
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Майстерень Адміністрація /
Критика | Аналітика
/
Мистецтвознавчі розшуки
Вікторія Поліненко. Блиск і вбогість масукрліту
Масова українська література хворіє на елітарність. І це заважає їй пробиватися до народу
Вікторія Поліненко
журнал "Український Тиждень"
Захоплюватися Борісом Акуніним, не спати через Джоан Ролінґ, оплакувати персонажів Даніели Стіл, кепкувати з Дена Брауна, пірнати у світи Артура Кларка. На які почуття й дії не провокували б нас представники «літмасовки», маємо подякувати їм, найперше, за вірність обраному шляхові. Бо ми беремо до рук їхні книги, точно знаючи, на що розраховувати. У цій безкомпромісній передбачуваності – сутність світової змови авторів і видавців, які працюють на широкі верстви населення. Змови, до якої українці ніяк не приєднаються, бо «літературні верхи» не хочуть виглядати дурнішими за «читацькі низи», які, у свою чергу, не можуть змиритися з цією несправедливістю. Тому останні вперто читають Акуніна, Ролінґ, Стіл, Брауна і Кларка.
Дев’ять відмінностей українського та світового чтива
1. Багато зайвого і недоречного для жанру. Попри свою антиреалістичність, масліт чіпко тримається за зрозумілу всім дійсність. Тому який- небудь хропозябрик з планети Ґлюконія закохується в свою половинку так само, як і ваш сусід Микола у свою. Або, скажімо, Джеймс Бонд: бездоганно стріляє, стрибає, кохається, вбиває, обдурює, нишпорить, але годі чекати від нього монологів на тему британської зовнішньої політики. Неозора, мов степ, душа українських авторів у переважній більшості гордо нехтує правилами. І в непоганому сюжетно вітчизняному детективі можна нарватися на лекцію з культурології. Відкриваємо, наприклад, «Ескорт у смерть» Ірен Роздобудько: «… ноосфера ніби сама просякала в неї і давала нові знання. Вона й не пам’ятала, з якого часу знає поезію Мандельштама, імена фламандських художників та музику Гріга». Сакраментальне «вона й не пам’ятала» зустрічається лише один раз. Інші, ще «не просякнуті» герої роману, на амнезію не страждають, з будь-якого приводу цитуючи Бальзака, Сковороду, Ґемінґвея.
2. Не «масові» тиражі. Свою успішність масова література вимірює кількістю й розмаїттям окупованих нею домівок – буде це юрта, хатка чи бунгало. Оскільки говорить вона мовою універсальних штампів, то й розуміють її на всіх континентах. Якщо наклад кожного наступного видання одного автора в його рідній країні не буде дотягувати принаймні до кількох сотень тисяч примірників, ми говоримо не про масову літературу. Коли ж українські масовики ледь перетинають 20-тисячну позначку, наші видавці вітають новонароджений «феномен», наче диво.
3. Справді популярних авторів у нас не вважають масовими. Зазвичай, середній наклад масукрлітної книги коливається в межах 5-7 тис. Не дивно, що якісна вітчизняна високочола словесність здатна випередити ці кількісні показники, чого в світовій практиці не зустрічається. Варто було Оксані Забужко використати у назві роману слово «секс», і до її «Польових досліджень…» і за десять років після першої публікації цікавість не згасла. Або Сергій Жадан, який пише урбаністичну прозу підвищеної гумористичної міцності. Ось чому його читають не лише студенти-філологи. Але критики, менше з тим, зараховують його творчість водночас до постмодерністського річища.
4.. Нинішній масукрліт - проект штучний. Звідси парадокс: якщо в країнах розвинутої масової літератури саме вона й дає змогу видавцям отримувати надприбутки та підживлювати ними елітарне мистецтво, в Україні все з точністю до навпаки. Навіть своєю появою масукрліт завдячує примусу: до заснування літературного конкурсу «Коронація слова» з її непоганими преміальними про таке явище не йшлося взагалі. Поодинокі вправи – не більше, які зникали, немов роса на сонці, коли їхні автори відволікалися на важливіше.
5. Масовість – сором для українського письменника? Засвітитися в масових жанрах для тих, хто наважилися стати українським письменником – однаково, що зізнатися в кримінальному злочині. Заважає тягар інтелігентності: до масукрліту «опускаються» переважно незадоволені зарплатою викладачі вишів, журналісти, юристи, вчителі, медики. За кордоном це теж нормальна практика. З маленькою поправкою: там після вдалого дебюту літератори спрямовують усі сили на те, аби обійти конкурентів і закріпитися в обраному сегменті. Єдиний виняток на наших теренах – харківський напрям фантастики й фентезі, представлений цілим букетом технарів, які свого часу начиталися гарних взірців і старанно торують уже прокладену стежку. Що «статутом» масової літератури не тільки не заборонено, а лише вітається.
6. Автори кидаються із жанру в жанр. Навіть уявити страшно, якби Стівен Кінґ втомився від своїх трилерів і заходився вигадувати любовні історії. Або Алєксандра Марініна взяла би й утнула щось на кшталт наукової фантастики. Масова література не терпить зрадників, за характером вона диктатор, а не вихователька дитячого садочка. Навіть коли українські автори про це й здогадуються, воліють цю аксіому ігнорувати. Звідси й розгубленість їхніх читачів. Щойно звикнули до детективів Роздобудько, як письменниця зрозуміла, що їй ближчі сентиментальні й соціально-психологічні твори. Заледве вийшов роман «Бранці мороку» – рідкісний дотепер в Україні зразок «жахів», – як його автори Наталка та Олександр Шевченки переорієнтувалися на джіалло [див. що почитати]. А про лауреатку Шевченківської премії Марію Матіос гусари взагалі повинні мовчати: «Солодка Даруся» й «Нація» сьогодні здаються чужорідними тілами в густому сиропі жіночої, еротичної, психологічної прози (всі категорії називаються окремо), сімейних саг та кулінарних книжок.
7. Штучність діалогів. Українські адепти масової літератури мають вигляд розгублених на фуршеті гостей, котрі ніяк не доберуть, що ліпше – фіги чи солоні огірки. І якщо з основними жанрами «інженери людських душ» ще сяк-так раду дають, то з живими мовою й діалогами справи нерайдужні.
«– Чому мама купувала тільки такі картини, де зображено людей із суспільних низів?..
– У твоєї мами був хороший смак до малярства.
– Так. Але чому всі картини в її вітальні мають настрій черевиків Ван-Гога?»
Євгенія Кононенко, «Імітація», діалог підлітка з колишнім коханцем його матусі. Ненька щойно загинула, і хлопець приїхав додому на похорон. Як кажуть, без коментарів.
8. Пафос і штучність замість сюжету і характерів. Тому й стогнуть українські кіношники – як працювати з цим матеріалом? Пафос, екзальтованість, штучність там, де мають бути стрімкий сюжетний розвиток, яскраві характеристики героїв і зрозумілі не академікам, а куховаркам, розмови. «Ми розчавимо вас, зітремо на порох і підемо далі! Спочатку переможемо духовно, примусимо робити такі речі, про які ви з вашими м’якими мізками давно вже забули. Але, оскільки все це ми вміємо робити значно краще від вас, знайте: от саме тоді ви й програєте...» Так пояснюють свої наміри щодо землян ворожі їм дарки у фантастичному романі Тимура Литовченка «Приречений жити». Я розумію розпач кінорежисерів: як публіка почує таку погрозу з екрана, фільм автоматично змінить жанр і перетвориться на комедію.
9. Багато якісних авторів обмежуються однією книгою. Виняток становлять поодинокі справді якісні тексти, чиї автори не знайшли на момент їх написання кращого способу розважитися. Приклад – книга «Я, «Побєда» і Берлін» лідера гурту «Скрябін» і телеведучого Андрія Кузьменка, котру він сам іронічно радить читати в клозеті. Якщо автора іноді питають, коли ж бенкет буде продовжено, він тільки сумно посміхається.
2008
http://www.ut.net.ua/art/169/0/1142/
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вікторія Поліненко. Блиск і вбогість масукрліту

Вікторія Поліненко
журнал "Український Тиждень"
Захоплюватися Борісом Акуніним, не спати через Джоан Ролінґ, оплакувати персонажів Даніели Стіл, кепкувати з Дена Брауна, пірнати у світи Артура Кларка. На які почуття й дії не провокували б нас представники «літмасовки», маємо подякувати їм, найперше, за вірність обраному шляхові. Бо ми беремо до рук їхні книги, точно знаючи, на що розраховувати. У цій безкомпромісній передбачуваності – сутність світової змови авторів і видавців, які працюють на широкі верстви населення. Змови, до якої українці ніяк не приєднаються, бо «літературні верхи» не хочуть виглядати дурнішими за «читацькі низи», які, у свою чергу, не можуть змиритися з цією несправедливістю. Тому останні вперто читають Акуніна, Ролінґ, Стіл, Брауна і Кларка.
Дев’ять відмінностей українського та світового чтива
1. Багато зайвого і недоречного для жанру. Попри свою антиреалістичність, масліт чіпко тримається за зрозумілу всім дійсність. Тому який- небудь хропозябрик з планети Ґлюконія закохується в свою половинку так само, як і ваш сусід Микола у свою. Або, скажімо, Джеймс Бонд: бездоганно стріляє, стрибає, кохається, вбиває, обдурює, нишпорить, але годі чекати від нього монологів на тему британської зовнішньої політики. Неозора, мов степ, душа українських авторів у переважній більшості гордо нехтує правилами. І в непоганому сюжетно вітчизняному детективі можна нарватися на лекцію з культурології. Відкриваємо, наприклад, «Ескорт у смерть» Ірен Роздобудько: «… ноосфера ніби сама просякала в неї і давала нові знання. Вона й не пам’ятала, з якого часу знає поезію Мандельштама, імена фламандських художників та музику Гріга». Сакраментальне «вона й не пам’ятала» зустрічається лише один раз. Інші, ще «не просякнуті» герої роману, на амнезію не страждають, з будь-якого приводу цитуючи Бальзака, Сковороду, Ґемінґвея.
2. Не «масові» тиражі. Свою успішність масова література вимірює кількістю й розмаїттям окупованих нею домівок – буде це юрта, хатка чи бунгало. Оскільки говорить вона мовою універсальних штампів, то й розуміють її на всіх континентах. Якщо наклад кожного наступного видання одного автора в його рідній країні не буде дотягувати принаймні до кількох сотень тисяч примірників, ми говоримо не про масову літературу. Коли ж українські масовики ледь перетинають 20-тисячну позначку, наші видавці вітають новонароджений «феномен», наче диво.
3. Справді популярних авторів у нас не вважають масовими. Зазвичай, середній наклад масукрлітної книги коливається в межах 5-7 тис. Не дивно, що якісна вітчизняна високочола словесність здатна випередити ці кількісні показники, чого в світовій практиці не зустрічається. Варто було Оксані Забужко використати у назві роману слово «секс», і до її «Польових досліджень…» і за десять років після першої публікації цікавість не згасла. Або Сергій Жадан, який пише урбаністичну прозу підвищеної гумористичної міцності. Ось чому його читають не лише студенти-філологи. Але критики, менше з тим, зараховують його творчість водночас до постмодерністського річища.
4.. Нинішній масукрліт - проект штучний. Звідси парадокс: якщо в країнах розвинутої масової літератури саме вона й дає змогу видавцям отримувати надприбутки та підживлювати ними елітарне мистецтво, в Україні все з точністю до навпаки. Навіть своєю появою масукрліт завдячує примусу: до заснування літературного конкурсу «Коронація слова» з її непоганими преміальними про таке явище не йшлося взагалі. Поодинокі вправи – не більше, які зникали, немов роса на сонці, коли їхні автори відволікалися на важливіше.
5. Масовість – сором для українського письменника? Засвітитися в масових жанрах для тих, хто наважилися стати українським письменником – однаково, що зізнатися в кримінальному злочині. Заважає тягар інтелігентності: до масукрліту «опускаються» переважно незадоволені зарплатою викладачі вишів, журналісти, юристи, вчителі, медики. За кордоном це теж нормальна практика. З маленькою поправкою: там після вдалого дебюту літератори спрямовують усі сили на те, аби обійти конкурентів і закріпитися в обраному сегменті. Єдиний виняток на наших теренах – харківський напрям фантастики й фентезі, представлений цілим букетом технарів, які свого часу начиталися гарних взірців і старанно торують уже прокладену стежку. Що «статутом» масової літератури не тільки не заборонено, а лише вітається.
6. Автори кидаються із жанру в жанр. Навіть уявити страшно, якби Стівен Кінґ втомився від своїх трилерів і заходився вигадувати любовні історії. Або Алєксандра Марініна взяла би й утнула щось на кшталт наукової фантастики. Масова література не терпить зрадників, за характером вона диктатор, а не вихователька дитячого садочка. Навіть коли українські автори про це й здогадуються, воліють цю аксіому ігнорувати. Звідси й розгубленість їхніх читачів. Щойно звикнули до детективів Роздобудько, як письменниця зрозуміла, що їй ближчі сентиментальні й соціально-психологічні твори. Заледве вийшов роман «Бранці мороку» – рідкісний дотепер в Україні зразок «жахів», – як його автори Наталка та Олександр Шевченки переорієнтувалися на джіалло [див. що почитати]. А про лауреатку Шевченківської премії Марію Матіос гусари взагалі повинні мовчати: «Солодка Даруся» й «Нація» сьогодні здаються чужорідними тілами в густому сиропі жіночої, еротичної, психологічної прози (всі категорії називаються окремо), сімейних саг та кулінарних книжок.
7. Штучність діалогів. Українські адепти масової літератури мають вигляд розгублених на фуршеті гостей, котрі ніяк не доберуть, що ліпше – фіги чи солоні огірки. І якщо з основними жанрами «інженери людських душ» ще сяк-так раду дають, то з живими мовою й діалогами справи нерайдужні.
«– Чому мама купувала тільки такі картини, де зображено людей із суспільних низів?..
– У твоєї мами був хороший смак до малярства.
– Так. Але чому всі картини в її вітальні мають настрій черевиків Ван-Гога?»
Євгенія Кононенко, «Імітація», діалог підлітка з колишнім коханцем його матусі. Ненька щойно загинула, і хлопець приїхав додому на похорон. Як кажуть, без коментарів.
8. Пафос і штучність замість сюжету і характерів. Тому й стогнуть українські кіношники – як працювати з цим матеріалом? Пафос, екзальтованість, штучність там, де мають бути стрімкий сюжетний розвиток, яскраві характеристики героїв і зрозумілі не академікам, а куховаркам, розмови. «Ми розчавимо вас, зітремо на порох і підемо далі! Спочатку переможемо духовно, примусимо робити такі речі, про які ви з вашими м’якими мізками давно вже забули. Але, оскільки все це ми вміємо робити значно краще від вас, знайте: от саме тоді ви й програєте...» Так пояснюють свої наміри щодо землян ворожі їм дарки у фантастичному романі Тимура Литовченка «Приречений жити». Я розумію розпач кінорежисерів: як публіка почує таку погрозу з екрана, фільм автоматично змінить жанр і перетвориться на комедію.
9. Багато якісних авторів обмежуються однією книгою. Виняток становлять поодинокі справді якісні тексти, чиї автори не знайшли на момент їх написання кращого способу розважитися. Приклад – книга «Я, «Побєда» і Берлін» лідера гурту «Скрябін» і телеведучого Андрія Кузьменка, котру він сам іронічно радить читати в клозеті. Якщо автора іноді питають, коли ж бенкет буде продовжено, він тільки сумно посміхається.
2008
http://www.ut.net.ua/art/169/0/1142/
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію