Хоч вір, хоч живи без віри -
У зради свої канони.
Усі ми мішені в тирі
Для неї. Її корона
Над світом з часів Адама.
А ти перетнешся з нею,
Чи станеш її руками.
І ляже вона межею…
Не вір – і тебе не зрадять?
Яка ж легковірна мрія.
Бо зрадять, до того ж радо
того, хто надію гріє
в житті оминути чашу
гіркого цього напою.
І стане не тільки страшно
узріти Іуди зброю,
і буде не тільки гірко
від бруду людського світу,
а зміняться разом мірки
життя. Тільки міць самшиту
врятує у цій пустелі.
Жорстка і дереться вгору
зелена ліана хмелю.
Того, хто забився в нору,
отруйним ядучим димом
під постріл женуть мисливці.
Життя зостається з тими,
хто віру зберіг. Щасливці
із попелу встануть знову.
Стійкому у цьому світі
на щастя дано підкову,
даровано світлі миті.
Боїшся змії в долоні,
отримати ніж у спину
і очі прикрити сонні?
То бійся! Не вір нікому!
Заради розмови навіть
володар пустого слова
Іудину справу славить.
У слові всіх зрад основа.
Та все ж… Навіть той, хто першим
гріх зради впустив до раю,
безгрішність у порох стерши, -
довіру до Бога має.