Зустріч з мишкою лоб в лоб, - дійсно, хіба таке можна забути? Тут не тільки суглоби заскриплять...

Час від часу, минуле повертається до нас у спогадах - веселих і не дуже, ось і мені учора пригадалося таким далеке дитинство.
Дякую за доьрі слова.

Вірші - не головне, є, чи уже було, на жаль, багато чого іншого, важливішого у житті.

Значить не у мене одного мишки гостили...

А наша хата жива, але там уже давно живуть інші люди. Раніше, коли гостював у рідних, яких також небагато залишилося у тому селі, обов'язково навідувався до неї, а останнім часом так не роблю, бо там уже проживає молодше покоління тих людей, молодим не до моїх спогадів...
А описав я усе лише так, як зміг. Знаю, що багато хто може це зробити краще, головне - тема близька кожному є, тож - наснаги усім!
Дякую.

Вікторе! З одного боку гарний щирий ліричний вірш,
а з другого - стільки пародійних рядків. Тільки: "Дверми відкритими як носом, хатина нюхала мороз" - чого варте! Та й Нібабине зауваження теж доречне. І це далеко не все. Я б подумав би ще, попрацював над віршем.
Виликають запитання рядки: "...в хаті, в якій даремно народивсь", "ніхто нічого не украде" - а чого має красти? "Нишком мати точить ніж" - ніби мати когось зарізати хоче з людей. А чого на півня нишком точити ножа? Дуже прямолінійні рядки: "Я полюбляв ті дні без тями, бо скрізь було одне їство". Наголос дІдух має бути, а не дідУх.

З повагою

Щодо дідуха вибачаюсь, таки дідУх. Не чекав такого наголосу від словника. Бо в народі зустрічав інший.

Щойно написав тобі відповідь, а тут почервоніло все і текст зник, поки розбирався куди увійти і що натиснути.
Ярославе, за наголос я зовсім не хвилювався, а ось на інші твої зауваження спробую дати відповідь.
Що тільки з тією петлею не робили, а вона постійно скрипіла, як сьогодні при хотьбі мої суглоби. Ось і порівняв так, як і зустріч із мишкою носом до носа. Чи може слід було написати про очі?..
Даремно нехай нікого не бетежить теж, бо у кожного на те свій власний погляд, я вважаю, що даремно, від когось іншого було б більше користі.
Та хата була довгий час зовсім без замків і все лежало на місці, а із моєї нинішньої оселі пропадали різні дрібнички, у ній бували і професійні крадії. Тож я і не промовчав про те.
Мати не хотіла, щоб малий бачив смерть навіть півника, вона також мене ніколи не брала із собою, коли вела на побачення до бугая корову чи теличку, хоч там смерті зовсім не було, а щось веселіше і, певно, приємніше. Також про це не змовчав, бо це правда.
Хатина і дихає, і нюхає, і слухає, і пам'ятає... Продовжувати можна довго, але навіщо? Я просто вибрав один із цих варіантів.
Ну, ось і все.

Вірші вийшов дуже колоритний, як і коментарі до нього. Тут можна довго дискутувати по кожному рядочку, бо в кожного з нас своє бачення світу, але скажу єдине - Віктор Кучерук народився недаремно! Цьому світу так бракує світла, а Ви його дуже потужно випромінюєте на кожного, хто з Вами спілкується, хто читає Ваші вірші... Тішуся, що Вас знаю!

Дякую вам усім. Мене найбільше радує те, що, судячи з кількості переглядів, вірш привернув до себе увагу, а значить - я був вами почутий. Для мене, як, мабуть, і для багатьох інших авторів, це важливо.

Дякую вам, шановна, за побажання.

ХАТА-ПОНЮХНО
(літературна пародія)

В кутку стояв я за дверима,
Ну просто в хати на губі,
То вікнами, немов очима,
Хатина «блимала» вербі.
Як двері хати зачинялись,
А потім відчинялись знов,
Мене хатина мов ковтала,
Й тоді випльовувала мов.
Бува, засну, то діло миле,
Задам їй в груди «хропака»,
То хата ходором ходила,
Аж в Умань чуть – луна така.
Дверми відкритими, як носом,
Хатина нюхала мороз…
Як дядько в поле гній одвозив,
І як конячий віз «навоз».
Їй, бідній, дух так забивало,
Ох, мучилась од тих проблем,
Аж від натуги люто чхала,
Свистіла носом-димарем.
Я на Різдво всього потроху
Наївся так у ніч святу,
Що в хати зад – мов од гороху,
Запах так, мов розбивсь «бовтун»*.
Ні, не забуть твойого духу,
Нанюхався, аж в горлі – «ком».
Хай двері-рот ковтнуть сивухи
Й димар занюха огірком.
*Бовтун – протухле яйце.
22.11.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Вікторе, сприйми з гумором, згадай як ми ночували ніч в Умані, і, сподіваюсь, дозволиш надрукувати на своїй сторінці.