ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Варвара Черезова (1987) /
Проза
Дощ, кіт і шлях у нікуди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дощ, кіт і шлях у нікуди.
Іноді буває так, що дощ це частина мене, а я це частина дощу. Хочеться сильніше затягнути петлю суму на шиї і піти містом, скажімо, у нікуди, а може ще й далі.
- Хто ти?
- Випадковий перехожий.
- Приймеш мій біль?
- Ні, у мене немає серця. Якщо й прийму то не відчую. Біль - вода, коли немає серця то виливається куди попало, може залити шлунок. Навіщо мені шлунок з болем. Або ні, краще так: навіщо мені біль у шлунку.
Так і розминулися. Я пішла на північ, бо куди мені ще йти, а перехожий зі своєю відсутністю серця попрямував до найближчого генделика - залити шлунок пивом. А що? Пиво то не біль... Шлунка не псує.
- Привіт, кицю.
- Привіт.
- Ти мене розумієш... Дивно, ти ж кіт. По ідеї не повинен. А чому так?
- Все просто, я проживаю третє життя, ти також, тому наша мова зрозуміла одне одному. Куди ти йдеш?
- В нікуди.
- Навіщо?
- Не знаю.
- Тоді сядь біля мене погріємося на сонці.
- Йде дощ.
- Так, але ж сонце все одно світить. Сідай.
І я присіла на краєчок тротуару. І ми грілися на сонці, а щоб нам не було надто спекотно - на нас лив дощ. Дощ... Це завжди добре.
- Ти вже придумала навіщо йдеш в нікуди? Бо якщо ти не знаєш за чим йдеш то не зможеш нічого знайти. Завжди потрібно знати, що шукаєш, або принаймні хотіти знайти щось. Тоді обов'язково знайдеш.
- Хто ти?
- Я кіт.
- А ким ти був до цього? Ким ти був у попередніх двох життях?
- Це має значення лише коли помираєш, зараз про це рано говорити. Але якщо так цікаво, то я була повією.
- Хм. А тепер?
- Тепер я кішка.
- А ким була я?
- Медитуй.
- Я не вмію.
- Вмієш. Якби не вміла то не говорила б зі мною тепер. Подумай і скажи. Вже.
- Я мабуть була дощем.
- Не вигадуй. Твої очі не можуть бути дощем. Твої очі можуть бути болем, світлом, але не дощем. Їм личить вогонь. Я боюся вогню, але тебе ні. Ти це тепло.
- Я це сон, я це звичка у чиємусь житті, я марево, яке розтане зранку.
- Не розтане. Ти - біль, але лише доти, доки не зустрінеш світло. Світло буде ним, або він буде світлом, як хочеш, то не принципово.
- А де шукати?
- Ти хочеш знайти?
- Так.
- Тоді йди в своє нікуди, але знай, що хочеш знайти і дійсно бажай цього.
- І що тоді буде?
- Не знаю, але гірше не буде. Добре, коли є кого шукати.
- Чому ти мені допомагаєш?
- Мені було нудно і не було з ким поговорити.
- Довкола багато людей.
- У них порожні очі. У них мілке серце. Вони не почують мене.
- Вони зараз нас бачать?
- Ні. Вони бачать лише себе. Їм немає до нас ніякого діла. Зрештою - йди. Ти надто довго вже сидиш тут - змерзнеш.
- Дякую. Як тебе звати?
- Тут немає імен. Коли захочеш мене побачити ще раз - поклич. Поклич тим іменем, яким хочеш мене звати і я прийду.
І я пішла, а що мені лишалося. Кого я зустріну? Чи зможе він врятувати мене чи я таки зроблю те, що хотіла і завтра про мене пам'ятатимуть лише дощ і кіт?
Хтозна...
- Хто ти?
- Випадковий перехожий.
- Приймеш мій біль?
- Ні, у мене немає серця. Якщо й прийму то не відчую. Біль - вода, коли немає серця то виливається куди попало, може залити шлунок. Навіщо мені шлунок з болем. Або ні, краще так: навіщо мені біль у шлунку.
Так і розминулися. Я пішла на північ, бо куди мені ще йти, а перехожий зі своєю відсутністю серця попрямував до найближчого генделика - залити шлунок пивом. А що? Пиво то не біль... Шлунка не псує.
- Привіт, кицю.
- Привіт.
- Ти мене розумієш... Дивно, ти ж кіт. По ідеї не повинен. А чому так?
- Все просто, я проживаю третє життя, ти також, тому наша мова зрозуміла одне одному. Куди ти йдеш?
- В нікуди.
- Навіщо?
- Не знаю.
- Тоді сядь біля мене погріємося на сонці.
- Йде дощ.
- Так, але ж сонце все одно світить. Сідай.
І я присіла на краєчок тротуару. І ми грілися на сонці, а щоб нам не було надто спекотно - на нас лив дощ. Дощ... Це завжди добре.
- Ти вже придумала навіщо йдеш в нікуди? Бо якщо ти не знаєш за чим йдеш то не зможеш нічого знайти. Завжди потрібно знати, що шукаєш, або принаймні хотіти знайти щось. Тоді обов'язково знайдеш.
- Хто ти?
- Я кіт.
- А ким ти був до цього? Ким ти був у попередніх двох життях?
- Це має значення лише коли помираєш, зараз про це рано говорити. Але якщо так цікаво, то я була повією.
- Хм. А тепер?
- Тепер я кішка.
- А ким була я?
- Медитуй.
- Я не вмію.
- Вмієш. Якби не вміла то не говорила б зі мною тепер. Подумай і скажи. Вже.
- Я мабуть була дощем.
- Не вигадуй. Твої очі не можуть бути дощем. Твої очі можуть бути болем, світлом, але не дощем. Їм личить вогонь. Я боюся вогню, але тебе ні. Ти це тепло.
- Я це сон, я це звичка у чиємусь житті, я марево, яке розтане зранку.
- Не розтане. Ти - біль, але лише доти, доки не зустрінеш світло. Світло буде ним, або він буде світлом, як хочеш, то не принципово.
- А де шукати?
- Ти хочеш знайти?
- Так.
- Тоді йди в своє нікуди, але знай, що хочеш знайти і дійсно бажай цього.
- І що тоді буде?
- Не знаю, але гірше не буде. Добре, коли є кого шукати.
- Чому ти мені допомагаєш?
- Мені було нудно і не було з ким поговорити.
- Довкола багато людей.
- У них порожні очі. У них мілке серце. Вони не почують мене.
- Вони зараз нас бачать?
- Ні. Вони бачать лише себе. Їм немає до нас ніякого діла. Зрештою - йди. Ти надто довго вже сидиш тут - змерзнеш.
- Дякую. Як тебе звати?
- Тут немає імен. Коли захочеш мене побачити ще раз - поклич. Поклич тим іменем, яким хочеш мене звати і я прийду.
І я пішла, а що мені лишалося. Кого я зустріну? Чи зможе він врятувати мене чи я таки зроблю те, що хотіла і завтра про мене пам'ятатимуть лише дощ і кіт?
Хтозна...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію