
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.20
08:56
«Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать
2021.01.20
08:02
Море і мрія.
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.
З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.
З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій
2021.01.20
04:41
О, Боже!
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму
2021.01.19
20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.
Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.
Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:
2021.01.19
20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
***
Воюємо. Я знаю, що залізно
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
***
Воюємо. Я знаю, що залізно
2021.01.19
20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
***
Караюся, але не каюсь
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
***
Караюся, але не каюсь
2021.01.19
19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
2021.01.19
19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
2021.01.19
18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.
Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.
Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,
2021.01.19
18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.
Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.
Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас
2021.01.19
18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.
На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.
На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
2021.01.19
17:12
В Новий рік рушай, Плането,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!
Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!
Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,
2021.01.19
16:37
Злись на себе, лиш на себе, мила –
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…
Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…
Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!
2021.01.19
11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
2021.01.19
09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
2021.01.19
08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Проза
СИЛА ПОЕЗІЇ (закінчення)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СИЛА ПОЕЗІЇ (закінчення)
ІІІ
Поет сам був сином відомого письменника. І в усьому, звісно, відчував батьківську турботу і підтримку. Його нерідко називали батьковим іменем. Та жанри у них були різні. Батько писав прозу, а він – поезію.
Та інколи батькова популярність завдавала йому чималих клопотів. Саме через тата його перша збірка вийшла, коли йому було вже за тридцять. Він був настільки принциповим, що коли батько став директором столичного видавництва, не поніс туди свій перший рукопис. Пішов у молодіжне, менш солідне видавництво, до знайомої поетеси, яку знав по спільній роботі в одній з журналістських редакцій. На біду, вона перед їхньою зустріччю просилася до його батька на роботу, бо там і платня вища і робота престижніша. Та ситуація склалася так, що він мусив їй відмовити.
Злопам"ятна жінка вирішила відігратися на синові і, як кажуть літератори, «зарубала» дітище поета, зробила з книжки ледь не посміховисько.
Розчарований в людях, він кілька років не заявлявся до видавців.
Та все ж минув час і книжка побачила світ. І там було стільки гарних поезій, присвячених першому його коханню.
- Твої вірші дуже музичні, - якось помітив один з його колег по перу. Чому б тобі не віддати їх композиторам? Хай пишуть музику.
Та абикому він не хотів нести. Дуже шанував Олександра Білаша за його «Два кольори», «Ясени», «Лелеченьки», «Сину, качки летять», «Журавку»…
- «Та чи захоче Білаш зі мною мати справу?» - подумалось. Він пише на слова Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника Михайла Ткача, Василя Юхимовича – класиків нашої літератури.
Та саме батька дуже шанував чудовий композитор. І коли син приніс йому свої вірші, він сказав:
- Ти знаєш, мені байдуже, хто переді мною, чи класик чи рядовий трудівник пера. Аби тільки текст його зачепив мене за живе.
Така позиція говорила про те, що перед тобою істинно народний самобутній талант зі своїм баченням і авторитетом. «Тільки от чи зачеплять його душу мої вірші?» – думав поет.
Минуло кілька тижнів, і ось дзвінок від композитора.
- Приходь, козаче, ніби гарна пісня витанцювалась – прогуло у слухавці.
Здивований і зраділий він прийшов до оселі маестро.
- Перешерстив усю твою першу збірку – сказав він, - а ось тільки «Листи» вразили мою душу найбільше. Таким щемом мені від них війнуло. І в мене щось було таке у молодості. От і написалося.
… На концерті в одному із гарних залів столиці заслужений артист України, добрий друг поета, співав Білашеві і його «Листи» під акомпанемент своєї дружини, відомої піаністки.
Пісня злітала над залом, над цілим світом, здавалося, лебедем кохання, що майже не збулося, ледь крилом торкнувши його долю.
Щеміли душі у слухачів. А в його очах стояли сльози…
І чомусь згадалися слова геніальної нашої Ліни Костенко:
Настане день, обтяжений плодами,
Не страшно їм ні слави, ні хули,
Мої суцвіття, биті холодами,
Ви добру зав"язь все таки дали.
І то - нічого, що чигали круки.
І що пройшло отак багато літ,
З такого болю і такої муки,
Душа не зродить бутафорський плід.
- Спасибі тобі, моя перша любове, за те нетривке щастя, - подумав поет, - а ще більше за ті страждання і печаль, за те горе, що межувало з небуттям, бо лише пройшовши горнило того пекла, талант митця загартовується, і його слово набуває тієї сили – сили неперебутності.
(кінець)
17-18.03.7519 р. (Від Трипілля) (2011)
Поет сам був сином відомого письменника. І в усьому, звісно, відчував батьківську турботу і підтримку. Його нерідко називали батьковим іменем. Та жанри у них були різні. Батько писав прозу, а він – поезію.
Та інколи батькова популярність завдавала йому чималих клопотів. Саме через тата його перша збірка вийшла, коли йому було вже за тридцять. Він був настільки принциповим, що коли батько став директором столичного видавництва, не поніс туди свій перший рукопис. Пішов у молодіжне, менш солідне видавництво, до знайомої поетеси, яку знав по спільній роботі в одній з журналістських редакцій. На біду, вона перед їхньою зустріччю просилася до його батька на роботу, бо там і платня вища і робота престижніша. Та ситуація склалася так, що він мусив їй відмовити.
Злопам"ятна жінка вирішила відігратися на синові і, як кажуть літератори, «зарубала» дітище поета, зробила з книжки ледь не посміховисько.
Розчарований в людях, він кілька років не заявлявся до видавців.
Та все ж минув час і книжка побачила світ. І там було стільки гарних поезій, присвячених першому його коханню.
- Твої вірші дуже музичні, - якось помітив один з його колег по перу. Чому б тобі не віддати їх композиторам? Хай пишуть музику.
Та абикому він не хотів нести. Дуже шанував Олександра Білаша за його «Два кольори», «Ясени», «Лелеченьки», «Сину, качки летять», «Журавку»…
- «Та чи захоче Білаш зі мною мати справу?» - подумалось. Він пише на слова Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника Михайла Ткача, Василя Юхимовича – класиків нашої літератури.
Та саме батька дуже шанував чудовий композитор. І коли син приніс йому свої вірші, він сказав:
- Ти знаєш, мені байдуже, хто переді мною, чи класик чи рядовий трудівник пера. Аби тільки текст його зачепив мене за живе.
Така позиція говорила про те, що перед тобою істинно народний самобутній талант зі своїм баченням і авторитетом. «Тільки от чи зачеплять його душу мої вірші?» – думав поет.
Минуло кілька тижнів, і ось дзвінок від композитора.
- Приходь, козаче, ніби гарна пісня витанцювалась – прогуло у слухавці.
Здивований і зраділий він прийшов до оселі маестро.
- Перешерстив усю твою першу збірку – сказав він, - а ось тільки «Листи» вразили мою душу найбільше. Таким щемом мені від них війнуло. І в мене щось було таке у молодості. От і написалося.
… На концерті в одному із гарних залів столиці заслужений артист України, добрий друг поета, співав Білашеві і його «Листи» під акомпанемент своєї дружини, відомої піаністки.
Пісня злітала над залом, над цілим світом, здавалося, лебедем кохання, що майже не збулося, ледь крилом торкнувши його долю.
Щеміли душі у слухачів. А в його очах стояли сльози…
І чомусь згадалися слова геніальної нашої Ліни Костенко:
Настане день, обтяжений плодами,
Не страшно їм ні слави, ні хули,
Мої суцвіття, биті холодами,
Ви добру зав"язь все таки дали.
І то - нічого, що чигали круки.
І що пройшло отак багато літ,
З такого болю і такої муки,
Душа не зродить бутафорський плід.
- Спасибі тобі, моя перша любове, за те нетривке щастя, - подумав поет, - а ще більше за ті страждання і печаль, за те горе, що межувало з небуттям, бо лише пройшовши горнило того пекла, талант митця загартовується, і його слово набуває тієї сили – сили неперебутності.
(кінець)
17-18.03.7519 р. (Від Трипілля) (2011)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію