ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.08.14 17:50
В Израиле многое связывается с чудом. Вот так и я, без году неделя израильтянин, совершенно непонятным образом будто бы заглянул в саму историю Государства Израиль. Как живые, выходили ко мне Хаим Вейцман, Бен-Гурион, Голда Меир, Моше Даян, Ицхак Рабин...

Василь Дениско
2022.08.14 13:53
Напевно є загроза вторгнення з півночі… Бо вже місяць, як у нашому селі розташувався військовий підрозділ. За цей час воїни побудували (на стратегічних напрямках) фортифікаційні споруди та загородження. Але я не про це. Повіз, у черговий раз, проду

Юрко Бужанин
2022.08.14 12:55
Ти надзвичайно красива...
І не зовнішністю лише.
Флюїдів душевних злива
Вітрило надме до Сейшел.

Найчарівніший куточок,
Ця філія Раю земна,
Лиш гляну у твої очі,

Козак Дума
2022.08.14 10:57
Війна ця – партія у шахи,
такий собі стрімкий гамбіт,
де захотів шкільний невдаха,
покласти на лопатки світ.
«Адін нарот» ялозив перла,
та планував дитячий мат.1
Я покажу їм «Ще не вмерла»,
сконає! – хитро думав кат.

Віктор Кучерук
2022.08.14 05:36
Радісним дзвоном наповнив
Душу мою літній день, –
Жайвір вгорі невгамовно
Зроджує звуки пісень.
Небо, прозоре й глибоке,
Переповняє блакить, –
Хмарка легка ненароком
Сонце сховала на мить.

Ніна Виноградська
2022.08.14 00:01
Схід сонця у пустелі без яси
Заглянув за високі піраміди.
Вітри об сфінкси витерли носи
І полетіли у сади Колхіди.

І Грузію обнявши, обійшли
Її красу, що вписана у гори.
Де чути спів щасливої бджоли

Ярослав Чорногуз
2022.08.13 15:20
Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.

Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають

Ігор Герасименко
2022.08.13 15:06
Відкрилась дорога дорога

2
Шляховики асфальт поклали
так, що автівки, мов коали,

3
пересувалися – нерівна:

Микола Соболь
2022.08.13 07:52
Еротики потрібно більше віршу,
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай мені пробачать мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба

Віктор Кучерук
2022.08.13 05:30
Пахнуть столочені трави,
Дзвінко сюрчать цвіркуни.
Вітер то крила розправить,
То поринає у сни.
Топчем отаву духмяну
Вздовж гомінкого гайка, –
Не видається обманом
Спереду постать гнучка.

Микола Соболь
2022.08.13 04:55
Серпнева ніч розбудить цвіркунів.
Чи цвіркуни пробудять морок ночі?
Гадати я не буду і не хочу,
але до ранку не побачу снів.

Хай ватра пломеніє край води
і завмирає дим понад травою,
де вітер обіймає ніжно хвою…

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.12 22:54
Торгує пізнє небо снігом хмар,
І ріжуть хлібчик сонця ластів’ята.
Черешня біля хати вже сама,
І щиро молить тишу рута-м’ята.

Тримає пам'ять дні, як древній тин.
Вже сам, немов роса, почав сивіти…
У мені смуток хоче прорости,

Віктор Кучерук
2022.08.12 21:10
Побігло літо навстріч мжичці
І так прискорило цей біг,
Що аж заплуталися в гичці
Ступні його засмаглих ніг.
Ніяк позбавитись не в змозі
Від товстих стебел ботвини, -
Тепліє літо поруч досі,
Подарувавши день ясний.

Ольга Олеандра
2022.08.12 20:50
І знову бажання сильне, і знову палають щоки.
Можливо, я божевільна. Давно розминулись кроки
у різні боки, на різні системи і небокраї.
Напевно, я божевільна. Я все ще тебе кохаю.

Я все ще… ти хочеш знати? Це моління, не питання.
Не мусиш відповіда

Микола Соболь
2022.08.12 19:20
– Скажіть, Безрукове Сергію,
де Ваш акторський апогей?
– Про роль одну я дуже мрію…
зіграти хочу – Сашу Грей.
* * *
– Куме, чув такі я слухи у мистецькім світі –
в Моісеєва дитина з’явиться у квітні!
– Що Ви, куме, оце диво. Аж кусаю лікті.

Козак Дума
2022.08.12 19:08
Під жахливе сирен голосіння
та розриви снарядів, ракет –
посадили звитяги насіння
у надії на сходів букет.
Ми саджали своєї звитяги насіння,
зупиняли кривавий бенкет!

Ще трудились удень і ночами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Маланюк / Критика | Аналітика / ДО ПРОБЛЕМИ БОЛЬШЕВИЗМУ

 Зачароване коло. ДО ПРОБЛЕМИ БОЛЬШЕВИЗМУ
І
Немає нічого, здається, більш безвихідного і ніби навіки замкненого в собі, як, власне, історія Московщини. Немає, певно, народу такого безобличного, так тяжко раз назавжди зґвалтованого своєю царистичною державністю, як саме нарід московський, формально, ніби пануючий в своїй імперії нарід. І немає, певно, народу, при всій жорстокості своїй, більш нещасного, хоч і несвідомого свого нещастя.
«Вони дебелі, здебільша такого ж кольору шкіри, як і європейці», – записує р. 1633 німецький дипломат Адам Олеарій. «Мова дітей з батьками і батьків з дітьми така, що її не можна слухати без жаху».
«Вони безсоромні... Під час церковної процесії п’яна до нестями дівка заголилася. Якийсь п’яний прочанин хотів скористатися з нагоди, але не міг, на потіху юрби». «Горілку вони називають «царське вино».
Запитаний біля шинку в Москві п’яниця, чому він без сорочки, відповів клясичною московською лайкою (що Олеарій перекладає, як «не твоя річ, відчепись!»).
«Смачні у них кав’яр і осетрина, що їх вони вивозять до Англії, Голляндії й Італії».
«Вони до смерти б’ють своїх жінок». «Вони роджені для рабства. Самі себе взивають перед царем зневажливими іменами».
«У них правління деспотичне. Всім править дідичний автократ, решта – тільки його раби. Аристотель назвав би таке правління тиранією». – «Московити кажуть: все належить цареві і Богові». – «Московити не знають, що таке свобода».
Подібні цитати можна множити без кінця. Можна додати до них цитати з інших книжок, аж до сучасних включно. Але й можна лише повторити слова одного публіциста середини 20-х років, який сказав: «Твір Адама Олеарія нагадує собою сучасні репортажі».
Що ж змінилося за більше як 300 літ?
«Що мінялося?» – запитував відомий російський поет М. Волошин (українського, щоправда, походження – Корнієнко) і відповідав:

– Знакі і возґлав’я –
Тот же ураґан на всєх путях:
В коміссарах – дух самодєржав’я,
Взриви революції – в царях...
(1917-18 рр.)

Мінялися лише декорації, назви, але нарід, виформуваннй в своєрідних обставинах і тими, в істоті своїй незміненими, обставинами виховуваний далі, – залишився незмінний.
На троні царів московських перебували люди різних характерів, різних національностей і навіть рас. І починаючи від царя-революціонера Петра І, і кінчаючи революціонером-царем Джуґашвілі (Сталіном), – істота речей залишилася та сама. Сучасний Олеарій хіба б лише переписав наново твір Адама Олеарія з першої половини XVII ст. Можливо, що Петро І, учившись в Голляндії, хотів, справді, Московщину обернути на європеїзовану модерну імперію, надавши їй грецьку назву середньовічної Київської Держави. Можливо, що російський інтелігент татарського походження В. Ульянов (Ленін), справді, хотів знищити московський царизм і ставорити «надмодерну» соціялістичну імперію. Ми бачили процес тієї «перебудови» зблизька і бачимо тієї «перебудови» висліди. За присадкуватою постаттю Леніна все виразніше виростала довготелеса постать несамовитого Петра І, а комуністичний цар – Сталін, чим далі, тим яскравіше, попросту імітував найбільш типового московського царя XVI ст., славнозвісного Івана Грозного. (ком.: Встановилася традиція (у нас також) перекладати цей прикметник, як «Лютий». Це – очевидне непорозуміння. Сенс цього московського слова в XVI–XVII ст. треба було б віддати словом «ретельний», «докладний», пізніше «строго-справедливий». В устах московського народу прізвище «Грозний» було виразом признання й пошани для царя Івана IV.) Ба навіть наказував совєтським історикам реабілітувати цього царя, а совєтським письменникам виразно піддавав теми для аналогій поміж тим царем і своєю особою.
Як же влучно й пророчо сказав колись, коло р. 1905, Джозеф Конрад, що слова «революція», чи «еволюція» звучать в обличчі реальної «Росії» найжорстокішими кпинами. Зрештою, коли сумлінно тій останній «перебудові» придивитись, то справжньою перебудовою, а властиво р у й н а ц і є ю, була вона лише на теренах позамосковських, що були поновно завойовані й окуповані большевиками протягом 1918–1923 рр. і пізніше. Там була насаджена чужа форма влади, заступлена агентами Москви, туди були жорстоко перенесені елементи московської культури (знищення права власности, колективізм сільського господарства, ліквідація людської й національної свободи, презирство до людини, тотальне викорінювання християнства) і під примусом поліції й війська нищено найменший прояв органічно-історичного національного буття. Сумлінний і тверезий історик колись переконається й усвідомить собі один з багатьох парадоксів большевицької т. зв. революції: і с т о р и ч н о-н а ц і о н а л ь н а М о с к о в щ и н а жадної революції р. 1917–18, властиво, не зазнала. (ком.: Большевицьку «революцію», властиво, момент перевороту й завоювання влади, – на Московщині відчули більші міста, головно, столиці, а то тому, що лише столиці були «російськими». І ті різнона-ціональні «росіяни», що там були на імперських посадах, очевидно, відчули зміну влади досить болюче. Московська «провінція» революції не відчула й відчути не могла, поза випадками хвилевих «соціяльних» пристрастей (руйнування поміщицьких садиб). Сильніше відчула офіційну «безбожність» влади хіба лише частина московського с е л я н с т в а та елементи купецтва, в яких жили рештки національної «старої віри» – старообрядчество. І цьому, геть пізніше, дали вираз селянські поети з старообрядців – Н. Клюєв та С. Єсенін. Аграрний колективізм, що його проклямували большевики, – був і с т о р и ч н о ю формою аграрного господарства Московщини.
Поза зміною декорацій, назв і гербів, прапорів і гимнів, і с т о т а історично-зформованої в л а д и («с в о є розуміння влади», як каже В. Іванов) – залишилася н е з м і н н о ю. Большевицька «революція» перед тією «владою» виявилась безсилою, як стільки російських «революцій» перед тим. Історична влада, кажучи фігурально, пожерла революцію, а історичний царизм поглинув марксівський «комісаризм».

II
В глибинах національної свідомости московського народу не могло не зродитися вже віддавна почуття фаталістичної безнадійности своєї історії, а – протягом віків – не закріпитися те, що за термінологією сучасної теорії про психічні комплекси називається «комплексом меншевартости». В народніх московських піснях – найінтимніших сповідях національної душі – бринить все той самий провідний мотив – не смутку, не болю навіть, лише фатальної безнадії, і то такої, що з нею боротися, властиво, дарма. «Створив пісню, подібну до стогону, і н а в і к и д у х о в о у м е р», ствердив це авторитетний голос поета Некрасова, що його навіть і большевики уважають за найбільшого виразника душі московського народу. Як відомо з тієї ж теорії комплексів, комплекс меншевартости близько межує з комплексом собі протилежним і легко обертається у відміну манії великости.
Міт Москви – III Риму, від якого йде виразна лінія до міту Москви – III Інтернаціоналу, правдоподібно, був заініційований візантійськими емігрантами – ґ р е к у л а м и ще в XV ст. Але історичні документи подають першого автора, що його для Москви зформулював. Це був «учительний старец» Філофей, що з Псковського манастиря звертався двічі до великих князів московських (Василія III й Івана IV):

Царство (себто візантійський Рим. – Е. М.) паки в т р є т і й Рим бєжа, іже єсть в новую вєлікую Русію... вся христіянская царства снідошася в твоє єдіно: яко два Рима падоша, а третій стоіт, а четвертому – не биті. Єдін ти – во всєй поднєбєсной – христіяном царь.

Так постає характеристичний, ще старомосковський, месіянізм, поглиблений вже «російською» інтелектуальною елітою середини XIX ст., переважно її «слов’янофільською» половиною. Саме московському поетові-слов’янофілові й православному філософові – Олексієві Хомякову (1801–1860) належить дуже характеристична формула:

Й ти, що негідна вибрання,
Ти, власне, обрана!
(О, недостойная избранья,
Ты избранна).
(1854)

Сказати б, чим чорніша є російська дійсність, тим світлішою має бути будучність Росії. Хомяков і слов’янофіли, розуміється, не пробували якось мотивувати своєї віри, але деякі пізніші, відміни російських месіяністів намагалися раціоналістично передбачати, напр., «безпосередній» перехід Росії до безвласницького «соціялізму», і що в цім, мовляв, полягає провіденціональна перевага Росії над капіталістичним Заходом, де «історично вкорінене право власности становитиме для соціялізму велику першкоду»... Це був би «соціялістичний», чи комуністичний складник російського месіянізму. Існує на тему російського месіянізму (а він просякає майже кожну галузь російського інтелігентського думання, не виключаючи й «західників», а передусім – м е с і я н і с т и ч н е в найяскравіших своїх представниках російське красне письменство) – досить багатий літературний матеріял, до якого відсилаємо зацікавленого тією темою читача. В рамках цього викладу можна лише дозволити на кілька думок з приводу месіянізмів – взагалі.

***
Всупереч знаній думці В. Липинського про додатне значення месіянізмів, ніби навіть притаманних кожній справді великій нації, дозволимо собі досить скептично розцінювати кожен з (нам знаних) месіянізмів, а в першу чергу месіянізми сусідські.
Уважаємо, що либонь всі месіянізми психологічно виростають на вузькій межі, яка ділить «комплекс меншовартосте» від «комплексу надвартосте», а часом, месіянізм є своєрідним виразом навіть історичного відчаю: стан безвихідности всуґеровує більш або менш фантастичний лжевихід. Під оглядом психологічним кожний справжній месіянізм межує з певною психозою. Кажемо «справжній», бо не можемо уважати староанглійське «пануй над морями» чи вільгельмівсько-німецьке «Берлін – Багдад» за месіянізм: це лише гранично-згущена державно-національна д о к т р и н а, отже річ більш-менш раціонального порядку. Навіть спроба українського месіянізму, що її був дав Микола Хвильовий під псевдонімом «азіятського ренесансу», виглядає (надто тепер) досить реально і зовсім немесіяністично: це м о г л о б б у т и, при певних умовинах, державною доктриною України.
Справа гірша, коли інтелектуальна верхівка проголошує свій нарід «Христом», а Царицю Небесну – «царицею» однієї з з е м н и х д е р ж а в (такі безнадійні спроби є й у н а с, але церковні інтелектуали забувають, що в релігійній свідомості нашого народу Вона була, є й буде лише П о к р о в о ю з небес над землею).
Справа набирає майже апокаліптичного характеру у випадку месіянізму Москви, яка, свідомо чи несвідомо, бере на себе – своїм «месіянізмом» – місію Абсолютного Зла.
І то – в мірилі с в і т о в о м у.
Єдиним ліком на цей психопатологічний стан є, розуміється, християнство, християнство справжнє, а не замаскований Лже-Христос – Антихрист.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-11-17 15:56:59
Переглядів сторінки твору 1728
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.139 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.170 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціум
Автор востаннє на сайті 2009.11.17 16:03
Автор у цю хвилину відсутній