ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Міф Маковійчук (1967) /
Вірші
АГОНІЯ ГРОЗИ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
АГОНІЯ ГРОЗИ
Щиро вітаю всіх митців ПМ зі святом ВІРИ, НАДІЇ і ЛЮБОВІ!!!
Повітря дихало дощем.
Вона стояла на пероні.
На вже чужому підвіконні
Лежав порожній портсигар.
Поміж буттям і забуттям
Чекала потягу. Нізвідки.
В нікуди рейсом, без помітки,
В котрім чи зникне, чи втече.
Повітря дихало дощем.
Легені дихали слізьми,
Котрим не окропити вії.
Серця томилися навієм
Розіпнутого почуття.
Він залишався десь і скрізь.
Вона стояла на пероні.
А підсвідомості безодня
Тягла минуле із пітьми.
Легені дихали слізьми.
Самотність дихала в лице.
Надія дихала в постскриптум.
Вона і Він – смичок і скрипка
В конвульсіях замовклих струн.
Фальшива тиша. Дум табун
Кричав до хрипу, різав струни.
Кохання рвалося із трунви,
Не примирившись із кінцем.
Самотність дихала в лице.
Кошмар агонії грози.
У зачаклованому колі
Хтось вирішив здурити долю
Й назустріч крок не зміг пройти.
Хтось вчасно не сказав: «Зажди!»
Хтось вчасно не почув пробачень.
Колись комусь хтось не пробачив.
Квитки, перони, поїзди.
Кошмар агонії грози.
Крізь біль і невгамовний щем
Надія гойдалась на вітрі.
«О, Боже, вилікуй повітря,
Перенасичене дощем.
Не через караван років,
А поки ще не надто пізно
Верни в життя невинну пісню,
Котра таки не вмерла ще
В повітрі, зморенім дощем.
В повітрі. Зморенім дощем
Надія линула в постскриптум...
...Маестро взяв смичок і скрипку
Й ожила казка двох сердець.
Початок переміг кінець.
В інтимі зазвучали струни.
Кохання вирвалось із трунви,
Заповнивши собою вщент
Довкілля, зморене дощем.
Одвічна повість двох сердець.
Роман, трагедія чи драма.
Та над життями, над віками
Хай возвеличиться Любов.
У вирі непорозумінь
Вона і Він – смичок і скрипка
Хай пам’ятають про постскриптум.
Хай не знаходить свій кінець
Інтим цілунку двох сердець.
2000р.
Повітря дихало дощем.
Вона стояла на пероні.
На вже чужому підвіконні
Лежав порожній портсигар.
Поміж буттям і забуттям
Чекала потягу. Нізвідки.
В нікуди рейсом, без помітки,
В котрім чи зникне, чи втече.
Повітря дихало дощем.
Легені дихали слізьми,
Котрим не окропити вії.
Серця томилися навієм
Розіпнутого почуття.
Він залишався десь і скрізь.
Вона стояла на пероні.
А підсвідомості безодня
Тягла минуле із пітьми.
Легені дихали слізьми.
Самотність дихала в лице.
Надія дихала в постскриптум.
Вона і Він – смичок і скрипка
В конвульсіях замовклих струн.
Фальшива тиша. Дум табун
Кричав до хрипу, різав струни.
Кохання рвалося із трунви,
Не примирившись із кінцем.
Самотність дихала в лице.
Кошмар агонії грози.
У зачаклованому колі
Хтось вирішив здурити долю
Й назустріч крок не зміг пройти.
Хтось вчасно не сказав: «Зажди!»
Хтось вчасно не почув пробачень.
Колись комусь хтось не пробачив.
Квитки, перони, поїзди.
Кошмар агонії грози.
Крізь біль і невгамовний щем
Надія гойдалась на вітрі.
«О, Боже, вилікуй повітря,
Перенасичене дощем.
Не через караван років,
А поки ще не надто пізно
Верни в життя невинну пісню,
Котра таки не вмерла ще
В повітрі, зморенім дощем.
В повітрі. Зморенім дощем
Надія линула в постскриптум...
...Маестро взяв смичок і скрипку
Й ожила казка двох сердець.
Початок переміг кінець.
В інтимі зазвучали струни.
Кохання вирвалось із трунви,
Заповнивши собою вщент
Довкілля, зморене дощем.
Одвічна повість двох сердець.
Роман, трагедія чи драма.
Та над життями, над віками
Хай возвеличиться Любов.
У вирі непорозумінь
Вона і Він – смичок і скрипка
Хай пам’ятають про постскриптум.
Хай не знаходить свій кінець
Інтим цілунку двох сердець.
2000р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію