Спілкувався Сергій Пантюк

На засіданні президії Національної спілки письменників України, яке відбулося минулого четверга, з ініціативи голови НСПУ Володимира Яворівського висловлено недовіру головному редакторові “Літературної України” Михайлові Сидоржевському. Не чекаючи рішення зборів засновників ТОВ «Літературна Україна», М.Сидоржевський подав заяву про звільнення за власним бажанням. Також він повідомив про свій вихід з Ради НСПУ.

Ми звернулися до М.Сидоржевського з проханням коротко прокоментувати ситуацію.

– Моє звільнення з посади головного редактора «Літературної України» слід розглядати насамперед у політичній та ідеологічній площинах. Парадокс, але у «вотчині» одного з чільних бютівських спічрайтерів, під самим носом у нього, завелась «опозиція», котра дозволяла собі розкіш бути незалежною від впливового і сановного письменницького начальника. Хто ж може таке стерпіти?

Насправді за короткий час (я працював у редакторському кріслі рік) «Літературна Україна» сфокусувала на собі увагу значного числа письменників і тих небайдужих і мислячих українців, для яких розвиток національної культури – не пустопорожні гасла, і які розуміють, що насправді сьогодні відбувається в країні. Чіткі українські, державницькі орієнтири, акцентування уваги на проблемах розвитку і відродження національної культури, духовності, а крім того, така незвична для теперішнього медіа-ринку відкритість до полеміки, дискусій, зіткнення думок, сміливість і гострота – все це, безумовно, не могло не турбувати нинішнє керівництво Спілки, яке за Яворівського більше дбає про бізнес, ніж про власне літературу. Зрештою, конфлікт був закладений від самого мого призначення на посаду головного редактора, оскільки для мене є неприйнятними як деякі особисті якості голови Спілки, так і позиціонування тієї політичної сили, яку він представляє…

– Будь ласка, детальніше про бізнесові справи теперішнього спілчанського керівництва, і про те, як вони співвідносяться з законом…

– Про це написано вже багато, хоча далеко не все. Однак – це їхній час – час фарисеїв і лихварів, і вони виходять сухими з води, ще й цинічно заливаючись при цьому солов`ями з усіх телеекранів... Але чого ви хочете від країни, в якій два суди, розглядаючи одну й ту ж справу, нерідко виносять абсолютно протилежні рішення… Всі чудово знають, як виносяться ці рішення, однак зробити ніхто нічого не може. Бо всі, хто здатен щось зробити, тією чи іншою мірою пов`язані між собою, всі наковталися гачків, за які при бажанні нескладно смикнути… Цим зокрема можна пояснити таку аморфність, інертність і байдужість переважної більшості письменників – навіть після оприлюднення скандальної інформації. А ще – наша хата скраю… Та Господь їм суддя. Тут хочу сказати про інше: попри розлогі словеса про любов до України з боку деяких наших «реєстрових» патріотів, насправді національна культура їх цікавить, образно кажучи, до глибини їхньої власної кишені – і ні сантиметром більше. Вони чужі для національної культури – хоч і часто носять вишиванки, і говорять красиві, високі слова. Ці «патріоти» «люблять» Україну не по-аматорськи – «за так», а, як професіонали-спеціалісти, чи то пак спеціалістки відомого ремесла – за гроші, за кожний сеанс встановлюючи відповідний тариф. Приклади? Та їх скільки завгодно, але всьому свій час.

– Ви сказали про байдужість письменників…

– Знаєте, завжди честь і гідність мали однаково високий вимір, якими б підлими не були часи. Сьогодні теж, незважаючи на засилля конформістів і відвертих негідників, котрі празникують перемоги, для кожного, хто мислить і намагається бути чесним перед Богом, існує вибір: зустрічати загрози і випробування стоячи на ногах, – чи зігнувшись або й ставши в характерну позу. Нині Спілка письменників деградована, керівництво її значною мірою корумповане, провід Спілки на сьогодні переважно становить собою товариство холуїв Яворівського і графоманів. Довкола керівника Спілки утворився вакуум. Поважні, авторитетні письменники або були витіснені з керівництва, або ж самі відійшли, не бажаючи мати справу з одіозними персонажами.

Власне, для чого існує Спілка? Для організації похоронів письменників і фуршетів? Чи, може, все-таки для того, щоб видавати книжки, сприяти їхній розкрутці, допомагати матеріально немічним письменникам? Зрештою, мати безпосередню причетність до сучасного літературного процесу. А ще – стояти в обороні українських цінностей, українського слова, української культури!

Але чи здатне це робити теперішнє спілчанське керівництво на чолі з парламентським колегою Губського, Фельдмана, Портнова і Турчинова?..

– Чи не збираєтесь подавати до суду з приводу вашого звільнення, апелюючи до голови Спілки?

– Це було б забагато честі для цього типового кон`юнктурника, котрий заробляє гроші на проповіді націонал-патріотизму, останнім часом, щоправда, значно розбавленому, знову ж таки, з кон`юнктурних міркувань, у підсолодженій водичці «загальнодемократичних цінностей». Та й, зрештою, моє звільнення – це лише один малий фрагмент нашого теперішнього суспільного буття. Таких, як Яворівський, повинна подавати до суду українська нація – за «внесок» у деградацію українського національного проводу, української національної еліти, і за те, що ми дозволили баламутам і фіглярам завести нас на манівці.

Спілкувався Сергій ПАНТЮК