ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
23:35
Недосить обрати вірний напрямок, важливо не збитися з курсу.
Меншовартість занадто вартує.
Якщо люди метають ікру, лососі відпочивають.
Хто править бал, тому правила зайві.
У кожного історика свої історичні паралелі і своя паралельна історія.
2026.01.30
21:35
Найбільше бійсь фанатиків і вбивць,
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
2026.01.30
21:03
Сердечний, що далі, та як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуткок у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кузя Пруткова (1961) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Ти кажеш: дружба – то мана?
Ти з болю ледве виринав,
Крізь горе брів за кроком крок,
І марно звав на допомогу…
Але згадай: колись Петро
Не раз, а тричі зрікся Бога,
Та - став святим,
Бо Він простив.
Отож - зумій простить і ти.
Шукай того, хто вартий дружби.
Знайшов близьку, здається, душу?
Вдивляйся глибше!
Не стане другом перший-ліпший,
Будь-хто не піде на мечі
Заради тебе чи з тобою,
Аж поки ти любові не навчиш
Своїми вчинками. Обоє
Ви маєте вважати вперто,
Що краще – вмерти,
Ніж втратить,
І буде неможлива зрада.
А може, той, кого ти зрікся –
Така нежданна прикрість -
Тебе покинув не в біді,
А в щасті, успіху, удачі?
І ти вагаєшся: пробачить,
Що він не зрадив навіть – не зрадів?
Атож, це зле,
Але:
Він підставляв тобі плече…
Подумай: що тебе пече?
Хіба тобі замало тих,
Хто ладен будь-коли прийти,
Аби радіть в твоєму святі?
А він… Чи й справді винуватий?
Можливо, ти, нестямно радий,
Його залишив сумувати
За тим,
Чого йому – не досягти?
Можливо, ти – таки хвалився,
А не ділився?
А він спостерігав безсило,
Як тебе підіймають крила
Все вище, вище.. Не здогнати…
Не приєднатись…
А ти, такий багатий
На щастя чи на перемогу –
Ти поділився з ним хоч трохи?
Не хутром з барського плеча,
Але – відбитком у очах,
Щасливим, сонячним відбитком?
А ти хоч вмієш це робити?
Нам – це дано. Ми – люди, а не звірі.
У вирі
Щасливих чи сумних годин
Хто хоче бути сам-один?
Відквітне щастя і біда мине,
Та це – не головне.
Нам необхідні друзі
Аби в нестримнім русі,
У спокої і в боротьбі
пізнаючи тріумфи а чи втрати, -
не збочити, не заблукати
Не у житті – а у собі.
Коли душа тьмяніє, тане
Без жодної надії на світанок,
Коли біда
Зриває дах
Нестримно, як цунамі,
Хто нам поможе бути – нами?
А взагалі,
Для висновку достатньо слів,
Але, як хочеш – можу проспівати
Очима, подихом, промінням,
Залізом, полум’ям, корінням
Яке то щастя – мати
І бути.
Нам – це дано. Ми – люди.
18.08.2009
Ти з болю ледве виринав,
Крізь горе брів за кроком крок,
І марно звав на допомогу…
Але згадай: колись Петро
Не раз, а тричі зрікся Бога,
Та - став святим,
Бо Він простив.
Отож - зумій простить і ти.
Шукай того, хто вартий дружби.
Знайшов близьку, здається, душу?
Вдивляйся глибше!
Не стане другом перший-ліпший,
Будь-хто не піде на мечі
Заради тебе чи з тобою,
Аж поки ти любові не навчиш
Своїми вчинками. Обоє
Ви маєте вважати вперто,
Що краще – вмерти,
Ніж втратить,
І буде неможлива зрада.
А може, той, кого ти зрікся –
Така нежданна прикрість -
Тебе покинув не в біді,
А в щасті, успіху, удачі?
І ти вагаєшся: пробачить,
Що він не зрадив навіть – не зрадів?
Атож, це зле,
Але:
Він підставляв тобі плече…
Подумай: що тебе пече?
Хіба тобі замало тих,
Хто ладен будь-коли прийти,
Аби радіть в твоєму святі?
А він… Чи й справді винуватий?
Можливо, ти, нестямно радий,
Його залишив сумувати
За тим,
Чого йому – не досягти?
Можливо, ти – таки хвалився,
А не ділився?
А він спостерігав безсило,
Як тебе підіймають крила
Все вище, вище.. Не здогнати…
Не приєднатись…
А ти, такий багатий
На щастя чи на перемогу –
Ти поділився з ним хоч трохи?
Не хутром з барського плеча,
Але – відбитком у очах,
Щасливим, сонячним відбитком?
А ти хоч вмієш це робити?
Нам – це дано. Ми – люди, а не звірі.
У вирі
Щасливих чи сумних годин
Хто хоче бути сам-один?
Відквітне щастя і біда мине,
Та це – не головне.
Нам необхідні друзі
Аби в нестримнім русі,
У спокої і в боротьбі
пізнаючи тріумфи а чи втрати, -
не збочити, не заблукати
Не у житті – а у собі.
Коли душа тьмяніє, тане
Без жодної надії на світанок,
Коли біда
Зриває дах
Нестримно, як цунамі,
Хто нам поможе бути – нами?
А взагалі,
Для висновку достатньо слів,
Але, як хочеш – можу проспівати
Очима, подихом, промінням,
Залізом, полум’ям, корінням
Яке то щастя – мати
І бути.
Нам – це дано. Ми – люди.
18.08.2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1153 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1153 seconds