ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2019.11.12 14:26
Зірвався вітер, мов оскаженів.
Всією міццю тузає дерева.
В зелених кронах вимістив свій гнів.
Нуртує світом буря-королева.

Сипне дощем над персами полів,
Які лягли недавно відпочити.
Зволожить зерна, сховані в ріллі,

Олександр Сушко
2019.11.12 11:45
Агов, колеги! Є рецепт для вас!
Відкрию тайну, щоб були у курсі:
Я анапестом вилікував сказ,
Гекзаметром - два пролежня на гузні.

Викачує навроки лиш пеон,
Забудькуватість - до снаги хорею.
Від геморою - дактиль. Ой', пардон!

Ігор Деркач
2019.11.12 10:34
Кацапа видає не сила духу,
а п’яна неупевнена хода
і перегар, коли воно під муху
і язикате, і туге на вухо
не чує, що Росія – це орда.

Це видає і дика поведінка.
Але існує нація така,

Тетяна Левицька
2019.11.12 09:37
Сьогодні я ще більше ніж учора
тебе люблю, моє життя, люблю.
Поглянь, коханий, ліхтаря опора
з туману  ліпить бабу снігову.

У Маріїнськім парку надвечір'ям
гуляєм поміж стомлених алей.
Сховала далеч золоте  сузір'я -

Любов Бенедишин
2019.11.12 08:21
Знов надія у серці гасне
І нуртує тривоги гребінь…
…Він приходить до мене вчасно,
Й не з’являється без потреби.

Я не знаю, якого Він рангу
І чи жде похвали від Бога.
Кажуть, в кожного є свій ангел,

Олександр Сушко
2019.11.12 06:55
Мій брат по крові каже: - Напиши
Про безпринципну зраду чорнороту.
Бо знову хочуть миру торгаші
З Росією, із сатаною, з чортом.

Кацап однині вже не тать, а ксен,
Ріднею стала лексика обсценна.
Цей мир війну у Київ принесе

Микола Соболь
2019.11.12 05:22
Мудрість іде не зі сходу,
М’яко ступаючи в душу
Світоч, що ллється з народу
Визнати мудрістю мушу.
Хто не вбиває дитину,
Старість вітає привітно,
Бачить у жінці – людину,
Що біля донечки квітне.

Віктор Кучерук
2019.11.12 05:11
Г. С...
Пригадаю коли-небудь
І коханій розповім
Про хмаринок рух у небі
Несподівано блідім.
Без надуманих колізій,
Також любій розкажу,
Як дощу густа завіса

Тата Рівна
2019.11.11 21:16
Дерева похилились у поклоні -
Рвав вітер. Він нагадував хто пан
Остання качка Чіо-чіо-сан
Крилами затуляє очі сонні
Своєму сину. Завтра відлетить
Вона — навік. У нього все ще буде
На протягах риплять хребти хвіртки
Рипкий той голос плещеться в

Ігор Деркач
2019.11.11 20:45
Жалі і сум людей не надихають.
Коли сльозава настає пора,
а душі переповнює жура,
усі вони поезію чекають.

І хай дощі ідуть як із відра,
а сиві хмари небо укривають –
зійде зоря і сльози висихають,

Олена Побийголод
2019.11.11 18:44
Володимир Висоцький. «Аліса»

Знайте: всі колись втекли,
наче заїнько-вухань,
від стрибальної шкали
для уцінки їхніх знань.

У когось в зубах - лосось,

Олександр Сушко
2019.11.11 17:37
На дубі за вікном усівся крук
І каркає на розпашілу жінку.
Начаклувала відьма, що помру
У триста років з нею ув обнімку.

І став за мить одну немилим світ,
Затемнений печальною габою.
Бо й тисячі із нею мало літ

Микола Дудар
2019.11.11 17:12
Захаращена Мова Істини...
Із обачністю кимсь описане
Час від часу перевізники… і
Ще озброєні перосписами...

Хай потомлені, неба кольору
Врата з вікнами надзвичайними
На відвідинах кури-бройлери…

Сергій Губерначук
2019.11.11 15:48
Змирала осінь айстрами скупими.
Летіли ген за обрій журавлі.
Пустими вікнами халупки хаменіли,
як бегемоти, на вечірнім тлі.
За греблею упали в річку хмари,
набралися холодної води.
Потоне це нещасне "Монте-Карло"
як не в дощах, то з іншої біди.

Тетяна Левицька
2019.11.11 11:06
Фантастичні гіацинти
уночі мара пряде.
Я повинна знати з ким ти,
в скільки прийдеш, зараз - де?

Хочу душу розпізнати,
про що мрієш, мислиш теж?
Що тобі співала мати,

Олександр Сушко
2019.11.11 10:18
Командує ординець зграї "Плі!".
Умер без болю. Мабуть, пощастило.
Мене згребли підпилі москалі
У вириту для ангелів могилу.

Між бути і не бути - грань тонка...
Увись лечу не сам, а з вірним другом.
Та небеса гукнули" - Зачекай!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ганна Осадко (1978) / Проза

 зайченятко налякане_горобчик зіщулений_подорожник зірваний
Ну от і приїхали, дівко, злазь!
Осінь.
А не віриш іще – бо ж не віриш, бо ж головою своєю безголовою крутиш у пошуках доказів (бажано матеріальних), що ще літо-літечко, вчора от навіть суконку льняну купила, ага, так наче клаптик тканини щось важить проти довічних законів природи….
А фіг тобі, дівко, змотуй вудочки, який там льон до холєри, одягай джинси, так-так, отако просто поверх засмаги своєї каталожної, а там, диви, і дощі затягнуться, як півпрозора занавісочка в душі ( того разу таки в дУші, бо в душІ твоїй, кобітко, і так давно вже все зашторено-засупопено від пильних очей, від цікавих очей, та й так файнезно замасковано (а таки згодилися УНСОвські вишколи, ай-я, аж тепер згодилися, оті всі маскування твої недолугі у лісах рідного краю), що й сама вже не скажеш точно –
а де ж ти справжня, дівчино?
Де ділася отамта, колишня, із очима великими, із нігтями обкусаними? Оте сіре-сіресеньке, гейби зайченятко налякане з другої парти біля вікна? Із колготками коричневими, вічно віддутими на колінцях, із почерком нечемним і волоссячком легесеньким, наче пір’ячко? А потім ота, зі щоденником блакитним, із губою прикушеною, із невидимкою у невиразно-брунатному волоссі - ота, до якої подружки приходили оплакувати перші любові свої навіть чи не серед ночі – гей-гей, просто таки паломництва дівоцькі… Чи ота, із очима захопленими, руками розчахнутими, про яку він потім казав – «дотульне дівчисько, ніжне, наче подорожник…». Бо й була подорожником для тамтого подорожнього – серце лікувала, тіло пестила, тулилася невміло, так, наче хтіла зацілувати геть-усі болячки і вавки з душі мужеської…наче вміла крівцю спинити, наче хтіла душу вибілити…І не думала - хоча й знала! а таки знала! – що до рани зазвичай прикладають усе те, що потім без жалю викидають… подорожник… бинтик… ватку…
Де ти заховала оту дівчинку, Аню? У яких закамарках серця, на яких антресолях досвіду, на якому запиленому горищі у якій не підйомній скрині власноруч замкнула? І сидить вона там зайчиком-пострибайчиком, горобчиком зіщуленим, сидить, посміхається, голову набік схилила, і не злоситься на тебе навіть – бо ж розуміє – саме там їй і місце. Знаєш, пригадала оце, то у старих романах таке вряди-годи траплялося – коли у найвищій вежі родинного замку, у такій собі потаємній кімнаті зачиняли причинну. І добре ставилися до неї, годували там, одягали, няньку до неї присилали, аби та їй книжки читала, ну, не знаю, що там ще робили, але – ні кроку назовні. Щоб ніхто на світі не здогадався, що є отам, десь отам, глибоко, за стінами мурованими, за вікнами ґратованими – зайченятко налякане, горобчик зіщулений, подорожник зірваний….
…і біжиш життям, біжиш, як господиня уже, як тварина сильна (хто ти сьогодні, Анько? Левиця? Антилопа? Краще і не думати, а бігти-бігти, спину вигнувши, м’язи напруживши, зуби вищиривши) – перестрибуєш через тіні, через людей перестрибуєш, через себе навіть – через оту, зі скрині, аби не впізнали, аби не дізналися, аби не витягнули її на світ божий…

- Яке ж ти стерво, - сказав, цілуючи. Не той, інший.
Посміхнулася губами намальованими, просто-таки навідмаш ударила посмішкою: «Дякую за комплімент».


…а потім, серед ночі – зірвалася настрашена. А що як раптом – оті, з сурмами, на конях, із очима свинцевими? Ото просто зараз? Такий собі алярм, глобальна побудка – прокидайтеся, пані та панове, Армагедон настав… От що тоді? Чи встигнеш ти, дівко, добігти крученими сходами на найвище горище своєї пам’яті? Чи стане тобі сили голіруч підняти важке віко старої скрині і обвугленими руками витягнути з полум’я прийдешнього їх усіх:
зайченятка наляканого,
горобчика зіщуленого,
подорожник зірваний…






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-09-04 16:58:26
Переглядів сторінки твору 2622
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.714 / 6  (5.244 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.211 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.805
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2015.02.12 12:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2009-09-05 11:26:33 ]
То неправда, що ти всіх їх сховала у високу вежу, назапилене горище!Ти насправді - і зайченятко, і горобчик, і подорожник - я це бачу, знаю, відчуваю, а інакше ти б не була Анею Осадко, яку мені подарувала доля...
Я просто тебе люблю - бо ти СПРАВЖНЯ!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2009-09-06 09:32:46 ]
Привіти, мила!
Ну неправда, добре, добре, неправда)))
Але ж інколи можна помріяти)))
приміром, що вони - усі - зайчик-горобчик-тощо - сидять собі десь на горищі, ніжками чеберяють, а сільная-каварная-женщіна-пантєра (гииии) стрибає саваною жизні взрослої))))
а якщо без жартів, мила - то ж кожен врешті-решт інколи пише ту себе, якою дуже бракує - отак, знаєш, штришком таким додає риси конче потрібної (у даному випадку стервозності. оо! мрія дитинства, чесне слово! відколи прочитала класі в 9, що "чоловіки люблять стерв, а всіх інших використовують" (а таки так, скажи!) то й борюся зі своїми зайчиками-горобчиками, навіть книгу купила колись-то велику, талмудище такий - із промовистою назвою "Как стать стервой". Далі "Вступу" діло не пішло, на жаль - многабукаф шо мама дарагая, та й складно воно все...через багато речей важливих треба переступити...і чи ж воно варто того? хтозна)))
Дякую тобі, словом. Теж люблю тебе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2009-09-06 09:54:23 ]
Ну от, я так і знала. Стати стервом - мені здається. такий самий сильний вчинок, як... піти у монастир. Треба дуже багато від чого відмовитися усередині себе. Хоча це, як на мене, діаметрально протилежні поняття.
Але дуже класно те, що можна прочитати - я так завжди німію, я перед великим чудом - що у твоїх словах можна знайти історію про себе, про свої думки і переживання!
Це - сила слова - і сила твоєї душі - отого зайченятка-горбчика-подорожника...
Гарного дня тобі, сонце!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-09-05 15:54:08 ]
Розумію, що пані Ганні не дуже потрібні відгуки читачів :)), але не можу втриматися – стиль у високому значенні слова відчувається; грамотно написано; емоційно; жодної зайвої деталі, усе "грає" гармонійно...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2009-09-06 09:37:22 ]
Доброго ранку, мила Василинка. Чого це Ви подумали, що пані Ганні не потрібні відгуки читачів? Еее, даремно це Ви так...Справді даремно. Дуже-дуже вдячна Вам зокрема і всім-всім, хто читає мої тексти і знаходить в них щось близьке. Бо інакше немає жодного сенсу - без читачів література марна річ, слова, кинуті в порожнечу, зерна, пожбурені в пустелю.
Дякую, мила Василинка, світлого Вам ранку, приємних несподіванок та несподіваних приємностей!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Епіграми, Наслідування Пародії, (Л.П./Л.П.) [ 2009-09-06 12:35:12 ]
А я думаю, що всі наші лір.героїні однакові - дивляться в дзеркало - ось я така прекрасна, ні додати, ні відняти! Де відповідне мені щастя, аби оце моє "я" задовольнити!
І ніхто їм (нам) очі не відкриває, що оболонку тільки й бачимо, та й ще не зовсім свою! А внутрішнє своє іще не роззіповане, не розпаковане, не пробилося на зовні, до відображення у дзеркалі!
А коли поволі внутрішнє таки косо-криво вишкаралупується (зазвичай без допомоги хоча би чогось Досвідченого і Мудрого - ах наше звичне українське тупе і чванливе оточення!) - доля
вже зломана-переломана, і виправити її тепер під силу одній із мільйона...
Батьки - розбиваймо собі лоби, бо ми, здебільша, повні дауни, і наші діти будуть нещаснішими за нас... :(

Гординя
Насправді шукаємо ми собі мужа...
Все нижче і нижче, - де натовп і стужа,
де гроші, і влада, і пустка байдужа...
Шукали б себе, то й цвіли би як ружа...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2009-09-06 15:49:56 ]
Перепрошую, а Ваша теза стосується виключно літ.героїнь, чи і якоють незначною мірою торкається і возвишеної суті літ.героїв?
А щастя - воно завжди всередині людини.
А дзеркала іноді брешуть.
А не судіть і не судимі будете)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-09-06 15:54:42 ]
Ганнусю, колись у школі хлопці смикали за косу, щоб привернути до себе мою увагу :))
у старших класах я обрізала волосся – щоб привернути увагу хлопців :))
отже, розуміння не може бути, мабуть, ніколи, навіть, якщо все гармонійно на перший погляд...
вибачте, що не в тему, сама не знаю, чому це написала :)))