ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Пекун Олексій
2025.04.24

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 PRIE EŽERYNO
(Над смугою озер)
Vos pravėrus duris, viskas sugrįžta į vietą –
garlaiviukas ties prieplauka, eglės ir tujos.
Senutei, maitinančiai antis, ko gero, tiek metų, kiek Leni
Riefenstahl. Ne visai išsprogę kaštonai kalvos papėdėj
jaunesni, bet amžium tikriausiai prilygsta jos filmams.
Drėgna, šviesu. Pernykščiuose lapuose rausias ežys
ar nežina kieno siela. Mirties ir gyvybės vanduo
pripildo lygumą. Celsijus bei Fahrenheitas
žada pavasario dieną, šešėlis pridengia
praeitį (lygiai kaip dabartį), pirmosios giedros savaitės nusvidina tiltus
taikingoj Europos kertėj tarp Wannsee ir Potsdamo – ten,
kur daug kas įvyko, bet nieko daugiau turbūt neįvyks.
Kelintą dieną matom nušiurusią varną – sode,
o kartais ant stogo. Senieji manytų, kad jos
atkaklumas yra pranašystė. Išnirus iš medžių
tankmės, ji pašoka nuo vieno antenos skersinio
ant kito, blizgėdama šonu nei skystas metalas
termometro stikle. Nepajėgiam suprasti,
ką žymi tos padalos. Gal agonijos pradžią?
Praeitis neapšviečia, bet vis dėlto bando
kažką pasakyti. Gal varna nutuokia daugiau apie mus
ir istorijos purvą, nekaip mes patys nutuokiam.
Ką ji nori priminti? Juodas nuotraukas, juodas radistų
ausines, juodus parašus ant dokumentų,
beginklio sustingusį vyzdį, belaisvio batą ir bėglio
lagaminą? Kažin. Tai prisimenam patys,
ir tai nesuteiks išminties. Paukštis ženklina tik atsparumą
ir kantrybę. Prašyk, ir jie tau bus dovanoti.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-05 18:55:03
Переглядів сторінки твору 4532
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 19:00:57 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

У ПОЛОСЫ ОЗЕР
(авторский подстрочник)

Только лишь раскроешь дверь, все возвращается на места –
пароходик у пристани, ели и туи.
Старухе, подкармливающей уток, чего доброго, столько лет, сколько Лени
Рифеншталь. Не до конца распустившиеся каштаны у подножья холма
помоложе, но возрастом наверняка не уступают ее фильмам.
Влажно, светло. В прошлогодних листьях копается еж
или неизвестно чья душа. Мертвая вода вместе с живою
наполняет равнину. Цельсий и Фаренгейт
обещают весенний день, тень прикрывает
прошлое (равно как и настоящее), первые ясные недели
очищают [трут наждаком] мосты
в мирном углу Европы между Ванзее и Потсдамом – там,
где многое случилось, но ничего больше, вероятно, не случится.
Который уж день мы видим облезлую ворону – в саду,
иногда на крыше. Древние сказали бы, что ее
упрямство есть пророчество. Вынырнув из гущи
деревьев, она перескакивает с одной перекладины антенны
на другую, блестя боком, словно жидкий металл
в стекле термометра. Мы не в силах понять,
что значат эти деления. Быть может, начало агонии?
Прошлое не просвещает, но все же пытается
что-то сказать. Может, ворона знает больше о нас
и о грязи истории, чем знаем мы сами.
О чем она хочет напомнить? О черных снимках, черных наушниках
радистов, черных подписях под документами,
застывшем зрачке безоружного, сапоге пленного и чемодане [бауле]
беглеца? Вряд ли. Это мы и так помним,
и это не прибавит мудрости. Птица обозначает
[символизирует] лишь упорство [стоицизм]
И терпение. Проси, и они будут тебе дарованы.

Додаток від автора:"Верлибр. Речь идет, как сказано в стихе, об озерах между Ванзее и Потсдамом (места, важные для истории нацизма и второй мировой войны). Сейчас, как впрочем и раньше, там курорты. Лени Рифеншталь – мастер кино, нацистка, она дожила до ста лет."