ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.02
06:11
В життєвім ломбарді припали вже пилом
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
2026.10.01
23:54
осяяно вітражний
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
2026.10.01
22:54
Частина I: Принц Руперт Пробуджується(0:00–4:31)
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
2026.10.01
21:39
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2026.10.01
20:31
Бринить над яром тиша десь далеко.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
2026.10.01
19:48
Москалям на вулкані Камчатки
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
2026.10.01
19:09
Коли упхались в Україну москалі,
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
2026.10.01
16:23
Я вип'ю келих осені гіркої,
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
2026.10.01
14:52
Води ніколи не нап'єшся
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
2026.10.01
12:46
Захлинаюся зболеним віршем —
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
2026.10.01
11:24
Розірвеш тенета власного страху,
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
2026.10.01
07:56
Спокійне сонце з неба волошкового
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
2026.10.01
06:52
Солодкувато-пряний запах
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
2026.10.01
00:42
Глиняні люди
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
2026.09.30
23:11
ввійти у розповідь зненацька
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
2026.09.30
20:55
Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кузя Пруткова (1961) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Ти кажеш: дружба – то мана?
Ти з болю ледве виринав,
Крізь горе брів за кроком крок,
І марно звав на допомогу…
Але згадай: колись Петро
Не раз, а тричі зрікся Бога,
Та - став святим,
Бо Він простив.
Отож - зумій простить і ти.
Шукай того, хто вартий дружби.
Знайшов близьку, здається, душу?
Вдивляйся глибше!
Не стане другом перший-ліпший,
Будь-хто не піде на мечі
Заради тебе чи з тобою,
Аж поки ти любові не навчиш
Своїми вчинками. Обоє
Ви маєте вважати вперто,
Що краще – вмерти,
Ніж втратить,
І буде неможлива зрада.
А може, той, кого ти зрікся –
Така нежданна прикрість -
Тебе покинув не в біді,
А в щасті, успіху, удачі?
І ти вагаєшся: пробачить,
Що він не зрадив навіть – не зрадів?
Атож, це зле,
Але:
Він підставляв тобі плече…
Подумай: що тебе пече?
Хіба тобі замало тих,
Хто ладен будь-коли прийти,
Аби радіть в твоєму святі?
А він… Чи й справді винуватий?
Можливо, ти, нестямно радий,
Його залишив сумувати
За тим,
Чого йому – не досягти?
Можливо, ти – таки хвалився,
А не ділився?
А він спостерігав безсило,
Як тебе підіймають крила
Все вище, вище.. Не здогнати…
Не приєднатись…
А ти, такий багатий
На щастя чи на перемогу –
Ти поділився з ним хоч трохи?
Не хутром з барського плеча,
Але – відбитком у очах,
Щасливим, сонячним відбитком?
А ти хоч вмієш це робити?
Нам – це дано. Ми – люди, а не звірі.
У вирі
Щасливих чи сумних годин
Хто хоче бути сам-один?
Відквітне щастя і біда мине,
Та це – не головне.
Нам необхідні друзі
Аби в нестримнім русі,
У спокої і в боротьбі
пізнаючи тріумфи а чи втрати, -
не збочити, не заблукати
Не у житті – а у собі.
Коли душа тьмяніє, тане
Без жодної надії на світанок,
Коли біда
Зриває дах
Нестримно, як цунамі,
Хто нам поможе бути – нами?
А взагалі,
Для висновку достатньо слів,
Але, як хочеш – можу проспівати
Очима, подихом, промінням,
Залізом, полум’ям, корінням
Яке то щастя – мати
І бути.
Нам – це дано. Ми – люди.
18.08.2009
Ти з болю ледве виринав,
Крізь горе брів за кроком крок,
І марно звав на допомогу…
Але згадай: колись Петро
Не раз, а тричі зрікся Бога,
Та - став святим,
Бо Він простив.
Отож - зумій простить і ти.
Шукай того, хто вартий дружби.
Знайшов близьку, здається, душу?
Вдивляйся глибше!
Не стане другом перший-ліпший,
Будь-хто не піде на мечі
Заради тебе чи з тобою,
Аж поки ти любові не навчиш
Своїми вчинками. Обоє
Ви маєте вважати вперто,
Що краще – вмерти,
Ніж втратить,
І буде неможлива зрада.
А може, той, кого ти зрікся –
Така нежданна прикрість -
Тебе покинув не в біді,
А в щасті, успіху, удачі?
І ти вагаєшся: пробачить,
Що він не зрадив навіть – не зрадів?
Атож, це зле,
Але:
Він підставляв тобі плече…
Подумай: що тебе пече?
Хіба тобі замало тих,
Хто ладен будь-коли прийти,
Аби радіть в твоєму святі?
А він… Чи й справді винуватий?
Можливо, ти, нестямно радий,
Його залишив сумувати
За тим,
Чого йому – не досягти?
Можливо, ти – таки хвалився,
А не ділився?
А він спостерігав безсило,
Як тебе підіймають крила
Все вище, вище.. Не здогнати…
Не приєднатись…
А ти, такий багатий
На щастя чи на перемогу –
Ти поділився з ним хоч трохи?
Не хутром з барського плеча,
Але – відбитком у очах,
Щасливим, сонячним відбитком?
А ти хоч вмієш це робити?
Нам – це дано. Ми – люди, а не звірі.
У вирі
Щасливих чи сумних годин
Хто хоче бути сам-один?
Відквітне щастя і біда мине,
Та це – не головне.
Нам необхідні друзі
Аби в нестримнім русі,
У спокої і в боротьбі
пізнаючи тріумфи а чи втрати, -
не збочити, не заблукати
Не у житті – а у собі.
Коли душа тьмяніє, тане
Без жодної надії на світанок,
Коли біда
Зриває дах
Нестримно, як цунамі,
Хто нам поможе бути – нами?
А взагалі,
Для висновку достатньо слів,
Але, як хочеш – можу проспівати
Очима, подихом, промінням,
Залізом, полум’ям, корінням
Яке то щастя – мати
І бути.
Нам – це дано. Ми – люди.
18.08.2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0936 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0936 seconds