдон говорити, землі потрясатель:



288] «Сину Пелеїв, не дуже лякайся й не бійся нічого!

289] Є неабиякі в тебе, за згодою Зевса самого,

290] З-поміж богів оборонці - я сам і Паллада Афіна.

291] Доля тобі не судила загинуть у хвилях потоку,

292] Він незабаром одступить од тебе, побачиш це й сам ти.

293] Слушну пораду тобі ми дамо, якщо хочеш послухать:

294] Рук не складай у бою, обопільно однаково грізнім,

295] Поки за мур Іліона славетний троян позагониш,

296] Що утікають зі страхом. А, в Ректора подих однявши,

297] До кораблів повертайся. Дамо тобі славу здобути!»



298] З цими словами обоє вони до безсмертних вернулись.



299] Він же, бадьорості з мови тієї набувши, подався

300] Вмить на рівнину. Усю її геть заливало водою,

301] Плавало в хвилях багато озброєння гарного й мертвих

302] Тіл юнаків. Ахілл же, підносячи високо ноги,

303] Прямо ішов проти нурту, й не міг його стримать широкий

304] Плин течії, - міць у нього велику вдихнула Афіна.

305] Але не зменшив напору й Скамандр, і проти Пеліда

306] Гнівом ще більшим скипів, і, хвилю ще вищу на нього

307] Знявши, словами такими ріку Самоента покликав:



308] «Брате мій любий! Удвох подолать цього мужа могутність

309] Конче нам треба, бо скоро Пріамове місто велике

310] Він поруйнує, - в бою проти нього не встоять трояни!

311] Допоможи ж мені швидше й з підгірних джерел і поточин

312] Ложе глибоке наповни, бурхливу здіймаючи хвилю,

313] Хай невгамовною повінню рине й несе деревини,

314] З гуркотом котить каміння, й здолаємо дикого мужа,

315] Що пересилює всіх і з безсмертними хоче рівнятись.

316] Не допоможе, гадаю, ні врода йому, ані сила,

317] Ані озброєння гарне: усе-бо в глибокій безодні

318] Тванню засмоктане вгрузне. Його ж я самого прикрию

319] Ринню морською, а зверху піску ще велику насиплю

320] Купу, щоб навіть костей Ахіллових люди ахейські

321] Не позбирали, - під тванню такою його я сховаю.

322] Це ж йому буде й могила, й не треба вже буде ахеям

323] Пагорб над ним насипать і землі віддавати останки».



324] Мовивши це, на Ахілла метнувсь він, здіймаючи хвилю,

325] З ревом, шумуючи піною, й кров'ю, і трупами мертвих.

326] Високо вгору знялася напоєна Зевсом багряна

327] Хвиля, готова поглинути славного сина Пелея.

328] Злякано скрикнула Гера тоді, боячись за Ахілла,

329] Щоб не втягнув у свій вир потік його глибокохвилий,

330] І до Гефеста вона, свого любого сина, звернулась:



331] «Встань, кривоногий, дитя моє! Силами в битві з тобою

332] Гідним помірятись ми вирового вважаємо Ксанта.

333] Вийди на поміч мерщій, розпали своє полум'я буйне.

334] З заходу кликнуть Зефіра і з півдня бурхливого Нота

335] Йду я, щоб грізною бурею з моря вони налетіли

336] І, неугасний роздмухавши пломінь, і голови, й зброю

337] Геть спопелили троянам. А сам ти над берегом Ксанту

338] Винищ дерева і кинься на води з вогнем, не піддайся

339] Ані солодким потока словам, ні суворим погрозам.

340] І не спиняй свого шалу, аж поки сама тебе лунко

341] Я не покличу, - тоді лиш погасиш вогонь безустанний».



342] Так говорила, й Гефест роздмухав палаючий пломінь.

343] Спеошу вогонь запалав на оівнині і без ЛІКУ меотвих



344] Воїв спалив, що лежали їх купи, Ахіллом убитих.

345] Висохла всюди рівнина, і знітились води прозорі.

346] Мовби осінній Борей, що дощами зволожену ниву

347] Сушить раптово на радість тому, хто її обробляє, -

348] Висохла так навколо рівнина, і воїнів мертвих

349] Трупи згоріли. На річку він полум'я кинув яскраве.

350] І зайнялися вогнем тамариски, і в'язи, і верби,

351] Взявся і лотос вогнем, і рясні очерети, й латаття, -

352] Все, що густо круг течій струмистих ріки проростало.

353] Риби й в'юни, знемагаючи, ці - в вировій-глибочіні,

354] Ті - в течії струменистій - туди і сюди метушились,

355] Подихом биті палким велемудрого бога Гефеста.

356] Взявся вогнем весь Потік і, озвавшись до нього, промовив:



357] «Ні, Гефесте, ніхто із богів проти тебе не встоїть, -

358] Годі й мені у бою з вогнедишним тобою змагатись!

359] Киньмо борню, - хай троян хоч і зараз Ахілл богосвітлий

360] Вижене з міста! Навіщо б я їх боронив та змагався!»



361] Так говорив він, весь в полум'ї, й світлі кипіли вже хвилі.

362] Як над великим вогнем розігрітий котел закипає

363] З салом розтопленим вепра, якого як слід годували,

364] Дрова палають сухі, і сало в котлі аж клекоче, -

365] Так же і хвилі Потоку палали й вода клекотіла.

366] Став він і плинути далі не міг, знеможений жаром,

367] Що велемудрий ним дихав Гефест. Із благанням до Гери

368] Врешті звернувся Потік і слово їй мовив крилате:



369] «Геро, чому серед інших богів лиш на мене одного

370] Син твій розгнівався? Перед тобою не стільки я винен,

371] Скільки інші богове, що стали троянам на поміч.

372] Можу-бо я, якщо так ти накажеш, її припинити, -

373] Хай же припинить і він. Крім того, тобі я клянуся

374] Згубної днини од війська троянського не одвертати,

375] Навіть коли б ненаситним охоплена полум'ям Троя

376] Вся запалала в огні, що його запалили ахеї!»



377] Тільки-но Гера-богиня почула це білораменна,

378] Мовила так до Гефеста вона, свого любого сина:



379] «Годі, Гефесте, дитя моє славне! Адже не годиться

380] Бога безсмертного кривдити нам задля смертного люду!»



381] Так говорила, й Гефест вогонь погасив божественний.

382] Хвилі назад повернулись до течій своїх струменистих.

383] Як вгамувалася Ксантова сила, обидва негайно

384] Бій припинили. Хоч сердилась Гера, а стримала зваду.

385] Та серед інших богів учинилася раптом страшенна

386] Звада, - серця з їх грудей поривались у сторони різні.

387] З шумом великим зіткнулись вони, аж земля застогнала

388] Й небо велике вгорі загриміло. З висот олімпійських



389] Зевс їх почув, і радістю серце у нього заграло

390] В грудях, коли він побачив, як битись богове зійшлися.

391] Довго вони не вагалися. От розпочав тоді битву

392] Щитопробивний Арей, із мідяним ратищем перший

393] Кинувся він на Афіну і слово їй мовив лайливе:



394] «Знову ти, мухо собача, на зваду богів підбиваєш,

395] Горда й зухвала, куди завела тебе високодумність?

396] Не пам'ятаєш хіба, як сина Тідея підбила

397] Ранить мене, а сама спрямувала свій спис проти мене

398] Й перед очима усіх пройняла мені тіло прегарне.

399] Нині ж за вчинене зло сподіваюсь тобі відомстити».



400] Мовлячи так, по страшній, отороченій пишно егіді,

401] Що не проб'є її й Зевсова блискавка, тяжко ударив, -

402] В неї Арей закривавлений списом ударив великим.

403] Трохи назад одступивши, камінь схопила Афіна

404] Чорний, великий, пощерблений, - за давнини його в поле

405] Ціла громада людей прикотила межу позначати.

406] Вцілила в шию Ареєві ним і всю міць одібрала.

407] Впавши, він вкрив сім пелетрів, скупав у пилюці волосся,

408] Брязнула зброя на нім. Засміялась Паллада Афіна

409] І з похвальбою до нього промовила слово крилате:



410] «Дурню, то й досі не знав ти, наскільки міцніша твоєї

411] Сила моя, що зважився нині зі мною рівнятись!

412] Матері так ти своєї спокутуєш врешті прокльони, -

413] Лиха наслала вона тобі в гніві за те, що ахеїв

414] Кинув і став ти до помочі високодумним троянам».



415] Мовивши це, одвернула Афіна ясні свої очі.

416] В час той Арея, що тяжко стогнав, Афродіта за руку,

417] Зевсова донька, взяла, і з натугою він опритомнів.

418] Щойно це Гера-богиня побачила, білораменна,

419] Зразу ж вона до Афіни промовила слово крилате:



420] «Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!

421] Знову ця муха собача веде людовбивцю Арея

422] Крізь колотнечу жорстокого бою. Жени її далі!»



423] Мовила так, і побігла Афіна, радіючи серцем,

424] І, Афродіту догнавши, ударила в груди рукою

425] Дужою. В тої ж і любеє серце, й коліна зомліли.

426] Разом лежали обоє вони на землі многоплідній,

427] І з похвальбою Афіна промовила слово крилате:



428] «От якби й інші богове, що стали троянам на поміч,

429] Вийшовши разом на бій проти мідянозбройних ахеїв,

430] Стійкі й відважні так само були, як ота Афродіта,

431] Що проти сили моєї змагатись прийшла за Арея, -

432] То із цією війною давно б уже ми покінчили

433] І Іліон зруйнували б, прегарно збудоване місто!»



434] Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна.

435] До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:



436] «Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить

437] В час, коли б'ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу,

438] В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись!

439] То починай же. Ти - віком молодший. Мені ж починати

440] Буде негарно - й родивсь я раніш, і досвідчений більше.

441] Блазню дурний ти із серцем безпам'ятним! Ти ж і забути

442] Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона,

443] Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса

444] Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися

445] За договірну платню, й він почав нам накази давати.

446] Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста,

447] Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне.

448] Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих

449] Пасти на зритих ярами узгір'ях лісистої Іди.

450] А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори

451] Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав

452] Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив.

453] Руки і ноги над ними погрожував нам він зв'язати

454] Міцно й на острів далекий продати обох у неволю.

455] Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю.

456] Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися,

457] Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам.

458] Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш

459] Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни

460] Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини».



461] В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:



462] «Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним

463] Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних

464] Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно

465] Повним буяють життям, годуючись ниви плодами,

466] Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно

467] Зваду між ними оцю, - лай люди самі повоюють».



468] Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором

469] З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю.

470] Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів,

471] З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:



472] «Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу

473] Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу!

474] Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер?

475] Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі

476] Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних,

477] Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись».



478] Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.



479] І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,



480] На стрілометну богиню напала із словом лайливим:



481] «Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла

482] Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде,

483] Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю

484] Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив.

485] Краще по горах на звірів тобі лісових полювати,

486] Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись.

487] як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки

488] Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною».



489] Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила

490] Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши

491] З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим.

492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі.

493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка,

494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши,

495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось,

496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши.

497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:



498] «В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно

499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає.

500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш,

501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала».



502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром

503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала.

504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася.

505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю

506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна,

507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу

508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:



509] «Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба

510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?»



511] В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:



512] «Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна

513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади».



514] Так між собою вони розмову провадили щиру.

515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну,

516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно,

517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї.

518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись,

519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми,

520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же

521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих.

522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке

523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,



524] Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, -

525] Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.



526] В час той старезний Пріам на башті стояв божественній.

527] Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали

528] Гнані жахом трояни, - тож опору більше чинити

529] Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко,

530] Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув:



531] «Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки

532] Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько

533] Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні.

534] А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути,

535] Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори:

536] Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!»



537] Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, -

538] Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч

539] Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель.

540] Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті,

541] Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини

542] Мчали. Гнав списом Ахілл їх шалено, й невпинно кипіло

543] Люттю в нім серце могутнє, і прагнув він славу здобути.

544] Високобрамну взяли б тоді Трою синове ахейські,

545] Коб не сам Феб-Аполлон додав Агенорові духу -

546] Син богосвітлий то був Антенора, міцний, бездоганний, -

547] В серце снаги надихнув йому Феб, а сам біля нього

548] Став, прихилившись до дуба, густою окритий імлою,

549] Щоб одвернути од нього ненатлої смерті обійми.

550] Той же, лише-но Ахілла побачивши, городоборця,

551] Став у чеканні, і серце страшенно йому колотилось.

552] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:



553] «Горе! Якщо утікать від Ахілла могутнього стану

554] Тим же шляхом я, яким усі інші біжать полохливо,

555] Швидко мене дожене він і карка зітне боягузу.

556] А коли їм я надам в сум'ятті утікати безладно

557] Перед Пелідом, а сам в інший бік побіжу від цих мурів

558] По іліонській рівнині, аж поки дістанусь до Іди

559] Та між ярами її в гущині лісовій заховаюсь...

560] А як уже звечоріє, у світлій скупаюся річці,

561] З тіла обмию весь піт і назад в Іліон повернуся.

562] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?

563] Раптом помітить мене він, як з міста помчу по рівнині,

564] Кинеться наздоганяти, услід побіжить і настигне, -

565] Не пощастить тоді Кер мені й смерті уникнути злої.

566] Видимо, цей чоловік серед інших людей найсильніший.

567] А чи не вийти мені і з ним перед містом зустрітись?

568] Мабуть, і в нього тіло для гострої міді вразливе,



569] В ньому одна лиш душа, і люди його називають



570] Смертним, - але вшанував його славою Зевс громовладний».



571] Мовив і, зібраний весь, дожидав він Ахілла, й відважне

572] Серце його поривалося битись і збройно змагатись.

573] Наче пантера з гущавини лісу виходить сміливо

574] Мужеві взустріч мисливому, й серце її не жахнеться,

575] І не злякається, хоч би почувши і псів валування;

576] Хоч би й забігши вперед, - її влучить мисливий стрілою,

577] Навіть і пройнята списом, вона не втрачає відваги

578] В серці і рветься або подолать, або мертвою впасти, -

579] Так Антенора славетного син, Агенор богосвітлий

580] Не захотів утікать, не помірявши сили з Ахіллом.

581] Виставив перед собою він щит, на всі боки округлий,

582] Списа в Ахілла націлив і голосно крикнув до нього:



583] «Мабуть, велику надію ти мав, світлосяйний Ахілле,

584] Місто відважних троян сьогодні ж таки зруйнувати!

585] Дурню, багато нещасть вам випаде ще через Трою!

586] Знайдеться в нашому місті багато ще воїв могутніх,

587] Щоб, захищаючи любих батьків і дружин із дітками,

588] Наш Іліон боронить. Тут тебе твоя доля настигне,

589] Хоч войовник ти й завзятий, і навіть твій вигляд жахає!»



590] Мовив і гострого списа важенного кинув рукою, -

591] Втрапив, не схибивши, спис у голінку тому, під коліном,

592] Аж забряжчала жахливо нова наголінниця, кута

593] З олова, - ратище мідне пробити її не здолало

594] Й набік відскочило: божий дарунок став на заваді.

595] Зразу ж тоді богорівного вдарив Пелід Агенора

596] Списом, та славою вкритись йому Аполлон не дозволив,

597] Вихопив з бою, густим Агенора укривши туманом,

598] І неушкодженим дав йому з битви жорстокої вийти.

599] Сам же Пеліда лукавством одвів од троян дальносяжець,

600] На Агенора із вигляду ставши у всьому подібним,

601] Кинувсь тікать од Ахілла, а той став його доганяти.

602] Довго він гнався за ним по широкому полю пшеничнім,

603] Тиснучи в бік, де глибокохвилий Скамандр протікає.

604] Трохи попереду біг Аполлон, все заманював ближче,

605] І наздогнати його щохвилини Ахілл сподівався.

606] Інші ж трояни тим часом жаданого міста добігли

607] Натовпом цілим, і втеклими зразу наповнився город.

608] З них вже ніхто не насмілювавсь більш поза мурами міста

609] Інших чекать, щоб дізнатися, хто від біди врятувався,

610] Хто залишився убитий. І хвилею всі утікали

611] В город, кого лиш могли донести туди ноги й коліна.

* * *



Примітки
75. Благальник - гість, який про щось благає, - згідно з давніми віруваннями греків, перебував під опікою Зевса. Лікаон як колишній Ахіллесів бранець їв хліб у його домі, отже, якоюсь мірою вважає себе Ахіллесовим гостем. Саме тому він і звертається до нього як благальник, сподіваючися, що освячений традицією звичай врятує йому життя.

194. Ахелой - одна з найбільших у Греції рік (нині - Аспропбтамос). Як бог ріки Ахелой був сином Океану й Фетіди, батьком сирен, володарем річок.

407. Пелетр - міра довжини, приблизно тридцять два метри. Також міра поверхні - приблизно стільки ж квадратних метрів.

ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА