ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.04.30 14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си

Охмуд Песецький
2026.04.30 14:06
Витоки свідомості – такі джерела,
які не напувають, а біжать
моїх думок пісенним а капела,
вриваючись у тиху благодать
западин лагідного смиренства.

Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,

Артур Курдіновський
2026.04.30 11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м

Борис Костиря
2026.04.30 11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?

Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б

Тетяна Левицька
2026.04.30 09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.

Віктор Кучерук
2026.04.30 05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.

Вікторія Лимар
2026.04.29 23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,

хома дідим
2026.04.29 22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб

С М
2026.04.29 21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти

Володимир Невесенко
2026.04.29 20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.

За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку

Іван Потьомкін
2026.04.29 20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Артур Курдіновський
2026.04.29 19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник

***

Дивлюсь у вибране, зітхаю...

Артур Сіренко
2026.04.29 12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з

Борис Костиря
2026.04.29 11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини

Вячеслав Руденко
2026.04.29 10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.

Тетяна Левицька
2026.04.29 10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

  та, що перекидає клепсидру
Образ твору Ганна Осадко. Та, що перевертає пінгвінів: Вірші. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2009. – 64 с.

«Срібнокульково в тім’я кап-капає кат-капіж…».

Ганна Осадко – тернополянка, поетеса, художниця, авторка 10-ти книжок для дітей. Проілюструвала понад 20 художніх книг, зокрема, ту, про яку йдеться.


«Та, що перевертає пінгвінів» – оригінальний, свіжий, несподіваний образ-перифраз. Чотири вірші з такою назвою тримають еліптичну конструкцію невеликої за обсягом (42 вірші) книжки. Залежно від контексту й інтонаційно-настроєвого забарвлення цей складний образ набирає різного семантичного значення, більше того, в подібній багатошаровій метафорі об’єднується цілий ряд проміжних асоціацій, в кожному випадку повноцінно вмотивованих, котрі активізують і збагачують поетичну уяву читача. Ганна Осадко поселяє свою героїню на полярній станції: «Континент, як палата – перемерзле мовчання і номер шостий (…) чорну нічку піврічну довго гріємо в роті (…) а на ранок виходимо звично на кухню униз головою». Довкруж нема нікого живого, окрім пінгвінів: «Годуватиму пінгвінів, наче курей. «Ціпу-ціпу!» Кілька / Замість проса – особливості птахівництва за протокою Дрейка». Але велика самотність героїні, повна відсутність благ цивілізації, дозволяє поетесі оголити основну ідею цього невеличкого циклу та всієї збірки в цілому. Це – непроминальна цінність, на перший погляд, простого, а насправді, найголовнішого, в житті кожної жінки: «Ніжна долоня – золочена лодь… / – Здрастуй, Любове… / …І мудрий Господь / душу до Тіла притулить…».

У поезії Ганни Осадко помітний широкий діапазон різноманітних впливів. Легко і невимушено авторка трансформує філософські, літературні алюзії, їй близькі проблеми життя і смерті, вона показує нові сторони, нові аспекти, оновлює сенс традиційного поетичного мислення. Згідно ведичного вчення про переселення безсмертної душі з одного тіла в інше, поетеса заповзято і сміливо реінкарнує свою вщерть наповнену безсмертною любов’ю ліричну душу: «Писались книги – золотим по білому, / і падав сніг, і засипав світи: / оті останні, чорні, де любили ми, / і ті пречисті, де лишився ти…». Єва, Пенелопа, Медея, донна Анна, дівчинка Аліса, зрештою, Та, що перевертає пінгвінів, живуть, кохають, страждають, вірять і зневірюються у віршах так само природно і звично, як та, що мусить «Чекати по черзі: канікул, снігів, Миколая…», як та, що мріє про коханого «Ти, що в серці, та поза тілом, станеш білим під снігом білим, і пів подихом – так несміло – про Любов промовчиш мені…Бо слова – то вода і вітер…», як героїні віршів «Про траву», «На дзвоник у тиші», «І кармін – вуста», «Синові», «Це дихання відчути…», «Ніжність», – сірич, alter ego Ганни Осадко.

Образне слово Ганни Осадко емоційне, логічне, стисле, співчутливе, іронічне, вишукане, інтелігентне, витончене, якесь первозданно світле, чисте, джерельне. Але як у тематиці віршів – вона космополіт (у кращому розумінні цього понятійного терміну), так у використанні художніх засобів творення, Ганна Осадко – еклектик, теж у позитивному контексті. Саме тому важко визначити її стильові пріоритети. Тропи, фоніка, звукопис, лексичні засоби, поетичний синтаксис – усе найкраще, найвиразніше, найпотрібніше взято поетесою з багатющої скарбниці світової літератури. Вищезгаданий перифраз – набуток класицизму, складні метафори, пов’язані з чутливим сприйняттям дійсності – від сентименталізму, парадокс, оксиморон, каламбур, якими щедро пересипано тексти, притаманні стилю бароко. Елегійні за настроєм і витончені за формою вірші – наслідок досконалого вивчення поетів-символістів (…хто б їх полічив – / Мигдалеоких гурій тонкостанних»), мотиви-замовляння успадковані від народної любовної творчості ( «Я тебе-біль – забуду, / Я тебе-ніжність – хочу (…) Дівчинко-серце, нікого не слухай, / Дівчинко-доле, як вмієш – роби»). Алегоричність, наявність натяків, глибокий підтекст, думки про минущість усього земного («Темне, як води, і мокре, як води ці, / Небо над нею… І риба там водиться – / Срібним махнула хвостом…/ Лусочки слів осипаються тишею…/ Ми переписуєм, нас переписують – Дівчинка з чорним котом» - «Ніч небесної риби») свідчать про вплив східних поетичних шкіл, зокрема, японської, китайської. Несподівані образи: «Господь мовчав, видзьобуючи зло, Як соняшник, із сонця золотого (…)Білу пінку розмазує слів золотий помазок, / Але бритва шукає навпомацки сховані жили(…)Чай холоне. І ворона – чорно-сіра, як хвороба, / Риє дзьобом мерзлу землю» – персоніфікація естетичних намірів модерної поезії першої половини минулого століття.

Версифікаційна майстерня Ганни Осадко багата і різноманітна: рими точні, глибокі, свіжі, прості і складені, нові й вишукані. В довгих рядках поетеса, окрім звичних кінцевих, використовує співзвучність середини рядків. Привертає увагу читача яскравість деталей – зорових, звукових, колір набуває значення символу: «чорно-біле життя, як кіно (…) і чорне волосся на білій подушці згорає (…) і від того вогню оживуть золоті гобелени (…) олійна фарба ранку: стікає, як смола – до золотих колін…і в склянці лишилося трошки / вина із кульбаби. Міцне, золоте (…) І білі звуки ці / зникнуть. І розтануть в молоці / Чорна крапка ворона на гілці, / А червона – крові на руці» – готична палітра середньовіччя!

Щось є від вічності в крапанні води в клепсидрі, яке символізує рух часу. Щось пророче, рятівне і непроминальне. Але хтось мусить стояти на чатах і вчасно ту клепсидру перевертати. Хтось має перевертати пінгвінів, аби вони не змерзли. Цей хтось – прекрасна поезія Ганни Осадко!

Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах,
А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий.
Чай і час охолонуть, і ми навчимось мовчати,
І стечемо прозоро, як краплі, з Господніх вій –
Крап! – і крапка. І ці криптограми води та листя,
Ці тіла безтілесні, ця осінь і ці дими…
Ти не злився на мене, ти просто зі мною злився,
Та із двох половинок стулилось невміло «ми».

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-09-14 21:54:21
Переглядів сторінки твору 3025
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.942 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2026.03.20 19:10
Автор у цю хвилину відсутній