Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Рецензії
Любов Загоровська: Два світи поезії Олега Гуцуляка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов Загоровська: Два світи поезії Олега Гуцуляка
Гуцуляк О.Б. Повстання скіфів: Вірші. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2002.
У збірці Олега Гуцуляка “Повстання скіфів” на першому плані бачимо тісну межу двох світів: реального, що є навколо нас, і світу мрії, який існує тільки в уяві. Навколишній світ хисткий, ненадійний. Це приречений на загибель Колізей, остання дорога, на якій обов'язково пролунає: “Ave caesar…”
У цьому світі немає нічого певного. Смішним видається намагання людей зафіксувати щось на папері, аби не зникнути безслідно, залишитися в пам'яті на-ступних поколінь. Такі намагання не принесуть успіху, звідси й згадка про Олек-сандрію, про рукописи, які згорають у пожежі, аби не залишити нащадкам пам'яті про минулі роки. Та і навіщо ця пам'ять? Адже дуб Степової Еллади перетворить-ся на гарнітурну шафу “в помешканні “нового українця” без нагадування про його історичну цінність.
Навіть якщо й загине світ і через кілька віків зможе відродитися нова циві-лізація, то й надалі:
Перше слово – “ма”.
“Я маю”, – тобто. Сперш з'явився власник.
А до “Я є” ще кроків – сила…
У цьому світі панує зима або ж осінь. Ті пори року, коли людина особливо сильно відчуває себе одинокою, загубленою поміж інших людей. Тоді так хочеть-ся створити собі інший світ, нехай вимріяний і казковий, проте не ворожий. Коли настає вечір, ліричний герой збірки тікає у такий світ, де затишно і добре.
У своєму світі можна подумки повернутися в минуле, відчути себе скіфом, якого завтра, можливо, чекає війна, а сьогодні він насолоджується кожною хви-линою життя. У цьому світі палають Купальські ватри, десь приносять жертви бо-гам, а над усім цим панує кохання.
У своєму світі можна мандрувати усіма епохами, побачити Орфея і Евріді-ку, Лукаша і Мавку, відчути смуток Данте без Беатріче, поглянути услід кораблю “Арго” і обвінчатися благословенням святого Валентина.
Але настає час, і треба повертатися назад у світ реальний:
Повернення зі сну і забуття
Приносить втіху. Чи надовго?
У збірці зустрічаємо і довічне: “Долю не вибирають.” Але не знайдеш у ві-ршах безнадії. Поезія Олега Гуцуляка – це оспівування того, що власне і робить людей людьми – кохання. Кохання щирого і ніжного. Почуття, яке здатне пройти через усі життєві випробування і вистояти:
Ця любов – через мільйони літ…
Отож, два зовсім різні, але кожен привабливий по-своєму, світи Олега Гу-цуляка. Вони віддалені, водночас дуже близькі, бо створені однією людиною.
м. Івано-Франківськ
У збірці Олега Гуцуляка “Повстання скіфів” на першому плані бачимо тісну межу двох світів: реального, що є навколо нас, і світу мрії, який існує тільки в уяві. Навколишній світ хисткий, ненадійний. Це приречений на загибель Колізей, остання дорога, на якій обов'язково пролунає: “Ave caesar…”
У цьому світі немає нічого певного. Смішним видається намагання людей зафіксувати щось на папері, аби не зникнути безслідно, залишитися в пам'яті на-ступних поколінь. Такі намагання не принесуть успіху, звідси й згадка про Олек-сандрію, про рукописи, які згорають у пожежі, аби не залишити нащадкам пам'яті про минулі роки. Та і навіщо ця пам'ять? Адже дуб Степової Еллади перетворить-ся на гарнітурну шафу “в помешканні “нового українця” без нагадування про його історичну цінність.
Навіть якщо й загине світ і через кілька віків зможе відродитися нова циві-лізація, то й надалі:
Перше слово – “ма”.
“Я маю”, – тобто. Сперш з'явився власник.
А до “Я є” ще кроків – сила…
У цьому світі панує зима або ж осінь. Ті пори року, коли людина особливо сильно відчуває себе одинокою, загубленою поміж інших людей. Тоді так хочеть-ся створити собі інший світ, нехай вимріяний і казковий, проте не ворожий. Коли настає вечір, ліричний герой збірки тікає у такий світ, де затишно і добре.
У своєму світі можна подумки повернутися в минуле, відчути себе скіфом, якого завтра, можливо, чекає війна, а сьогодні він насолоджується кожною хви-линою життя. У цьому світі палають Купальські ватри, десь приносять жертви бо-гам, а над усім цим панує кохання.
У своєму світі можна мандрувати усіма епохами, побачити Орфея і Евріді-ку, Лукаша і Мавку, відчути смуток Данте без Беатріче, поглянути услід кораблю “Арго” і обвінчатися благословенням святого Валентина.
Але настає час, і треба повертатися назад у світ реальний:
Повернення зі сну і забуття
Приносить втіху. Чи надовго?
У збірці зустрічаємо і довічне: “Долю не вибирають.” Але не знайдеш у ві-ршах безнадії. Поезія Олега Гуцуляка – це оспівування того, що власне і робить людей людьми – кохання. Кохання щирого і ніжного. Почуття, яке здатне пройти через усі життєві випробування і вистояти:
Ця любов – через мільйони літ…
Отож, два зовсім різні, але кожен привабливий по-своєму, світи Олега Гу-цуляка. Вони віддалені, водночас дуже близькі, бо створені однією людиною.
м. Івано-Франківськ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
