Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
23:19
Вони знаходяться за цією веб-адресою, поки автором формується сама його сторінка. Він радить і мені натискати на все, що піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Рецензії
Любов Загоровська: Два світи поезії Олега Гуцуляка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов Загоровська: Два світи поезії Олега Гуцуляка
Гуцуляк О.Б. Повстання скіфів: Вірші. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2002.
У збірці Олега Гуцуляка “Повстання скіфів” на першому плані бачимо тісну межу двох світів: реального, що є навколо нас, і світу мрії, який існує тільки в уяві. Навколишній світ хисткий, ненадійний. Це приречений на загибель Колізей, остання дорога, на якій обов'язково пролунає: “Ave caesar…”
У цьому світі немає нічого певного. Смішним видається намагання людей зафіксувати щось на папері, аби не зникнути безслідно, залишитися в пам'яті на-ступних поколінь. Такі намагання не принесуть успіху, звідси й згадка про Олек-сандрію, про рукописи, які згорають у пожежі, аби не залишити нащадкам пам'яті про минулі роки. Та і навіщо ця пам'ять? Адже дуб Степової Еллади перетворить-ся на гарнітурну шафу “в помешканні “нового українця” без нагадування про його історичну цінність.
Навіть якщо й загине світ і через кілька віків зможе відродитися нова циві-лізація, то й надалі:
Перше слово – “ма”.
“Я маю”, – тобто. Сперш з'явився власник.
А до “Я є” ще кроків – сила…
У цьому світі панує зима або ж осінь. Ті пори року, коли людина особливо сильно відчуває себе одинокою, загубленою поміж інших людей. Тоді так хочеть-ся створити собі інший світ, нехай вимріяний і казковий, проте не ворожий. Коли настає вечір, ліричний герой збірки тікає у такий світ, де затишно і добре.
У своєму світі можна подумки повернутися в минуле, відчути себе скіфом, якого завтра, можливо, чекає війна, а сьогодні він насолоджується кожною хви-линою життя. У цьому світі палають Купальські ватри, десь приносять жертви бо-гам, а над усім цим панує кохання.
У своєму світі можна мандрувати усіма епохами, побачити Орфея і Евріді-ку, Лукаша і Мавку, відчути смуток Данте без Беатріче, поглянути услід кораблю “Арго” і обвінчатися благословенням святого Валентина.
Але настає час, і треба повертатися назад у світ реальний:
Повернення зі сну і забуття
Приносить втіху. Чи надовго?
У збірці зустрічаємо і довічне: “Долю не вибирають.” Але не знайдеш у ві-ршах безнадії. Поезія Олега Гуцуляка – це оспівування того, що власне і робить людей людьми – кохання. Кохання щирого і ніжного. Почуття, яке здатне пройти через усі життєві випробування і вистояти:
Ця любов – через мільйони літ…
Отож, два зовсім різні, але кожен привабливий по-своєму, світи Олега Гу-цуляка. Вони віддалені, водночас дуже близькі, бо створені однією людиною.
м. Івано-Франківськ
У збірці Олега Гуцуляка “Повстання скіфів” на першому плані бачимо тісну межу двох світів: реального, що є навколо нас, і світу мрії, який існує тільки в уяві. Навколишній світ хисткий, ненадійний. Це приречений на загибель Колізей, остання дорога, на якій обов'язково пролунає: “Ave caesar…”
У цьому світі немає нічого певного. Смішним видається намагання людей зафіксувати щось на папері, аби не зникнути безслідно, залишитися в пам'яті на-ступних поколінь. Такі намагання не принесуть успіху, звідси й згадка про Олек-сандрію, про рукописи, які згорають у пожежі, аби не залишити нащадкам пам'яті про минулі роки. Та і навіщо ця пам'ять? Адже дуб Степової Еллади перетворить-ся на гарнітурну шафу “в помешканні “нового українця” без нагадування про його історичну цінність.
Навіть якщо й загине світ і через кілька віків зможе відродитися нова циві-лізація, то й надалі:
Перше слово – “ма”.
“Я маю”, – тобто. Сперш з'явився власник.
А до “Я є” ще кроків – сила…
У цьому світі панує зима або ж осінь. Ті пори року, коли людина особливо сильно відчуває себе одинокою, загубленою поміж інших людей. Тоді так хочеть-ся створити собі інший світ, нехай вимріяний і казковий, проте не ворожий. Коли настає вечір, ліричний герой збірки тікає у такий світ, де затишно і добре.
У своєму світі можна подумки повернутися в минуле, відчути себе скіфом, якого завтра, можливо, чекає війна, а сьогодні він насолоджується кожною хви-линою життя. У цьому світі палають Купальські ватри, десь приносять жертви бо-гам, а над усім цим панує кохання.
У своєму світі можна мандрувати усіма епохами, побачити Орфея і Евріді-ку, Лукаша і Мавку, відчути смуток Данте без Беатріче, поглянути услід кораблю “Арго” і обвінчатися благословенням святого Валентина.
Але настає час, і треба повертатися назад у світ реальний:
Повернення зі сну і забуття
Приносить втіху. Чи надовго?
У збірці зустрічаємо і довічне: “Долю не вибирають.” Але не знайдеш у ві-ршах безнадії. Поезія Олега Гуцуляка – це оспівування того, що власне і робить людей людьми – кохання. Кохання щирого і ніжного. Почуття, яке здатне пройти через усі життєві випробування і вистояти:
Ця любов – через мільйони літ…
Отож, два зовсім різні, але кожен привабливий по-своєму, світи Олега Гу-цуляка. Вони віддалені, водночас дуже близькі, бо створені однією людиною.
м. Івано-Франківськ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
