ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.08.25 11:10
До хомута приєднано голоблі,
Ще років сто виплачувати борг.
У торбі раку вишептавсь про долю,
Свистали вчора на горі удвох.

А бас у мене - чарівне бельканто -
Заздрівників усіх переказив.
Пісні мої та вірші-потерчата

Віктор Кучерук
2019.08.25 08:25
Г. С...
Запах трав і барви квітів,
І пташині голоси
Надають струмінню літа
Неймовірної краси.
Шум пробуджених світанків,
Тиша сонних вечорів, -
Такт у такт безперестанку,

Володимир Бойко
2019.08.24 21:21
Клята клізма катаклізму
Позбавляє оптимізму,
Артналіт метеоризму
Розриває на шматки.

Джерело метеоризму –
Підлий збудник ботулізму,
Пороздовбував харизму,

Ігор Федів
2019.08.24 12:46
А чи уміємо ми істину шукати,
Коли озвучуємо свої аргументи,
І варіанти опонентів відкидати,
Не помічаючи, де цінні є моменти?
У силі голосу, до хрипоти волати,
Але не чути нової пропозиції.
Як не погодилися, силою ламати,
Аби вигідні утримати поз

Світлана Майя Залізняк
2019.08.24 12:09
Муж писав про любов шалену,
від повторів товстіли файли.
Змалювавши силу-силенну
поз, осель, піднявсь аж на яйлу.

А насправді - зваривши гречки,
з'ївши кусень сальця рудого,
мацав лиш зашкарублі течки,

Тата Рівна
2019.08.24 11:13
поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі -
я згораю не встигнувши впасти —
щосезону в мене - літературна осінь
і будинки із пенопласту -
сто покоїв - домів глухого Гойі
муки вибору Ноя
та дві фури гною з компіляцій і копіпа

Віктор Кучерук
2019.08.24 06:21
Г. С...
Коли, всміхаючись привітно,
Ти віддаєш себе мені, -
Я, наче сад весняний, квітну,
На подив друзям і рідні.
І вже ніяк не приховаю,
Найзаповітніше моє,
Те почуття одне безкрає,

Микола Соболь
2019.08.24 06:08
Недолугі хохли
Віддали булаву і кресало,
І коня пропили,
І свободу зміняли на сало.
Стогне, плаче земля
Її душу ізнов розіп'ято.
Чути сміх москаля
України довічного ката.

Олена Побийголод
2019.08.23 18:41
Із Анни Ахматової

В Кремлі не йде життя - Петро це певно знав,
Там звірства древнього іще кишать мікроби;
Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
Та самозванців чвань, та скін народних прав.

(2015)

Юлія Радченко
2019.08.23 18:14
Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
Та третя зозуля з моєї старої верби знов мені накувала біду.
Була вона дуже самотня, німа, її голос трем

Ірина Залюбовська
2019.08.23 17:25
В зелень поєднані золото й просинь.
Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
Осінь стрілою крізь серпень летить:
плаче - болить.

Вмите росою, туманом повите,
прийде замріяне бабине літо.
Осінь струною в повітрі дзвенить:

Василина Іванина
2019.08.23 16:13
Літо чіпляється за серпень
чіпляється з усіх сил
в"юнкими пагонами гліцинії,
крихкими стеблами винограду,
підступними колючками ожини,
сивими стеблами полину,
вузлуватими петровими батогами,
високими золотими різками -

Нінель Новікова
2019.08.23 15:30
Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
Вдихну аромати п’янкої знемоги па

Марія Дем'янюк
2019.08.23 14:53
Місяць-серп бере у руки нічка,
Буде зорі в темнім небі жати,
Ще палають ясно зоресвічки,
Та пора світанок сповивати.

Сніп рожевий зорей світоясних,
Хай угледить ясночолий ранок -
Сяєво думок, надій прекрасних

Віктор Кучерук
2019.08.23 13:14
Я іду, обтяжений роками,
Втомлено радіючи життю, –
І щораз дивуюся без тями
Кожному новому відкриттю.
Скільки їх, неждано й безупинно,
Видимими робиться мені
В час оцей, коли роки повинні
Погасити тліючі вогні

Сергій Губерначук
2019.08.23 12:08
Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади завжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Софі Аголь (1990) / Проза

 Це, мабуть, було зі мною...

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон

Ліна Костенко


28 березня 200…року.
Твої руки шепочуть до мене усіма мелодіями світу. Тіло нагадує флейту, що нестримно в’ється навколо. Голос напружений, остання репліка усе ще висить у повітрі недомовленою. Запах лісових фіалок й стрімкого весняного вітру завжди приходять разом із тобою у мою самосвідомість. Тебе породила моя уява. Тепер я кохаю її витвір. Байдуже, що насправді його не існує.
А може, ти живеш зовсім поряд? Наприклад, ти міг би бути моїм сусідом, що манірно виходить випалити трійку цигарок на ганок свого під’їзду.
Ми виросли разом. Вона ставала усе більш жіночною, він мужнів. Ми завше гарно ладнали. Доки наші стосунки не стали, окрім дружніх, ще й псевдоплатонічними…
29 березня того ж року.
Коли йде дощ, я обожнюю вдихати його волого-свіжий аромат, це ніби перше причастя, якого так довго чекав, аби душа твоя нарешті сягнула справжнього очищення, набула вдоволеності собою і світом.
Сьогодні з неба зійшла рясна солонувата злива, а ти ущільнено дихаєш під моїм правим боком. Допіру ти тримав мене за руку, але тепер наші правиці розведено-легко тримаються за простирадло. Просто разом тягнути його на себе легше.
30 березня все того ж року.
Ти спокійно спиш на моєму ліжку, навіть не підозрюючи, що я поряд ось уже декілька годин поспіль. Сиджу коло ліжка, на якому ти віддався декількагодинному нічному спокою, і читаю якусь книжку. Не пам'ятаю її назви і лише приблизно могла б зараз пригадати зміст, бо я читаю не її, а тебе, безкінечні малюнки на твоєму тілі. Ніби хтось розлив чорнила на білу прозорість неба, а потім залишив на ній розводи у сліпих потугах перекроїти скоєне.
Спи, коханий, ранок ще такий далекий…
31 березня, рік той самий.
Потяг «Одеса – Санкт-Петербург» прибуває на другу колію. Твоє місце бокове зверху десь ближче до кінця вагона. Ми самотньо спимо в обіймах один одного на станції, аби прокинутися від раптово-обірваного голосу провідника: «Ваш час вичерпано. Потяг рушає». Цієї ночі я не дивитимуся на твій сон, він буде для мене недосяжним, ти подаруєш його іншим, тим випадковим, що їхатимуть поруч у вагоні. Думаю, ця ніч для нас остання. Якби ж то твої руки не переконували мене у протилежному.
1 квітня зрозуміло якого року.
Іноді я така казкарка й можу вигадати найнеймовірніші речі, як-от цей шматок кохання у два дні.
Але цього разу це, мабуть, було зі мною…





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-03 16:17:44
Переглядів сторінки твору 757
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.333 / 5.28)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.183 / 5.19)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.806
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2014.04.12 23:14
Автор у цю хвилину відсутній