ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софі Аголь (1990) /
Проза
Це, мабуть, було зі мною...
28 березня 200…року.
Твої руки шепочуть до мене усіма мелодіями світу. Тіло нагадує флейту, що нестримно в’ється навколо. Голос напружений, остання репліка усе ще висить у повітрі недомовленою. Запах лісових фіалок й стрімкого весняного вітру завжди приходять разом із тобою у мою самосвідомість. Тебе породила моя уява. Тепер я кохаю її витвір. Байдуже, що насправді його не існує.
А може, ти живеш зовсім поряд? Наприклад, ти міг би бути моїм сусідом, що манірно виходить випалити трійку цигарок на ганок свого під’їзду.
Ми виросли разом. Вона ставала усе більш жіночною, він мужнів. Ми завше гарно ладнали. Доки наші стосунки не стали, окрім дружніх, ще й псевдоплатонічними…
29 березня того ж року.
Коли йде дощ, я обожнюю вдихати його волого-свіжий аромат, це ніби перше причастя, якого так довго чекав, аби душа твоя нарешті сягнула справжнього очищення, набула вдоволеності собою і світом.
Сьогодні з неба зійшла рясна солонувата злива, а ти ущільнено дихаєш під моїм правим боком. Допіру ти тримав мене за руку, але тепер наші правиці розведено-легко тримаються за простирадло. Просто разом тягнути його на себе легше.
30 березня все того ж року.
Ти спокійно спиш на моєму ліжку, навіть не підозрюючи, що я поряд ось уже декілька годин поспіль. Сиджу коло ліжка, на якому ти віддався декількагодинному нічному спокою, і читаю якусь книжку. Не пам'ятаю її назви і лише приблизно могла б зараз пригадати зміст, бо я читаю не її, а тебе, безкінечні малюнки на твоєму тілі. Ніби хтось розлив чорнила на білу прозорість неба, а потім залишив на ній розводи у сліпих потугах перекроїти скоєне.
Спи, коханий, ранок ще такий далекий…
31 березня, рік той самий.
Потяг «Одеса – Санкт-Петербург» прибуває на другу колію. Твоє місце бокове зверху десь ближче до кінця вагона. Ми самотньо спимо в обіймах один одного на станції, аби прокинутися від раптово-обірваного голосу провідника: «Ваш час вичерпано. Потяг рушає». Цієї ночі я не дивитимуся на твій сон, він буде для мене недосяжним, ти подаруєш його іншим, тим випадковим, що їхатимуть поруч у вагоні. Думаю, ця ніч для нас остання. Якби ж то твої руки не переконували мене у протилежному.
1 квітня зрозуміло якого року.
Іноді я така казкарка й можу вигадати найнеймовірніші речі, як-от цей шматок кохання у два дні.
Але цього разу це, мабуть, було зі мною…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Це, мабуть, було зі мною...
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон
Ліна Костенко
28 березня 200…року.
Твої руки шепочуть до мене усіма мелодіями світу. Тіло нагадує флейту, що нестримно в’ється навколо. Голос напружений, остання репліка усе ще висить у повітрі недомовленою. Запах лісових фіалок й стрімкого весняного вітру завжди приходять разом із тобою у мою самосвідомість. Тебе породила моя уява. Тепер я кохаю її витвір. Байдуже, що насправді його не існує.
А може, ти живеш зовсім поряд? Наприклад, ти міг би бути моїм сусідом, що манірно виходить випалити трійку цигарок на ганок свого під’їзду.
Ми виросли разом. Вона ставала усе більш жіночною, він мужнів. Ми завше гарно ладнали. Доки наші стосунки не стали, окрім дружніх, ще й псевдоплатонічними…
29 березня того ж року.
Коли йде дощ, я обожнюю вдихати його волого-свіжий аромат, це ніби перше причастя, якого так довго чекав, аби душа твоя нарешті сягнула справжнього очищення, набула вдоволеності собою і світом.
Сьогодні з неба зійшла рясна солонувата злива, а ти ущільнено дихаєш під моїм правим боком. Допіру ти тримав мене за руку, але тепер наші правиці розведено-легко тримаються за простирадло. Просто разом тягнути його на себе легше.
30 березня все того ж року.
Ти спокійно спиш на моєму ліжку, навіть не підозрюючи, що я поряд ось уже декілька годин поспіль. Сиджу коло ліжка, на якому ти віддався декількагодинному нічному спокою, і читаю якусь книжку. Не пам'ятаю її назви і лише приблизно могла б зараз пригадати зміст, бо я читаю не її, а тебе, безкінечні малюнки на твоєму тілі. Ніби хтось розлив чорнила на білу прозорість неба, а потім залишив на ній розводи у сліпих потугах перекроїти скоєне.
Спи, коханий, ранок ще такий далекий…
31 березня, рік той самий.
Потяг «Одеса – Санкт-Петербург» прибуває на другу колію. Твоє місце бокове зверху десь ближче до кінця вагона. Ми самотньо спимо в обіймах один одного на станції, аби прокинутися від раптово-обірваного голосу провідника: «Ваш час вичерпано. Потяг рушає». Цієї ночі я не дивитимуся на твій сон, він буде для мене недосяжним, ти подаруєш його іншим, тим випадковим, що їхатимуть поруч у вагоні. Думаю, ця ніч для нас остання. Якби ж то твої руки не переконували мене у протилежному.
1 квітня зрозуміло якого року.
Іноді я така казкарка й можу вигадати найнеймовірніші речі, як-от цей шматок кохання у два дні.
Але цього разу це, мабуть, було зі мною…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію