Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.29
07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
2026.10.28
23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
2026.10.28
19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Критика | Аналітика
М.Сидоржевський «Кастрати ніколи не любили тих, хто може»
Спілкувався Сергій Пантюк
На засіданні президії Національної спілки письменників України, яке відбулося минулого четверга, з ініціативи голови НСПУ Володимира Яворівського висловлено недовіру головному редакторові “Літературної України” Михайлові Сидоржевському. Не чекаючи рішення зборів засновників ТОВ «Літературна Україна», М.Сидоржевський подав заяву про звільнення за власним бажанням. Також він повідомив про свій вихід з Ради НСПУ.
Ми звернулися до М.Сидоржевського з проханням коротко прокоментувати ситуацію.
– Моє звільнення з посади головного редактора «Літературної України» слід розглядати насамперед у політичній та ідеологічній площинах. Парадокс, але у «вотчині» одного з чільних бютівських спічрайтерів, під самим носом у нього, завелась «опозиція», котра дозволяла собі розкіш бути незалежною від впливового і сановного письменницького начальника. Хто ж може таке стерпіти?
Насправді за короткий час (я працював у редакторському кріслі рік) «Літературна Україна» сфокусувала на собі увагу значного числа письменників і тих небайдужих і мислячих українців, для яких розвиток національної культури – не пустопорожні гасла, і які розуміють, що насправді сьогодні відбувається в країні. Чіткі українські, державницькі орієнтири, акцентування уваги на проблемах розвитку і відродження національної культури, духовності, а крім того, така незвична для теперішнього медіа-ринку відкритість до полеміки, дискусій, зіткнення думок, сміливість і гострота – все це, безумовно, не могло не турбувати нинішнє керівництво Спілки, яке за Яворівського більше дбає про бізнес, ніж про власне літературу. Зрештою, конфлікт був закладений від самого мого призначення на посаду головного редактора, оскільки для мене є неприйнятними як деякі особисті якості голови Спілки, так і позиціонування тієї політичної сили, яку він представляє…
– Будь ласка, детальніше про бізнесові справи теперішнього спілчанського керівництва, і про те, як вони співвідносяться з законом…
– Про це написано вже багато, хоча далеко не все. Однак – це їхній час – час фарисеїв і лихварів, і вони виходять сухими з води, ще й цинічно заливаючись при цьому солов`ями з усіх телеекранів... Але чого ви хочете від країни, в якій два суди, розглядаючи одну й ту ж справу, нерідко виносять абсолютно протилежні рішення… Всі чудово знають, як виносяться ці рішення, однак зробити ніхто нічого не може. Бо всі, хто здатен щось зробити, тією чи іншою мірою пов`язані між собою, всі наковталися гачків, за які при бажанні нескладно смикнути… Цим зокрема можна пояснити таку аморфність, інертність і байдужість переважної більшості письменників – навіть після оприлюднення скандальної інформації. А ще – наша хата скраю… Та Господь їм суддя. Тут хочу сказати про інше: попри розлогі словеса про любов до України з боку деяких наших «реєстрових» патріотів, насправді національна культура їх цікавить, образно кажучи, до глибини їхньої власної кишені – і ні сантиметром більше. Вони чужі для національної культури – хоч і часто носять вишиванки, і говорять красиві, високі слова. Ці «патріоти» «люблять» Україну не по-аматорськи – «за так», а, як професіонали-спеціалісти, чи то пак спеціалістки відомого ремесла – за гроші, за кожний сеанс встановлюючи відповідний тариф. Приклади? Та їх скільки завгодно, але всьому свій час.
– Ви сказали про байдужість письменників…
– Знаєте, завжди честь і гідність мали однаково високий вимір, якими б підлими не були часи. Сьогодні теж, незважаючи на засилля конформістів і відвертих негідників, котрі празникують перемоги, для кожного, хто мислить і намагається бути чесним перед Богом, існує вибір: зустрічати загрози і випробування стоячи на ногах, – чи зігнувшись або й ставши в характерну позу. Нині Спілка письменників деградована, керівництво її значною мірою корумповане, провід Спілки на сьогодні переважно становить собою товариство холуїв Яворівського і графоманів. Довкола керівника Спілки утворився вакуум. Поважні, авторитетні письменники або були витіснені з керівництва, або ж самі відійшли, не бажаючи мати справу з одіозними персонажами.
Власне, для чого існує Спілка? Для організації похоронів письменників і фуршетів? Чи, може, все-таки для того, щоб видавати книжки, сприяти їхній розкрутці, допомагати матеріально немічним письменникам? Зрештою, мати безпосередню причетність до сучасного літературного процесу. А ще – стояти в обороні українських цінностей, українського слова, української культури!
Але чи здатне це робити теперішнє спілчанське керівництво на чолі з парламентським колегою Губського, Фельдмана, Портнова і Турчинова?..
– Чи не збираєтесь подавати до суду з приводу вашого звільнення, апелюючи до голови Спілки?
– Це було б забагато честі для цього типового кон`юнктурника, котрий заробляє гроші на проповіді націонал-патріотизму, останнім часом, щоправда, значно розбавленому, знову ж таки, з кон`юнктурних міркувань, у підсолодженій водичці «загальнодемократичних цінностей». Та й, зрештою, моє звільнення – це лише один малий фрагмент нашого теперішнього суспільного буття. Таких, як Яворівський, повинна подавати до суду українська нація – за «внесок» у деградацію українського національного проводу, української національної еліти, і за те, що ми дозволили баламутам і фіглярам завести нас на манівці.
Спілкувався Сергій ПАНТЮК
Контекст : Сергій Пантюк. Інша література
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
М.Сидоржевський «Кастрати ніколи не любили тих, хто може»
Спілкувався Сергій ПантюкНа засіданні президії Національної спілки письменників України, яке відбулося минулого четверга, з ініціативи голови НСПУ Володимира Яворівського висловлено недовіру головному редакторові “Літературної України” Михайлові Сидоржевському. Не чекаючи рішення зборів засновників ТОВ «Літературна Україна», М.Сидоржевський подав заяву про звільнення за власним бажанням. Також він повідомив про свій вихід з Ради НСПУ.
Ми звернулися до М.Сидоржевського з проханням коротко прокоментувати ситуацію.
– Моє звільнення з посади головного редактора «Літературної України» слід розглядати насамперед у політичній та ідеологічній площинах. Парадокс, але у «вотчині» одного з чільних бютівських спічрайтерів, під самим носом у нього, завелась «опозиція», котра дозволяла собі розкіш бути незалежною від впливового і сановного письменницького начальника. Хто ж може таке стерпіти?
Насправді за короткий час (я працював у редакторському кріслі рік) «Літературна Україна» сфокусувала на собі увагу значного числа письменників і тих небайдужих і мислячих українців, для яких розвиток національної культури – не пустопорожні гасла, і які розуміють, що насправді сьогодні відбувається в країні. Чіткі українські, державницькі орієнтири, акцентування уваги на проблемах розвитку і відродження національної культури, духовності, а крім того, така незвична для теперішнього медіа-ринку відкритість до полеміки, дискусій, зіткнення думок, сміливість і гострота – все це, безумовно, не могло не турбувати нинішнє керівництво Спілки, яке за Яворівського більше дбає про бізнес, ніж про власне літературу. Зрештою, конфлікт був закладений від самого мого призначення на посаду головного редактора, оскільки для мене є неприйнятними як деякі особисті якості голови Спілки, так і позиціонування тієї політичної сили, яку він представляє…
– Будь ласка, детальніше про бізнесові справи теперішнього спілчанського керівництва, і про те, як вони співвідносяться з законом…
– Про це написано вже багато, хоча далеко не все. Однак – це їхній час – час фарисеїв і лихварів, і вони виходять сухими з води, ще й цинічно заливаючись при цьому солов`ями з усіх телеекранів... Але чого ви хочете від країни, в якій два суди, розглядаючи одну й ту ж справу, нерідко виносять абсолютно протилежні рішення… Всі чудово знають, як виносяться ці рішення, однак зробити ніхто нічого не може. Бо всі, хто здатен щось зробити, тією чи іншою мірою пов`язані між собою, всі наковталися гачків, за які при бажанні нескладно смикнути… Цим зокрема можна пояснити таку аморфність, інертність і байдужість переважної більшості письменників – навіть після оприлюднення скандальної інформації. А ще – наша хата скраю… Та Господь їм суддя. Тут хочу сказати про інше: попри розлогі словеса про любов до України з боку деяких наших «реєстрових» патріотів, насправді національна культура їх цікавить, образно кажучи, до глибини їхньої власної кишені – і ні сантиметром більше. Вони чужі для національної культури – хоч і часто носять вишиванки, і говорять красиві, високі слова. Ці «патріоти» «люблять» Україну не по-аматорськи – «за так», а, як професіонали-спеціалісти, чи то пак спеціалістки відомого ремесла – за гроші, за кожний сеанс встановлюючи відповідний тариф. Приклади? Та їх скільки завгодно, але всьому свій час.
– Ви сказали про байдужість письменників…
– Знаєте, завжди честь і гідність мали однаково високий вимір, якими б підлими не були часи. Сьогодні теж, незважаючи на засилля конформістів і відвертих негідників, котрі празникують перемоги, для кожного, хто мислить і намагається бути чесним перед Богом, існує вибір: зустрічати загрози і випробування стоячи на ногах, – чи зігнувшись або й ставши в характерну позу. Нині Спілка письменників деградована, керівництво її значною мірою корумповане, провід Спілки на сьогодні переважно становить собою товариство холуїв Яворівського і графоманів. Довкола керівника Спілки утворився вакуум. Поважні, авторитетні письменники або були витіснені з керівництва, або ж самі відійшли, не бажаючи мати справу з одіозними персонажами.
Власне, для чого існує Спілка? Для організації похоронів письменників і фуршетів? Чи, може, все-таки для того, щоб видавати книжки, сприяти їхній розкрутці, допомагати матеріально немічним письменникам? Зрештою, мати безпосередню причетність до сучасного літературного процесу. А ще – стояти в обороні українських цінностей, українського слова, української культури!
Але чи здатне це робити теперішнє спілчанське керівництво на чолі з парламентським колегою Губського, Фельдмана, Портнова і Турчинова?..
– Чи не збираєтесь подавати до суду з приводу вашого звільнення, апелюючи до голови Спілки?
– Це було б забагато честі для цього типового кон`юнктурника, котрий заробляє гроші на проповіді націонал-патріотизму, останнім часом, щоправда, значно розбавленому, знову ж таки, з кон`юнктурних міркувань, у підсолодженій водичці «загальнодемократичних цінностей». Та й, зрештою, моє звільнення – це лише один малий фрагмент нашого теперішнього суспільного буття. Таких, як Яворівський, повинна подавати до суду українська нація – за «внесок» у деградацію українського національного проводу, української національної еліти, і за те, що ми дозволили баламутам і фіглярам завести нас на манівці.
Спілкувався Сергій ПАНТЮК
Контекст : Сергій Пантюк. Інша література
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
