Тонкостінна ілюзія віри
І наче крізь отвір,
Що лишився від кулі
Пінцетом витягують душу,
Від знеболення – бáйдуже,
День заповзає у мушлю,
І вогонь пережовує аркуші -
Знову не той твір.
Сходи, збиті ногами,
Мовчать у терпінні.
А що їм?
Хтось - угору, хто – вниз,
Ну а хто зупинився спочити.
На асфальті – розíп’яті тіні,
Всіх не полічити,
І кінгстони у днищі Ковчега
Прорубані Ноєм.
Хтось казав, - наша плоть –
То вода, ну і кальцію частка,
Ми – лише механізми
Постійно-хімічних реакцій.
Почуття та емоції –
Бланки знецінених акцій,
Для останніх романтиків
Ледь припорошена пастка.
Забинтовано поспіхом рани
Ілюзії віри,
У плавильнях – іржаві пінцети
І вийняті кулі.
Хоч поволі приходять до тями
Нейрони поснулі,
Все ж вогонь поглинає рядки
Без обмежень і міри...