
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Софі Аголь (1990) /
Проза
Це, мабуть, було зі мною...
28 березня 200…року.
Твої руки шепочуть до мене усіма мелодіями світу. Тіло нагадує флейту, що нестримно в’ється навколо. Голос напружений, остання репліка усе ще висить у повітрі недомовленою. Запах лісових фіалок й стрімкого весняного вітру завжди приходять разом із тобою у мою самосвідомість. Тебе породила моя уява. Тепер я кохаю її витвір. Байдуже, що насправді його не існує.
А може, ти живеш зовсім поряд? Наприклад, ти міг би бути моїм сусідом, що манірно виходить випалити трійку цигарок на ганок свого під’їзду.
Ми виросли разом. Вона ставала усе більш жіночною, він мужнів. Ми завше гарно ладнали. Доки наші стосунки не стали, окрім дружніх, ще й псевдоплатонічними…
29 березня того ж року.
Коли йде дощ, я обожнюю вдихати його волого-свіжий аромат, це ніби перше причастя, якого так довго чекав, аби душа твоя нарешті сягнула справжнього очищення, набула вдоволеності собою і світом.
Сьогодні з неба зійшла рясна солонувата злива, а ти ущільнено дихаєш під моїм правим боком. Допіру ти тримав мене за руку, але тепер наші правиці розведено-легко тримаються за простирадло. Просто разом тягнути його на себе легше.
30 березня все того ж року.
Ти спокійно спиш на моєму ліжку, навіть не підозрюючи, що я поряд ось уже декілька годин поспіль. Сиджу коло ліжка, на якому ти віддався декількагодинному нічному спокою, і читаю якусь книжку. Не пам'ятаю її назви і лише приблизно могла б зараз пригадати зміст, бо я читаю не її, а тебе, безкінечні малюнки на твоєму тілі. Ніби хтось розлив чорнила на білу прозорість неба, а потім залишив на ній розводи у сліпих потугах перекроїти скоєне.
Спи, коханий, ранок ще такий далекий…
31 березня, рік той самий.
Потяг «Одеса – Санкт-Петербург» прибуває на другу колію. Твоє місце бокове зверху десь ближче до кінця вагона. Ми самотньо спимо в обіймах один одного на станції, аби прокинутися від раптово-обірваного голосу провідника: «Ваш час вичерпано. Потяг рушає». Цієї ночі я не дивитимуся на твій сон, він буде для мене недосяжним, ти подаруєш його іншим, тим випадковим, що їхатимуть поруч у вагоні. Думаю, ця ніч для нас остання. Якби ж то твої руки не переконували мене у протилежному.
1 квітня зрозуміло якого року.
Іноді я така казкарка й можу вигадати найнеймовірніші речі, як-от цей шматок кохання у два дні.
Але цього разу це, мабуть, було зі мною…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Це, мабуть, було зі мною...
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон
Ліна Костенко
28 березня 200…року.
Твої руки шепочуть до мене усіма мелодіями світу. Тіло нагадує флейту, що нестримно в’ється навколо. Голос напружений, остання репліка усе ще висить у повітрі недомовленою. Запах лісових фіалок й стрімкого весняного вітру завжди приходять разом із тобою у мою самосвідомість. Тебе породила моя уява. Тепер я кохаю її витвір. Байдуже, що насправді його не існує.
А може, ти живеш зовсім поряд? Наприклад, ти міг би бути моїм сусідом, що манірно виходить випалити трійку цигарок на ганок свого під’їзду.
Ми виросли разом. Вона ставала усе більш жіночною, він мужнів. Ми завше гарно ладнали. Доки наші стосунки не стали, окрім дружніх, ще й псевдоплатонічними…
29 березня того ж року.
Коли йде дощ, я обожнюю вдихати його волого-свіжий аромат, це ніби перше причастя, якого так довго чекав, аби душа твоя нарешті сягнула справжнього очищення, набула вдоволеності собою і світом.
Сьогодні з неба зійшла рясна солонувата злива, а ти ущільнено дихаєш під моїм правим боком. Допіру ти тримав мене за руку, але тепер наші правиці розведено-легко тримаються за простирадло. Просто разом тягнути його на себе легше.
30 березня все того ж року.
Ти спокійно спиш на моєму ліжку, навіть не підозрюючи, що я поряд ось уже декілька годин поспіль. Сиджу коло ліжка, на якому ти віддався декількагодинному нічному спокою, і читаю якусь книжку. Не пам'ятаю її назви і лише приблизно могла б зараз пригадати зміст, бо я читаю не її, а тебе, безкінечні малюнки на твоєму тілі. Ніби хтось розлив чорнила на білу прозорість неба, а потім залишив на ній розводи у сліпих потугах перекроїти скоєне.
Спи, коханий, ранок ще такий далекий…
31 березня, рік той самий.
Потяг «Одеса – Санкт-Петербург» прибуває на другу колію. Твоє місце бокове зверху десь ближче до кінця вагона. Ми самотньо спимо в обіймах один одного на станції, аби прокинутися від раптово-обірваного голосу провідника: «Ваш час вичерпано. Потяг рушає». Цієї ночі я не дивитимуся на твій сон, він буде для мене недосяжним, ти подаруєш його іншим, тим випадковим, що їхатимуть поруч у вагоні. Думаю, ця ніч для нас остання. Якби ж то твої руки не переконували мене у протилежному.
1 квітня зрозуміло якого року.
Іноді я така казкарка й можу вигадати найнеймовірніші речі, як-от цей шматок кохання у два дні.
Але цього разу це, мабуть, було зі мною…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію