ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.12.13 20:36
То що, мій онученьку,- зрадиш і ти?
Зміняєш чужинців на кревних?
І Каїн, і Авель для тебе - брати,
Батьки - це адами та єви.

Обрізана плоть, пейса, ідиш, іврит,
Кошерна ягничка, ярмолка...
Похрещені вбили Свароговий рід

Ігор Деркач
2019.12.13 17:02
Картина житія за всі віки –
історія живої ойкумени.
Лишаються у пам'яті, таки,
не цезарі, а мудрі діогени.

І хай усе заткали павуки,
поточені клейноди і знамена –
а не перевелися козаки,

Петро Скоропис
2019.12.13 16:20
Мокрі конов’язі пристані. Понурої їздової
грива, поята млою, змахує сни і млу.
Скрипкові грифи гндол погойдуються, у різнобої
байдужі до відлунь.
Що довірливіш мавр, то чорніш і чорнил звитяга,
і рука, дотягтися до горлечка захутка,
тискає до лиц

Сергій Губерначук
2019.12.13 13:30
Однаково тобі.
Твій океан великий.
Ти маєш право на свої глибини.
Та надто вже багато скарбів тоне
в твоїй буремності,
що нею спокушаєш
найбільший спокій мертвого каміння.
Хто зміг би так бездумно покохати?

Олександр Олехо
2019.12.13 11:25
Отут і сьогодні. А лячно не буде?
А раптом невдача? Духовні Бермуди…
Дорога до неба – пустелі і гори.
Дорога до щастя – стезя до комори.

Шукай на полиці, шукай у кишені.
Воно таке тепле у жадібній жмені.
А небо – то мрія, що вмерла в польоті.

Микола Соболь
2019.12.13 06:41
Погостюю у грудня, почаюю з зимою,
Подивлюся на білі, пухнасті сніги
На дерева укриті легкою габою,
На Дніпра посивілі за ніч береги.
І Стожарів палає незгасаюча ватра,
І здається ніколи не бути біді.
Не відвернеш від себе ні сьогодні, ні завтра
Ко

Н Кап
2019.12.13 00:21
Пастуше, всі твої баранчики
розбіглись небом - хто куди...
Палає місто помаранчево,
фата-морганить без води:
чорти в розетки пхають пальчики...
Стрибає пульс. Танцюють зайчики.
Пливуть трамваї крізь меди...

Іван Потьомкін
2019.12.12 21:24
Що «літо північне – карикатура південних зим ».
Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
Негоду цю благословенням Божим

Тамара Шкіндер
2019.12.12 20:56
Багатострунна сніжна вертикаль.
Небесних арф лунають дивні гами.
В зимовім храмі схований Грааль
Дивує таємницею віками.

Снігами снить безмірна далина.
Малює знак рукою абсолюту.
До двох сердець торкнулася зима.

Ольга Якубенко
2019.12.12 13:59
Бачиш, брате, як повниться світлом душа,
Сокровенне вплітаючи в вірш,
В небо думка злітає несмілим пташам,
І щемить в глибині все частіш?..

Онде місяць над стріхою спішно зійшов,
Сяє ясно зірок водограй...
Не зміряй своїм розумом Божу любов —

Сергій Губерначук
2019.12.12 13:30
Нащо мені твої слова?
Зараз німіє все.
Вуста я закрию тобі поцілунком.
Мовчи…

Чужіє, чужіє усе своє.
А ти от моя, нова…
В очах твоїх я нічого не бачу.

Галина Сливка
2019.12.12 12:51
Та адамашка, підбита вітром,
Що землю й небо твої з'єднала,
На шрамах серця сльозину витре,
Сповиє світлом, де болі - жалом.
Проб'ється зіллям і спозаранку
Росою вкриє забуті мислі.
Запахне щастям бузок на ганку,
Дощем проллються бажання стислі

Шон Маклех
2019.12.12 11:05
Я крайнощі краю, як ріжуть хліб,
Що лежить на дерев’яному столі буття
І кажу волохатим хвостатим людям:
Не сідайте на гілку, яка росте
З гнилого дерева вашої «реальності»,
Тоді не треба буде її пиляти
Залізними зубами вічності.
Я слухаю хмари – слу

Ігор Деркач
2019.12.12 09:46
ІЩось і було, а нація не знає, –
що то воно у Франції було?
У злодія на голові палає,
а виглядає, наче еНеЛО.

І наче упилася наркотою
Московія великого Пуйла.
Ні спокою немає, ні покою.

Любов Бенедишин
2019.12.12 09:42
Виправдань крайнощі.
Розпуки обнулення.
Течії радості.
У спогад занурення…

2.
Хвилі зневіри.
Тривоги маневри.

Н Кап
2019.12.12 08:21
Містом блукають трамваї - залізні ведмеді,
сонце підсолений сипле до ніг арахіс.
День прилипає асфальтом - розтопленим медом,
запахом кави - із присмаком стріляних гільз.

Місто пульсує-плюсує-фасує новини:
спека, гарячі путівки, прем'єра, футбол.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Пухонська (1988) / Поеми

 Полинові голоси
Я чекала цей сніг,
Як спасіння своє
І страту,
Йому певно мільйони чи, може, мільярди літ.
Виростають з землі все нові і нові Пілати,
Щоб на древніх хрестах розпинати по черзі світ.
Не людей,
Бо вони воскресати уже не вміють,
Як Христос воскресав,
Як поезія,
Чи пісні.
Заблудилась сльоза на дерев безкінечних віях,
І над хмарами зорям свої небеса тісні.
Ми читаєм по них чиїсь давньолегендні долі,
Може, нам пощастить доспівати їх до кінця,
Щоб злетіти в безодню, п’яніючи від неволі,
Не чекаючи прощення Сина, а чи Отця...

I.
А давай навчимося летіти безкрило разом.
Та це ж зовсім не важко.
Вмирає, як пісня день...
І тепер вже не боляче,
Боляче було зразу...
Тепер вже б від себе вертатися до людей...
Отак виживаєм засмучено і високо...
Ні, ми не воскресаєм, без воскресу легше все ж.
Вмивається даль березово-вічним соком
І час витікає крізь пальці у вічність теж.
Ми вже не живі, але ж ми іще не мертві,
Згвалтована совість під ноги впаде, як тінь,
Тоді, коли сонце стоятиме ще попереду,
І питиме небо мій білий крилатий кінь.
Давай навчимося...
Давай навчимося разом...
Рокам не до жартів...
Життя їм – полинна мить.
А біль що у грудях – то справді якась зараза...
І так високосно самотність чиясь щемить...

Моя сумота розбавляється із печаллю...
Я п’ю не вино а глибокої ночі кров
В очах висихає Дніпро розіп'ятий даллю
Аж до безкінечності древніх своїх основ...
Ми плакати все ж не навчилися.
Певно воно не варто
Розмінювать душі на мідний банальний гріш.
Я програла себе не тобі, а судьбі у карти
Так, мабуть, буде краще...
Так, певно, буде простіш...

II.
Я ж просив свою осінь чекати моєї страти
На гірких роздоріжжях
Під музику теплих сліз.
Ти мене відпустила у небо чуже літати
Тихим шелестом ночі під шепіт сумних беріз.
Я голгофу шукав, не тебе
Не тебе, не долю.
Я у неї не вірю я вірю лише у мить.
Ти шукала вини, я шукав лиш вина і волі...
А мені наша осінь тобою чогось болить.
Я ростив свою душу неначе сніги останні,
Щоб вона розтопилася легко і без сліду...
Шляхом древньо-чумацьким мені моя пісня стане
Але я ще до себе...
Від себе до себе йду.
Не ставай моїм богом я в нього також не вірю...
Бачиш свічка горить в твоїм храмі... чи не горить.
Я люблю тільки осінь
Вона мені сіро-сіро
І якось безкінечно у небо моє летить...
Листопадово струни впадуть у пожовклі трави,
Щоби хтось замість нас доспівав нас отут колись,
Ми стаємо людьми,
І тепер то не наша справа,
Що над містом здіймається храм журавлем увись, –
Той що ми будували словами своїми, снами...
Ти писала у віршах, а я у твоїх очах...
Я розвіявся димом у космосі між світами,
Щоби стати для когось своїм у чужих світах.

Я просив свою осінь чекати моєї страти,
А вона стала снігом і впала тобі до ніг.
Ти навчила мене не любити, а лиш літати,
Але я не схотів... ні, я просто, мабуть, не зміг.


III.
Я ж любила цей сніг до кінця до кінця, до смерті...
І шукала у ньому свій справжній житейський сенс..
Ні, я зовсім не правильна, я просто трошки вперта,
Просто вмію мовчати глибоко мовчать про все.
Наше місто стає первородно-нетлінно білим,
Коли нас вже нема ні сьогодні, ні завтра ні...
На долоні землі тихо води гіркі сивіли
І сміялося небо в печалі своїй сумній.
Сигаретою місяць погаснув якось під ранок
У густих до нудоти тенетах осінніх хмар.
Ти мені певно Долею, а може Богом даний
Був
Щоб спалити останній отой вівтар,
Який я називала
Чи серцем а чи душею.

Залишається місто...
Над містом останій дим...
Я була до кінця...
Я була до кінця твоєю...
Біль залишився, як результат, як син,
Ненароджений нами, а тільки осіннім парком...
Я стаю своїм небом і падаю в Лети плин.
Хтось на Шляху Чумацькім співає, щойно на старті...
А десь там, на землі, виростає із нас полин...


IV.
Легко падає сніг, ніби карта ляга на долю,
Коли сива ворожка розгадує, власне, нас.
Я із крана нап’юся прісного, як вечір, болю,
А за вікнами небо п’є твій, чи не твій Пегас.
Засинають над містом мої стоголосі луни,
Як Наближення...
Зближення....
Виживу.
Виживу?
Ох!..
Тільки вени глибокі...
І рвуться під снігом струни,
Як високопечальна, напружена мить на двох.

Я сьогодні полин цілував,
Як твоє волосся...

Так гіркаво і кавово терпне у чашці день.
Хтось за нас недомолиться,
недопроклониться
Досі,
Відчуваючи нервами душі моїх пісень.
Нам пороблено зорями не на любов –
На тишу,
Гострі, гострі, як бритва, останні чиїсь слова,
Що поріжуть струну,
А чи серце поріжуть.
Вище
Піднімається вічно-нестримна, космічна сумна трава.
Ти мені не свята,
Я розхлюпав тебе у Лету,
І ніхто не згадає ні імені, ні...
А все ж
Хтось спитає колись так самотньо і каїнно: де ти?
Коли ти полином і вином у мені зростеш.

...Я просив свою осінь...
Та що там було просити...
Затремтіло усе від зимових сумних сивин.
Ти із болем своїм до безсмертя нарешті квити,
А із нього за тебе зростає, як вечір, син...

Мої вени тугі, але память безмежно гостра,
Кров’ю пише мій час, як Єсєнін, останню мить.
Я таки повертаюсь до тебе,
Чи йду у гості...,
Коли місто нарешті, як древні могили, спить.
Чуєш пісня моя лебедино мовчить над світом.
Сніг комусь первородно розкаже про все без слів.
Ти навчила мене не любити –
А лиш горіти,
Я сьогодні до тебе останньої догорів.



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Варвара Черезова 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Ванда Нова 5.25 Майстер-клас / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-05 23:41:15
Переглядів сторінки твору 14336
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.127 / 5.58  (4.920 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.149 / 5.63  (4.900 / 5.49)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 01:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-26 11:23:44 ]
.. Ображаєте жінок, Шановний! Кожна жінка має чарівні ноги... це ми , чоловіки, буваємо п’яними, неуважними, сліпими...
..я не зрозумів..,такий серйозний автор як Ви хоче сказати, що Оксана Пухонська не талановита авторка?
Я не знайомий особисто з Оксаною. Але мені імпонує її поетичний талант і та горда постава, яку Вона тримає. Хоч малюй - українська амазонка ...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Просто Немо (Л.П./Л.П.) [ 2009-02-26 13:38:08 ]
1. Я ображаю?... :о))
"А твір реально сильний безліччю цікавих образів..."
2. Хто вам сказав, що я - "серйозний автор"? ;о))
3. Де я сказав, що Оксана не талановита авторка? Якщо до вас досі не дійшло, у мене нападки скоріше на вас і подібних, які талановитість автора оцінюють в першу чергу через "фізичну привабливість", а вже потім - через творчість. Хоча у Оксани Пухонської все гаразд і з першим і з другим.
4. Якщо для вас ознаками ставлення до жіночої статі є "сленг", тоді я мушу визнати, що ви "перекохали" дуже багатьох авторок ПМу ;о))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-26 12:19:42 ]
...ти за мною " спостерігаю", Сонце... Досі на відстані зіниць чи так..?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2009-02-26 13:43:02 ]
Люди добрі, та не сваріться Ви, ради Бога!
Боляче дивитися...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-02-26 15:42:04 ]
Шановні колеги, перепрошую, але найбільш напружені коментарі, які свідчать про те, що ми всі емоційні і живі, адміністрація видалила.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-26 17:54:21 ]
..Видаливши суть ,Ви прикрили своїм плечем поведінку окремих своїх редакторів...Але.. у такому разі Ви не безстороння особа... Чи може у Вас вже викручені руки?
Відповідати не варто.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сегеда (Л.П./М.К.) [ 2009-02-26 22:44:36 ]
Помічаю за собою, що з роками у мене все менше стає терпіння дочитувати до кінця великі поетичні твори(не про цю поему йдеться, а взагалі). Чи то я ледачію, чи то старію,чи байдужію?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Пухонська (М.К./М.К.) [ 2009-02-27 12:56:46 ]
Ну і ну!!!! Цікава дискусія,хлопці, аж страшно втручатися...:))) Спасибі Вам за компліменти... І про вірші, і про ноги... Ех!!! Моя амазонська сутність аж засоромилась.:))) цікаво було б поспілкуватися з Вами вживу. Пишімо!!!!!!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сазанський (М.К./М.К.) [ 2009-02-27 17:09:48 ]
А що можна писати , Оксано? Такої цензури як на ПМ не помічалося навіть за часів Блаженної Пам.яті Єжова... Тут видаляється кожне слово чи думка неугодна Зверхникові, який сидить за плечима Головного редактора. Візьміть хронометра і спробуйте побачити, як швидко зникне з білого тла цей запис..
Нашу суперечку Ви так і не збагнули бо... всі сліди були миттєво затерті Цензуро. Там не йшлося про Ваші ноги.. Зграю зачепило, що Ви ( в даному випадку українка) можете показати такі результати.. Чолом!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-02-27 18:05:36 ]
Та ні, Мандрівнику, "цензура" видаляє тільки елементи бойового гопака, або ж отруйні стріли між "супротивниками". Не більше того. Хто є хто - не має значення.
Нам усі потрібні живими і здоровими, у тому числі й для того, аби не лише оспівувати жіночі ніжки, але і йти цією славною дорогою і трішки далі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-02-27 18:07:11 ]
А щодо зграї, то ви, Мандрівнику, дарма тут так про своїх співрозмовників -
на молодь таких звинувачень просто так, мимохіть, не потрібно кидати, бо справа ця серйозна, та й молоді властиво триматись групками, хоча я вважаю, що оптимальний стан авторського існування це самотність - та й зграю, певно, формує тільки спільне хижацьке минуле (сучасне?). :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Пухонська (М.К./М.К.) [ 2009-02-27 21:08:28 ]
Шановна Редакціє, цікаво б мені було прочитати видалені коментарі.:))))))) Хлопці, та заспокойтеся Ви з цензурою тою, іноді справді треба...:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-03-01 17:33:41 ]
Колеги, адміністрація намагається вирішити ситуацію людяно, з повагою і турботою про всіх. Наш ворог - це ми самі, коли втрачаємо почуття міри.
Та й ще зла адміністрація видалятиме й надалі всі "злі" коментарі.

Що стосується видалених на вашій сторінці коментарів, то вони, Оксано, мали прийти на вашу мейл адресу, як власниці сторінки.
Хоча, вам таке читати ні до чого.

Отже, "Отче наш" і жити далі. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Просто Немо (Л.П./Л.П.) [ 2009-03-01 19:10:27 ]
Дії Редакції підтримую на 100%.
Особисті претензії краще вирішувати тет-а-тет.
Наснаги всім на творчій ниві (і, напевно, вибачення перед господаркою сторінки за позатворчу "бадягу").

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Майборода (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-26 20:42:33 ]
Дуже схоже на стиль Ігоря Павлюка. Шукайте власного, Оксанко....

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-01-27 19:26:47 ]
Шановна пані Ольго, дуже мені підозрілі ці ваші слова - чи не Наталією Пасічник зараз вони сказані? Та й надто вже в її стилі.
Якщо так, то пропоную вам припинити такі діяння, і, зрозуміло, надалі утримуватись і від схожих безапеляційних "настанов".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2010-02-27 18:52:58 ]
а мені видається чужою така манера апеляції до вселюдських істин - ви ніби оминаєте досвід вісімдесятників і дев"яностників і йдете тією ж дорогою, замість того, щоби вибудувати свій шлях.