ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Забужко (1960) / Публіцистика

 На підтримку одної громадської акції: Не дамо згасити свічу пам'яті
18.06.2010 14:52 _ Оксана Забужко

Київ, 19 червня, 12.00. Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні. Не дамо згасити свічу пам'яті

Спочатку трохи передісторії. Коли наш "25%-й президент" покірним диктофончиком повторював у Страсбурзі "награну" йому "кремлівську мелодію" – що Голодомор в Україні "не був геноцидом", бо тоді потерпіли "й інші народи СРСР" (задавись логіка! – а Голокост не був геноцидом, бо потерпіли й інші народи окупованих Гітлером країн?), – він, звісно, навряд чи тямив, що в ті хвилини порушує присягу Президента на вірність Україні. Бо Україна – то не "Вона-Воно-Вони", як придумали "їм" московські політтехнологи. Україна – це спільнота "мертвих, і живих, і ненарожденних", і ніяким указом, голосуванням, підкупом, ані навіть усім золотовалютним запасом планети цього не скасуєш – як не скасовується фізичний закон. Цю спільноту можна обкрадати, але ні в якому разі, за жодних обставин не можна зневажати: перше правило, яке мав би зарубати собі на носі кожен, хто рветься нею "поруліть".

Янукович це правило порушив. Тому що про "мертвих", тобто про національну пам'ять "інших народів СРСР" мають дбати президенти тих "інших народів", і якщо президент Мєдвєдєв цього не робить – його проблеми. А от засипати своїх мертвих (яким присягнув!) чужими непом'янутими – значить не просто виставляти себе на цілий світ фольклорним дурником, що кричить "Таскать вам нє пєрєтаскать!" на вид похоронної процесії. Це значить і дещо серйозніше: плювок на могили. На мільйони могил невинно убієнних. Малюк Мєдвєдєв звелів – а наш узяв та й плюнув. За аналогією з того ж 1933-го – як сільський злодій, якого заїжджий НКВДист послав залізти на церкву й скинути з маківки хреста. Нічого хорошого з того, як відомо, ніколи не виникало, і ніякі Афонські старці цього Януковичу, боюсь, не одмолять. Але то вже його проблеми – а ми повернімось до наших, що їх, поки наші ведмедики наввипередки танцюють на розжареній блясі під московську дудку, розв'язувати належиться нам, і тільки нам. Самим.

В усій донедавній офіційній риториці довкола Голодомору мене незмінно бентежила одна річ: недоговореність. Так, ніби в 1933-му все й скінчилося, і пам'ять про один із наймасштабніших цивілізаційних злочинів в історії людства, скоєний на нашій землі, – то все-таки більше "ритуал під річницю", з сьогоднішньою бездольністю країни напряму не пов'язаний: за класиком кажучи – "наносили землі та й додому пішли". Тимчасом, проведені в Ізраїлі дослідження наслідків Голокосту виявили, що сліди травми від масових гекатомб зберігаються в психіці нащадків жертв до четвертого (так!) покоління включно. То якими ж мають бути наслідки травми, про котру в трьох поколіннях згадувано було в кращому разі пошепки?...

Ми ж їх, ці наслідки, бачимо щодня, тільки не замислюємось над ними. Голодомор навчив мільйони українців: щоб вижити, треба "вкрасти з колгоспу". В 1991-му році внуки "розкуркулювачів" 1933-го – тодішня партсовноменклатура – отримали собі в повне розпорядження велетенський, багатющий "колгосп" під назвою "Україна" – і, гнані тим самим, уже неусвідомленим, спинномозковим рефлексом, дружно, як зграя голодних щурів, ринулись волікти "з колгоспу" до себе "в хату" – в маєтки і на офшори... При мовчазній, між іншим, згоді мільйонів інших "колгоспників", які на їх місці, найпевніше, чинили б так само: Голодомор на цілих три покоління зробив у нашій свідомості казнокрадство (до 1933-го страшне слово, вживане в народі нарівні з "убивством" і "богохульством"!) – морально неосудним. У генетичній пам'яті відклалося: всяка самочинна "громадська складка" (наприклад, для помочі мрущим від голоду) грозить Гулагом – і зникла пошана до "громадських грошей" (бюджету!), стало "и все вокруг народное, и все вокруг мое" © – головне діло, дорватися до "роздачі"... Скільки наших співвітчизників уже й не уявляє собі, що в державі – своїй державі! – може бути якось інакше? Ось це й є Голодомор в дії – сповільненій, бувають такі бомби... І стоїть Україна отвором на всі чотири сторони світу, як дім без господаря: колгосп, що його наввипередки пустошать казнокради, скинувши попередньо з церкви хреста. І допоки ця причиново-наслідкова зв'язка – 1933 – 1991 – 200... – не увійде, стійко і твердо, в масову свідомість, країна не вилікується – так і будемо знов і знов репродукувати той самий, закладений у 1933-му "товаришем Сталіним", збій цивілізаційного механізму.

Мільйони українців, замордованих Кремлем через те, що були господарями своїй землі і, відповідно, могли виростити покоління господарів своїй країні, – це наша незреалізована історична альтернатива. Пам'ять про неї аж ніяк не "деморалізує" й не "прибиває негативом", як нас настійно стараються переконати, – ні, шановні, вона породжує гнів. А гнів дає народам силу – в тому числі й будівничу, конструктивну: силу діяти, щоб виправляти звихнене. Саме тому нас так уперто прагнуть цієї пам'яті позбавити. (А енергію можливої конструктивної дії – "технологічненько" роздробити, обернувши на агресію, спрямовану "всередину" народного тіла, на міжусобні чвари "донбасян" і "галичан", на розкол країни і сварки "за межу": чубтеся, хахли, чубтеся, кленіть себе навзаєм, спускайте пару...)

В юдаїзмі існує заповідь – "мхіят Амалек", "Пам'ятай, що зробив тобі Амалек". За переказом, коли євреї виходили з Єгипту, Амалек із своїми людьми напав на них і хотів знищити. Віками розсіяний по світу єврейський народ підтримував свідомість своєї незнищенності, з коліна в коліно переповідаючи дітям і внукам, "що зробив Амалек Ізраїлю" – щоб "не забути". І не забув, і вижив, і державу свою збудував... Хтось тепер нас хоче переконати, ніби краще було дітям Ізраїлю вчити в хедерах, що амалекитяни нападали ще й "на інші" племена в пустині, і від того трагедія Ізраїлю була, мовляв, "не така-то вже й трагічна" – не варто нагнітати, будьмо позитивні, слухаймо Мєдвєдєва-Путіна-Петросяна-Пугачову-і-Радіо-Шансон?...

1933-й – це наш "мхіят Амалек". Не дати його забути – без перебільшення, громадянський обов'язок кожного, хто хоче бачити Україну не "колгоспом", а домом, – безвідносно до того, є в гекатомбах 1933-го його рідні, чи немає. Я б взагалі сказала, що це лакмусовий папірець на українське громадянство – на противагу духовному громадянству СРСР/УРСР (бо ж це останнє можна сповідувати й несвідомо, і навіть б'ючись при кожній оказії у вишивані груди до втрати голосу...). Тому хочу скласти тут щиру дяку тим громадським організаціям, які об'єдналися з ініціативою довготермінової міжнародної кампанії "Не дамо згасити свічу пам'яті!". Раз об'єдналися, значить, є надія, що таки не дамо. А вже скільки киян відгукнеться на перший заклик, побачимо завтра в парку. Навіть якщо прийде всього кількасот душ, це однаково буде добрий початок.

Вона ж тільки-тільки почала розгорятись, наша свіча. Тільки-тільки почала розсіювати в народній свідомості той непроглядний, 70-літній морок, із якого ми вийшли – слава Богу, живі...

Контекст : Сторінка Оксани Забужко на «Українській Правді»


    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-06-19 10:11:40
Переглядів сторінки твору 3660
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.790 / 5.5  (4.756 / 5.59)
* Рейтинг "Майстерень" 4.720 / 5.5  (4.568 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2011.01.15 13:28
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-06-19 10:12:13 ]
Опубліковано адміністрацією ПМ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-06-19 11:45:58 ]
"Коли наш "25%-й президент" покірним диктофончиком повторював у Страсбурзі "награну" йому "кремлівську мелодію" – що Голодомор в Україні "не був геноцидом", бо тоді потерпіли "й інші народи СРСР" (задавись логіка! – а Голокост не був геноцидом, бо потерпіли й інші народи окупованих Гітлером країн?), – він, звісно, навряд чи тямив, що в ті хвилини порушує присягу Президента на вірність Україні. Бо Україна – то не "Вона-Воно-Вони", як придумали "їм" московські політтехнологи. Україна – це спільнота "мертвих, і живих, і ненарожденних", і ніяким указом, голосуванням, підкупом, ані навіть усім золотовалютним запасом планети цього не скасуєш – як не скасовується фізичний закон. Цю спільноту можна обкрадати, але ні в якому разі, за жодних обставин не можна зневажати: перше правило, яке мав би зарубати собі на носі кожен, хто рветься нею "поруліть..."

Цими словами і єднаємось!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2010-06-20 13:18:17 ]
Цікаво, чому ніхто не коментує цей матеріал?
Сьогодні двадцяте... Цікаво, скільки людей було вчора біля Меморіалу? Певно, по телевізору цього не покажуть...