ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Василина Іванина
2018.09.22 16:45
З ранку нині хмарно. І це добре, бо ми збираємо виноград, а сонце нам не дозволено. Уперше в таку пору, тобто у вересні, почали збирати, але вже мусай, бо надовго відкладати не можемо... У Бога на цю осінь інші щодо нас плани, які нам ще не зовсім відомі.

Ірина Вовк
2018.09.21 22:48
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня. Про них у народi кажуть: ”Перша Пречиста жито засiває, Друга - дощем поливає, а Третя - снігом покриває”. Пiсля Успіння Пресвятої

Шон Маклех
2018.09.21 22:07
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео

Ольга Паучек
2018.09.21 13:17
Ніжну душу скував у кайдани,
Для бажання поставив капкан,..
Очі твої - то злі океани,
А слова, як безжальний вулкан...

Все ж я вдячна тобі за синочків,
За моїх пречудових дітей...
А між нас... пересохли струмочки,

Анонім Я Саландяк
2018.09.21 12:42
Аргумент двадцять сім-вісім: точка абсурду...     ... розум має право на абсурд, я так думаю; Кант* - мені здається, всіляко обминає слово абсурдний - Absurditat-absurd-безглуздий... а коли, його ж, “дисципліна доказів” вимагає, від нього ж, відпов

Віта Парфенович
2018.09.21 12:30
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повніс

Світлана Майя Залізняк
2018.09.21 11:14
Занадто доброю - не варто...
Чуже багаття джерґотить.
Тремку мелодію Монмартру
передає вселенська нить.

Мережу вірші блискотючі.
Лелітки досвіду ловіть.
На оксамитові онучі

Марґо Ґейко
2018.09.21 09:27
Він був такий, що міг би і до ста…
Та схибив і пішов у ті квартали,
Де двоє туй у кованих кутах
Небавом синім пологом повстали.

Сукався час, незнано звідкіля,
Вертівся на одвічне мотовило –
Тепер тобою плакало гілля,

Петро Скоропис
2018.09.21 08:39
Ми у лузі гратись в квача охочі,
хоча б не в пальтині, а у сорочці.
А як дощ і сльота пеленою з вікон,
ми, учитись охочі, стидимось хникань.

Ми посібник осилим за назву довгу.
А те, що нам сниться – яві в помогу.
М

Олександр Сушко
2018.09.21 05:08
Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,

Ярослав Чорногуз
2018.09.21 01:52
Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –

Ігор Шоха
2018.09.20 21:34
На орду не йди юрбою,
бо орда проклята
всіх потягне за собою
і покаже п’яти.

Краще вийди наодинці
і з усього маху
порахуйся із ординцем

Віта Парфенович
2018.09.20 20:11
Все не стається просто так,
а під надійним неба покривом,
дається успіх, дозвіл, знак,
удачею чи згоди поглядом.
І я гравець у грі буття,
якому двері відчиняються.
Якби ж знаття, яке знаття,
Пригоди де розпочинаються.

Олена Багрянцева
2018.09.20 15:16
І так би сидіти в осінньому вирі удвох за чаєм.
Вдихати повітря, що тягнеться, мов іриска.
Прощатися з літом, підводити жовту риску.
І знати, що вересень все зазвичай прощає…

Отак відчувати вершкові твої долоні.
Збирати у скриню розсипані дні безпе

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:16
Якось батьки зі сином – дванадцятирічним хлопчиком, поверталися з недільної церковної служби. І син, пам’ятаючи проповідь, запитав: – Священик говорив, що вже дуже скоро люди всі разом підуть у Рай, а коли це буде? Тато відповів, що тер

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:13
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час. Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи сво
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Публіцистика

 В. Суворов. За Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було, а за кремлівської влади - так
Образ твору Розмовляла Лана Самохвалова, Уніан.

Віктор Суворов, він же Володимир Резун - письменник і втікач-розвідник ГРУ, який був заочно засуджений до страти, і чиї книги про війну «Криголам» і «Акваріум» стали вибухом для радянської військової історії. У своїх книгах він запропонував цілий ряд нових наукових концепцій, що стосуються початку і перебігу Другої світової війни. У Російській Федерації вийшло близько двох десятків книг, які прагнуть спростувати Віктора Суворова. Наскільки аргументовані доводи його опонентів – думки розходяться. Але навряд чи він хоч один з виданих "антисуворових" зміг наблизиться за тиражами до книг колишнього розвідника ГРУ, який вже більше тридцяти років живе в Англії, читає лекції в британських військових вузах. Напередодні 65-річчя Перемоги ми зв`язалися з Володимиром Богдановичем, щоб поговорити про минулу війну і про нашу історію.

ЗА ГІТЛЕРА В УКРАЇНІ ГОЛОДУ І ЛЮДОЇДСТВА НЕ БУЛО, А ЗА КРЕМЛІВСЬКОЇ ВЛАДИ ВОНА БУЛА

- Володимире Богдановичу, День Перемоги цього року Україна зібралася святкувати разом з Росією. І це було б зрозуміло, але тут мер Москви Лужков зібрався розвішувати по Москві червоні ганчірки з портретами Сталіна. Говорить, що він прихильник «об`єктивного висвітлення історії». І тому виникають сумніви, чи зможе нова влада вибрати потрібну тональність для цих урочистостей...


Коли святкують 9 травня, повторюють: «Перемога-перемога, ми перемогли. Гітлер хотів знищити Радянський Союз, всіх нас зробити рабами, а СРСР зробити сировинним придатком Європи». «Переміг» СРСР, але мрія Гітлера здійснилася: Росія чомусь стала сировинним придатком Європи. Всі боялися того, що Гітлер вивезе росіян і українців на найбрудніші роботи. Але сьогодні я ходжу Лондоном, і бачу, що найбруднішу роботу в готелях роблять росіяни, українці, молдавани. Тому, коли ми говоримо про перемогу, то у мене подвійне відчуття. Мені говорять: у цій війні йшлося про виживання народів. Помилуйте, але хіба наші народи виживають? Адже йде процес вмирання нації, абсолютно страшний процес скорочення нації, а населення обох наших країн, якщо і збільшується, то за рахунок людей, що прийшли в країну. І ось, коли святкують 9 Травня, я кажу: добре. Давайте при цьому згадувати про дев`ять мільйонів людей, яких радянська влада винищила навмисно. Так, Гітлер погана людина, але за Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було, а за кремлівської влади вона була. Ось коли святкують 9 Травня, я б хотів, щоб це було свято із сльозами на очах, щоб люди пригадали тих, хто загинув на війні. А ось це розмахування прапорцями- це просто вульгарність. Їде Москвою мерседес, в ньому сидить народний депутат, тому що Росія не здатна виробляти автомобілі. Просто не здатна. Виробили цю «ладу» минулого року, сімсот тисяч виготовили, одну чверть вдалося продати. Тому що вона нікому не потрібна. Так от, їде "переможець війни" на парад у німецькому мерседесі, і у нього георгіївська стрічка має. Отак і перемогли. Дивне це свято для мене.

- Чому російське суспільство виявляється сприйнятливим до ідей сталінізму? Або люди просто не наважуються голосно заявити протест проти просування генералісимуса?

Люди розуміють, за нинішньої системи розвитку у Росії немає світлого майбутнього, тому вони хапаються за світле минуле. А де світле минуле? А кого ще згадувати? Леніна – сифілітика і німецького шпигуна? Берію Лаврентія Павловича? Божевільного Хрущова, який мало весь світ не знищив у ядерній війні? Ось генералісимус і переміг. Ідеологія російської держави в безвиході, у нас немає позитивних героїв.

- На які етапи ви б розбили Другу світову війну для шкільного підручника?

Дії Радянського Союзу були спрямовані на розповсюдження в світі комунізму. Цей вектор був і до війни, і після війни: Афганістан, Єгипет, Сирія, Індонезія, Чилі. СРСР рухався в одному напрямку - до світового панування. Другу світову війну я б починав з пакту Молотова-Ріббентропа. Сталін розділив Польщу, одна половина – Гітлеру, інша – Сталіну. І одразу почалася таємна мобілізація Червоної Армії. Вона мала завершитися війною. Не можна починати війну з 22 червня і словами «віроломний напад». Але треба сказати, що коли вони на нас дійсно напали...

- ...то в перший рік наша поразка була приголомшливою...

Так. Тому що Червона Армія готувалася до абсолютно іншої війни. Вона готувалася не до оборони, а до нападу. Якби Червону Армію поставили в оборону, то ніхто цю оборону ніколи пробити не зміг би. Припустімо, на Курській Дузі за два-три місяці в чистому полі була створена нездоланна оборона. У німців були важкі танки, але зламати її було неможливо. У 1941 році у німців не було важких танків, але вони захопили Київ, дійшли за місяць до Ленінграда, в жовтні до Москви вийшли. Це тому, що СРСР готувався не до оборонної війни. Наказ на оборону давався на початку липня. А до цього не було такого наказу.

Якщо говорити про етапи війни.
Перший етап: 1 вересня 1939 року, війна СРСР і Німеччини проти Європи. Тоді Гітлер у Польщі і ми в Польщі, Гітлер у Норвегії, а ми у Фінляндії, Гітлер у Данії, Голландії, Бельгії, Франції, а у нас - Естонія, Литва, Латвія. Два бандити гризли Європу, а потім один раптово ударив іншого.
Ось тоді починається другий етап, 22 червня 1941 року, коли вони стали битися між собою.

Третій етап. Тут я поставив би Сталінград, 19 листопада 1942 року, коли стався перелом, і війна покотилася в інший бік. Тобто, три основні етапи.

Але далі я б додав, що після цього Червона Армія - визволителька прийшла до Європи і вирішила звідти не йти.

СТВЕРДЖУЮЧИ, ЩО СТАЛІН ГОТУВАВ НАПАД НА НІМЕЧЧИНУ, РЯТУЮ ЧЕСТЬ СВОГО НАРОДУ

- Я чесно кажучи, не розумію, чому ваше твердження, що Сталін готував напад на Гітлера, викликає таке обурення у російських істориків.


Віктор СуворовТак, за це мене б’ють ногами. Знаєте, яка найголовніша дурість радянських підручників і всієї пропаганди? Це дві взаимовиключні тези. Нам подають, що Червона Армія звільнила Європу від коричневої чуми. І тут же кажуть: ми нікого звільняти не хотіли, ми на Гітлера нападати не хотіли. Якщо йти за цією логікою, ми - визволителі мимоволі. І якщо продовжити цю думку, «взагалі, ми – вірні гітлерівці». А чому ні? Ми підписали договір з Гітлером, забезпечували його вольфрамом, молібденом, нафтою, нікелем, хлібом, салом, шкірою Кунгурського заводу, шинами Ярославського комбінату. Усім цим забезпечували, і нападати не хотіли. Тобто ми були вірні гітлерівці, він просто на нас напав. А ні, то душив би Гітлер Европу, по Європі - кров калюжами, а ми б його підтримували. Коли я говорю, що Сталін готував напад на Німеччину, то тим самим я рятую честь свого народу, і російського народу, і українського.

- І рятуєте при цьому свою наукову концепцію...

Ну, звичайно. Але погодьтеся, що вона достатньо струнка. Адже інакше нісенітниця виходить: ми не хотіли нападати на Гітлера...

- Ви в Англії почали говорити з українським акцентом?

Справді? А в мене він завжди був. Мене тут відучували. Я завжди говорив “гуси” (вимовляє м`яке г).

- Публіцисти задавалися питанням, чому в перший рік війни зниклих безвісти було в шість-десять разів більше власне загиблих. Це пояснюють тим, що в перший рік була колосальна втеча, і ховати людей, коли ззаду наступають німці, було, таким чином, неможливо...

Вже в перший рік війни була і втеча, і неймовірний героїзм. Наша людина така, якщо її притисне, він або стоїть на смерть, або біжить.

Я приклад такого героїзму наведу. 37-а армія генерал-майора Андрія Андрійовича Власова 71 день захищала Київ, і залишив він Київ не тому, що прорвали київський укріпрайон, а тільки тому, що гігантськими кліщами з-під Конотопа вдарили в тил, і в районі Кременчука німці форсували Дніпро. Дві групи армії з`єдналися в районі Лохвиці, це не провина Власова. У мого батька багато нагород, але я дуже пишаюся медаллю за оборону Києва.

Я вважаю, що видатними полководцями були Ватутін, Черняховський, з великою повагою ставлюся до Василевського. До Жукова я своє ставлення змінив. Спочатку я його поважав. Мій батько завжди його не любив, вважав, що він шкуродер і винищувач піхоти, тупий сталінський кат. З часом мені довелося з ним погодитися, і я шкодую, що він не прочитав мою пізню книгу про Жукова, де я змінив свою думку.

Я дуже вірю, що героїзму і особливої моралі, коли наші хлопці з трьохлінійкою кидалися на танки, коли з-під куль витягали іноземних дітей, всього цього було більше, ніж якоїсь важкої окопної правди.

Наш народ... Під "нашим" я розумію і російський (моя мама була росіянкою) і український (мій батько був українцем)... Народ - добрий і здатний і на подвиги, і на самопожертву. Те, що наш народ може ціною життя врятувати людину, це правда.

Мій батько вступив у війну 23 червня у складі 140-ї стрілецької дивізії Київського Особливого військового округу, він пройшов всю війну. Після всього він і Японську війну відвоював, його там ще й залишили служити.

- До Києва недавно приїздив онук Молотова, відкрив Російський центр. Дав інтерв`ю і дуже хвалив дідуся. Казав, що він видатний дипломат, порівнював з Талейраном.

За кількістю жертв Молотов перевершив навіть Сталіна, це встановлено документально. Представники тієї влади виносили списки людей, яких необхідно було знищити. І є статистика, скільки людей своїм підписом знищили Молотов, Ворошилов, Єжов, Сталін. Молотов перевершив усіх. Що стосується його дипломатичних здібностей... Зокрема, пакт Молотова-Ріббентропа, це було видатне досягнення, але це досягнення Сталіна. Сталін зіштовхнув лобами всю Європу: Велика Британія і Франція воювала проти Гітлера, а Сталін перебував осторонь. Це не пакт Молотова, це пакт Сталіна, капкан для Гітлера. Ну а якщо говорити про інші досягнення Молотова... Візьмемо, наприклад, його візит 12-13 листопада 1940 року до Берліна. Цей візит був провалений. За спогадами гітлерівських генералів, виїхав Молотов з Берліна, Гітлер сказав: воюватимемо. Молотов тоді сказав Гітлеру: нам потрібна Румунія, нам потрібна Болгарія, нам потрібні данські протоки. Цей візит повністю передрішив війну, після нього Гітлер підписав план Барбаросса. Як дипломат він був ніщо, в партії його звали «Вячик – кам`яна дупа». Це був дуже старанний і дуже працездатний бюрократ.

- Але й Черчилль трактував пакт Молотова-Ріббентропа як тимчасову необхідність, як те, що Росії потрібний був час, щоб краще підготуватися до війни.

Черчиллю потрібно було викручуватися. Були Гітлер і Сталін. Проти Гітлера він воює, але Сталін - це такий же кривавий кат, тільки гірший. Сталін винищив людей у своїй країні. Гітлер у своїй країні ніколи не влаштовував ніяких Голодоморів. Щоб якось пояснити людям союз Сталіна з Гітлером, Черчилль вимушений був розповісти: так, бідний Радянський Союз, оточений з усіх боків ворогами, намагався відтягнути час. Це справжнісінька радянська пропаганда. Інакше б англійський народ сказав: яка різниця? - У Гітлера - червоний прапор, і у Сталіна - червоний прапор, у Гітлера - концтабори, у Сталіна – концтабори, у Гітлера – гитлерюгенд, у Сталіна – комсомол, у Гітлера – одна партія при владі, решта у в`язниці, у Сталіна – одна партія, решта у в`язниці. У чому різниця? Різниця - у формі вусів. Чому ти їздив до Сталіна до Ялти і здавав йому Східну Європу, а проти Гітлера воював? Вся британська пропаганда стоїть на тому, що Гітлер - людоїд, а Сталін – дурник. Гітлер для мене - вбивця, людоїд, мерзотник. Але з того, що Гітлер був людоїдом, не витікає, що Сталін був вегетаріанцем.

САМОГУБСТВО ФАДЄЄВА ПОВ`ЯЗАНЕ З ПОЯВОЮ ОЛЕГА КОШОВОГО

- Повернімося до сьогоднішньої Росії. Я вважаю, що Олександр Литвиненко, який написав книгу «ФСБ взрывает Россию», був найсміливішою людиною в цій країні. Але я завжди задавалася питанням: чому він прийняв іслам? Потім десь прочитала, що у росіян, якщо вони спочатку нерелігійні, таке трапляється, як прояв відчуття провини перед чеченським народом.


Не нам судити Сашка Литвиненка. Людину, яка поволі і страшно помирала за правду. Коли він помер, я тоді був дуже хворий, на кладовищі мене не було. Мене іноді питають: як схарактеризувати цю людину одним словом? Я відповідаю: д`Артаньян. Він щодня по десять кілометрів бігав... Він був дуже відкритий. Ми з Танею (дружиною) коли не приїдемо, у нього завжди дім повний. Я ще попереджав: Сашко, обережніше.

- Ну от як вирішити проблему Чечні? Адже мають рацію ті, хто каже, що відпустиш Чечню, підуть інші кавказькі республіки...

Ну то що? Якщо історично, етнічно і культурно вони неросійські?! Чому Росія тримає їх кров`ю у складі Росії?! Навіщо кривавою лапою тримати чеченців і інгушів під своїм контролем? Якщо ми говоримо, що чеченська мафія – жахлива, то чому б не відокремитися?

- А чи зуміє Кадиров, який у такому разі буде контролювати всі території, захистити їх від ісламського екстремізму?

Ну, це питання Кадирова. Хай він з цим розбирається, просить допомоги у Росії, Європи і Америки, у кого захоче. Ті, хто каже, що дати волю одному - всі захочуть піти, визнають, що вся Росія не хоче жити під владою Москви. Вся Російська Федерація зв`язана на крові і на шмарклях. Так тримали соцтабір. Хліба давали цим, газу – іншим. Усі ненавиділи, усі хотіли розбігтися. І розбіглися.

- Тепер питання про українську історію. Питаю, розраховуючи на ваш розум розвідника. Кажуть, що Олег Кошовий був членом ОУН. Що ви про це знаєте?

У мене доказів цього ніяких не немає. Але я зовсім недавно повернувся з Америки, і там зустрічався з людьми, які займалися цією темою. І там мені розповіли таку історію. Що нібито Фадєєв, автор "Молодої гвардії" приїхав до Америки з якоюсь лекцією про мир. І на одній з лекцій йому сказали: товариш Фадєєв, ми зараз вам зробимо сюрприз. І тут заходить людина і каже: здрастуйте, я Олег Кошовий.

Кажуть, що самогубство Фадєєва пов`язане з появою Олега Кошового. Я не знаю, як він пішов, чи то з німцями, чи то в ліс... Але щодо цієї історії у мене немає підтвердження. Це не моя історія.

- Чому Росії так важко визнати Голодомор геноцидом?

Якщо чекісти, які сидять у Кремлі, визнають, що це справа їх організації, то виходить, що люди, знаючи про злочини минулого, добровільно пішли служити в цю організацію. Хто ж вони тоді такі?

Визнання Голодомору буде визнанням того, що вони злочинні. Це мова не про історію, це мова про їх сучасну репутацію.

- Одна з політичних вимог Росії: позбавити звання героїв Степана Бандеру і Романа Шухевича...

Тут би Україна могла подати зустрічний позов. Ленін продав Україну кайзерові. Добре, що Німеччина була повалена, але Ленін віддавав Україну назавжди. І ось цей сморчок лежить на Красній площі, і чому б його звідти не висмикнути? Чому по всій Росії стоять пам`ятники Леніну? І чому не перейменовані проспекти Леніна? Давайте почнемо з Леніна, а потім дістанемося до Бандери і Шухевича. І ніхто не може сувати ніс у справи суверенної України. Навіть, якщо у когось були помилки і навіть злочини.

- Розкажіть про те, що стало в Росії з ГРУ.

Я роблю велику різницю між КДБ і ГРУ. ГРУ - частина армії, її головне завдання - вберегти країну від зовнішнього ворога. А у КДБ завдання – вберегти режим від свого власного народу. За великим рахунком, руки ГРУ не забруднені кров`ю власного народу, а КДБ забруднені по верхівку. ВЧК, ЧК, Голодомор - усе на совісті КДБ. Куди поділося Головне розврдуправління? Військова розвідка - це очі і вуха держави. Якщо мозок помер, то очі і вуха йому не потрібні. Зараз відбувається потужна деградація, як ФСБ, так і ГРУ. ГРУ служила великому СРСР, поліпшенню його неймовірної індустріальної, військово-промислової потужності. Здобували дані та технології. Усі гроші, які виручалися від нафти, газу, йшли у ВПК, а потім потрапляли в розвідувальну організацію. А нині всі ці гроші йдуть на придбання футбольних клубів, яхт, палаців. Гроші не йдуть у розвідку, а з іншого боку немає замовника, немає того потужного індустріального комплексу, який би замовляв таку інформацію.

- Ваша книга "Акваріум" починається з того, що живу людину, ГРУ-шника за зраду живцем спалюють в печі. Що, так і було?

Уявіть: ЦК, Стара площа в Москві. Там є відділ адміністративних органів, який контролював армію, КДБ, дипломатів. Усі, хто виходив за кордон, проходив співбесіду в адміністративних органах. Виходить за кордон сім-вісім тисяч осіб розвідників. Як їх утримати? Брати заручників - це вже не працювало, тому що половина хлопців - це сини партійних шишок. З матеріального погляду, що вони могли мені дати? Жигулі та квартиру в Чертанові?! Купити не могли. Ідеологія не працювала, у наш час ніхто не вірив в світле майбутнє і в те, що всім буде по потребах. Я завжди сміявся над тим, що всім при комунізмі буде по потребах. Я при цьому питаю: знаєте, скільки моїй дружині потрібно пар черевичків? Ну отакі в неї потреби.І ось придумали один спосіб, щоб нас утримати. Який? Тримали нас в страху. Лякали індивідуально, але так, щоб запам`ятати на ціле життя.

- А ви вже в Англії одружилися?

Ні. Я одружився в Радянському Союзі. Я хитро зробив: вона розвідниця, як і я, ми пішли (на Захід. – Ред.) разом. 13 квітня буде 39 років, як ми разом. Вона пішла за мною, і я дуже цим пишаюся.

- Вам потрібно написати ще одну книгу...

Ні. У мене немає того таланту, щоб її змалювати. Але коли я писав "Контроль", то у мене була можливість з натури змалювати близьку людину.

- Ви не хочете приїхати до України, побоюєтеся?

Ні, я не боюся. Але мені ж Верховна Рада заборонила. Вони вважають, що якщо я зрадив Москві, то не можу приїхати. Хіба Україна - вірна московська колонія?

- Треба підкинути українській опозиції ідею, щоб відмінити вашу заборону...

А чому б і ні? Мою Таню питають: у вас такий акцент цікавий? Ви – шведка? Вона відповідає: так, шведка з-під Полтави, з Карлівки, є там такий райцентр. Абсолютно дика річ: ці ваші парламентарії що, вірність досі Москві бережуть? Ну, ось я вийшов зі складу СРСР, Україна вийшла за мною. І я після цього нехороша людина, а вони хороші?

Розмовляла Лана Самохвалова

____________________________________________
і критика цих поглядів ____________________________________________

Віктор Суворов не бачив різниці між Гітлером і Сталіном, але помилявся

Валерій Зайцев, «Нові Грані»


Якби мені колись довелося складати список експертів – істориків, журналістів, політиків, письменників та ін. - чиєї думки про святкування Дня Перемоги варто дізнатися, то пан Володимир Резун, відоміший під літературним псевдонімом Віктор Суворов, в цьому списку не посів би й останнього місце. Його б там взагалі не було.

Не тому, що мені не подобаються концепції Резуна, хоча мені вони справді не подобаються. І навіть не тому, що його концепції не стільки суперечать документам, фактам і елементарній логіці, скільки побудовані взагалі поза всіма цими реаліями. Але це півбіди. Зачитуємося ж ми з дитинства книгами Олександра Дюма, хоча великий романіст теж ставився до історії, як до цвяха, на який він вішав свої картини. (Втім, будьмо справедливі до класика: «цвяхи» у Дюма були все-таки справжні, та й писав він пригодницькі романи, а не історичні монографії).

Віктор Суворов і «диявол деталей»

«Концепція» Резуна м’яка, як пластилін під липневим сонцем. Попри авторські запевнення, що вона (його концепція) – «достатньо струнка», насправді його тези і аргументи часто-густо суперечать один одному в різних його книгах, а іноді і в одному опусі.

Окреме питання пов`язане безпосередньо з святкуванням 65-річчя Перемоги. Незрозуміло, який сенс в міркуваннях про те, як нам правильніше відзначати це свято, того самого автора, який основоположну тезу своєї «головної книги» сформулював так: «Я замахнувся на найсвятіше, що є у нашого народу, я замахнувся на єдину святиню, яка у народу залишилася, — на згадку про Війну, про так звану «велику вітчизняну війну». Це поняття я беру в лапки і пишу з малої літери. Комуністи склали легенду про те, що на нас напали, і з того самого моменту почалася «велика вітчизняна війна». Цю легенду я вибиваю з-під ніг, як кат вибиває табурет» («Криголам»).

Йдеться в даному випадку не про етику, а про методологію. Атеїст може не вірити в хресну жертву Спасителя, але якщо при цьому він охоче ділиться своїми ідеями щодо реорганізації Великодньої відправи, це виглядає дивно і, щонайменше, непослідовно.

Непослідовність – фірмовий знак дослідника Резуна. Із зовсім недавнього інтерв`ю: «До Жукова я своє ставлення змінив. Спочатку я його поважав. Мій батько завжди його не любив, вважав, що він шкуродер і винищувач піхоти, тупий сталінський кат. З часом мені довелося з ним погодитися, і я шкодую, що він не прочитав мою пізню книгу про Жукова, де я змінив свою думку». Така книга і насправді є, з витонченою алітерацією – «Тень победы» - в назві. Хвацька, слід зазначити, вийшла книга. Нещадний і методичний розгром моральних і професійних якостей маршала.

Бракує там лише дрібниці: констатації автором не тільки факту своєї переоцінки Г.К.Жукова, а також і того, що ця переоцінка перетворює на ніщо солідну частину аргументації «Криголама» («головної книги»), яка будувалася на дифірамбах «великому Жукову», - «найбільшому полководцеві XX століття. У нашому сторіччі не було жодного іншого генерала або маршала, який був би на такій висоті і водночас не мав жодної воєнної поразки».

Ну, дрібниця, зрозуміло. Цікавіше, що від книги до книги в творчості Резуна-Суворова до немислимих висот зростає образ «генія всіх часів і народів». Вся світова історія з середини 20-х років, виявляється, йшла згідно з підступними планами товариша Сталіна. Перед ним стояв струнко весь Нюрнберзький трибунал у повному складі (включаючи англійських, французьких і американських суддів), йому прислужували Гітлер і Муссоліні, перед ним підлабузнювалися Черчилль і Рузвельт. «Кращий друг дітей і фізкультурників» титанічним колоссом підноситься над гуртом світових політиків і біомасою своїх дорученців - від Мехліса і Поскребишева до Жукова і Молотова.

До речі, про Молотова. Його берлінський візит в листопаді 1940 року був провалений – тут Резун-Суворов має рацію. А ось прохідна фраза - «виїхав Молотов з Берліна, Гітлер сказав: воюватимем» - дуже характерна для автора – і тим, що прохідна, і методом спрощення до рівня «пікейних жилетів» («Чемберлен – це голова») і тим, що невірна по суті. Тобто сказати Гітлер, може, і сказав. А ось наказав готувати план нападу на СРСР значно раніше, ще в липні того ж, 1940 року. І навіть пояснив - чому. У викладі Йодля: «Фюрер боїться, що після перемоги над Англією настрій німецького народу не дозволить йому почати війну з Росією» (Лен Дейтон, «Друга світова: помилки, промахи, втрати»).

«Англійська» тема взагалі була домінуючою, коли Гітлер, відкидаючи сумніви своїх генералів і міністрів, наполягав на «превентивній» війні з СРСР. З щоденникових записів начальника Генерального штабу Вермахту Франца Гальдера: «Фюрер: .Надія Англії - Росія й Америка. Якщо зруйнуються надії на Росію, Америка також відпаде від Англії. Якщо Росія буде розгромлена, Англія втратить останню надію. Висновок: Відповідно до цим міркувань Росія повинна бути ліквідована. Термін - весна 1941 року» (Нарада в Бергхофв, 31 липня 1940 р.).

І так раз по раз – і до приїзду Молотова, і після його від`їзду. «За два роки Англія матиме 40 дивізій. Це може спонукати Росію до зближення з нею» (16 січня 1941 р.). Це дуже цікавий момент. Перш за все, як вражаюче свідчення щодо «превентивного» гітлерівського нападу – цього наріжного каменя суворовської «концепції». Яка, нагадаю, полягає в тому, що німецький фюрер усвідомив занесену над ним «сталінську сокиру» і поспішив «превентивно» захиститися.

Щоправда, в одній з останніх своїх книг «Самогубство» Резун-Суворов обґрунтував версію прямо протилежну. Майже вся книга — про те, як Гітлер був не готовий до Другої світової війни, яку практично програв, ще не встигнувши почати. А на СРСР він напав «самогубно» — просто тому, що був біснуватий дурень, а «дурень непередбачуваний» і «дії дурня передбачити не можна». Як вже зазначалося, непослідовність є чимось на зразок «фірмового знака» історика Резуна. А тут ще і підвернулася нагода пояснити, як же так сталося, що мудрий Сталін не передбачав нападу.

Віктор Суворов і двадцять років «перемир`я»

Німецькі генерали і міністри і справді не радили Гітлеру нападати на СРСР. Не тому, що недооцінювали «комуністичну загрозу», а тому що вважали, що це «улюблений фюрер», навпаки, - абсолютно недооцінює реальних військових ресурсів супротивника. Сумнівалися навіть Ріббентроп і Кейтель – ті самі, які, як стверджує Резун, були страчені тільки за те, що на Нюрнберзькому процесі розкрили страшну правду про «сталінську сокиру». Навіть ці двоє в своїх мемуарах, складених під час процесу, розповідають, як спільно намагалися відмовити Гітлера, доводячи, що воювати з СРСР може виявитися зовсім не так безпечно, як здається фюрерові. І одержали від нього наганяй за панікерські настрої.

Зверніть увагу – коли Гітлер в січні 1941-го пророчить про небезпеки «через два роки» - то побоюється він не сталінського «удару в спину», а лише того, що «Росія» може «зблизитися» з Англією. Тут взагалі все залежало головним чином від настрою. Скажімо, на хвилі успіхів літнього наступу 1942 року Гітлера відвідує інше передбачення: «У найближчі десять років у СРСР виникло б безліч індустріальних центрів, які поступово ставали б дедалі недосяжними [для авіації] і створили б Радам просто неймовірне озброєння, тоді як Європа деградувала б до рівня об`єкту радянських планів світового панування» («Застільні розмови Гітлера»). Отака «превентивність». Гітлерівська. І «суворовська».

Ще один стовп «стрункої концепції» - це термін початку світової бійні. «Другу світову війну я б починав з пакту Молотова-Ріббентропа, – заявляє Резун. - Сталін розділив Польщу, одна половина – Гітлеру, інша – Сталіну».

Розділ Польщі – злочин, це не обговорюється. І «почати» кожен історик вільний по-своєму. Хоч з 1 серпня 1914 року. Серйозно - вважав же командувач союзними військами маршал Фош, що Версальський мир – це «перемир`я на 20 років». І, до речі, виявився правий. Принаймні, в термінах.

Якщо не читати нічого, крім праць Резуна-Суворова – те створюється враження, що до прильоту до Москви Ріббентропа (у серпні 1939 р.), кордони були непорушні, в Європі панував спокій і справжнісінький мир, а не якесь там «перемир`я». На жаль, вже з самого початку все було не зовсім так. А вже з березня 1936 року почалося тотальне перекроювання європейських кордонів. Якщо наш дослідник нічого про це не чув, я розповім.

За ці три роки Німеччина окуповувала демілітаризовану Рейнську область; захопила Австрію і Чехословакію, відторгла у Литви Клайпедський край (Мемельську область). Я пам`ятаю, що Резун-Суворов стверджує, що Європу Гітлеру «подарував» Сталіну в ім`я своїх підступних планів світового панування. Проте яким чином здійснилося «дарування» дослідник нам не пояснює. А шкода! Це було б виключно серйозне історичне відкриття – адже всі ці захоплення проводилися при потуранні або навіть при прямому сприянні урядів Англії і Франції - як у разі відторгнення від Чехословакії Судетської області з її лінією оборони та Клайпеди – від дуже маленької Литви (навіть Віленській – Вільнюський - округ належав на той час Польщі).

Історик Віктор Суворов вважає, що Другу світову війну задумав, підготував і розв`язав Радянський Союз. Інший дослідник – самий офіційний британський історик Базіл Ліддел Гарт (той самий Ліддел Гарт, якого Суворов визнає «великим» і «видатним військовим істориком») – дотримується прямо протилежної думки. Міркуючи над питанням, «як же вийшло, що Гітлер виявився втягненим у «велику війну», якої так хотів уникнути?», Ліддел Гарт відповідає гранично ясно: «Відповідь слід шукати в тій підтримці, яку йому [Гітлеру] так довго надавали західні держави своєю поступливою позицією, і в їх несподіваному «повороті» навесни 1939 року. «Поворот» був таким різким і несподіваним, що війна стала неминучою» (Б.Ліддел Гарт, «Друга світова війна»).

Віктор Суворов проти Вінстона Черчилля

Але наш герой ніколи не губиться. У складних випадках він рятується, переходячи на стиль «пікейних жилетів». «Черчилль вимушений був розповісти: так, бідний Радянський Союз, оточений з усіх боків ворогами, намагався відтягнути час. Це справжнісінька радянська пропаганда. Інакше б англійський народ сказав: яка різниця? - У Гітлера - червоний прапор, і у Сталіна - червоний прапор, у Гітлера - концтабори, у Сталіна – концтабори...». І т.д.

Хто б сперечався: Черчилль – голова. Хоча якби дізнався, що його ім`я приплетене до такої нісенітниці, небіжчик – між іншим, лауреат Нобелівської премії з літератури! - вдавився б улюбленою сигарою. Промову, яку Черчилль вимовив увечері 22 червня 1941 року, він готував цілий день. І почав так: «Нацистському режимові притаманні гірші риси комунізму. За своєю жорстокістю і лютою агресивністю він перевершує всі форми людської зіпсованості. За останні 25 років ніхто не був більш послідовним ворогом комунізму, ніж я. Я не візьму назад жодного слова, яке я сказав про нього...»

Черчиллю не потрібно було виправдовуватися, лицемірити і брехати. Від самого початку гітлерівської експансії він послідовно і наполегливо боровся проти політики «примирення». (Після 29 вересня 1938 року її назвуть «Мюнхенською». До речі, цікаво: історик Суворов страшно не любить ці слова - «Мюнхен», «Мюнхенська змова»). Черчилль не був самотній. Протестуючи проти «мюнхенської» політики кабінету Невілля Чемберлена, подали у відставку міністри Антоні Іден і Дафф Купер.

На момент нападу Гітлера на СРСР Британія вже рік билася проти гітлерівського рейху. Тому Черчиллю не потрібно було винаходити дурні аргументи, щоб заявити про готовність уряду Британської імперії надати допомогу «комуністові» Сталіну проти «майже такого ж» Гітлера: «Він [Гітлер] хоче знищити російську державу тому, що в разі успіху сподівається відкликати зі сходу головні сили своєї армії та авіації і кинути їх на наш острів. Його вторгнення до Росії — це лише прелюдія до спроби вторгнення на Британські острови. Тому небезпека, яка загрожує Росії, — це небезпека, що загрожує нам і Сполученим Штатам, точно так, як і справа кожного росіянина, який б`ється за свою родину і дім, — це справа вільних людей і вільних народів у всіх куточках земної кулі» (З виступу 22 червня 1941 року).

Ще буквально напередодні фатального дня Черчилль жартував: «Якби Гітлер вдерся до пекла, я принаймні доброзичливо відгукнувся б про сатану в палаті громад», - але в своєму зверненні британський прем`єр не намагався прикрасити нового союзника. А англійці, які вже рік билися з рейхом, пережили виснажливу повітряну битву за Англію влітку-восени 1940-го, а потім і важку військову зиму 1940-1941 рр., які пережили знищення Ковентрі і наслухалися по радіо геббельсівських обіцянок «ковентрувати» цілу Великобританію, – англійці не потребували брехні і прикрашань. Для них – які спостерігали, як крок за кроком при потуранні їх власного уряду Гітлер переступав через всі заборони, поглинаючи країни і народи, – для них і питання не було: хто був реальною і нещадною загрозою.

* * *

Для британців - і не тільки для них – в роки війни цілком достатньо було того, що Сталін – який є – бився з Гітлером, ламаючи хребет німецької військової машини. Зараз – після закінчення стількох років - стає також очевидно, що різниця між «сталінізмом» і «гітлеризмом» була принциповою. Вона не обмежувалася дотепно поміченою Резуном формою вусів диктаторів.

Гітлер своє «чорне» чесно називав «чорним», і учив що «чорне» - це добре. А Сталін своє «чорне» називав «білим», проголошуючи «біле» хорошим і правильним. Це не словесні кунштюки, а закладені в основи обох «ізмів» програми розвитку. Сталін лицемірив і брехав – але саме тому будь-які спроби привести реальність хоч в якусь відповідність з декларованими ідеалами – на зразок побудови «соціалізму з людським обличчям» - підривали самі підвалини сталінської системи, наближаючи її неминучий крах.

У системі Гітлера ніяких внутрішніх суперечностей не було. Вимушені правки вносилися хіба що на період військових дій через необхідності не залякувати передчасно «нижчі раси». Хоч яка далека від реальності оспівана Резуном мало не ідилічна картина («за Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було») – у разі остаточної перемоги рейху роки окупації військового періоду могли б і справді видатися справжнім раєм.

Нам є що святкувати 9 травня – тому що, коли б не ця Перемога, історія пішла б зовсім іншим шляхом. Настільки іншим, що нікого не потішила б навіть відсутність в цій «іншій історії» такого видатного явища, як письменник Володимир Резун.

Валерій Зайцев, «Нові Грані», спеціально для УНІАН

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Уніан



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-03-31 13:02:17
Переглядів сторінки твору 5293
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.803 / 5.5  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 3.803 / 5.5  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Виступи, брифінги, звернення
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-03-31 13:23:44 ]
Звичайно, інтерв'ю цікаве. Безперечно, Віктор Суворов (Резун) - автор серйозний. Важко не погодитися і з тим, що особливо нам святкувати 8-9 травня нічого, а ось пам'янути загиблих потрібно...

Але є і речі, яких старанно уникає у своїх книжках Віктор Суворов. Це, наприклад, роль Європи і Америки у вирощуванні німецького нацизму. Хіба не спільними зусиллями зростили (разом із Совєтами)?
Та й Сталіна з Леніним теж хто виплекав? А нині ось і з Путіним заграють... Бо США дуже вже хочеться побомбардувати Іран, Європі - отримувати і далі свої безсоромні задоволення старої повії, Китаю - наповняти світ юанями і хунвейнбінами і т.д. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Голуб (Л.П./Л.П.) [ 2010-03-31 23:17:50 ]
Цікаве інтерв*ю. Є що почерпнути.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2010-04-13 12:25:36 ]
Чергова сука той Різун, ось і все. При Гітлеру в Україні голоду не було, голодних просто спалювали ще живими, який там голод. І 9 Травня день трауру для щуцманів всіх мастей, народів і часів. Всі ті різуни і власови ніколи з режимом не боролися, вони зраджували людей заради власної шкури. Їм однаково кому служити, сталінам, гітлерам, хто платить туди і підуть.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-05-06 16:08:42 ]
Не гоже так, в стилі п'ятої колони, репетувати - з ненавистю - на українському сайті, таки Сталін наш найбільший ворог, той самий Сталін ( + КПРС "Мы говорим партия - подразумеваем Ленин") і виростив гітлерівську машину - нові німецькі заводи, конструкторські бюро, дослідження і виготовлення нової фашистської техніки і зброї таємно відбувалося саме на території СРСР з 30-х і тут же і навчання відбувалися і танкістів, і льотчиків і їх полководців...

А те, що Сталін і "товарищи" знищив Голодомором мільйони і мільйони, загнав у Гулаг інші мільйони українців, що на війні через нього загинуло близько 13,5 мільйонів українців - це що?!
Та нас знищували у першу чергу з Кремля і досі знищують, і нищити будуть - тому не потрібно патріотів-українців називати облудними словами, - погляньте в напрямку кремля, Олександре, а потім і в дзеркало. Краще аби були серйозні відмінності.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жорж Дикий (Л.П./Л.П.) [ 2010-05-05 18:22:38 ]
Погоджуюсь з тим, що Різун-Суворов піднімає потрібні питання і висновки, але його виклад в стилі белетристичного жанру не дозволяє переконатись, що саме правда, а що - ні.
І голод 1946-1947 в Україні і Молдові дійсно вражає, бо гітлерівські екзикуції проти населення були результатом війни і наказу "випаленої землі", а от чим керувались в СРСР організатори голоду в мирний час - здогадатися не важко: донищити тих в Україні, кого німці і війна не змогли повбивати. І це найбільший жах: "ми принесли вам і мир, і смерть" = могли сказати радянські визволителі України.
Тому 9 травня для укрїнцв - День жалоби по всіх жертвах Другої світової катастрофи!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-05-06 16:00:33 ]
Жорже, а ви читали його книжки, бо невірно ж пишете його прізвище?
Насправді, думаю, ми повинні гордитися нашим земляком - Володимиром Богдановичем Резуном не менше, аніж росіяни Солженіциним, чи ні?

Смертельний ворог кремля і п'ятої колони кремля в Україні - відкриває нам очі на надійно, здавалося би, приховані людожерами речі. А ще скільки книжок напише, якщо не вб'ють його "защитники атечества", так?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тимофій Західняк (Л.П./М.К.) [ 2010-05-14 12:28:10 ]
в будь якому випадку точка зору Суворова має право на життя...він перелопатив купу матеріалів і дає нам поживу для роздумів...хтось може інакше? краще? - нехай робить...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-06-22 13:40:24 ]
Бандера та Росія. Перемога як нова громадянська релігія?

АНДРІЙ ОКАРА


НАВІЩО МОСКВІ БАНДЕРА. Перемога-1945 як нова громадянська релігія

У Росії формула "української зради" або нелояльності щодо Москви позначається трьома прізвищами: "Мазепа – Петлюра – Бандера". Це майже як "Мир – Труд – Май", "Православие – Самодержавие – Народность" або "Свобода – Рівність – Братерство", тільки воно ще й римується. Для російського історичного міфу усі ці три прізвища функціонально необхідні, але позначають вони не абсолютних ворогів, а абсолютних зрадників. Перший ніби зрадив того, хто створив Російську імперію (хоча внесок самого Мазепи в її створення й досі неоціненний), другий теж ніби когось зрадив – чи то ворогів, чи то захисників Російської імперії. Третій – не зрозумів великого щастя жити вже в радянській імперії.



"День Победы порохом пропах"


В останні роки в Росії з'явився новий ідеологічний тренд: Перемога-1945 тепер розглядається не лише як визначна історична подія, куплена кров'ю десятків мільйонів радянських людей, не лише як предмет гордості за мужність народів СРСР, а як основа для створення нової "громадянської релігії". Примітно, що причетні до цієї справи політтехнологи не соромляться вживати саме таке словосполучення; інколи ще використовується словосполучення "політика пам'яті". (Варто зазначити, що Голодомор в інтерпретації Віктора Ющенка, вірменський геноцид та єврейський Голокост теж перетворилися на "громадянські релігії".)

Після війни про ветеранів (тоді їх називали фронтовиками), здебільше ще молодих та здорових, держава воліла не згадувати – ще у 1940-х відмінили доплати за бойові ордени, 9 травня перестало бути вихідним, засудили та розстріляли кілька бойових генералів (наприклад, маршала Григорія Кулика – у 1950-му). Хрущов намагався підкорегувати концепцію перемоги – саме він послабив культ Сталіна і назвав цифру втрат Радянського Союзу у 20 млн. чоловік (тепер ці втрати оцінюють не менше ніж у 26,5 млн.).


9 травня було поновлене як вихідний лише у 1965 році, тоді ж світ дізнався про бойову звитягу полковника Брежнєва на Малій Землі. Генсек у своїй політиці намагався опертися на широкий соціальний прошарок – ним якраз і стали ветерани. Воєнна проза та кінематограф, зворушливі пісні (у 1975-му з'явився "День Победы"), спогади батьків та дідів створювали ефект присутності: війна ще сприймалася на емоційному рівні – як зовсім недавнє минуле, як етичний абсолют.

Зараз, через 65 років, війна сприймається, скоріше, раціонально – як складна ідеологічна конструкція. І, зрозуміла річ, кожен намагається скористатися ювілеєм задля своїх інтересів. Відбувається нова приватизація війни: раз ти визнаєш Перемогу-1945, значить, ти або твоя країна лояльні Кремлю та його нинішній політиці.

Культурні інтерпретації війни стали напрочуд гламурними. За останні пострадянські двадцять років важко згадати хоча б один достойний фільм (хіба що "В августе 44-го"), хоча б одну нову достойну пісню. До цьогорічного ювілею була створена спеціальна культпрограма для молоді: тут і Діма Білан, і інші "пающіє труси" з піснями воєнних літ, і "телеєднання" "ликующей гопоты" (так тепер називають прокремлівські молодіжні рухи "Наши", "Молодая Гвардия" та ін.) з ветеранами, і фільм "про війну та поганих бандерівців" "Мы из будущего-2", і, звісно, "георгієвські" стрічки та слогани "Победа деда – моя победа" та "Спасибо деду за победу!"

Цьогорічне святкування 65-ліття Перемоги повинно було поставити Кремль на недосяжну висоту і створити гіперлегітимність для режиму Медвєдєва – Путіна. Але ігнорування цього заходу Бараком Обамою, Ніколя Саркозі, Сільвіо Берлусконі, Гордоном Брауном додало заходу присмаку провінційного шоу.



Бренд Бандери


Особисто я не є професійно компетентним в історії Другої світової війни, тому своє ставлення до ОУН, УПА, Бандери, Шухевича, Стецька і Бульби-Боровця, до радянського СМЕРШу та заградзагонів, а також до концепцій Віктора Суворова (Сталін як агресор) формую обережно та поступово. Я не можу "розібрати по гвинтику" та знов зібрати ані історії радянсько-німецького протистояння, ані історії повстанського руху.

Історію мого сімейства аж ніяк не заторкнула історія УПА та партизанської боротьби в Західній Україні. Єдине, що мій дід, вертаючись після Перемоги-1945 з Праги, ледве не постраждав – від людей, яких мої рідні ідентифікували як "бандер", хоча хто вони такі – Бог вість. На ешелон, в якому він їхав, десь у Західній Україні вночі напали якісь люди і ледве не скинули його на ходу з вагону. Але він був людиною міцною та для свого покоління навіть дуже високою (183 при моїх 187), тож скинув він, а не його. Він повернувся додому з отриманою в бойових діях контузією і дожив аж до 1999 року.

Отже, мені доступніше "розібрати по гвинтику" сучасну інформаційно-когнітивну війну, яка ведеться з приводу та навколо тої війни.

Цій новій квазі-релігії вкрай потрібен не лише свій "герой" Сталін (в одновленій офіційній версії – російський народ, до якого долучилися інші народи СРСР) та антигерой-"сатана" Гітлер, але також "іуда" Бандера. Причому останній принципово нікого не цікавить у Росії (за виключенням істориків Другої світової) як реальна історична особистість – він потрібен як "бренд", як персоніфікація абсолютної зради.

Ще більше він потрібен на Сході України – як вияв лояльності щодо Росії взагалі та Кремля зокрема. Саме цьому присвячений пам'ятник жертвам "бандерівців" "Выстрел в спину" у Сімферополі.

Тому питання на кшталт – кого саме зрадив цей уродженець Австро-Угорщини та громадянин Польщі? Або чому західні українці у 1939 році зустрічали Червону армію квітами, а потім аж до середини 1950-тривав повстанський рух? Або скільки "бандерівців" воювало у Центральній Росії, що їх так там ненавидять? Або чому більшу частину війни Бандера просидів у німецькому концтаборі? – прохання не ставити, оскільки раціоналізація культу веде до послаблення віри, у тому числі, якщо йдеться навіть про "громадянську релігію".

Бандера та "бандерівська" тема вкрай потрібні сучасній російській ідеології та міфології, бо це дуже тішить національну свідомість – тоді можна небезпідставно вважати, що Росія – учасник не лише якогось там геополітичного протистояння, але космічної війни – між Добром та Злом, між Богом та ворогом роду людського. Себто з якогось дрібного історично-політичного формату тема одразу обретає вселенський, майже галактичний масштаб.

Тези "правди про Бандеру та бандерівців", що транслювалися напередодні 65-річниці Перемоги у різноманітних телефільмах, телешоу та статтях, виглядають приблизно так:

- "бандерівці" знищували насамперед своїх – не так озброєних НКВДістів, як мирне західноукраїнське населення;

- "бандерівці" є колаборантами – ні з якими німцями вони не воювали. Воювали з радянською армією та радянськими партизанами. Головні їхні вороги – росіяни, поляки та євреї;

- загони НКВС, переодягнені в "бандерівців", – це вигадка "націоналістів". Насправді було навпаки: "бандерівці" одягалися у форму НКВС та чинили свій "кривавий бенкет";

- культ особистості Бандери був більшим навіть за культ Сталіна;

- Ющенко, Тимошенко та інші "оранжевые" є прямими нащадками Бандери.





Війна тіней та прототипів


Взагалі, Бандеру часто порівнюють зі Сталіним, і не лише тому, що ставлення до них (точніше, до їхніх "брендів") справді розколює суспільства – українське та усі пострадянські відповідно. Але самі умови першої половини XX століття породили феномен тоталітарної держави та тоталітарного лідера. Головна різниця між Бандерою, з іншого боку, Сталіним, Гітлером, Муссоліні, Франко, Антонеску, Пілсудським в тому, що за першим стояла не тоталітарна держава, а лише мрія її збудувати. Тому пам'ятників Гітлеру та Муссоліні зараз не ставлять – настоялися свого часу, а Бандері – ставлять.

Останні події у Запоріжжі показали, що і Сталіну ставлять: новітній сталінський культ в Україні недарма співпав у часі з процесом перетворення її на колоніальну Малоросію. У Росії-метрополії ніхто до такого не додумався: і президент Медведєв, і прем'єр Путін кілька разів зауважували, що ніякі перемоги сталінської доби не здатні заперечити людожерську політику Сталіна. В Україні ж зараз може виникнути цілий бум пам'ятників генералісимусу – як кілька років назад з'явилися "протестні" пам'ятники Катерині II.

Але за більшістю показників усі ці "апостоли тоталітаризму" XX століття схожі одне на одного. Вождь (провідник) – "надлюдина". Країну врятують "надлюди"; "недолюди" – будівельний матеріал для побудови "загального щастя" та "світлого майбутнього". Мета – все, засіб її досягнення – другорядне. Терор (державний або партизанський – в західноукраїнському випадку) – чи не найефективніший засіб управління.

У найновіших політично ангажованих інтерпретаціях Другої світової / Великої вітчизняної війни, як і в "георгіївських" стрічках, можна побачити два прямо протилежні "меседжі". З одного боку, онтологічний: звернення до молодого покоління – мовляв, друже, не гальмуй! Кінчай тупо "втикати" в телевізор та віртуальну реальність! В житті є справжні цінності – окрім інтернету, гаджетів, реклами, гламуру, тусовок, клубів та наркоти!

І друге, прямо протилежне – політтехнологічне, коли вся ця тематика – разом із стрічками, використовується владою для управління молоддю, для "злиття" її провісного потенціалу, для боротьби із власними противниками та конкурентами – адже самі ці стрічки з'явилися у 2005 році як симетрична відповідь на "оранжеву" загрозу.

Сучасному суспільству вкрай тяжко скласти "об'єктивну" картину недавньої історії – боротьба за історію триває вічно, завжди в інтерпретаціях історичних подій онтологічне начало змагається з гламурно-політтехнологічним. Але якщо минуле стає головним будівельним матеріалом для сучасного, постає питання – чи мають такі країни та народи майбутнє?

день


http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4c2079fcba31b/

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-06-22 13:49:23 ]
Коментар із УП

Pstrak4 _ 22.06.2010 12:38
Думаю що нам взагалі нема чого пред Московією виправдовуватися за щось. Нехай що вони там пашталакають а до тепер не можуть пережити того що хтось посмів на загарбаних ними землях піднятися зі зброєю в руках. Думали що то Схід України де їли своїх дітей але не сміли навіть якогось гнилого червоного комісара штрикнути вилами в пузо. А тут замочили лише кілька десятків тисяч населення а воно дивись почали викошувати цілі гарнізони нкведистів. Де ж то видано щоб в Странє Совєтов були тікому щось не подобається. Загальновідомо що таким місцем в СРСР був цвинтар в кращому випадку, а в гіршому бути спаленим і розвіяним по вітру.

Неля _ 22.06.2010 12:37
Перший сепаратист:
У 1169 р.на втручання Києва у справи Новгорода Андрій Боголюбський,очевидно,вже вважаючи всі північні землі своїми,відповів війною.Він вирушив на Київ з великою армією одинадцяти північних князів,здобув місто і дуже його зруйнував.Як відзначає літопис,"не було милосердя нікому нізвідки,церкви горіли,християн убивали,інших брали в неволю".Суздальці пограбували Десятинну церкву та Софію,забрали ікони, книги і всі коштовності.Досі ще ніхто й ніколи так не нищив старої столиці.Такого ж спустошливого нападу Київ зазнав і 1203 р.,коли суздальський князь Всеволод разом з половцями пограбував і спалив столицю Русі.
Лють і ненависть, із якими суздальці нищили киян,як і не менш жорстокі акції у відповідь,свідчать по те,що це була вже не традиційна міжусобна боротьба,а міжетнічна ворожнеча.
Своїм намісником у Києві Андрій Боголюбський посадив свого брата,а сам залишився у Володимирі.Це знаменувало остаточний занепад Києва.Його роль як політичного центру Київської Русі...

Муа _ 22.06.2010 12:35
Ув. Андрей, спасибо за статью – очень интересно. Но я хочу зайти еще дальше: мне иногда кажется, что победив фашизм Россия сама стала этими фашистами. Это как в китайской притче: "дракон умер – да здравствует дракон!". У каждого рядового россиянина в голове мысли о собственной значимости, непобедимости и исключительности. Это даже не патриотизм, это фетишизм какой-то. Он выражается в том, что русское оружие – самое сильное, русские борцы – самые лучшие, и вообще – все русские самые-самые. И любое поражение России, начиная от спорта, и заканчивая срывом каких-нибудь бизнес-контрактов, превращается в национальную трагедию. И главное, что русские – в этом не виноваты, это все происки врагов.

Pstrak4 _ 22.06.2010 12:30
Україножерливий польський режим в період з 20 по 39 рік знищив українців в 5 000 разів менше ніж братній радянський лад з чоловікоподібним лицем лише за 2 роки свого перебування на теренах Західної України. Як ви думаєте?? Чому польова миша не любить хижого птаха?? Це інстинкт який вироблявся віками. В іншому випадку миші би зникли як вид. Західноукраїнському населенню вистачило лише два роки побути в обіймах свого бурого брата щоб зрозуміти, що ще кілька таких років і українців на їхній території замінять брати зі Сходу які вже мали досвід поселення в селах винищених Голодомором.І якби не визвольна боротьба то Львівщину населяли би сьогодні вихідці зі Псковщини та тамбовщини. І лише наші Герої врятували наших батьків і відповідно нас їхніх нащадків від тотальної заглади.За що їм буде Вічна слава та пошанівок від нас та наших нащадків. Героям слава.