Аскольд Лозинський, президент СКУ7 листопада 2003 року двадцять п’ять держав-членів ООН видали Заяву до 58-ої Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, (a пізніше ще чотирнадцять країн-членів підписали заяву або прислали листи підтримки), яка була передана Генсеку ООН постійним представництвом України в цій організації.

В ній, зокрема, зазначалося: "У колишньому Радянському Союзі мільйони чоловіків, жінок і дітей стали жертвами жорстоких дій і політики тоталітарного режиму. Голодомор – Великий голод 1932-33 років в Україні – забрав життя від 7 до 10 мільйонів ні в чому не винних людей та став національною трагедією для українського народу.

У цьому зв'язку ми беремо до уваги заходи з нагоди 70-тої річниці голоду, зокрема заходи, організовані Урядом України".

10 листопада 2003 року Світовий Конгрес Українців (далі СКУ) видав "Заяву на підтримку та в пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні". У Заяві, яка була розповсюджена в ООН, було сказано: "У цьому році відзначаємо 70-ліття насильного голоду 1932-1933 років, спричиненого радянським режимом, під час якого загинуло від 7 до 10 мільйонів українців".

29 січня 2008 року Комітет Організації ООН та неурядових організаціях під час своєї чергової сесії 21-30 січня 2008 року розглянув чотирирічний звіт СКУ за 2003-2006 роки та надав наступні питання для подальшого з’ясування:

1) Позиція Вашої організації щодо спільної заяви про "Голодомор", яка була висунута на 58-ій Сесії Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй?

2) Якими джерелами ви користувалися, подаючи кількість жертв “Великого Голоду“ у своїй заяві?

30 січня 2008 року СКУ дав таку відповідь:

"Позицією СКУ щодо спільної заяви про Голодомор, яка була зроблена під час 58-ої Сесії Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй, є важливість визнання цієї великої трагедії людства майже сорока країнами світу.

Більше того, ми відчуваємо, що це був важливий початковий крок у визнанні цієї події геноцидом у рамках визначення цього слова Конвенцією Геноциду 1948 року. СКУ допоміг Постійному Представництву України в ООН з цією Заявою, зробивши деякі пропозиції. За основу, звичайно, було взято остаточний текст заяви Представництва.

Кількість - від 7 до 10 мільйонів - наведена у нашій Заяві 10 листопада 2003 року, було взято з різних джерел, таких як: книга Роберта Конквеста "Жнива скорботи", остаточний звіт Комісії Конгресу США по Голоду в Україні та з даних, одержаних Міжнародною Комісією визначних міжнародних юристів, скликаних Світовим Конгресом Українців, які представили свій остаточний звіт у 1990 році.

Кількість 7-10 мільйонів включає сім мільйонів з території колишньої Української РСР та три мільйони з інших територій СРСР – з Кубані, Північного Кавказу у Росії та Казахстану. Регіони за межами Української РСР, де найсильніше лютував Голод, у переважній більшості були густо заселені українцями.

Звіт Міжнародної Комісії включає статистичні дані, взяті з двох переписів населення СРСР про етнічне населення до і після голоду 1932-1933 років, які підтверджують вищеназвану кількість.

Якщо Ви потребуєте додаткових пояснень та документальних підтверджень, ми радо представимо їх на Ваше прохання. Ми високо цінуємо Вашу зацікавленість цим питанням".

5 лютого 2008 року на адресу СКУ прийшло повідомлення від Секції неурядових організацій ООН: "Повідомляємо Вас, що Комітет неурядових організацій на черговій сесії 21-30 січня 2008 року вирішив відкласти розгляд чотирирічного звіту Вашої організації Світовий Конгрес Українців та його діяльності за період з 2003 до 2006 роки. Комітет продовжить розгляд вашого звіту під час відновленої сесії 2008 року, проведення якої заплановано на 29 травня-6 червня 2008 року…".

Кількість жертв Великого Голоду 1932-1933 рр. є предметом багатьох дискусій та різних оцінок. Знаємо принайменше дві декларації проти власного інтересу, які цікавлять нас. Вїнстон Черчилль у своїх мемуарах, опублікованих у 1959 році, посилається на розмову з маршалом Сталіним у серпні 1942 року про жахи війни у порівнянні з політикою введення колективних господарств.

У ході розмови, як стверджує Черчилль, Сталін, говорячи про проведення колективізації, підняв дві руки зі словами: "Десять мільйонів - це було жахливо".

Вільям Странг, дипломат Британського посольства у Москві, згадував про розмову з горезвісним радянським захисником журналістом Волтером Дюранті, який заперечував Великий Голод і був у той час репортером газети "Нью-Йорк Таймс" у СРСР. Це було у вересні 1933 року, після того, як Дюранті повернувся з України та Північного Кавказу.

Странг писав: "Містер Дюранті думає, що цілком можливо, що безпосередньо через нестачу продуктів харчування та у зв’язку з викликаними цим наслідками, у Радянському Союзі загинуло 10 мільйонів людей за останній рік".

Доктор Горслі Ґант, завідуючий медичним відділом у Американській адміністрації фонду допомоги, Ленінградського підрозділу (1922-1923), співробітник лабораторій Павлова (1925-1929) та член медичної школи в університеті Джона Гопкінса, повернувся до СРСР у 1933 році, щоб продовжувати роботу з Павловим.

У 1936 році він видав "Медичний огляд у Радянській Росії: результати першого п’ятирічного плану" у "Британсько-Американському Журналi". У своєму листі від 6 березня 1964 року до Дани Далримпл з Відділу сільського господарства США, Горслі Ґант, вказуючи, що радянський уряд заборонив кореспондентам подорожувати з Москви чи Ленінграду до віддалених районів країни, писав:

"Однак як вчений я мав дозвіл на поїздки за межи міст і міг говорити з лікарями, які давали мені звіти з перших рук як про голод, так і про епідемії. Останні були наслідком голоду. Ваші найвищі оцінки жертв голоду є десять мільйонів, у той час як я маю інформацію, одержану секретно від радянських можновладців у Росії, що максимальна цифра сягає п’ятнадцяти мільйонів. У зв’язку з тим, що голодування було ускладнене епідеміями, неможливо встановити, що саме стало основною причиною таких втрат".

Відомий британський історик Роберт Конквест у своїй книзі "Жнива скорботи" оцінює загальну кількість жертв Голодомору 1932-1933 у 7 мільйонів, з яких 6 мільйонів українців. Крім того, він вважає, що в результаті розкуркулення на території СРСР з 1930 по 1937 роки загинуло 4 мільйони людей.

Українців вважали основними противниками розкуркулення. Близько 80% з тих 4 мільйонів були українці, що означає, що у 1930-1937 роках загинуло більше ніж 9 мільйонів українців від голодомору та розкуркулення. Різницю між смертю від голоду та смертю від розкуркулення, на наш погляд, важко встановити.

У своєму звіті до Конгресу США, прийнятому і поданому у 1988 році, Комісія Конгресу по Голодомору в Україні подала кількість жертв українців у широкому діапазоні з кінцевою цифрою, що перевищує 8 мільйонів.

Джеймс Мейс, Виконавчий директор Комісії Конгресу, раніше писав про кількість у 7.5 мільйонів: "Насправді ця цифра може бути вищою. Загальна кількість жертв голодомору у десять мільйонів, здається, була поширена серед радянської еліти…"

Надзвичайно поширена цифра кількості жертв у десять мільйонів заставляє нас серйозно сприйняти вірогідність того, що вона насправді вийшла з радянських офіційних кіл, навіть якщо ми не можемо претендувати на її точність".

У звіті Міжнародної Комісії Розслідування Голодомору в Україні 1932-1933 років за 1990 рік зроблено висновок, що остаточна кількість жертв Голодомору в Україні була не меншою ніж 4,5 мільйонів та приблизно 3 мільйони за межами України, отже, усього не менше як 7,5 мільйонів.

У своєму висновку Комісія посилається на два переписи населення у СРСР: один у 1926 році, другий у 1939. У 1937 році було проведено детальний та повний перепис населення, який засвідчив величезну втрату людей, якою супроводжувався Голодомор.

Крім того, важливо відзначити те, що Сталін приховав результати перепису, а відповідальних за це офіційних осіб було негайно заарештовано та страчено.

У будь-якому випадку, перепис населення 1926 року, який не заперечується, говорить про те, що у 1926 році було 147 мільйонів жителів країни, серед них 31 мільйон – українці і 116 – неукраїнців.

У переписі населення 1939 року, який був офіційно санкціонований, загальна кількість населення становила 170,5 мільйонів, з них 28 мільйонів українці, а 142,5 – неукраїнці. Це означає, що фактично населення України за той час зменшилося приблизно на три мільйони, у той час як неукраїнське населення виросло на 26,5 мільйонів, або на 23%.

Якщо цей відсоток росту застосувати до українців, то у 1939 році, українців мало б бути 38 мільйонів. Натомість виявилося лишень 28. Таким чином, бачимо, що у порівнянні населення України зменшилося на 10 мільйонів.

Деякі науковці твердять, що в результаті сталінських чисток у кінці 1937 року і в 1938 році загинула непропорційно велика кількість українців, особливо у виправно-трудових таборах. Отже, статистика перепису населення 1937 року є дуже важливою для встановлення жертв самого Голодомору.

Розпад СРСР та відкриття архівів висвітлили приховані результати перепису населення 1937 року. Згідно з цим переписом, кількість українців у СРСР у 1937 році становила 26,4 мільйони, що майже на 5 мільйонів менше, ніж у 1926.

Це вже само по собі є приголомшуючим. Коли ще взяти до уваги, що природний приріст неукраїнців у СРСР з 1926 до 1937 років був 17%, кількість українців у 1937 році повинна б становити 36,5 мільйонів.

З цього можна зробити висновок, що за період з 1926 до 1937 роки кількість усіх українців у СРСР порівняльно зменшилася на 10,1 мільйонів. Зрозуміло, оцінюючи кількість самих жертв, від такого обчислення треба відняти ненароджених дітей тих жертв.

Встановити точну кількість жертв будь-якого злочину проти людства чи геноциду неможливо головним чином тому, що злочинець намагається щось приховати, а також через міграцію населення тощо.

Це відноситься і до колишнього СРСР, де чистки документів та людей, які мали доступ до архівів були нормою. Після 75 років ці намагання є ще більш проблематичними. Незважаючи на це, оцінка жертв у 7-10 мільйонів представляє відносно докладну картину кількості жертв, які втратила українська нація від Великого Голоду (Голодомору) 1932-1933 років.

Аскольд Лозинський, президент СКУ, для УП