Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вячеслав Семенко (1945) /
Вірші
Луновідгук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Луновідгук
"Чорні сутінки бару просякнуті димом і
дивом
Ще не займаних пальців,що прагнуть
гарячої ласки
Світлоокої жінки у темному закутку -
віриш ? -"
Пасічник Наталя.
Ми неслися в густім і розпеченім
ультрамарині
над прошитою білим пунктиром стрілою
дороги.
Щось амурне співала мулатка у темній
кабіні,
а довкола - лиш скелі, забуті і
людом І Богом.
Ледь прикриті дві бруньки, із зрілістю
ще не знайомі,
та для неї давно не підручник уже
Камасутра.
Що Нью Йорк, що Техас, що далекий і дикий
Вайомінг -
Вже позаду у дзеркалі все проминуле
й забуте.
Моя "Західна Зірка" - пір"їна
шістнадцятитонна
Доганяє дві жовті троянди, та марні
старання.
Ніч народить - вони пролетять над
дорожнім бетоном
і помруть, перерізані скальпелем
променів ранніх...
...Ті дві жовті троянди - такі ж, як на столику
в барі
світлоокої жінки у темному закутку.
Знову
З-під долонь, надто білих, Маестро з Шопеном
у парі
під склепінням із диму і дива снують
вечорово...
...Чорношкірий торкнувся плеча, наче він
винуватий,
шо цей бар нагадав те, чого вже не
буде ніколи.
Те, що мав,- не зберіг, що знайшов - безтурботно
розтратив,
І розлитим вином сподівання із столу -
додолу.
Переплуталось все - що далеке було,
стало близьким.
Ці містечка прилизані - зачіска
Елвіса Преслі.
І мулатка смаглява, як те остогиджене
віскі.
Стрімко б'є течія об човЕн
І загублені весла.
Я між жорнами - сонцем і пеклом червоного
раю,
доля - млин, календар ллє на нього секунди
й хвилини.
І помалу окремо - на душу і плоть
розтирає
те, що мало би бути до самої смерті
єдиним.
...А Маестро на клавіші тисне і марить
Парижем,
І не знає, що в ньому грабового лісу
задума,
І лібретто йому на дорогу шартрез
не напише.
Бо землянам - Земля, а на Марсі дороги
задуло.
А мені б хоч на мить світлоокої дами
розкутість,
Над Тернополем місяць до сонного озера
ласий...
...А мулатка регоче до сивого негра
на кутні,
що під банджо фальшивить старі африканські
романси.
дивом
Ще не займаних пальців,що прагнуть
гарячої ласки
Світлоокої жінки у темному закутку -
віриш ? -"
Пасічник Наталя.
Ми неслися в густім і розпеченім
ультрамарині
над прошитою білим пунктиром стрілою
дороги.
Щось амурне співала мулатка у темній
кабіні,
а довкола - лиш скелі, забуті і
людом І Богом.
Ледь прикриті дві бруньки, із зрілістю
ще не знайомі,
та для неї давно не підручник уже
Камасутра.
Що Нью Йорк, що Техас, що далекий і дикий
Вайомінг -
Вже позаду у дзеркалі все проминуле
й забуте.
Моя "Західна Зірка" - пір"їна
шістнадцятитонна
Доганяє дві жовті троянди, та марні
старання.
Ніч народить - вони пролетять над
дорожнім бетоном
і помруть, перерізані скальпелем
променів ранніх...
...Ті дві жовті троянди - такі ж, як на столику
в барі
світлоокої жінки у темному закутку.
Знову
З-під долонь, надто білих, Маестро з Шопеном
у парі
під склепінням із диму і дива снують
вечорово...
...Чорношкірий торкнувся плеча, наче він
винуватий,
шо цей бар нагадав те, чого вже не
буде ніколи.
Те, що мав,- не зберіг, що знайшов - безтурботно
розтратив,
І розлитим вином сподівання із столу -
додолу.
Переплуталось все - що далеке було,
стало близьким.
Ці містечка прилизані - зачіска
Елвіса Преслі.
І мулатка смаглява, як те остогиджене
віскі.
Стрімко б'є течія об човЕн
І загублені весла.
Я між жорнами - сонцем і пеклом червоного
раю,
доля - млин, календар ллє на нього секунди
й хвилини.
І помалу окремо - на душу і плоть
розтирає
те, що мало би бути до самої смерті
єдиним.
...А Маестро на клавіші тисне і марить
Парижем,
І не знає, що в ньому грабового лісу
задума,
І лібретто йому на дорогу шартрез
не напише.
Бо землянам - Земля, а на Марсі дороги
задуло.
А мені б хоч на мить світлоокої дами
розкутість,
Над Тернополем місяць до сонного озера
ласий...
...А мулатка регоче до сивого негра
на кутні,
що під банджо фальшивить старі африканські
романси.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Лариса Вировець | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Василь Шляхтич | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
