ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.09.18 07:12
Створив адамам Бог тендітних єв,
Тож не бурчи. Люби свою і крапка.
Для жінки неважливо хто ти є -
Поет, монах чи в орденах вояка.

Буває, доля скине у кювет,
Від негараздів, наче пес побитий.
Замало грошей? Видом не атлет?

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Поеми / Зі збірки "Віще, неповторне, головне"

 Червоне пекло

До річниці Голодомору в Україні

Образ твору ЧОРНА КНИГА ПАМ'ЯТІ

Втирає пам'ять сліз струмки солоні,
Аж вечір причаївся і - мовчок...
Лиш свічечка горить на підвіконні,
Мигтить у темінь, мовби маячок, -
Де місяць, мов надламана хлібина,
І зір осінніх щедрий урожай...
Після земного пекла днів полинних,
Їм все позаземне, напевно, - рай,
Невинним душам, що у Вічність канули,
Де вже ніякий голод ні по чім;
Хто до сих пір, немов блукальці-ангели,
Летять крізь ніч на полум'я свічі.
...І здасться раптом - хтось присів на покуті,
Хитнувши тінь невидимим крилом.
Гортає пам'ять Чорну Книгу спогадів
І сльози витирає рукавом.

ГОЛОДОМОР. ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ

Голодомор... Налякана зозулька
Нікому більше літ не роздає...
А кат сидить в Кремлі і смокче люльку,
І кров людську з вином грузинським п'є.

Гарячу кров, солону, українську -
Колись уп'ється... А тепер, тепер?!
Хто перемеле мУку материнську,
Чужинців спинить, клятих ненажер?

Скрізь - пустка й стогін. Смерть - і та голодна.
Стернею, з жаху, дибляться поля.
О горе, горе! Горе всенародне!
Сльозами й болем давиться земля.

Блокада. Пекло. Ні туди, ні звідтам.
Хати померлим "хрестяться" услід...
А кат не спить, йому, як в горлі кістка -
Вся Україна: дія, слово й рід.

ПЛАЧ УКРАЇНСЬКОЇ МАДОННИ

Пам'ятаєш, дощику,
як на страву в горщику
дмухав вітерець?
...Вже поля - тернинками -
чорними обжинками.
Смерть - тепер тут жнець.

Скільки люду вимерло!
Душі, й ті, щось вижерло.
Кажуть - недорід.
Серпень. Серп із молотом.
Морять, морять голодом
український рід.

Все до крихти вигребли,
до пилинки вимели
нелюди-кати.
Чи й серця їм стрУпіли?
Віз трамбують трупами!
Господи, прости...

Дощику із пісеньки,
дітки просять їстоньки
все тихіш... тихіш...
Ноженята - трісочки.
В хаті ж ані рісочки,
хоч лягай під ніж!

Заколишу мученьку,
та й заломлю рученьки
з розпачу-біди.
...Іди-іди, дощику,
зварю тобі борщику
з сліз і лободи.

АСОЦІАЦІЇ. КОРОТКО

Кремль.
Серп-молот.
Сатана.

Горе.
Поле.
Сарана.

Голод.
Трупи.
Без війни!

Доля.
Воля.
Де вони?

РОЗДУМИ КОЛИШНЬОГО ГОСПОДАРЯ

Виспівують підручники й посібники
Про щастя в колективному труді...
Ми всі тепер в селі - одноосібники,
Замкнувся кожен у своїй біді.

Ми всі тепер - здрібнілі й дріб'язкові,
Хоч страшно це звучить, та далебі,
Перед очима смерті, як в любові, -
За себе кожен, кожен по собі.

Лише дверей ніхто не замикає -
Нема потреби, та й бракує сил...
І спільна яма десь в яру ковтає
Стеблини тіл, що голод накосив.

І вижити - як витягнути козиря...
Ще є вода і жменя лободи.
І є хати, що мають ще господаря,
Та вже ніде немає господИ.

ЧЕРВОНЕ ПЕКЛО.
ОЧИМА ПРОЗРІЛОГО "АКТИВІСТА"

Ковтає душі паща комунізму.
Край сліз і горя - нас сюди й вели.
Тікати ніде. І вертатись пізно.
Безвихідь. Ось і все. Ось і прийшли.

Надію вбито. Віра - напівмертва.
Любов - уже сама нас обмина:
Ми - Господа! - дали прогнати з церкви,
Тепер у ній господар - сатана.

Червоне пекло - по усій сторонці.
І мука - божевільна та німа.
Були ж в людей крилаті охоронці!
Здається, більше жодного нема.

Якщо ж і залишивсь, котрий упертий, -
Сам зрікся крил, повісив на стіні.
...Для нас покара - жити, а не вмерти.
Невже немає прощення мені?!

ЗИМА. ДИТЯЧИМИ ОЧИМА

Дядьки забрали батечка.
І ледве ходять матінка.
Сестричка вмерла. Братик - весь опух.
В віконці - неба латочка.
І світ - порожня маківка.
І сніг - важкий, а був колись як пух.

І смерть знов жертв шукатиме...
Тихенько... ша... мій хлопчику,
Не плач, ще політай в своєму сні.
А поки ти літатимеш,
Я зварю нам окропчику
І юшечки з торішньої стерні.

Я підведусь поволеньки...
Я сильна, я ж бо - старшенька...
Я зараз... Тільки мовчки помолюсь:
"Ти є ще, добрий Боженьку?!
Врятуй мене і братика!"
...Де ж ненька забарились?
Я боюсь...

ПО ДОРОЗІ. ОЧИМА МАТЕРІ

...Який жахливий звук! -
шкребе по серцю.
...Як поріділи скрізь
чуприни стріх...
Не зупиняйсь!
Впадеш -
то напівмертву
на воза вкинуть,
десь зариють в сніг.

А близько серця -
крихітний зарібок
за всі гіркі
колгоспні трудодні -
безцінний скарб -
шматок глевкого хліба.
І кволий сором -
в серці,
десь на дні.

Безсиле тіло.
І душа - каліцтво.
І всюди - горе й біль.
Куди вже гірш?!
...А звук росте,
так наче по -сусідству
хтось божевільний
точить,
точить ніж...


ЛЮДОЛОВ. ОЧИМА СВІДКІВ

Здаля обходять лігво людолова.
Де перестріне - там і пропадеш.
...Була й у нього донька чорноброва.
І син Іванко. І дружина теж.

Він ще живий. Та він вже не людина.
Він на вечерю власну душу з'їв.
Господь йому суддя! Його провина,
Як не крути, на совісті катів.

Бо й сам уже не чує, що белькоче,
І не збагне, що коїться із ним.
...І все щось в казані його булькоче,
І з комина щодня - солодкий дим.

ВЕСНА. ОЧИМА САМОВИДЦЯ

Сніги зійшли. Дощами вмилась хата.
Поля парують, пусткою ячать.
А нОвого врожаю не зачати,
Бо нікому і нічим зачинать.

Господар вмер. Обійстя світить ребрами.
А тій вдовиці - хоч у пЕтлю лізь!
Вона - ще мати. І благала й жебрала.
Кати - глухі. А голод - він же скрізь.

Всі запічки село повивертало:
Де яке зерня чи сліди окрушин.
А зграям посіпак - все мало й мало!
Все відняли. Тепер виймають душі.

Від смерті вже нічим не відкупитися.
Страшна й голодна. І приходить натще.
...Лиш в очі діток боляче дивитися,
Й на сонечко дивитися все важче.

СОН УКРАЇНСЬКОЇ МАДОННИ.
ОЧИМА СМЕРТІ

У хаті - ні краплиночки, ні дрібочки.
А в неї - ні квилінь, ні голосінь.
Дитя колише... А сама - мов скіпочка.
Всміхається кудись у далечінь:

Де рік молочних береги медові,
Поля духмяні і Козацький Луг.
Де всі щасливі і живі-здорові,
І пісня в небі, й благодать навкруг.

Де цвіт в саду, як вишита сорочка,
І стежечка - весела та в'юнка.
...Колише мати мертвого синочка, -
До тріснутого серця притиска.

СКОРБОТНИЙ ШЛЯХ.
ОЧИМА ЗБИРАЧА ТРУПІВ

Скорботний шлях... О, доле осоружна!
Нема ні краю в нього, ні межі.
Збирає смерть своє страшне подушне,
А тут - уже нікого, ні душі.

Ця хата за всіма вже відмолилась,
Всіх до гарби очима провела...
У ній - три дні, як пустка поселилась,
Ще й протяги з собою привела.

Проходжу - наче хтось зітхає скрушно
І довго-довго дивиться услід...
Збирає смерть своє страшне подушне.
Коли б уже скоріше на той світ!

ГЕНОЦИД. ОЧИМА ПРИРЕЧЕНОГО

П'ємо більш року чашу цю полинну,
А світові - немов зашили рот.
Було: ламали голодом людину,
Але щоб так ламати весь народ?!

Отак одразу всіх і поголовно -
На ешафот страждань заволокти!
А смерть катюгам служить безвідмовно,
Їй головне - терпінням запастись.

Гарба простора, шкапа сухоребра,
"Чистильники" і трупів штабелі -
Оце й усе, що Костомасі треба.
І, звісно, трохи вільної землі.

Бо й так уже - могила на могилі,
Мов рани, що розкриються колись:
Де мертві - наче янголи безкрилі,
Де смертні - у Безсмерті - обнялись.

НЕПРИКАЯНА ДУША. ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Намучилась... Наговорилась з болем...
І наковталась сліз, як м'якуша.
Усе, що пам'ятаю: голод, голод...
Усе, що залишилося: душа.

Все інше - відпалало і відпало,
Прорісши житом у чужім житті.
Була би з тілом, - досі б ще смоктало
Під ложечкою, десь у животі.

А так - терпИмо. Тиха і прозора,
Лечу до Бога - вдалечінь і вглиб.
Усе, що відчуваю: чорне горе...
Усе, що й досі сниться: білий хліб...

Та головне - вона таки воскресла.
Моя свята змордована земля.
...Лечу собі, легка і безтілесна.
А навкруги - рої таких як я.

P.S. ОЧИМА СУЧАСНИКА

РокИ пройшли... А й досі - зло безкарне,
Клює собі наш смуток на обід:
То про посуху щось ліниво каркне,
То про якийсь примарний недорід.

А ми, помірно ситі й терпеливі,
Заручники своєї доброти, -
Лиш одвертаєм погляди цнотливі
Від спухлих ликів мучеників тих.

Якби хоч хтось з них встав з могили, він би
Нам вклав у гени слово "геноцид"!
...Мовчать святі, в руках тереблять німби, -
Їм за нащадків перед Богом - стид.

16.11.-26.11.2007


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-11-18 10:53:44
Переглядів сторінки твору 9673
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.736
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2019.09.17 10:20
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2010-11-19 12:20:26 ]
Дякую, пані Тетяно! Добре, що є Поетичні майстерні, завдяки яким можна винести твір на ширший загал.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2010-11-19 12:23:06 ]
Дуже ціную Вашу думку, пане Ярославе, особливо щодо поділу на окремі вірші "очима" різних людей. Це важливо для мене. Дякую за розуміння!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2010-11-19 18:19:15 ]
Привіт, Любове.
Тема вибрана. Дуже важка, але необхідна для українства.
Я перейшовся легенько по тексту.
Вибачаюсь заздалегідь за сухість. Буду максимально щирим.
Багато чого вразило, деякі образи пролетіли через моє серце кулею.
З іншого боку відчув певну поверхневість розкриття тематики (у деяких творах)
Одним словом - є дорогоцінний камінь але він ще недошліфований.
Ось деякі погляди нашвидкоруч (на мою скромну думку):
***
"Втирає пам'ять сліз струмки солоні," - а що коли
"Втираю пам'ять. Сліз струмки солоні," - здається так зрозуміліше
***
"ЛиШ Свічечка горить на підвіконні," - можливо для полегшання "А свічечка..."
***
"Невинним душам, що у Вічність кАнули," - тут римування перескочило - так задумано?
***
"А кат не спить, йому, як в горлі кістка - можливо задля полегсання рядка
"А кат не спить, йому у горлі кістка - "
***
"Чи й серця їм струпіли?" - наголос "стрипІли"
***
"І вижити - як витягнути козиря...
Ще є вода і жменя лободи.
І є хати, що мають ще господаря,
Та вже ніде немає господИ." - ось тут якесь натягнуте, ну так мені здалось принаймі
***
"Край сліз і горя - нас сюди й вели." - "й" напевно зайве.
***
"Безвихідь. Ось і все. Ось і прийшли." - може
"Безвихідь. Ось і все. Таки прийшли." ???
***
"Він ще живий. Та він вже не людина.
Він на вечерю власну душу з'їв." - 3 рази "він"... ???
***
"Господар вмер. Обійстя світить ребрами." - римування перескочило...
***
"А тій вдовиці - хоч у петлю лізь!" - "петлЮ"
***
"Всі запічки село повивертало:
Де яке зерня чи сліди окрушин." - знову ритм міняється
***
Думаю що переходи ритму - часто зустрічаються у цьому циклі.

Щиро,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2010-11-21 21:37:23 ]
Привіт, ЛЮ! Дякую за щирість і за "ложечку дьогтю".
Щодо певної поверхневості - погоджуюсь, сама б хотіла врости в тему глибше, але, мабуть, не дано. Може, навіть і не варто було за цю тему братися (скільки вже написано! і думаю, набагато сильніших речей), та, вийшло так, що вона начебто сама за мене "взялася".
Щодо решти технічних зауважень... Я уважно їх розглянула, але, вибачаюсь наперед, жодна із запропонованих змін - не лягає мені на душу.
Повтори - необхідні для предачі певних емоційних нюансів (напруги, розгубленості тощо), вони роблять текст більш живим.
Оте "й" мені не видається зайвим, бо теж додає необхідних обертонів думці.
"Хоч у пЕтлю лізь" - можна сказати народний вислів, саме так чула не раз, а тому, оскільки йдеться про народні страждання, то воно й звучить природніше, як на мене.
Переходів ритму в рамках одного вірша я взагалі не бачу (ще раз перечитала весь текст), є місця, де вкінці рядків з'являються ще по одному ненаголошеному складу, але ямб все одно залишається ямбом.
Щодо ритму, існує лише одне, справді, проблемне місце: "Після земного пекла днів полинних...", тут у слові "після" наголос падає на перший склад, і як я не "билась" нічого кращого не знайшла. Зрештою і це "невеличке спотикання" має певний сенс... в емоційному плані.
Знаєте ЛЮ, я не випрадовую ні себе, ні свої тексти, але я так відчуваю... Бо можна вирафінувати текст так, що він аж блищатиме, повилучати все "зайве", але чи залишиться у ньому жива душа?
Та попри все вище сказане, я теж зовсім не вважаю цей твір вершиною досконалості, ЛЮ.
Ще раз дякую!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
В'ячеслав Романовський (М.К./М.К.) [ 2011-01-04 21:44:38 ]
Оце, нарешті, добився-таки до твоєї поеми. Сильне враження.Звісно, є певні вади, мене, зокрема, кольнули наголоси (приміром: звАрю - а треба зварЮ), але не вони визначальні. Річ тобі вдалася: це крик до тих, у кого позашивані роти. І крик чутний! Шкода, що я вже не працюю в газеті, цю річ треба друкувати в усіх кутках України.Але я все одно зроблю копію "Червоного пекла" і передам у школи. Принаймні, дуже хочу це зробити.Бо у нас, як ти точно сказала, "усе, що залишилося, душа" - а вона, труєна, та неотруєна багато що може...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-01-05 11:46:41 ]
Яка приємна потрійна несподіванка, В'ячеславе, Ваш коментар! Дякую, що поділились враженнями. А головне за оці слова: "річ тобі вдалася", вони, та й інші Ваші думки, дуже для мене важливі і цінні. І намір Ваш - вартий великої подяки. Спасибі Вам за руку підтримки і допомоги, сприймаю її як дружню. До речі, цей твір я відсилала кілька років тому в "Літературну Україну", проте відгуку не було, як і друку. Може, не отримали, а може, викинули в "кошик". Не знаю...
Щодо технічних недоліків, явно присутніх, Ви маєте рацію. Наголоси - це одна з моїх проблем, над якою треба ще працювати. І це я зрозуміла на ПМ. Але щодо самого слова "звАрю" - я його вжила саме так свідомо, бо ту всім відому пісеньку ми, дітлахи, колись так і співали (з неправильними наголосами): Іди, Іди, дощику, звАрю тОбі борщику... А вірш у поемі до цієї пісеньки тісно прив'язаний. Можливо, я помиляюся, але мені так не хотілося б змінювати тут наголос на отой "правильний"...
Ще раз Вам дякую, В'ячеславе, за увагу!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
В'ячеслав Романовський (М.К./М.К.) [ 2011-01-05 15:36:23 ]
Згоден із твоїми поясненнями, ти, звісно, вчинила правильно - справді, наголос в згаданій пісні в слові "зварю" на першому складі. Так що ця претензія знімається.
А щодо друку в "ЛУ", то поему про голодомор Ніни Виноградської там опублікували, але я б не сказав, що та річ сильніша за твою. Принаймні, рядки з твоєї і досі як жаринки в душі моїй...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-02-17 15:38:58 ]
Ще раз дякую, п. В'ячеславе.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2014-11-21 10:00:53 ]
Прочитала - і мороз по шкірі. І це я спеціально не дозволила собі емоційно вживатися в змальовані Вами образи - мабуть якийсь захисний рефлекс... Минулого року я змогла написати про голодомор тільки одну строфу.... Тому низький доземний уклін Вам, пані Любо, за таку титанічну працю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2014-11-21 13:30:29 ]
Дуже приємна несподіванка для мене, що Ви це прочитали. Цей цикл-поема тут пилом припадає з 2010 року (хоча, бачу кількість переглядів збільшується потрохи). Всі Образи пережиті... то є правда... Дякую Вам щиро, Галино!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2014-11-22 11:36:31 ]
це справжнє, пані Любо! як молитва.. доземний уклін за Ваш твір!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-11-22 12:35:20 ]
Враження сильне. Я сам багато писав про голодомор, але, ясно, що рівень аматорський. Можливо найбільш вдало - це вірш "Голод". Подивіться, будь-ласка. Нехай не так образно, але з душею, яка є. Я його друкував на самому початку, але з того часу вже досить часу пройшло і я не знаю, читали ви його чи ні.

Голод! Голод! Голод!
Б'є наковальню молот.
Іде перековка душі
по всій українській землі.

Експропріації лупає ціп.
Тіп-тіп! Тіп-тіп!
Забрали останній сніп.
Державі потрібен хліб!

Голод – це дотик холодної ночі,
це божевілля невидячі очі,
це тепла хлібина у сні,
це раю „совєцкого” дні.

Хміліє застілля. Гудять голоси.
Вечеряють в хаті чиїсь байстрюки.

- А нюх у Миколи, неначе у пса.
Як вправно знайшов він той лантух вівса!

- А та Марусина як вхопить ціпка,
та й мало не вбила за свого мішка.

- Навіщо їй того гнилого зерна?
Ні курки, ні гуски, от баба дурна.
Ха-ха, ха-ха...

Золоте зерно України
попливло у інші країни.
Нехай колосяться лани.
Ми - не раби, раби - не ми.

Якщо ворог не здається,
його знищують!

Так. Саме так.
Стережися сільський кріпак.

- Не хочеш віддати своє?
Кажеш, краще нехай згниє?
Ах ти, мать твою так і так...
Ну ти й гад, чєловєчєскій брак...

Тиша. Мертва тиша навколо.
Безвиході замкнуте коло.
І села на чорних дошках –
видали план на прах. Жах!

- Діду, діду, ти ще живий?
Он їде Онисько кривий.
Сідай на його підводу,
відвезе тебе додому.

- Додому не треба... Вези до могили...
Жити не хочу... Немає вже сили...

Ідеологія щастя вагітна на смерть.
Закрутилась страшна круговерть.
З'їли лушпиння і дерть.
Смерть! Смерть. Смерть...

- Який там голод? Ви про що?
Здивована зморшка кривить чоло.
- Ви бачили фільм „Кубанські козаки”?
Ось правда про згадані вами роки.
А голод – то вигадка й брех ворогів,
фальшиве відлуння тих славних років.

Ліс рубають – тріски летять...

Тріски померли, тріски мовчать.
Катам й посіпакам така благодать.
Вгодовані, ситі сини комуналки
дожили свій вік на хлібах „персоналки”.

А ті, що мільйонами в землю лягли?
У чому в житті провинились вони?
Їх муки, їх сльози – приглушений дзвін.
Десь тихо у пам'яті стелиться він.

Голод! Голод! Голод!
Змучився бити молот.
Позаду змордовані дні.
Чи прийдуть досвітні вогні?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Гнатюк (М.К./М.К.) [ 2014-11-22 22:07:02 ]
Я навіть не можу дібрати слів... Дякую за те, що Ви знайшли в собі силу ТАК написати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2014-11-23 23:46:10 ]
Неймовірно... так все відчути, віддати... Любцю, я тобою пишаюся! Дякую за твоє серце і твоє слово!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2014-11-25 14:50:45 ]
Дякую, друзі, що читаєте, відчуваєте...
Дякую за теплі відгуки!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2017-06-09 14:06:55 ]
Дуже сильно, мороз по шкірі у серці біль та сльози.
Зворушили не можу заспокоїтись.
Це та вершина до якої не наблизитись, коли у серці пустка. Любочко, дякую за Божий талант та чисту душу!
Вклоняюсь!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-11-25 09:55:38 ]
Дякую, Тетяно!
Прошу вибачення за запізнілу відповідь...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Геник (Л.П./М.К.) [ 2017-11-26 10:07:44 ]
Потуга! Дякую, п. Любо!