ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2020.02.28 19:39
Лютневого вечора стались див`а:
в нудьгу дощову завітала гроза.
Не витівка Неба… та й зовсім не жарт:
такий передчасний весна бере старт!
Звичайно, від подиву, зникли слова!
Наразі помружилась вербна лоза.
Від спалаху скверик бадьоріший став!
Птах

Оксана Логоша
2020.02.28 18:34
Зими один лишився день-
Такий задовгий-
То хай для нордових пісень
І монологів.
А десь під серцем у верби
Гойднуться млостю
Несмілі поштовхи води,
Тугої брості.

Євген Федчук
2020.02.28 17:33
Скажи, дідуню, певно знаєш ти?
Ти скільки жив і скільки всього бачив,
Чого у жодній книжці не знайти
І що на жодній карті не позначить.
Народів скільки в цих краях пройшли.
Куди поділись? Де кінець знайшли?
Учитель нам оце розповідав
Про кіммерійц

Ігор Деркач
2020.02.28 14:01
Що кому дала норманська змова?
Шоумени українофіли
величали українофоба,
два на два у дурня грати сіли,
слухали написані промови.

***
Стратегія і тактика почуті.

Олександр Панін
2020.02.28 13:49
Кохання келих
був гіркотою налитий
ущерть,
ще не кінець: хоч мука,
та не смерть.

Кришталь потьмянів,
у складі скла – лише свинець;

Ніна Виноградська
2020.02.28 09:31
Та, що вмирала за оцей народ,
Йдучи у бій свідомо — українка,
Її Величність, Святість, Вічність — Жінка!
Не спала до зорі задля свобод.

Ота, що народила вас в свій час,
І колихала темними ночами.
Не плакала від горя до нестями,

Сергій Губерначук
2020.02.28 09:29
Уроки географії були мої улюблені.
З учителькою з Африки
ми грали в географію.
Підручники тоді були придумані,
і ми на картах ворожили і на глобусах,
у чорнім гримі і з пов’язками на стегнах
зі стрілами
довкола школи бігали.

Микола Соболь
2020.02.28 06:58
Це ніч була п’янких півоній
І найкоротша на землі.
Тебе узявши за долоню,
Ми загубились у зелі.
Спокусливо вдихали м’яти
У світі кращий аромат
І полину, який прим’ятим
Дороги не вказав назад…

Олександр Панін
2020.02.27 20:48
Нічний туман, як молоко,
Чаклунство чари колихало,
Звільніти мала я його,
А я кохаю і кохала.

Кохала, не вживала чар,
Дружина в нього, бач, і діти…
Він добровільно взяв тягар,

Євген Федчук
2020.02.27 20:07
«Цвіте терен, терен цвіте,
Та й цвіт опадає…»
Лине пісня понад світом,
В серце западає.
Слухав я та все питався,
Хто би поділився?
Що той терен? Звідки взявся?
На світ появився?

Мессір Лукас
2020.02.27 19:14
Давно не п’ю, підшився, зав’язав
Тебе як хальстух на червоній шиї.
І туго так, що котиться сльоза,
І психіятр мені сорочку шиє.

Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
Тепер тупик, де вчора був провулок.
Останній зуб віддав на твій кулон

Микола Дудар
2020.02.27 18:00
А провожали по утру.
Встречали, правда, как-то странно:
Глаза в глаза, и точка ru -
И звук сродни фортепиано…

Слова какие-то… - Не сметь!
Подумать только, испугали?!..
Я трижды за день видел смерть

Тетяна Левицька
2020.02.27 14:23
В сповиточку, люлі доню,
люлі немовлятко.
До матусі очка сонні,
туляться курчатком.

Тиша бродить попід тином,
матінка тихенько
заколисує дитину...

Вікторія Лимарівна
2020.02.27 12:43
Зрілі стосунки , які напрочуд
зіткані пружністю сильної нитки.
Крила зміцніли, рішуче несуть!
Цінні, довершені мудрістю, злитки.

Сталося так, заблукали вони:
довго, стежками тернистими в полі.
Вже одружились їх доньки й сини.

Сергій Губерначук
2020.02.27 10:33
Вештався люд, і серед його слідів
я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
Ти стояла біля розкладу електропоїздів
і хотіла їхати у північному напрямку.

Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
Ти не зразу поб

Матвій Смірнов
2020.02.27 08:52
Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені - кинуті у смітник.

Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
Що важливіше - крокуси чи гора?
Це є питання ракур
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дениско (1954) / Проза

 Телеграф, араб і Натуся

На цвіт побачень – полум’я розлуки

Михайло Доленго

Образ твору Дійові особи.
Овен – літній чоловік, народжений під знаком вогню. Його самотність – абсолютна нездара. Вона спроможна хіба що заплітати дим сигарет у посивіле волосся. Безсонними ночами шукав себе у продукуванні наративів. Така собі сублімація енергії...
Наполеон – начальник телеграфу. Вождь племені з джерелом, яке він ревно оберігав. Один знайомий дотепно змалював його портрет: “Короткі кривенькі ніжки підпирають непропорційно довгий тулуб із драглистим черевом. На вузькі плечі насаджено велику голову, неначе без використання шийних хребців. Гачкуватий ніс, такий, як із замальовок Леонардо да Вінчі, хижо насувався над губою, роблячи її тонкою та нерухомою”.
Бентежна Натуся – білявка з неймовірною рухливістю кінцівок та інших частин тіла. Приміром, її коліна могли легко вигинатися у протилежний бік усупереч усім законам фізики й анатомії людини. Її вулканічна вербальність шокувала і водночас манила. Натуся була закохана в Араба, яким снила і гибіла.
Ключниця Лизунка – член ВКП(б) у минулому, головна ябедниця. Заслужений пенсіонер партії. Незаміжня. У побуті її епізодичне спілкування з чоловіками зазвичай закінчувалось синцями під оком і темними окулярами, в яких вона приходила на роботу.
Здавалкін – сантехнік, типовий угро-фінський субстрат, закінчений алкоголік, раб Наполеона.
Арабський Шейх – багатий чоловік, залицяльник Натусі. Невойовничий шиїт. Міг напам’ять читати Коран у перекладі російською Крачковського. Послідовник Джафара ас-Садіка, який визнавав тимчасовий шлюб (мута). Волохатий, як усі східні чоловіки: чорне, смоляне волосся вкривало його тіло з голови до п’ят. Межа для бриття була відсутня.
Собакевич – секретар парткому комуністів мерії, об’єкт нерозділеного Лизунчиного кохання.


Спершу варто розповісти про те, що ж об’єднує більшість дійових осіб. А все просто. Крім Собакевича й Араба – всі інші герої працюють у стратегічній установі, що називається телеграфом. Будували його ще більшовики, але Наполеон вважав, що всі здобутки телеграфу стали лише за його керівництва. Ну який же Наполеон згадає “Ватерлоо” чи острів св. Олени? Ніколи!
А до чого тут Собакевич? Цьому чоловікові було недостатньо палких промов у мерії і на мітингах. Більшовицький максималізм штовхав його на більш радикальні дії. Собакевич вирішив іти на вулицю Розалії (Рози Люксембург) і взяти телеграф!
Телеграф охороняли п’ятеро собак (два кобелі, сучка, яку звали Луна, і двоє цуценят), ключниця Лизунка і неозброєний охоронець. Коли з’явиться Собакевич із групою однопартійців, то ключниця й охоронець особисто відкриють браму телеграфу за вказівкою згори. Та це буде пізніше, а спершу Лизунці надійшла команда від Наполеона поприв’язувати на ланцюги собак або закрити їх у столярці – бо, не дай боже, прокусять комусь червоні революційні шаровари.
– Де двірник? Чому територію не прибрано? Собакевич ось-ось прийде, а довкола собаче лайно! Негайно знайти двірника! – лунав крик згори. Ключниця дублювала його, безсистемно бігаючи велетенськими коридорами телеграфу, розмахуючи партквитком та хижо заглядаючи в усі кабінети.
Здавалкін нічим особливо не переймався, йому дошкуляв похмільний синдром. Нічого не відаючи про наміри Собакевича, дорогою до телеграфу він зайшов на ринок, випив свої законні вранішні 150 грамів вонючого самогону й зажував його масним коричневим пиріжком. Коли Здавалкін відчиняв двері столярки, сучка, яка до цього вила і страждала, не розуміючи, чому її закрили, радісно стрибнула просто на нього. Це було так несподівано, що Здавалкін упав. Може, він і встояв би, якби вчора вечором не “прийняв кілограм на грудь” і не “чуманів” у бойлерній. Пізніше Лизунка, угледівши, що собака знову бігає двором, несамовито верещала: “Хто випустив сучку? Хто випустив Луну?”. Нещасну тварину з криком вдруге зачинили у столярці. Перелякані цуценята зарилися в тирсу і сиділи тихо, наче жабки.
Брама відкрилася – і Собакевич взяв телеграф: без жодного пострілу, з серпом і молотом на знамені, з десятком древніх пенсіонерів (переважно жіночої статі). Собакевич говорив про свої заслуги, про пам’ятники та героїв і про те, що визначати, хто з них справжній, буде він із поплічниками. Собакевич не говорив лише про Розалію...
Бентежна Натуся не знала всього цього і загалом ніколи не переймалась “комуністичним болотом”. Її злегка мучив діагноз – “неправильний прикус”. А ще її розривали на шматки вулкани почуттів до симпатичного і гарячого Араба. З діагнозом Натуся сміливо боролася за допомогою вестибулярних металевих брекетів, виготовлених із дуже міцного сплаву нітинолу (на основі нікеля і титану), не відчувала ніякого дискомфорту і не комплексувала.
Ох ці брекети! Яких тортур і страждань вони завдали Арабу! Якось Натуся як завжди спонтанно й емоційно читала любовну лірику Фета для свого коханого. Він дуже уважно слухав, а після почутого рядка “Хочу быть дерзким, хочу быть смелым, хочу одежды с тебя срывать!” пристрасно напав на тремтливу Натусю. Так файно ще не було, думала вона, пожадливо цілуючи пухнасті груди чоловіка. Його кучеряве волоссячко геть заплуталось у брекеті. Від нестерпного болю Араб миттю забув російську і верещав, як рожевий кабанчик, щось незрозуміле. Відчуття було таке, ніби з нього живцем здирали шкіру. А Натуся, маючи звичку кохатися із закритими очима, думала, що це партнеру так славно і продовжувала припадати... Врешті, вирвавшись із обіймів, Араб утік, зник, щез, випарувався...
Згодом зарюмсана Натуся – вся, ніби відкрита рана – прийшла до сумного і невеселого друга-Овена з проханням написати щось про її муки і страждання або дати їй почитати твори про любов всяку і різну. Овен у цей час переживав суцільну депресію і був не готовий до її появи. Проте прохання, мовлене з інтонацією незайманої дівчини та погляд її очей, спрямований кудись у стелю, розчулили Овена. Він вирішив чимось негайно допомогти дівчині. Відкопав у столі копію оповідання письменниці Барбари Редінг і подарував його Натусі. Оповідання мало провокативний заголовок: “Ровер і мій кліторальний оргазм”. Це була занадто відверта жіноча проза, дуже весела і дотепна.
А далі події розвивались блискавично. Натуся граційно бігла коридором телеграфу повз оторопілу Лизунку, весело реготала і вигукувала: “Овен подарував мені вишуканий оргазм!” Ця хвиля її емоцій, ніби цунамі, притисла ключницю до стіни, розчавила, розтерла у порох усі її недолугі, потаємні спроби сподобатися Собакевичу. “А хіба ж буває і таке?! А що ж мені доповідати Наполеонові? – думала в агонії Лизунка. – Треба наздогнати нахабне дівчисько і хоча б зазирнути їй в обличчя. А може вона п’яна?” Та дарма. Доки залишки Лизунки відклеювалися від стіни, поки вона збирала зронені ключі на підлозі, оголена талія Натусі віддалялась, відтворюючи чуттєві рухи танцівниць східних гаремів.
Зателефонувавши знайомому, дівчина запитала: “У тебе є скутер чи ровер?” “У мене є обидва двоколісні агрегати, а що ти хочеш?” – відповів. “Сто оргазмів зразу!” – відрубала, не задумуючись Натуся.
Арабський Шейх сидів усередині власної нафтової свердловини, зализував рани і молився, шепотом промовляючи сури Святого Письма. Йому вкрай не вистачало парфумів “Анна”, якими користувалася кохана і до яких він дуже звик. А в цей час Натуся мчала до нього, осідлавши ровер. Близький Схід тому і близький, що до нього рукою подати. “Гоголь добирався до Святих місць кіньми, а в мене ж є ровер(!)”, – думала вона. Тримаючи на кермі мапу, дівчина енергійно тиснула на педалі. Ласкавий вітер вривався під блузку, що трималася на чесному слові, та надимав вітрило на її спині. Дуже короткі шорти та босоніжки, схожі на ті, що носили єгипетські фараони, збуджували зустрічних водіїв.
Її почуття, як розпечена вулканічна лава, стікали, падали на асфальт велетенськими краплями, раз за разом викликаючи неймовірні сейсмічні коливання. Земна кора передавала їх на сотні кілометрів, змушуючи резонувати трубу свердловини. Арабові здавалося, що це вже починається чергова війна і що ізраїльські ракети вже бомблять його батьківщину, а шум коліс ровера та чуттєвий стогін Натусі він сприймав як волання муедзина, що закликає мусульман до чергового намазу...

2011




Найвища оцінка Редакція Майстерень 5.5 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Гренуіль де Маре 5.25 Любитель поезії / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-03-14 20:31:40
Переглядів сторінки твору 15345
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.906 / 5.38  (4.876 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 3.853 / 5.5  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Еротична проза
Автор востаннє на сайті 2019.10.29 18:55
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2011-03-21 17:31:59 ]
Та що ж це за ребро у вас таке невезуче... Втім, чоловічим ребрам ще з часів Адама не дуже щастить :)
Я так розумію, що третій перелом був найпікантнішим ;))
Про Місяць я в курсі. Ви не дуже-то прислухайтеся до ЗМІ - я ось в одному з них працюю, тому й не панікую... :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2011-03-21 22:20:26 ]
О, Нуілі! Яка прекрасна світлина!!! Ні, тисячу разів ні! Це не фотоапарат, а фотограф - ловець миті! Хто він? Вочевидь усвідомлюєш, що так вдало піймати Вашу казкову усмішку (яка написана начебто СВІТЛОМ) може лише закохана людина... А ще ж Ваш погляд - у дивовижному очікуванні зустрічних теплих флюїдів...
Нуілі! Для мене (у всесвітній день Поезії) дивитися на світлину наче читати і занурюватися у Ваші вірші. І ніби прочитано, перечитано до кінця, а щось втаємничене і недосяжне лишається... Даруйте нам і далі свої вірші і світлини. :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2011-03-22 11:31:36 ]
Ой, пане Василю, ви мене так розхвалили, що я аж почервоніла, як ота кофтинка :)
Передам ваші компліменти фотографу. Ви вгадали - то найрідніша для мене людина, яка любить мене найбільше, і щодня (про всяк випадок, мабуть) перепитує, чи я її теж люблю. Це - моя доця ;)))
Ну, а вірші... та краще б їх не було зовсім. Бо вони приходять лише тоді, коли життя притискає до стінки (в одному незакінченому моєму опусі є рядочок: "А вірші - то тільки писк упійманого мишеняти"). У нормальному стані я й рядка не напишу (пародій, правда, це не стосується). Але оскільки спокійне життя мені, здається, не загрожує, то, мабуть, вірші ще будуть... :))
Як там ваш кінь поживає? Не питає, коли вже травичка молода з'явиться? :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2011-03-22 20:43:30 ]
Той норовистий кінь ще й як запитує! Висунув голову у вікно стайні і фиркає на горобців, що гріються на сонечку. А копитом провалив поміст. Геть застоявся... :)) А донечку випадково звати не Софійка?.. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2011-03-22 21:51:15 ]
Цікаве запитання :)
Ні, не Софійка. У мене було два варіанти імені: Ольга або Софія, а в її татка - Ольга або Олена. Ну, то я ж - за консенсус... :)) А тепер доня губу копилить, бо тих Оль навкруги - хоч греблю гати, а Софійки - таки рідкість. Але вже пізно. Хіба що онучка буде колись, то так назвемо.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Десна (Л.П./М.К.) [ 2015-02-25 08:18:33 ]
https://docs.google.com/presentation/d/1Xva0_G2iFNFCbkezq-cWASpyfHKRyqOoJcXA7sTln3Q/edit#slide=id.p


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Десна (Л.П./М.К.) [ 2015-02-25 08:19:10 ]
https://docs.google.com/presentation/d/1UmJhnoPl4eU4a4-UXF5mM3Zp8bxsZz5r5TFiXxydEjY/edit#slide=id.p


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Десна (Л.П./М.К.) [ 2015-02-25 09:59:28 ]
https://docs.google.com/presentation/d/155a3PKd8rQZfIZAjUY_xtw8GDPTZq2Ki0ttg5j2Jk7A/edit?usp=slides_home


1   2   3   Переглянути все