Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софі Аголь (1990) /
Проза
Це, мабуть, було зі мною...
28 березня 200…року.
Твої руки шепочуть до мене усіма мелодіями світу. Тіло нагадує флейту, що нестримно в’ється навколо. Голос напружений, остання репліка усе ще висить у повітрі недомовленою. Запах лісових фіалок й стрімкого весняного вітру завжди приходять разом із тобою у мою самосвідомість. Тебе породила моя уява. Тепер я кохаю її витвір. Байдуже, що насправді його не існує.
А може, ти живеш зовсім поряд? Наприклад, ти міг би бути моїм сусідом, що манірно виходить випалити трійку цигарок на ганок свого під’їзду.
Ми виросли разом. Вона ставала усе більш жіночною, він мужнів. Ми завше гарно ладнали. Доки наші стосунки не стали, окрім дружніх, ще й псевдоплатонічними…
29 березня того ж року.
Коли йде дощ, я обожнюю вдихати його волого-свіжий аромат, це ніби перше причастя, якого так довго чекав, аби душа твоя нарешті сягнула справжнього очищення, набула вдоволеності собою і світом.
Сьогодні з неба зійшла рясна солонувата злива, а ти ущільнено дихаєш під моїм правим боком. Допіру ти тримав мене за руку, але тепер наші правиці розведено-легко тримаються за простирадло. Просто разом тягнути його на себе легше.
30 березня все того ж року.
Ти спокійно спиш на моєму ліжку, навіть не підозрюючи, що я поряд ось уже декілька годин поспіль. Сиджу коло ліжка, на якому ти віддався декількагодинному нічному спокою, і читаю якусь книжку. Не пам'ятаю її назви і лише приблизно могла б зараз пригадати зміст, бо я читаю не її, а тебе, безкінечні малюнки на твоєму тілі. Ніби хтось розлив чорнила на білу прозорість неба, а потім залишив на ній розводи у сліпих потугах перекроїти скоєне.
Спи, коханий, ранок ще такий далекий…
31 березня, рік той самий.
Потяг «Одеса – Санкт-Петербург» прибуває на другу колію. Твоє місце бокове зверху десь ближче до кінця вагона. Ми самотньо спимо в обіймах один одного на станції, аби прокинутися від раптово-обірваного голосу провідника: «Ваш час вичерпано. Потяг рушає». Цієї ночі я не дивитимуся на твій сон, він буде для мене недосяжним, ти подаруєш його іншим, тим випадковим, що їхатимуть поруч у вагоні. Думаю, ця ніч для нас остання. Якби ж то твої руки не переконували мене у протилежному.
1 квітня зрозуміло якого року.
Іноді я така казкарка й можу вигадати найнеймовірніші речі, як-от цей шматок кохання у два дні.
Але цього разу це, мабуть, було зі мною…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Це, мабуть, було зі мною...
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон
Ліна Костенко
28 березня 200…року.
Твої руки шепочуть до мене усіма мелодіями світу. Тіло нагадує флейту, що нестримно в’ється навколо. Голос напружений, остання репліка усе ще висить у повітрі недомовленою. Запах лісових фіалок й стрімкого весняного вітру завжди приходять разом із тобою у мою самосвідомість. Тебе породила моя уява. Тепер я кохаю її витвір. Байдуже, що насправді його не існує.
А може, ти живеш зовсім поряд? Наприклад, ти міг би бути моїм сусідом, що манірно виходить випалити трійку цигарок на ганок свого під’їзду.
Ми виросли разом. Вона ставала усе більш жіночною, він мужнів. Ми завше гарно ладнали. Доки наші стосунки не стали, окрім дружніх, ще й псевдоплатонічними…
29 березня того ж року.
Коли йде дощ, я обожнюю вдихати його волого-свіжий аромат, це ніби перше причастя, якого так довго чекав, аби душа твоя нарешті сягнула справжнього очищення, набула вдоволеності собою і світом.
Сьогодні з неба зійшла рясна солонувата злива, а ти ущільнено дихаєш під моїм правим боком. Допіру ти тримав мене за руку, але тепер наші правиці розведено-легко тримаються за простирадло. Просто разом тягнути його на себе легше.
30 березня все того ж року.
Ти спокійно спиш на моєму ліжку, навіть не підозрюючи, що я поряд ось уже декілька годин поспіль. Сиджу коло ліжка, на якому ти віддався декількагодинному нічному спокою, і читаю якусь книжку. Не пам'ятаю її назви і лише приблизно могла б зараз пригадати зміст, бо я читаю не її, а тебе, безкінечні малюнки на твоєму тілі. Ніби хтось розлив чорнила на білу прозорість неба, а потім залишив на ній розводи у сліпих потугах перекроїти скоєне.
Спи, коханий, ранок ще такий далекий…
31 березня, рік той самий.
Потяг «Одеса – Санкт-Петербург» прибуває на другу колію. Твоє місце бокове зверху десь ближче до кінця вагона. Ми самотньо спимо в обіймах один одного на станції, аби прокинутися від раптово-обірваного голосу провідника: «Ваш час вичерпано. Потяг рушає». Цієї ночі я не дивитимуся на твій сон, він буде для мене недосяжним, ти подаруєш його іншим, тим випадковим, що їхатимуть поруч у вагоні. Думаю, ця ніч для нас остання. Якби ж то твої руки не переконували мене у протилежному.
1 квітня зрозуміло якого року.
Іноді я така казкарка й можу вигадати найнеймовірніші речі, як-от цей шматок кохання у два дні.
Але цього разу це, мабуть, було зі мною…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
