Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Рецензії
Любов Загоровська: Два світи поезії Олега Гуцуляка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов Загоровська: Два світи поезії Олега Гуцуляка
Гуцуляк О.Б. Повстання скіфів: Вірші. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2002.
У збірці Олега Гуцуляка “Повстання скіфів” на першому плані бачимо тісну межу двох світів: реального, що є навколо нас, і світу мрії, який існує тільки в уяві. Навколишній світ хисткий, ненадійний. Це приречений на загибель Колізей, остання дорога, на якій обов'язково пролунає: “Ave caesar…”
У цьому світі немає нічого певного. Смішним видається намагання людей зафіксувати щось на папері, аби не зникнути безслідно, залишитися в пам'яті на-ступних поколінь. Такі намагання не принесуть успіху, звідси й згадка про Олек-сандрію, про рукописи, які згорають у пожежі, аби не залишити нащадкам пам'яті про минулі роки. Та і навіщо ця пам'ять? Адже дуб Степової Еллади перетворить-ся на гарнітурну шафу “в помешканні “нового українця” без нагадування про його історичну цінність.
Навіть якщо й загине світ і через кілька віків зможе відродитися нова циві-лізація, то й надалі:
Перше слово – “ма”.
“Я маю”, – тобто. Сперш з'явився власник.
А до “Я є” ще кроків – сила…
У цьому світі панує зима або ж осінь. Ті пори року, коли людина особливо сильно відчуває себе одинокою, загубленою поміж інших людей. Тоді так хочеть-ся створити собі інший світ, нехай вимріяний і казковий, проте не ворожий. Коли настає вечір, ліричний герой збірки тікає у такий світ, де затишно і добре.
У своєму світі можна подумки повернутися в минуле, відчути себе скіфом, якого завтра, можливо, чекає війна, а сьогодні він насолоджується кожною хви-линою життя. У цьому світі палають Купальські ватри, десь приносять жертви бо-гам, а над усім цим панує кохання.
У своєму світі можна мандрувати усіма епохами, побачити Орфея і Евріді-ку, Лукаша і Мавку, відчути смуток Данте без Беатріче, поглянути услід кораблю “Арго” і обвінчатися благословенням святого Валентина.
Але настає час, і треба повертатися назад у світ реальний:
Повернення зі сну і забуття
Приносить втіху. Чи надовго?
У збірці зустрічаємо і довічне: “Долю не вибирають.” Але не знайдеш у ві-ршах безнадії. Поезія Олега Гуцуляка – це оспівування того, що власне і робить людей людьми – кохання. Кохання щирого і ніжного. Почуття, яке здатне пройти через усі життєві випробування і вистояти:
Ця любов – через мільйони літ…
Отож, два зовсім різні, але кожен привабливий по-своєму, світи Олега Гу-цуляка. Вони віддалені, водночас дуже близькі, бо створені однією людиною.
м. Івано-Франківськ
У збірці Олега Гуцуляка “Повстання скіфів” на першому плані бачимо тісну межу двох світів: реального, що є навколо нас, і світу мрії, який існує тільки в уяві. Навколишній світ хисткий, ненадійний. Це приречений на загибель Колізей, остання дорога, на якій обов'язково пролунає: “Ave caesar…”
У цьому світі немає нічого певного. Смішним видається намагання людей зафіксувати щось на папері, аби не зникнути безслідно, залишитися в пам'яті на-ступних поколінь. Такі намагання не принесуть успіху, звідси й згадка про Олек-сандрію, про рукописи, які згорають у пожежі, аби не залишити нащадкам пам'яті про минулі роки. Та і навіщо ця пам'ять? Адже дуб Степової Еллади перетворить-ся на гарнітурну шафу “в помешканні “нового українця” без нагадування про його історичну цінність.
Навіть якщо й загине світ і через кілька віків зможе відродитися нова циві-лізація, то й надалі:
Перше слово – “ма”.
“Я маю”, – тобто. Сперш з'явився власник.
А до “Я є” ще кроків – сила…
У цьому світі панує зима або ж осінь. Ті пори року, коли людина особливо сильно відчуває себе одинокою, загубленою поміж інших людей. Тоді так хочеть-ся створити собі інший світ, нехай вимріяний і казковий, проте не ворожий. Коли настає вечір, ліричний герой збірки тікає у такий світ, де затишно і добре.
У своєму світі можна подумки повернутися в минуле, відчути себе скіфом, якого завтра, можливо, чекає війна, а сьогодні він насолоджується кожною хви-линою життя. У цьому світі палають Купальські ватри, десь приносять жертви бо-гам, а над усім цим панує кохання.
У своєму світі можна мандрувати усіма епохами, побачити Орфея і Евріді-ку, Лукаша і Мавку, відчути смуток Данте без Беатріче, поглянути услід кораблю “Арго” і обвінчатися благословенням святого Валентина.
Але настає час, і треба повертатися назад у світ реальний:
Повернення зі сну і забуття
Приносить втіху. Чи надовго?
У збірці зустрічаємо і довічне: “Долю не вибирають.” Але не знайдеш у ві-ршах безнадії. Поезія Олега Гуцуляка – це оспівування того, що власне і робить людей людьми – кохання. Кохання щирого і ніжного. Почуття, яке здатне пройти через усі життєві випробування і вистояти:
Ця любов – через мільйони літ…
Отож, два зовсім різні, але кожен привабливий по-своєму, світи Олега Гу-цуляка. Вони віддалені, водночас дуже близькі, бо створені однією людиною.
м. Івано-Франківськ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
