ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,

Микола Соболь
2019.11.19 15:06
Така собі у нас оказія –
В Європу йшли, прийшли в Євразію.

Ціди, корчмарю, по крайки вина,
Як не крути це не твоя війна…

Тобі одне: аби «текла» кабза!
І не важливо, що іде гроза…

Олександр Сушко
2019.11.19 14:02
Київ. Ранок. Поділ. Міст метро.
З кручі дивиться в темряву Либідь.
Затуманився сивий Дніпро,
Бо зима береги його білить.

Кров моя із порізаних вен
Світить з дна, де води по коліна.
Плесом хвиля у безвість пливе,

Іван Потьомкін
2019.11.19 10:09
Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані

Тамара Шкіндер
2019.11.19 08:05
Притупилося майстра перо,
Зашарілася й зблідла рима.
Муза вдарила під ребро,
Підтяла підступно, незримо.

Загубились найкращі слова,
Між рядками гуляє вітер,
Та йде обертом голова -

Віктор Кучерук
2019.11.19 08:00
Ще недавно сонце гріло
Зрання аж до темноти,
І в багряних заметілях
Не ховалися світи.
Та минає все на світі
Швидко сміхом чи слізьми, –
Вже у груди цілить вітер
Раннім холодом зими.

Олександр Сушко
2019.11.19 00:44
У храмі плаче Бог. Лунають меси звуки,
Кровиця ручаєм стікає на олтар
Ровесників моїх - безногих і безруких,
Убитих у боях, полоні, просто так.

Запалені свічки погаснули від кривди,
Павуча борода вкриває образи.
Ти спав на небесах, коли вмирали ді

Сергій Губерначук
2019.11.18 16:31
Дерев’яна каблучка – запорука дерева.
Ми обручені, чи що?

Яким треба бути майстром,
аби вирубати з мертвого дерева
собі запоруку!
Якою треба бути необрученою,
аби піти у заручини

Олександр Сушко
2019.11.18 12:30
Вирвано, витолочено печаль
І забуттям переорано пам'ять.
Знов уві сні цілу ніч кричав...
Душу кацапи на дибі палять.

Тризуба ріжуть на серці ножем,
Прицвяхували до свОлоку длані.
Я не в окопах п'ять років уже,

Іван Потьомкін
2019.11.18 12:17
Не похиляйся над собою,
Не дай розлитися журбі.
Всевишнім подароване тобі,
Не все в нові світи полине за тобою:
Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
Аби земне на Землю повертати.
І як у вічність відліта душа,
Борги твої бере хлопчина чи дівча.

Тамара Шкіндер
2019.11.18 11:51
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.

Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,

Юрій Сидорів
2019.11.18 09:35
Морозяних начерків дублі
Лягають на вікна скляні.
І форми жіночі округлі
Ввижаються знову мені.

Як тільки замріяно гляну,
Зміняється видих на вдих.
Я наче побачив Уляну -

Ярослав Чорногуз
2019.11.18 07:47
Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
І туги найчорнішої сувій
Всього мене зумів таки сповити.

Байдужий світ навколо занімів,
І течія несе у інше русло –
В обійми до холодної зими,

Микола Соболь
2019.11.18 05:18
Він відчував красу на дотик,
Любив рельєф її волосся,
Леліяв ніжно кожен подих,
Тепло, яке від губ лилося…
І дарував коханій квіти,
У ресторані кращі блюда…
Як за таких не порадіти?
Коли кохають сильно люди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Критика | Аналітика

 Сто років самотності Євгена Пашковського.
Трапилася на очі стаття Євгена Пашковського «Пір’яні леви». В ній автор з притаманною йому майстерністю паплюжить українську владу за те, що «протринькали – каліч каліччю – два премогутніх Богонатхнення! пустили на себеславлення й себевдоволення два превеликих Духозішестя, у вісімдесятих і нуль четвертому, продаремнили те, що дається рази на століття!...».
Однак, це окрема розмова. Мою ж увагу привернула його згадка про свій «Щоденний жезл» - велику книгу в українській літературі, справедливо відзначену державною шевченківською премією. «П.А. Загребельний, - пише Пашковський, - так схарактеризував : «Щоденний жезл» - це твір про наше життя. … це твір потрібний на щоденний вжиток українцям». І далі Пашковський каже: «твір, на думку класика потрібний для щоденного вжитку українцям, так і не дійшов до них; … де, коли, у якій країні забули покласти до книгозбірень сторінки, відзначені держпремією? … як у поштові скриньки, іди й в могили вкладай послання вічності». Все сказане, без сумніву, вірно. Прикро, що такий глибоко національний письменник, котрий десь в Польщі чи в Латинській Америці давно б став культовим, у нас залишається, образно кажучи, недосяжною Фудзіямою, про яку всі чули, але рідко хто побував на її вершині.
Однак, в непрочитанні широким загалом Євгена Пашковського є, на мою думку, глибші причини, аніж байдужість державних чиновників.

На перший погляд, відповідь на питання лежить на поверхні. Пашковського не читають, бо не осилять. Читацький загал важко сприймає модерне письмо, яким бавляться українські літератори: потік свідомості, довжелезні речення, відсутність сюжету і героя в традиційному їх розумінні.
Але у випадку з Пашковським не все так просто. Він не бавиться – стиль письма, усвідомлено чи ні, послуговує для нього єдиній цілі – якомога правдивіше відтворити реальність.

Насамперед, письменник зводить до мінімуму традиційну дистанцію між автором, який розповідає історію, та самою історією. Для цього він описує не річ, а згадку про неї. Пашковський доводить цей прийом до абсолюту. Він розчиняє одну в одній свідомість персонажа і автора, запрошуючи до компанії ще й третього – читача. І коли ця трійця дивиться на описуваний світ своїми шестиєдиними очима – створюється дивовижно правдиве відображення дійсного. Візьмемо епізод з «Вовчої зорі». (Тут і далі цитуються твори Є. Пашковського «Вовча зоря» та «Щоденний жезл»). За кухлем пива чоловік розказує історію, яка сталася з його сином. Хлопці поспорили, хто влежить на шпалах під проїжджаючим поїздом. Згодився син. Він ліг і «…гуркіт накочувався, стугоніла земля, буцім силкуючись одірвати чоловіка, вітер смердів лайном, здибив комір сорочки в мить, як колеса змусили щулитись на грудку чорного жаху, потяг пискляво пригальмував, машиніст завбачив лихе і оглухлому синові марилась тиша, звівся на лікті і занімів від тупого болю в хребтині: пальці дерли вислизаючі шпали, хололи від щебеню, приятель навприсядки дріботів поряд, горлаючи, штрикав тичкою між коліс, де як лантух полови, волочилося безживне об’юшене тіло». З першого разу читач (як і хлопець під поїздом!) не розуміє, що поїзд ще рухається, тому і весь епізод видається незрозумілим: якщо той став, то чому приятель дріботить поряд і звідки взялося безживне об’юшене тіло? Доклавши зусиль, усвідомлюєш суть – і вражаєшся несподіваністю і справжністю смерті!
Крім того, навколишнє заповнюється найдрібнішими деталями, стає щільним, без жодної білої цятки, заповнюється і значущим, і зовсім стороннім, аж до павутини на гілці дерева і слимака, який «смакує» грибом. А вкраплена в такий текст пряма мова, як просвітлина в реальність на похмареному небі спогадів, раптом дає ефект голограмної глибини.

І ось тут злиття свідомості автора, персонажа і читача, доведене до рубежу можливого, починає грати роль троянського коня. З твору зникає герой – не будеш же героєм сам для себе, а інших немає! А оскільки, за великим рахунком, вся вартісна література – це література характеру, то відсутність характерного героя робить твір важким і нецікавим. До того ж, описуючи сьогомиттєвий процес думання, письменник змушений ламати традиційну структуру тексту, звичні норми синтаксису, вживати несподівані і двозначні мовні звороти. Та ще надмір деталей – і текст Пашковського перетворюється у непрохідні нетрі.

Письменник розуміє, що проти нього діє закон, сильніший за людину – закон переходу кількості в якість: чим правдивіше він пише, тим складнішим стає його текст. «… та сила, котра церберить вічність … затялася мстити йому» - пише він. Та в гонитві за істиною Пашковський, уже бачачи перед собою стіну непрочитання, включає на всю потужність ще один небезпечний засіб. Він переносить у свої твори плин реального часу. З байдужим непоспіхом, як безкінечний день серед літньої спеки в степу, рухається розповідь. Значні події не виділяються серед буденних фраз навіть крапкою і початком нового речення. Герой «Вовчої зорі», щоб дізнатися про долю вагітної від нього жінки, приходить до її сестри і та розказує: «да-а, посадили мого за мордобой, погода сказилася, городина вив’ялена вщент, горілчаний магазин на жнива закрили, поросят продала, маю козу, да-а, сестричка преставилась, на шостому місяці здушила юрба в автобусі, врачі послухали трубкою, заспокоїли, що здоровий плід, а всередині загнилося, опухла, бідна, волаючи, аж до Бога чути було, то поховали на зелені свята, а ти як?».
Частіше ж зміни в творі проходять непомітно, як рух годинникової стрілки, і тому іноді здається, що сюжету там зовсім немає. Та ось уже автор-герой «Щоденного жезлу» без собаки, якого отруїли, і ті миттєвості, котрі він описував до смерті собаки, і на які читач не звертав особливої уваги – такі вони були одноманітні і вічні – раптом стають минулим.
В реальному часі крім минулого є ще те, що було з нами, але забулося і існує поза нашою пам’яттю. Пашковський використовує властивість читача вибірково запам’ятовувати прочитане, як і дійсні події. В кульмінаційній частині письменник знаходить таке речення, коли «в останній рядок, як в щойно підключену електромережу, вливається епічна сила», речення, яке освітлює все раніш описане. Тоді оглядаєшся назад, ловиш себе на думці, що з міріад деталей згадуються далеко не всі, і не завжди найважливіші – і прочитане починає сприйматися вже не як текст, а як жива дійсність.

Але для цього попереду мусили бути оті міріади деталей, а зчитувати їх сторінку за сторінкою під силу не кожному.

Окремо слід сказати про мову Пашковського. Після читання його творів зникає відчуття меншовартості і українського хуторянства. Звідти не тхне мертвою латиною словників; природно, мов дихання, входять на його сторінки слова і звороти, до яких ми звикли з дитинства, якими розмовляємо з домашніми і які чуємо на вулиці. Однак, з точки зору поставленого на початку статті питання, його мова теж ускладнює сприйняття твору. Слово в нього об’ємне само в собі, крім інформаційної ролі у фразі воно має окремий внутрішній зміст. За «затишним щастям маминих дорікань» бачиш дитинство, а у «покривавленому на колоді пір’ї» - господаря дому. Читаєш про «ковбойський задерихвостий оптимізм» - і зринає в уяві теляче щастя американської ситості і здоров’я. Та коли ти взяв книжку не лише як гурман слова, спробуй-но не втратити нитку оповіді, якщо підтекст і образність, немов підгрунтові води, розлиті тут скрізь.

У «Щоденному жезлі» теж є фраза, яка підключає до електромережі розуміння весь роман. Щоб підключення сталося, треба знати дві речі. Перше те, що Пашковський багато разів згадує у романі свій почерк «на косину». По-друге, він бачить завдання письменника в тому, щоб наблизити пришестя Бога у людські душі. Тепер читаємо останню фразу роману: «йдеш і чекаєш, коли вечір з’яскравіє блискавками на косину через небо; явися, Господи» - і висвітлюється: пришестя Бога – це і є сама письменницька праця. Все прочитане попереду: роздуми про людей і державу, полювання і рибалка, роздуми про власну долю автора – стає лише тлом, матеріалом, з якого побудована розповідь про одне – про працю письменника. На цій стезі Євген Пашковський впритул наблизився до істини – до об’єктивної правди життя. Як виявилося, це було все одно, що наблизитися до Сонця. Істина зажадала непомірної дані – складності письма, зробила сторінки його творів «подібними на туман, в якому видзвонюють коні». Та все ж він вибрав саме цей шлях, щиро вірячи, що знайде «своїх читачів, своїх улюблених, своїх званих, своїх обраних, своїх єдиних, своїх спраглих відповіді». Тож хай буде йому по вірі його.


* * *

2010.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-10-26 19:27:52
Переглядів сторінки твору 8334
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.875 / 5.5  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 4.713 / 5.5  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 07:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-10-28 01:20:57 ]
Цікаво. Знаю Євгена давно і шаную, а от вчитати "Щоденний жезл" не вистачило витримки. Так звик до
традиційної прози - Бальзака, Гюго, Панаса Мирного, Стефаника, Григора Тютюнника, Євгена Гуцала...
Те саме було і з "Кров"ю по соломі" С.Медвідя.
Дві сторінки прочитав і відклав. Не йде, хоч ти трісни.
Може, після Вашої статті повернусь таки до Пашковського.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-10-29 09:46:53 ]
Дякую, Ярославе. Радий, що стаття прислужилася для доброї справи.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2010-10-30 19:11:51 ]
Гарна аналітика, Михайле.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-11-05 16:26:43 ]
Дякую, Маріє. Зараз буду читати твої твори і щось напишу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-11-01 09:18:16 ]
Класна стаття, Михайле.
Поважаю Пашковського.
І Вас.

Удачі.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-11-05 16:25:29 ]
Дякую, Ігоре. Щось робиться на Поетичних Майстернях - твій відгук не надійшов на мою пошту, натрапив на нього, лише переглядаючи свою сторінку. Так що звиняй за запізнілу трохи відповідь. Радий теж слідкувать, як ти рухаєшся все вгору! Удачі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-11-06 09:42:39 ]
Техніка не встигає за нами...:)
Будьмо і тримаймося, Михайле!
до зустрічі.

Ігор.