ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.11.18
12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Чом же я знов уві сні кричав,
Наче кацапи ізнову палять?
Різали тризуб на серці ножем
І цвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,
І забуттям переорано пам'ять.
Чом же я знов уві сні кричав,
Наче кацапи ізнову палять?
Різали тризуб на серці ножем
І цвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,
2019.11.18
12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.
2019.11.18
09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Приходять у згадках мені.
Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих:
Я бачу - і тільки Уляну...
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Приходять у згадках мені.
Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих:
Я бачу - і тільки Уляну...
2019.11.18
07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.
Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.
Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,
2019.11.18
05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.
2019.11.18
04:56
Сірість неба, сирість вулиць
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачом було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.
І грудей твоїх тепло, –
Мов у втіху обернулось
Те, що розпачом було.
Бо холонув, як статуя,
Й никнув гордо, мов печать,
А тепер – тебе цілую
Так, що губ не роз’єднать.
2019.11.17
18:42
Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.
А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались
Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
І немов на долоні, насправді, така таємнича,
Їх замало лишилося, мало чи майже нема.
А вона як могла, як уміла жила і служила,
Відправляла човни, по воді розлітались
2019.11.17
16:29
Волосся моє стало жовтим,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,
як осінь.
Висвітлилося.
З одного боку штучно,
а з іншого – природно,
як осінь.
Загорілося.
У глибині, наприклад, серце,
2019.11.17
12:39
Моя любове сонячна,
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.
На крилах
Твоїх колись злітала
До зірок.
Несли удаль тоді
Твої вітрила,
Тобі назустріч
Був найперший крок.
2019.11.17
11:00
Вдосвіта тиша – по вінця наповнений дзбанок.
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим і стаєш незапрошеним гостем
сонних дерев, що у воду ввійшли по коліна.
Вогкі й тривкі, древні творива
Зрониш пів слова й відлуння далеке, як постріл,
вдарить у груди і довго тремтить. Наостанок
всотуєш дим і стаєш незапрошеним гостем
сонних дерев, що у воду ввійшли по коліна.
Вогкі й тривкі, древні творива
2019.11.17
10:38
Мій Пегас жує сирі гриби,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.
Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,
Теща (з голодухи) - шкло і тирсу.
Не журися, куме! Воду пий!
На сніданок дулю гамай лису.
Хтів до неба та упав на дно?
Не жалійся - сам у цьому винний.
Гетьманом у нас - паяц з кіно,
2019.11.17
09:28
Коли самотністю прилине ніч
Під злато-блиском темної вуалі,
Далекий спомин доторкнеться пліч
І перлами розсипле на скрижалі
Ось ті хвилини-зерна збіглих літ.
Не сіються - густе занадто сито.
Милує око мальв рожевий цвіт
Під злато-блиском темної вуалі,
Далекий спомин доторкнеться пліч
І перлами розсипле на скрижалі
Ось ті хвилини-зерна збіглих літ.
Не сіються - густе занадто сито.
Милує око мальв рожевий цвіт
2019.11.17
09:13
Ще раз примусив день грачину зграю
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.
Не залишай мені лише на згадку
гербарію словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -
для нас на біс зіграти водевіль.
Хоч ти не йди з мого життя благаю
у літо з листопаду заметіль.
Не залишай мені лише на згадку
гербарію словесний фоліант.
Укотре розпочнемо все спочатку -
2019.11.17
06:55
Героїв обере нарід!
Ні президент, ні депутати
Не в змозі проголосувати,
Бо хто вони? – брехливий збрід.
Коли біда прийшла до хати –
Благословляла сина мати:
«Збирайсь, дитино, у похід.
Чуєш? На сході б’ють гармати,
Ні президент, ні депутати
Не в змозі проголосувати,
Бо хто вони? – брехливий збрід.
Коли біда прийшла до хати –
Благословляла сина мати:
«Збирайсь, дитино, у похід.
Чуєш? На сході б’ють гармати,
2019.11.16
21:47
Володимир Висоцький. «Аліса»
Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
Не випірну більше, якщо знов пірну!
Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
та сили залишать - й піду я до дну!
І хто розбереться, де скоїлась хиба:
Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
Не випірну більше, якщо знов пірну!
Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
та сили залишать - й піду я до дну!
І хто розбереться, де скоїлась хиба:
2019.11.16
21:42
сучасне еротично-драматичне оповідання***
Ти вже не так часто, як колись, приходиш у мої сни...
Я все рідше роздивляюсь у комп’ютері твої фото...
Десь у коробці досі лежать напівзношені, колись подаровані мені тобою в нашу останню зустріч туфлі, що д
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2019.11.14
2019.11.06
2019.11.03
2019.11.03
2019.10.31
2019.09.28
2019.09.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кузя Пруткова (1961) /
Вірші
***
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Ти кажеш: дружба – то мана?
Ти з болю ледве виринав,
Крізь горе брів за кроком крок,
І марно звав на допомогу…
Але згадай: колись Петро
Не раз, а тричі зрікся Бога,
Та - став святим,
Бо Він простив.
Отож - зумій простить і ти.
Шукай того, хто вартий дружби.
Знайшов близьку, здається, душу?
Вдивляйся глибше!
Не стане другом перший-ліпший,
Будь-хто не піде на мечі
Заради тебе чи з тобою,
Аж поки ти любові не навчиш
Своїми вчинками. Обоє
Ви маєте вважати вперто,
Що краще – вмерти,
Ніж втратить,
І буде неможлива зрада.
А може, той, кого ти зрікся –
Така нежданна прикрість -
Тебе покинув не в біді,
А в щасті, успіху, удачі?
І ти вагаєшся: пробачить,
Що він не зрадив навіть – не зрадів?
Атож, це зле,
Але:
Він підставляв тобі плече…
Подумай: що тебе пече?
Хіба тобі замало тих,
Хто ладен будь-коли прийти,
Аби радіть в твоєму святі?
А він… Чи й справді винуватий?
Можливо, ти, нестямно радий,
Його залишив сумувати
За тим,
Чого йому – не досягти?
Можливо, ти – таки хвалився,
А не ділився?
А він спостерігав безсило,
Як тебе підіймають крила
Все вище, вище.. Не здогнати…
Не приєднатись…
А ти, такий багатий
На щастя чи на перемогу –
Ти поділився з ним хоч трохи?
Не хутром з барського плеча,
Але – відбитком у очах,
Щасливим, сонячним відбитком?
А ти хоч вмієш це робити?
Нам – це дано. Ми – люди, а не звірі.
У вирі
Щасливих чи сумних годин
Хто хоче бути сам-один?
Відквітне щастя і біда мине,
Та це – не головне.
Нам необхідні друзі
Аби в нестримнім русі,
У спокої і в боротьбі
пізнаючи тріумфи а чи втрати, -
не збочити, не заблукати
Не у житті – а у собі.
Коли душа тьмяніє, тане
Без жодної надії на світанок,
Коли біда
Зриває дах
Нестримно, як цунамі,
Хто нам поможе бути – нами?
А взагалі,
Для висновку достатньо слів,
Але, як хочеш – можу проспівати
Очима, подихом, промінням,
Залізом, полум’ям, корінням
Яке то щастя – мати
І бути.
Нам – це дано. Ми – люди.
18.08.2009
Ти з болю ледве виринав,
Крізь горе брів за кроком крок,
І марно звав на допомогу…
Але згадай: колись Петро
Не раз, а тричі зрікся Бога,
Та - став святим,
Бо Він простив.
Отож - зумій простить і ти.
Шукай того, хто вартий дружби.
Знайшов близьку, здається, душу?
Вдивляйся глибше!
Не стане другом перший-ліпший,
Будь-хто не піде на мечі
Заради тебе чи з тобою,
Аж поки ти любові не навчиш
Своїми вчинками. Обоє
Ви маєте вважати вперто,
Що краще – вмерти,
Ніж втратить,
І буде неможлива зрада.
А може, той, кого ти зрікся –
Така нежданна прикрість -
Тебе покинув не в біді,
А в щасті, успіху, удачі?
І ти вагаєшся: пробачить,
Що він не зрадив навіть – не зрадів?
Атож, це зле,
Але:
Він підставляв тобі плече…
Подумай: що тебе пече?
Хіба тобі замало тих,
Хто ладен будь-коли прийти,
Аби радіть в твоєму святі?
А він… Чи й справді винуватий?
Можливо, ти, нестямно радий,
Його залишив сумувати
За тим,
Чого йому – не досягти?
Можливо, ти – таки хвалився,
А не ділився?
А він спостерігав безсило,
Як тебе підіймають крила
Все вище, вище.. Не здогнати…
Не приєднатись…
А ти, такий багатий
На щастя чи на перемогу –
Ти поділився з ним хоч трохи?
Не хутром з барського плеча,
Але – відбитком у очах,
Щасливим, сонячним відбитком?
А ти хоч вмієш це робити?
Нам – це дано. Ми – люди, а не звірі.
У вирі
Щасливих чи сумних годин
Хто хоче бути сам-один?
Відквітне щастя і біда мине,
Та це – не головне.
Нам необхідні друзі
Аби в нестримнім русі,
У спокої і в боротьбі
пізнаючи тріумфи а чи втрати, -
не збочити, не заблукати
Не у житті – а у собі.
Коли душа тьмяніє, тане
Без жодної надії на світанок,
Коли біда
Зриває дах
Нестримно, як цунамі,
Хто нам поможе бути – нами?
А взагалі,
Для висновку достатньо слів,
Але, як хочеш – можу проспівати
Очима, подихом, промінням,
Залізом, полум’ям, корінням
Яке то щастя – мати
І бути.
Нам – це дано. Ми – люди.
18.08.2009
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0878 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0878 seconds