Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Джон Магвайєр. Сьогодні вам пишу дурню! (переклад з російської)
які дарують нам на днюху, у риму вставлю слово "рани",
а ще поскаржуся на те, що літо видалось спекотним,
що кіт в селі ловив мале курча, тому такий голодний.
Я кину погляд у вікно на повний місяць, ясні зорі,
і в телевізор - там кіно, а на екрані - знову Познер,
усе, що бачу - опишу, комусь, гадаю, це цікаво,
про те, як пиво п'ю, гикну, чомусь згадаю про Тетяну.
Але навіщо? А бозна... Мо', за дверима мотоцикли
ревуть і створюють бедлам, коли нарешті вже затихнуть.
Чудовий вечір! Що за збіг - сусідка в гості прибігала,
пекла вона собі пиріг, про чоловіка розказала,
що п'яним в тісто наступив і на підлогу впав, зараза!
коротше, той іще дебіл, всю ніч блював над унітазом,
а вранці випив весь розсіл і на рибалку, гад, поїхав,
тепер не сяде з ним за стіл, гидким вона регоче сміхом,
бо знову, певно, привезе йоржа і окуня на здачу,
давно би вигнала, але за нього хто збудує дачу,
тоді згадала, що тече вода давно у неї з крану,
побігла, завтра зазирне, бо на роботу вранці-рано.
Я ж ілюстрацію знайду, на сайті вірш опублікую -
глянь, за прикольну цю дурню народ ще й здуру голосує...
18.08.2010
Текст оригіналу для ознайомлення:
Давайте напишу фигню! Про удивительные розы,
что дарят сорок раз на дню, конечно, в зимние морозы,
еще поведаю о том, что лето было очень жарким,
а кот в деревне под кустом ловил пичуг с названьем ярким.
Случайно брошу взгляд в окно, а там луна висит и звезды,
по телеку идет кино, а на другом канале Позднер,
что вижу - все вам опишу, ведь это жутко интересно,
вот пиво пью, теперь икнул и вспомнил про Татьяну Пельтцер.
К чему? По что? Не знаю сам... Вот за окошком мотоцикл
рычит и создает бедлам, а вот он, сволочь, забибикал...
Какой чудесный вечерок, а днем соседка заходила,
мне говорит: " Пекла пирог, чуть мужа скалкой не прибила.
Тот спьяну в тесто наступил и по полу его размазал,
короче, тот еще дебил, блевал всю ночь над унитазом,
а утром встал, как огурец, и на рыбалку гад уехал,
давно по виду не юнец, но я давлюсь противным смехом,
ведь привезет опять ершей и пару окуньков впридачу.
Давно бы гнать его взашей, но кто тогда достроит дачу..."
О чем еще то написать? Как капает вода из крана?
А впрочем, ладно, время спать, вставать мне на работу рано.
Сейчас картинку подберу, и в полночь все опубликую,
а там глядишь и за фигню родной народ проголосует...
* Дозвіл автора на переклад та публікацію отримав.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
