
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анастасій Гречкосій /
Проза
Йоганн-Вольфганг Гете
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Йоганн-Вольфганг Гете
Щаслива подія
(Перше знайомство з Шиллером)
Усі мої бажання і надії перевершило спілкування з Шиллером, яке одного разу розвинулося, і я в найвищій мірі можу вважати, що його мені підготувала удача в попередні роки. Цією сприятливою подією я маю завдячувати своїм зусиллям над метаморфозами рослин, внаслідок чого одна обставина призвела до усунення розбіжностей, що тривалий час віддаляли мене від Шиллера.
Після повернення з Італії, де я прагнув досягти більшої визначеності й чистоти в усіх царинах мистецтва; не замислюючись над тим, щó тим часом відбувається у Німеччині, я виявив, що там великий авторитет і значний вплив здобули більш-менш нові поетичні твори, але, на жаль, такі, що викликали в мене надзвичайну відразу: назву лиш “Ардінгелло” Гейнзе та “Розбійників” Шиллера. Перший був мені ненависний за те, що намагався чуттєвість і плутаний спосіб мислення облагородити й обгрунтувати за допомогою образотворчого мистецтва, другий – за те, що він – могутній, але незрілий талант – вилив на свою вітчизну бурхливий, стрімкий потік саме тих етичних і театральних парадоксів, од яких я намагався очиститись.
Обом цим обдарованим людям я не докоряв у тому, що вони замислили й здійснювали: не може людина заборонити собі діяти на власний манер; спочатку вона намагається робити це несвідомо, некультурно; потім, на кожній сходинці своєї освіти, дедалі свідоміше; тому так багато розумного й безглуздого розповсюджується світом, породжуючи сум*яття за сум*яттям.
Одначе галас, який здійнявся на Батьківщині, успіх, який спостиг ці дивовижні вироджені твори – як у шалених студентів, так і в освічених придворних дам – злякали мене, бо я погадав, що усі мої зусилля цілком пропали, а предмет моїх устремлінь здавався мені знищеним і паралізованим. Але найбільше мені боліло те, що усі друзі, духовно пов*язані зі мною, – Генріх Меєр і Моріц, а також художники Тишбейн і Бурі, які й далі працювали в моєму дусі, так само перебували під загрозою; я був гнітюче вражений. Я вже б охоче відмовився од вивчення образотворчого мистецтва, од продовження занять поезією, якби це було можливо, бо ж де була надія перевершити ці витвори – геніальні за значенням і дикі за формою? Тільки збагніть мій стан! Я намагався виплекати й переказати іншим найчистіші погляди, а сам опинився затиснутим у лещата між Ардінгелло і Францом Моором.
Моріц, який також повернувся з Італії та деякий час мешкав у мене, разом зі мною палко відстоював ці переконання. Я уникав Шиллера, який зупинився у Ваймарі й мешкав по сусідству зі мною. Поява “Дона Карлоса” була не спроможна зблизити нас; усі спроби людей, однаково близьких і йому й мені, примирити нас, я відхиляв, і так ми далі жили деякий час.
Його стаття “Про грацію і гідність” так само не могла примирити мене з ним. Кантіанську філософію, що так високо ставить суб*єкта, проте звужує його зміст, він сприйняв із радістю. Ця філософія розвивала те виняткове, що природа вклала у його сутність, але він, у найвищому почутті свободи й самовизначення, був невдячний до Великої Матері, хоча вона повелася з ним зовсім не як мачуха. Замість того, щоб бачити її єдиною, такою, котра закономірно породжує все живе – від найнижчого до найвищого, він розглядав її з точки зору лічених, властивих людині, емпіричних підходів. Я навіть гадав, що деякі його різкі висловлювання, націлені прямо в мене, хибно висвітлюють мій спосіб мислення; при цьому я відчув, що було би ще гірше, якби вони стосувалися не мене, бо тоді неймовірна прірва між нашими світоглядами виокреслилась би ще більш явно.
Не могло бути й думки про зближення. Навіть м*які вмовляння самого Дальберга, який цінував Шиллера по заслугам, лишилися безплідними, крім того, підстави, які я протиставляв усякому зближенню, важко було спростувати. Ніхто не може заперечити, що між двома антиподами за духом лежить відстань, більша за діаметр земної кулі, що їх обидвох можна вважати полюсами, які вже тому не можуть збігтися в одне. Але що між ними існує певний зв*язок, видно хочби з такого:
Шиллер переїхав до Єни, де я, знов-таки, його не бачив. У той час Батш, завдяки своїй неймовірній енергійності, заснував Товариство дослідників природи, діяльність якого була забезпечена прекрасними колекціями та відмінною апаратурою. Я зазвичай був присутній на періодичних засіданнях Товариства. Одного разу я зустрів там Шиллера: ми випадково вийшли в один час, зав*язалася розмова, він здавався зацівленим доповіддю, але зауважив – дуже розумно і розсудливо – що мені вельми сподобалося: такий членований підхід до природи жодним чином не може заохотити дилетанта, як би він не був зацікавлений.
Я відповів, що цей підхід і посвяченого, певно, відштовхне і що можна ще підійти до природи в інший спосіб, не займаючись її діленням і членуванням, а намагаючись відтворити її, йдучи від цілого до частин. Він хотів більше прояснити цю мою думку, але не приховував сумніву, бо не вірив, що таке моє твердження випливає з власного досвіду.
Ми дійшли до його дому, і наша розмова спонукала мене увійти. Я швидко виклав свій погляд на метаморфози рослин і так описав кількома характерними штрихами символічну рослину, щоби він її наочно уявив. Шиллер із надзвичайною цікавістю слухав і розглядав увесь мій рисунок, виявляючи неабияку кмітливість, але коли я скінчив говорити, він похитав головою і мовив: “Це зовсім не досвід, це ідея”. Я був вражений і дещо засмучений: тут беззаперечно окреслився пункт, який нас розділяв. Твердження з “Грації та гідності” знову спало мені на думку, здійнявся старий гнів, але я зібрав себе і відповів: “Мені, звісно, дуже приємно, що я маю ідеї, не знаючи про них, і навіть бачу їх на власні очі”
Шиллер, який виявляв значно більше життєвої розсудливісті й вихованості від мене, – гадаючи радше залучити мене до “Орів”, котрі мав намір видавати, ніж відштовхнути од них, – відповів мені як освічений кантіанець. Оскільки ж на мій упертий реалізм дедалі виникали приводи для палких заперечень, то було багато боротьби, а потім наставало перемир*я – жоден із нас не міг почуватися переможцем, бо кожен вважав себе непереможним. Мене робили зовсім нещасним речення, подібні до таких: “Як може виникнути досвід, котрий був би узгоджений з ідеєю? Адже своєрідність останньої полягає саме у тому, що досвід ніколи не збігається з нею”. Якщо він вважає за ідею те, що я називаю досвідом, то між ними обома мусить-таки бути щось посереднє, зв*язне! Одначе перший крок було зроблено. Шиллер мав велику притягальну силу, він міцно тримав усіх, хто до нього наблизився; я схвалив його задум і пообіцяв багато з того, що в мене лежало сховане, йому віддати. Його дружина, яку я ще дитиною любив і поважав, доклала багато зусиль для нашого ліпшого порозуміння; усі друзі з обох боків були задоволені; так у найпалкіших суперечках – що, мабуть, ніколи не згасали – ми скріпили нашу злуку, яка тривала безперервно усе життя, принісши нам та іншим людям чимало добра.
Для мене, зокрема, ці стосунки були весною, коли усе довкола брунькувалося й проростало з дружнього насіння й гілля. Наші обопільні листи дають найбільш безпосереднє, ясне і повне свідчення цього.
Коментарі
Свою розмову з Шиллером після засідання Товариства дослідників природи під назвою “Щаслива подія” Гете надрукував у часописі “До питань природознавства, особливо морфології” (№ 216, 09.09.1817 р.). 1830 р. Гете дописав вступ і кінець до цієї публікації та у такому вигляді нарис увійшов до видання його творів 1837 р.
“Моріц... деякий час мешкав у мене”. Моріц перебував у Гете вдома від грудня 1788 по січень 1789 р.
“... зупинився у Ваймарі...”. Шиллер провів у Ваймарі час від листопада 1788 до травня 1789 р.
“Шиллер переїхав до Єни” – у травні 1789 р.
“Одного разу я зустрів там Шиллера”. Ця зустріч між двома поетами, ймовірно, відбулася між 20 і 23 липня 1794 р.
Переклав із німецької А.Гречкосій
(Перше знайомство з Шиллером)
Усі мої бажання і надії перевершило спілкування з Шиллером, яке одного разу розвинулося, і я в найвищій мірі можу вважати, що його мені підготувала удача в попередні роки. Цією сприятливою подією я маю завдячувати своїм зусиллям над метаморфозами рослин, внаслідок чого одна обставина призвела до усунення розбіжностей, що тривалий час віддаляли мене від Шиллера.
Після повернення з Італії, де я прагнув досягти більшої визначеності й чистоти в усіх царинах мистецтва; не замислюючись над тим, щó тим часом відбувається у Німеччині, я виявив, що там великий авторитет і значний вплив здобули більш-менш нові поетичні твори, але, на жаль, такі, що викликали в мене надзвичайну відразу: назву лиш “Ардінгелло” Гейнзе та “Розбійників” Шиллера. Перший був мені ненависний за те, що намагався чуттєвість і плутаний спосіб мислення облагородити й обгрунтувати за допомогою образотворчого мистецтва, другий – за те, що він – могутній, але незрілий талант – вилив на свою вітчизну бурхливий, стрімкий потік саме тих етичних і театральних парадоксів, од яких я намагався очиститись.
Обом цим обдарованим людям я не докоряв у тому, що вони замислили й здійснювали: не може людина заборонити собі діяти на власний манер; спочатку вона намагається робити це несвідомо, некультурно; потім, на кожній сходинці своєї освіти, дедалі свідоміше; тому так багато розумного й безглуздого розповсюджується світом, породжуючи сум*яття за сум*яттям.
Одначе галас, який здійнявся на Батьківщині, успіх, який спостиг ці дивовижні вироджені твори – як у шалених студентів, так і в освічених придворних дам – злякали мене, бо я погадав, що усі мої зусилля цілком пропали, а предмет моїх устремлінь здавався мені знищеним і паралізованим. Але найбільше мені боліло те, що усі друзі, духовно пов*язані зі мною, – Генріх Меєр і Моріц, а також художники Тишбейн і Бурі, які й далі працювали в моєму дусі, так само перебували під загрозою; я був гнітюче вражений. Я вже б охоче відмовився од вивчення образотворчого мистецтва, од продовження занять поезією, якби це було можливо, бо ж де була надія перевершити ці витвори – геніальні за значенням і дикі за формою? Тільки збагніть мій стан! Я намагався виплекати й переказати іншим найчистіші погляди, а сам опинився затиснутим у лещата між Ардінгелло і Францом Моором.
Моріц, який також повернувся з Італії та деякий час мешкав у мене, разом зі мною палко відстоював ці переконання. Я уникав Шиллера, який зупинився у Ваймарі й мешкав по сусідству зі мною. Поява “Дона Карлоса” була не спроможна зблизити нас; усі спроби людей, однаково близьких і йому й мені, примирити нас, я відхиляв, і так ми далі жили деякий час.
Його стаття “Про грацію і гідність” так само не могла примирити мене з ним. Кантіанську філософію, що так високо ставить суб*єкта, проте звужує його зміст, він сприйняв із радістю. Ця філософія розвивала те виняткове, що природа вклала у його сутність, але він, у найвищому почутті свободи й самовизначення, був невдячний до Великої Матері, хоча вона повелася з ним зовсім не як мачуха. Замість того, щоб бачити її єдиною, такою, котра закономірно породжує все живе – від найнижчого до найвищого, він розглядав її з точки зору лічених, властивих людині, емпіричних підходів. Я навіть гадав, що деякі його різкі висловлювання, націлені прямо в мене, хибно висвітлюють мій спосіб мислення; при цьому я відчув, що було би ще гірше, якби вони стосувалися не мене, бо тоді неймовірна прірва між нашими світоглядами виокреслилась би ще більш явно.
Не могло бути й думки про зближення. Навіть м*які вмовляння самого Дальберга, який цінував Шиллера по заслугам, лишилися безплідними, крім того, підстави, які я протиставляв усякому зближенню, важко було спростувати. Ніхто не може заперечити, що між двома антиподами за духом лежить відстань, більша за діаметр земної кулі, що їх обидвох можна вважати полюсами, які вже тому не можуть збігтися в одне. Але що між ними існує певний зв*язок, видно хочби з такого:
Шиллер переїхав до Єни, де я, знов-таки, його не бачив. У той час Батш, завдяки своїй неймовірній енергійності, заснував Товариство дослідників природи, діяльність якого була забезпечена прекрасними колекціями та відмінною апаратурою. Я зазвичай був присутній на періодичних засіданнях Товариства. Одного разу я зустрів там Шиллера: ми випадково вийшли в один час, зав*язалася розмова, він здавався зацівленим доповіддю, але зауважив – дуже розумно і розсудливо – що мені вельми сподобалося: такий членований підхід до природи жодним чином не може заохотити дилетанта, як би він не був зацікавлений.
Я відповів, що цей підхід і посвяченого, певно, відштовхне і що можна ще підійти до природи в інший спосіб, не займаючись її діленням і членуванням, а намагаючись відтворити її, йдучи від цілого до частин. Він хотів більше прояснити цю мою думку, але не приховував сумніву, бо не вірив, що таке моє твердження випливає з власного досвіду.
Ми дійшли до його дому, і наша розмова спонукала мене увійти. Я швидко виклав свій погляд на метаморфози рослин і так описав кількома характерними штрихами символічну рослину, щоби він її наочно уявив. Шиллер із надзвичайною цікавістю слухав і розглядав увесь мій рисунок, виявляючи неабияку кмітливість, але коли я скінчив говорити, він похитав головою і мовив: “Це зовсім не досвід, це ідея”. Я був вражений і дещо засмучений: тут беззаперечно окреслився пункт, який нас розділяв. Твердження з “Грації та гідності” знову спало мені на думку, здійнявся старий гнів, але я зібрав себе і відповів: “Мені, звісно, дуже приємно, що я маю ідеї, не знаючи про них, і навіть бачу їх на власні очі”
Шиллер, який виявляв значно більше життєвої розсудливісті й вихованості від мене, – гадаючи радше залучити мене до “Орів”, котрі мав намір видавати, ніж відштовхнути од них, – відповів мені як освічений кантіанець. Оскільки ж на мій упертий реалізм дедалі виникали приводи для палких заперечень, то було багато боротьби, а потім наставало перемир*я – жоден із нас не міг почуватися переможцем, бо кожен вважав себе непереможним. Мене робили зовсім нещасним речення, подібні до таких: “Як може виникнути досвід, котрий був би узгоджений з ідеєю? Адже своєрідність останньої полягає саме у тому, що досвід ніколи не збігається з нею”. Якщо він вважає за ідею те, що я називаю досвідом, то між ними обома мусить-таки бути щось посереднє, зв*язне! Одначе перший крок було зроблено. Шиллер мав велику притягальну силу, він міцно тримав усіх, хто до нього наблизився; я схвалив його задум і пообіцяв багато з того, що в мене лежало сховане, йому віддати. Його дружина, яку я ще дитиною любив і поважав, доклала багато зусиль для нашого ліпшого порозуміння; усі друзі з обох боків були задоволені; так у найпалкіших суперечках – що, мабуть, ніколи не згасали – ми скріпили нашу злуку, яка тривала безперервно усе життя, принісши нам та іншим людям чимало добра.
Для мене, зокрема, ці стосунки були весною, коли усе довкола брунькувалося й проростало з дружнього насіння й гілля. Наші обопільні листи дають найбільш безпосереднє, ясне і повне свідчення цього.
Коментарі
Свою розмову з Шиллером після засідання Товариства дослідників природи під назвою “Щаслива подія” Гете надрукував у часописі “До питань природознавства, особливо морфології” (№ 216, 09.09.1817 р.). 1830 р. Гете дописав вступ і кінець до цієї публікації та у такому вигляді нарис увійшов до видання його творів 1837 р.
“Моріц... деякий час мешкав у мене”. Моріц перебував у Гете вдома від грудня 1788 по січень 1789 р.
“... зупинився у Ваймарі...”. Шиллер провів у Ваймарі час від листопада 1788 до травня 1789 р.
“Шиллер переїхав до Єни” – у травні 1789 р.
“Одного разу я зустрів там Шиллера”. Ця зустріч між двома поетами, ймовірно, відбулася між 20 і 23 липня 1794 р.
Переклав із німецької А.Гречкосій
Публікації, пов*язані з Шиллером, присвячено його нещодавній річниці, на жаль, доволі слабко висвітленій в Україні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію