ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2018.09.23 23:33
Осіння днина випита до дна,
Лягли навколо тіні присмеркові,
Лиш у саду, в любовному алькові
Літає сміху голосна луна.

Комусь вона, можливо, не до речі –
Збива ліричну хвилю у душі…
Ще хтось когось – дивуюся – смішить,

Олександр Сушко
2018.09.23 19:32
Тут був Едем. Шумів зелений ліс,
Стрибала білорибиця на плесі...
Тепер його нема. Є купи гільз,
Гниють у вирвах знищені берези.

Я знав - не можна вірити "братам",
Вони - раби, а я дитя свободи.
Сюди прийшла за здобиччю орда,

Нінель Новікова
2018.09.23 19:21
Світлий сум осінньої краси...

Любов Бенедишин
2018.09.23 17:33
Нечитані книги…
Оцю з понеділка зачну –
як світ пізнаватиму,
створений тільки для мене.
Та вже понад вечір
кладу намір свій у труну.
І зранку – бігом –
у життя нетерпляче й шалене.

Іван Потьомкін
2018.09.22 21:11
Якщо похилий вік і похилив мене
То це над тим, що відкладалося на завтра.
Тепер силкуюся перетягти його в сьогодні.
А це не теж, що перетягувать в змаганнях линву...
...Такий собі урок для тих,
Хто мріяв про спокійну старість.
Урок, який мало кому

Нінель Новікова
2018.09.22 19:57
Я подякую осінь за ласку,
За емоції, що через край,
За кохання даровану казку,
За поезій рясний урожай.

Не зігріти душі оксамитом –
Почуття догоріли до тла!
Прощавай, моє бабине літо,

Василина Іванина
2018.09.22 16:45
З ранку нині хмарно. І це добре, бо ми збираємо виноград, а сонце нам не дозволено. Уперше в таку пору, тобто у вересні, почали збирати, але вже мусай, бо надовго відкладати не можемо... У Бога на цю осінь інші щодо нас плани, які нам ще не зовсім відомі.

Ірина Вовк
2018.09.21 22:48
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня. Про них у народi кажуть: ”Перша Пречиста жито засiває, Друга - дощем поливає, а Третя - снігом покриває”. Пiсля Успіння Пресвятої

Шон Маклех
2018.09.21 22:07
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео

Ольга Паучек
2018.09.21 13:17
Ніжну душу скував у кайдани,
Для бажання поставив капкан,..
Очі твої - то злі океани,
А слова, як безжальний вулкан...

Все ж я вдячна тобі за синочків,
За моїх пречудових дітей...
А між нас... пересохли струмочки,

Анонім Я Саландяк
2018.09.21 12:42
Аргумент двадцять сім-вісім: точка абсурду...     ... розум має право на абсурд, я так думаю; Кант* - мені здається, всіляко обминає слово абсурдний - Absurditat-absurd-безглуздий... а коли, його ж, “дисципліна доказів” вимагає, від нього ж, відпов

Віта Парфенович
2018.09.21 12:30
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повніс

Світлана Майя Залізняк
2018.09.21 11:14
Занадто доброю - не варто...
Чуже багаття джерґотить.
Тремку мелодію Монмартру
передає вселенська нить.

Мережу вірші блискотючі.
Лелітки досвіду ловіть.
На оксамитові онучі

Марґо Ґейко
2018.09.21 09:27
Він був такий, що міг би і до ста…
Та схибив і пішов у ті квартали,
Де двоє туй у кованих кутах
Небавом синім пологом повстали.

Сукався час, незнано звідкіля,
Вертівся на одвічне мотовило –
Тепер тобою плакало гілля,

Петро Скоропис
2018.09.21 08:39
Ми у лузі гратись в квача охочі,
хоча б не в пальтині, а у сорочці.
А як дощ і сльота пеленою з вікон,
ми, учитись охочі, стидимось хникань.

Ми посібник осилим за назву довгу.
А те, що нам сниться – яві в помогу.
М

Олександр Сушко
2018.09.21 05:08
Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Забужко (1960) / Публіцистика

 На підтримку одної громадської акції: Не дамо згасити свічу пам'яті
18.06.2010 14:52 _ Оксана Забужко

Київ, 19 червня, 12.00. Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні. Не дамо згасити свічу пам'яті

Спочатку трохи передісторії. Коли наш "25%-й президент" покірним диктофончиком повторював у Страсбурзі "награну" йому "кремлівську мелодію" – що Голодомор в Україні "не був геноцидом", бо тоді потерпіли "й інші народи СРСР" (задавись логіка! – а Голокост не був геноцидом, бо потерпіли й інші народи окупованих Гітлером країн?), – він, звісно, навряд чи тямив, що в ті хвилини порушує присягу Президента на вірність Україні. Бо Україна – то не "Вона-Воно-Вони", як придумали "їм" московські політтехнологи. Україна – це спільнота "мертвих, і живих, і ненарожденних", і ніяким указом, голосуванням, підкупом, ані навіть усім золотовалютним запасом планети цього не скасуєш – як не скасовується фізичний закон. Цю спільноту можна обкрадати, але ні в якому разі, за жодних обставин не можна зневажати: перше правило, яке мав би зарубати собі на носі кожен, хто рветься нею "поруліть".

Янукович це правило порушив. Тому що про "мертвих", тобто про національну пам'ять "інших народів СРСР" мають дбати президенти тих "інших народів", і якщо президент Мєдвєдєв цього не робить – його проблеми. А от засипати своїх мертвих (яким присягнув!) чужими непом'янутими – значить не просто виставляти себе на цілий світ фольклорним дурником, що кричить "Таскать вам нє пєрєтаскать!" на вид похоронної процесії. Це значить і дещо серйозніше: плювок на могили. На мільйони могил невинно убієнних. Малюк Мєдвєдєв звелів – а наш узяв та й плюнув. За аналогією з того ж 1933-го – як сільський злодій, якого заїжджий НКВДист послав залізти на церкву й скинути з маківки хреста. Нічого хорошого з того, як відомо, ніколи не виникало, і ніякі Афонські старці цього Януковичу, боюсь, не одмолять. Але то вже його проблеми – а ми повернімось до наших, що їх, поки наші ведмедики наввипередки танцюють на розжареній блясі під московську дудку, розв'язувати належиться нам, і тільки нам. Самим.

В усій донедавній офіційній риториці довкола Голодомору мене незмінно бентежила одна річ: недоговореність. Так, ніби в 1933-му все й скінчилося, і пам'ять про один із наймасштабніших цивілізаційних злочинів в історії людства, скоєний на нашій землі, – то все-таки більше "ритуал під річницю", з сьогоднішньою бездольністю країни напряму не пов'язаний: за класиком кажучи – "наносили землі та й додому пішли". Тимчасом, проведені в Ізраїлі дослідження наслідків Голокосту виявили, що сліди травми від масових гекатомб зберігаються в психіці нащадків жертв до четвертого (так!) покоління включно. То якими ж мають бути наслідки травми, про котру в трьох поколіннях згадувано було в кращому разі пошепки?...

Ми ж їх, ці наслідки, бачимо щодня, тільки не замислюємось над ними. Голодомор навчив мільйони українців: щоб вижити, треба "вкрасти з колгоспу". В 1991-му році внуки "розкуркулювачів" 1933-го – тодішня партсовноменклатура – отримали собі в повне розпорядження велетенський, багатющий "колгосп" під назвою "Україна" – і, гнані тим самим, уже неусвідомленим, спинномозковим рефлексом, дружно, як зграя голодних щурів, ринулись волікти "з колгоспу" до себе "в хату" – в маєтки і на офшори... При мовчазній, між іншим, згоді мільйонів інших "колгоспників", які на їх місці, найпевніше, чинили б так само: Голодомор на цілих три покоління зробив у нашій свідомості казнокрадство (до 1933-го страшне слово, вживане в народі нарівні з "убивством" і "богохульством"!) – морально неосудним. У генетичній пам'яті відклалося: всяка самочинна "громадська складка" (наприклад, для помочі мрущим від голоду) грозить Гулагом – і зникла пошана до "громадських грошей" (бюджету!), стало "и все вокруг народное, и все вокруг мое" © – головне діло, дорватися до "роздачі"... Скільки наших співвітчизників уже й не уявляє собі, що в державі – своїй державі! – може бути якось інакше? Ось це й є Голодомор в дії – сповільненій, бувають такі бомби... І стоїть Україна отвором на всі чотири сторони світу, як дім без господаря: колгосп, що його наввипередки пустошать казнокради, скинувши попередньо з церкви хреста. І допоки ця причиново-наслідкова зв'язка – 1933 – 1991 – 200... – не увійде, стійко і твердо, в масову свідомість, країна не вилікується – так і будемо знов і знов репродукувати той самий, закладений у 1933-му "товаришем Сталіним", збій цивілізаційного механізму.

Мільйони українців, замордованих Кремлем через те, що були господарями своїй землі і, відповідно, могли виростити покоління господарів своїй країні, – це наша незреалізована історична альтернатива. Пам'ять про неї аж ніяк не "деморалізує" й не "прибиває негативом", як нас настійно стараються переконати, – ні, шановні, вона породжує гнів. А гнів дає народам силу – в тому числі й будівничу, конструктивну: силу діяти, щоб виправляти звихнене. Саме тому нас так уперто прагнуть цієї пам'яті позбавити. (А енергію можливої конструктивної дії – "технологічненько" роздробити, обернувши на агресію, спрямовану "всередину" народного тіла, на міжусобні чвари "донбасян" і "галичан", на розкол країни і сварки "за межу": чубтеся, хахли, чубтеся, кленіть себе навзаєм, спускайте пару...)

В юдаїзмі існує заповідь – "мхіят Амалек", "Пам'ятай, що зробив тобі Амалек". За переказом, коли євреї виходили з Єгипту, Амалек із своїми людьми напав на них і хотів знищити. Віками розсіяний по світу єврейський народ підтримував свідомість своєї незнищенності, з коліна в коліно переповідаючи дітям і внукам, "що зробив Амалек Ізраїлю" – щоб "не забути". І не забув, і вижив, і державу свою збудував... Хтось тепер нас хоче переконати, ніби краще було дітям Ізраїлю вчити в хедерах, що амалекитяни нападали ще й "на інші" племена в пустині, і від того трагедія Ізраїлю була, мовляв, "не така-то вже й трагічна" – не варто нагнітати, будьмо позитивні, слухаймо Мєдвєдєва-Путіна-Петросяна-Пугачову-і-Радіо-Шансон?...

1933-й – це наш "мхіят Амалек". Не дати його забути – без перебільшення, громадянський обов'язок кожного, хто хоче бачити Україну не "колгоспом", а домом, – безвідносно до того, є в гекатомбах 1933-го його рідні, чи немає. Я б взагалі сказала, що це лакмусовий папірець на українське громадянство – на противагу духовному громадянству СРСР/УРСР (бо ж це останнє можна сповідувати й несвідомо, і навіть б'ючись при кожній оказії у вишивані груди до втрати голосу...). Тому хочу скласти тут щиру дяку тим громадським організаціям, які об'єдналися з ініціативою довготермінової міжнародної кампанії "Не дамо згасити свічу пам'яті!". Раз об'єдналися, значить, є надія, що таки не дамо. А вже скільки киян відгукнеться на перший заклик, побачимо завтра в парку. Навіть якщо прийде всього кількасот душ, це однаково буде добрий початок.

Вона ж тільки-тільки почала розгорятись, наша свіча. Тільки-тільки почала розсіювати в народній свідомості той непроглядний, 70-літній морок, із якого ми вийшли – слава Богу, живі...

Контекст : Сторінка Оксани Забужко на «Українській Правді»



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-06-19 10:11:40
Переглядів сторінки твору 1722
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.790 / 5.5  (4.756 / 5.59)
* Рейтинг "Майстерень" 4.720 / 5.5  (4.568 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2011.01.15 13:28
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-06-19 10:12:13 ]
Опубліковано адміністрацією ПМ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-06-19 11:45:58 ]
"Коли наш "25%-й президент" покірним диктофончиком повторював у Страсбурзі "награну" йому "кремлівську мелодію" – що Голодомор в Україні "не був геноцидом", бо тоді потерпіли "й інші народи СРСР" (задавись логіка! – а Голокост не був геноцидом, бо потерпіли й інші народи окупованих Гітлером країн?), – він, звісно, навряд чи тямив, що в ті хвилини порушує присягу Президента на вірність Україні. Бо Україна – то не "Вона-Воно-Вони", як придумали "їм" московські політтехнологи. Україна – це спільнота "мертвих, і живих, і ненарожденних", і ніяким указом, голосуванням, підкупом, ані навіть усім золотовалютним запасом планети цього не скасуєш – як не скасовується фізичний закон. Цю спільноту можна обкрадати, але ні в якому разі, за жодних обставин не можна зневажати: перше правило, яке мав би зарубати собі на носі кожен, хто рветься нею "поруліть..."

Цими словами і єднаємось!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2010-06-20 13:18:17 ]
Цікаво, чому ніхто не коментує цей матеріал?
Сьогодні двадцяте... Цікаво, скільки людей було вчора біля Меморіалу? Певно, по телевізору цього не покажуть...