Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Чарівна скрипка ( М. Гумільов, інтерпретація)
Не просив би щастя того, що отруює світи,
Бо тобі розчарування ще достоту невідомі,
Чарівне прокляття скрипки - ще його не звідав ти.
Затуманюється погляд, гасне серце недолуго
У того, хто тіло скрипки взяв хоч раз до владних рук.
Йде услід за скрипалями привид вовка-волоцюги.
Духів пекла зазиває чарівної скрипки звук.
Мусять вічно катуватись ці дзвінкі, співучі струни
Під вітрами та снігами, і смичком, що втратив глузд,
Божевільно обвивати бурунів біляві руни.
І ніхто не порятує від оцих довічних уз.
А коли скує утома, сили грати більш не буде,
І смичок на мить єдину ти опустиш, друже мій,
Ікла сірих кровожерів розірвуть безжально груди,
Лапи сірих кровожерів спів придушать чарівний.
Зрозумієш: пісня люба узяла тебе на кпини.
Зазирне у вічі острах - найпекельніша з наруг.
І тужливо смертний морок обів'є серпанком зимним,
Наречена заридає і задумається друг.
Тільки бачу, що сміються променисті очі сині.
Чарівну одержуй скрипку! Пізнавай жахи й жалі.
І помри страшною смертю, задихнувшись на вершині,
Зазирнувши у безодню, - як і гинуть скрипалі.
2011
ОРИГІНАЛ
Волшебная скрипка
Милый мальчик, ты так весел, так светла твоя улыбка,
Не проси об этом счастье, отравляющем миры,
Ты не знаешь, ты не знаешь, что такое эта скрипка,
Что такое темный ужас начинателя игры!
Тот, кто взял ее однажды в повелительные руки,
У того исчез навеки безмятежный свет очей,
Духи ада любят слушать эти царственные звуки,
Бродят бешеные волки по дороге скрипачей.
Надо вечно петь и плакать этим струнам, звонким струнам,
Вечно должен биться, виться обезумевший смычок,
И под солнцем, и под вьюгой; под белеющим буруном,
И когда пылает запад и когда горит восток.
Ты устанешь и замедлишь, и на миг прервется пенье,
И уж ты не сможешь крикнуть, шевельнуться и вздохнуть, -
Тотчас бешеные волки в кровожадном исступленье
В горло вцепятся зубами, встанут лапами на грудь.
Ты поймешь тогда, как злобно насмеялось все, что пело,
В очи глянет запоздалый, но властительный испуг.
И тоскливый смертный холод обовьет, как тканью, тело,
И невеста зарыдает, и задумается друг.
Мальчик, дальше! Здесь не встретишь ни веселья, ни сокровищ!
Но я вижу - ты смеешься, эти взоры - два луча.
На, владей волшебной скрипкой, посмотри в глаза чудовищ
И погибни славной смертью, страшной смертью скрипача
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)