ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Асорті Пиріжкарня
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Лазірко / Рецензії

 Юрій Лазірко: лірично-драматичний епос свободи
Парасоля для долі Плюскіт... і вічність гойдається кволими колами –
брижами дихають сутінки, мліє у тремі ріка.
Хлипає тиша - розхлюпана, вкрай невдоволена...
Плином торочиться місяця, витканий сріблом, рукав.

Всесвіт хвилюється, крається, гусне настояно –
оку не випити стільки, цей трунок хмільніший за сон.
Видно до голки, збирай що на килимі зорянім...
Спокій, здогадкою зораний, серце бере у полон.
(«Плюскіт», 29 Листопада 2007)

...Так, чорно-червоно, тонко вишиває словом Юрій Лазірко.
Українськомовний поет, який живе в околицях Нью-Йорка.
Особисто ми незнайомі: подати один одному руки не було нагоди. Заочно познайомила нас Леся Романчук, яка має смак у житті і в літературі. Випадково (?) зустрічав його фото- і текстографію на літературних Інтернет-сайтах, де він, до речі, доволі активно спілкується і з творчими побратимами, і з не менш креативними читачами.
Що ж, поезія у наш час із площ та барикад загнана у віртуальну реальність. Наелектризовується від суспільних гроз, як шерсть заповідних вовків від оголених електричних сторожів із червоними прапорцями. Вірніше, кольорова гама прапорців та прапорів, яких не так то просто переступити поету, при тому зоставшись поетом, значно барвистіша.
У різні часи під прапорами інших країн творили справжню українську літературу Тарас Шевченко, Євген Маланюк, Іван Багряний, Василь Барка...

І все ж мені важко зрозуміти (легше відчути) життєвий вибір Юрія, хоч я сам майже рік прожив і пропрацював у тій же Америці. Зостатися не хотів, бо не міг... Навіть образився на одного колишнього поета (тепер, наскільки знаю, він успішний бізнесмен), який покинув Україну і запитав мене: «Як ти там живеш?!. Там же неможливо!».
Врешті, не знаю, як і де має жити поет.
«У кожного своя доля і свій шлях широкий»...
Тому й хочу зрозуміти, відчути Юрія Лазірка, який живе в Америці вже 18 років. «Приїхав – працював з 5-ї ранку до 5-ї вечора на будові, а вечорами вчився в університеті – на комп’ютерника-програміста. Так було 6 років. Потім довго працював, щоб якось стати на ноги. Довго нічого не писав – не до того було», – пише він про себе.
Ще мене із Юрком єднає сирітство – смерть мами. У мене дуже раннє, у нього пізніше...
Він за освітою технар, я також навчався в інженерному військовому вузі.

Така от доленосна вища математика, яка, прийнято вважати, – також поезія: музика, тільки писана цифрами, а не словами.
Нею (поезією) він, західноукраїнський міський хлопець, не захищається від долі. Він нею захищає саму свою (як знаємо, не завжди прихильну) долю: книжку ось назвав: «Парасоля для долі».
Що ж, це багато дає для розуміння філософсько-психологічної системи координат автора, для прослуховування «звукової картини нутра», зовнішньої суєти і болотних вогнів капіталістичного реалізму, в якому, як я розумію, кожен справжній поет рано чи пізно абсолютно самотній.
Виїхавши іще з радянського минулого, яке, на жаль, зостається українським сьогоденням, Юрій Лазірко, завдяки поезії («парасолі для долі») душевно не обамериканізувався. Його лірика по-плужниківськи пронизлива, місцями навіть немодно сентиментальна (вірш «Сирітка») і формозмістовно українська.
Зупинімось, наприклад, на строфах:

А планета летить, мов направлений постріл.
І гойдається біль у колисках сиріт.
А у Райських Садах облітає все... поспіль...
І червить від спокус заборонений плід.
(«Недоношені ягідки»),

Час відбув
і проник
потаємно
у крок перехожих –
через поспіхи ніг,
під падіння
перевтомлених вій.
І за безцінь пішли...
безпритульного сни
та вельможі
за словами,
де шпальти,
роздиралися
вітром подій.
(«Урбаністична Рефлексія»),

Або ж перша і остання строфи з вірша «Відхід»:

Загнеться час – загасну сам не свій,
По мідяку на око ляже спокій.
Не чутиму я дзвонів перебій
І стане лунко, де було глибоко.
––––––––––––––––––––––––––––––
Зацвяхне серце стуком молотка,
Вінки, два метри, яма і лопата.
І буде сипатись життя в грудках...
Так пригортають лиш земля та мати.

Така от сумно-легка і глибока сучасна українська поезія в Америці – про вічне, архетипове, а значить – нетипове.
Вона не дає відповіді на практичні та й філософські питання заморського і вселюдського буття, бо ніщо так не псує ціль, як попадання… Вона просто пульсує і маячить, маячить для пілігримів серед громів і тиш.
Матеріально забезпечене життя, якого він відносно досяг поза батьківщиною, як бачимо, не гарантує душевної рівноваги, яку дає поезія, релігія, поезія релігії і поезія як релігія. Не знаю, що первинне для Юрія, але що не матеріальні цінності – то однозначно.
Як і у всіх вроджених поетів, основні теми його віршів (хоча, до речі, Ю. Лазірко пише і цікаву іронічну прозу (див. на сайті «Поетичні майстерні») – кохання, космос і батьківщина... дитинства.
Дивно (хоча, мабуть, для чоловіків закономірно: вірші мінорні (така печаль очищує кров), а проза – мажорна (така іронія здоровить душу).
Складається враження, що зовнішні (та й внутрішні) символи, знаки, коди, атрибути, міфи американізованої цивілізації не проникли в ядро авторового музикально-слов’янського слова, яке зберігає наші кольори, звуки, запахи. Досі пахне полином, львівським високозамковим туманом, храмовим ладаном і зовсім трохи – технічним димком короткого замикання бездротової комп’ютерної «мишки». Може, саме в цю закономірно нервову мить американського комп’ютерного програміста українського походження Юрія Лазірка пробиває на вічнодорожнє, одкровенне, як-от:

Не шукай у дорозі щастя,
Бо тим щастям дорога є.
У розлуці, чи на причасті
Хай душа молитовність п’є.

Хто не жив – той не чув насправді,
Бо глухим видавався кут.
A по два береги – дві правди,
І на кожному боці бруд.

І не ангел, не біс, а люди
Переходять, мовчать, плюють.
То від них розтискає груди,
Через них розриває лють.

День за днем відлягає вічність,
Не терпиться i небесам –
Вітре путній та вітре стрічний,
Проведіть у Господній храм.

Не віщуй нам біди, тривого, –
Хай терновий вінок сплетуть.
Серцем вишито цю дорогу –
Щастя вкладене стуком тут.
(«Дорога», 18 Жовтня 2007)

Чимось генотипно нашим, василевосимоненківським віддає ця неекспериментальна, чесна поезія, якій направду не загрожують «ні Америки, ні Росії».
Тобто Україна в Америці завжди з Юрієм Лазірком. У ньому. У його, захищеній Поезією, від кислотних дощів глобального потепління клімату і похолодання душ, чужих зірок, долі. Такою, формально традиційною, як наша народна пісня, а змістовно несподіваною (як усе органічно справжнє), вона зостанеться і в космосі часу і простору.

Вона прасвідомо кличе ніжно-ножове людське серце до суворої боротьби за свободу від усього, крім долі, трансформуючись на шляху в епос свободи.
Адже свобода, як і доля, щастя, поважно люблять сильних.
Де-де, а в Америці це знають і відчувають історично...
Юрій Лазірко, судячи з усього, завоював Америку, не втративши Україну.
Це гідне загальнолюдської і родової поваги.
Добре було би широко розповсюдити цей «Парасоля для долі» серед усього світового українства, як один із символів стійкості сучасного українського поетичного слова в ноосфері, обов’язково додавши на другій сторінці деталізовану біографію автора, з якої постає доля і справжні вірші.

Ігор Павлюк.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-05-01 17:08:10
Переглядів сторінки твору 7062
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.109 / 5.5  (5.069 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 5.100 / 5.5  (5.127 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.07.02 17:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ретро Лю (Л.П./Л.П.) [ 2009-05-01 17:11:43 ]
Мені агенти ЦРУ повідомили, що коментар від Наталі Терещенко був делітнутий разом з оцінкою.
Тому я переношу його тут:)

"Юрій Лазірко: лірично-драматичний епос свободи" Павлюк Ігор

Юро, щиро вітаю тебе з публікацією нової збірочки!
Ось я її тримаю в руках разом з такою спейс- артівською і разом з тим по-українськи теплою передмовою Ігоря Павлюка. І зручненько вмощуюся, щоб почитати цю річ з такою привабливою обкладинкою і інтригуючою назвою!
І нехай мені позаздрять...білою заздрістю ті, у кого ще немає цієї збірочки:)
Люблю відкрити книгу наздогад і прочитати перший вірш, що захотів прочитатися. Мені пощастило!
Відразу потрапила на інтимну лірику. Ще й яку!
" А поцілунок збіг по пальцях надолоню,
збирав на ній тепло.....
......................."
Супер!
Юро, дякую за збірочку! Нехай щастить їй на читачів, а тобі бажаю нових творчих злетів!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ретро Лю (Л.П./Л.П.) [ 2009-05-01 17:17:20 ]
Наталю,
Я лише тепер маю можливість подякувати тобі за ту в`язочку теплих слів, що виплела ти для мене.
З творчим привітанням,
Л.Ю. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Ганенко (М.К./М.К.) [ 2009-09-07 06:53:13 ]
Юрку, була тут, читала, розписуюсь оце- горда за Вас, справді горда, - вітаю, сусіде! Ви вже тут он-скільки років, а я було грішним ділом думала: "свіжий" хіба - мова ж он яка в нього гарна та кольорова!
А ще чомусь так і відчувала, що Ви - програміст (кава, кухлики, і все таке... :)
Білих Вам вітрил поезії!

P.S. - Мабуть, мої автографи тут недоречні, - рецензія ж все-таки,- то прочитайте і видаліть мене пошвидше, Юрцю...
Щиро, Тамара