ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Критика | Аналітика

 Як українці перемогли сталінізм. 58 років Норильському повстанню
Олексій Горбачевський, УТ

Вони були першими, хто підняв повстання в серці ГУЛАГу. Після них був Кенґір та інші, які струснули основами радянської репресивної машини і змусили Хрущова розпочати "відлигу". Їхнім прапором був чорний - з червоною смугою.

58 років минуло від події, яка струснула ГУЛАГ і назавжди змінила табірну систему Радянського Союзу. Події, яка, власне, стала початком кінця страшного "архіпелагу".

Чекістів недарма так цікавили подробиці Норильського повстання, адже важко зрозуміти, як знесилені тяжкою працею в суворих природних умовах в'язні, оточені колючим дротом та озброєною охороною, змогли кинути виклик радянській машині терору, яка виявилася не всесильною.

Тоді, у травні 1953 року, одночасно застрайкувало понад 20 тисяч політв'язнів Норильська. 70% з них були українцями. Протистояння з адміністрацією тривало 69 діб і завершилося поразкою. Але прецедент був сенсаційним, а наслідки - набагато серйознішими, ніж могло уявити собі радянське керівництво на той час.

Карагандинський етап

"Вірус непокори" привіз до Норильська карагандинський етап.
Олександр Солженіцин

Державний, особливо режимний, табір (далі Горлаг - "государственный особо режимный лагерь") Норильська невипадково мав серед в'язнів недобру славу. Сюди відправляли особливо "незручних" для радянської влади осіб. Відправляли, за термінологією кадебістів, "на вимирання". 1953 року в Горлазі перебувало 30 тисяч ув'язнених.

  Вигляд на 5-й лагпункт (зону) Мінлагу - "Інтауґоль". 1955 р. Архів Центру досліджень визвольного руху

Влітку 1952-го переважно українців і литовців з усього Піщаного табору (Караганда) без попереджень зібрали і відправили на пересилку до Майкудука.

Переведення з Караганди не обіцяло нічого доброго. Тут уже був вдалий досвід боротьби в'язнів за свої права. Крім того, навколо карагандинського табору було багато українців-поселенців і розправитися з українцями-в'язнями відкрито адміністрація не могла. Тому найнепокірніших вирішили перевести до Норильська.

В карагандинському етапі налічувалося 1200 людей. Серед них значну частину становили вояки ОУН-УПА. Табірне начальство ретельно підготувалося до зустрічі. "Всім сукам (кримінальним злочинцям, які перебували на службі у табірного керівництва) табору роздали "для самооборони" фінські ножі, пояснивши, що до Норильська рухається великий етап бандерівських головорізів", - згадує Євген Грицяк, який ішов у тому етапі.

Євген Грицяк - уродженець Прикарпаття, член Молодіжної сітки ОУН, солдат Четвертого Українського фронту, керівник повстання в 4-ій зоні Горлагу

Жорсткий режим серед в'язнів завжди забезпечували спільні зусилля табірної адміністрації та "блатних". Через це потерпали "політичні". Не дивно, що земляки, яких етаповані зустріли в Горлазі, просили не висовуватися, замаскуватися, інакше всіх тут знищать.

"Української в Норильську ніхто не забороняв, але розмовляти нею було вельми небезпечно. Своєю мовою ми видавали себе як українців або, як нас всюди презирливо називали, "бандерів", чим викликали на себе шквал різних додаткових утисків", - пише Євген Грицяк.

"Ми знаємо, з ким маємо справу"

Умови в Горлазі були жахливими. В'язні будували місто Норильськ. Полярна зима, жодних вихідних, 12-годинна робоча зміна. "По 12 годин працювали в котлованах. Дали кайло, і я там довбу. І маю видовбати 20 см, то буде стільки там хліба", - розповідає вінничанка Агафія Книш.

Глибина котлованів сягала трьох, п'яти, а часом і десяти метрів.

Іван Кривуцький, колишній в'язень 4-го табірного відділення згадує: "Бувало, повертаємося з роботи, а тут оркестр грає "Кипучая летучая", а в кожній колоні зі 100 чоловік одного-двох несуть уже неживих, а трьох-чотирьох ведуть під руки, тому що вже ледве ноги тягнуть".

Футурист, шестидесятник і бітник. Соратник Семенка не розкаявся після ГУЛАГу

Крім тяжкої роботи, мусили терпіти постійні приниження й знущання з боку охорони, активістів, "блатних". Місцем катувань часто ставав БУР (барак посиленого режиму). Щоби знищити хоча б думку про непокору, в'язнів пропускали через так звану молотобійку: групу людей заковували в наручники, після чого били, відтак піднімали догори й кидали всім тілом на підлогу й топталися по них.

Також дошкуляли "стукачі". Агентура в політичних таборах була доволі численна.

"В нашій 4-й зоні були виявлені списки всіх агентів оперативного чекістського відділу. Там нараховувалося 620 агентів, тобто завербованим був кожний п'ятий ув'язнений. Це та сама норма, введена серед всього населення великого Радянського Союзу, де так "вільно" дихала людина!" - згадує Євген Грицяк.

Норільські каторжани. Фото: glavred.info

Конвой постійно погрожував зброєю. Коли в'язні казали, що охорона не має права в них стріляти, відповідь була однаковою: "Маємо право! Ми знаємо, з ким маємо справу!" натякаючи на бойове минуле бійців ОУН-УПА. А неподалік відгарнізону висів красномовний плакат: "Боец, помни кого ты охраняешь! Убийц своих отцов и матерей! Будь бдителен!"

За словами Євгена Грицяка, адміністрація вирішила відразу "зламати" членів карагандинського етапу: "Біля воріт зони стоять шість "сук" із ножами й залізними палицями в руках. Конвой обшукує перших п'ятьох в'язнів і запускає за ворота. Там їх збивають з ніг, б'ють, погрожують ножами і гонять болотом по-пластунському до самого барака. І так п'ятірка за п'ятіркою".

Керівництво розраховувало, що "бандери" не винесуть такої образи й дадуть відсіч. А за це їх можна було б безкарно розстріляти. Але вони витримали.

Понад те, з прибуттям карагандинського етапу в Горлазі почастішали випадки відплати, яка чекала на особливо старанних виконавців безчинств. Приміром, помічник начальника БУРу Іван Горожанкін насолоджувався, б'ючи в'язнів. Особливо насідав на "бандер". А десь за два тижні після знайомства з їхнім етапом його знайшли з відрубаною головою.

Колишній в'язень Степан Проць згадує: "Старший нарядчик, вгодований чекістами, каже: "Бандери", вам тут могила. Але через півтора місяця він сам її знайшов у цьому таборі".

Майже перемога

"З української точки зору, всі ті опори були продовженням визвольної боротьби"
Степан Семенюк

Винних у випадках страт активістів та інших живодерів знайти було неможливо. Дедалі менше охочих було ставати так званими молотобійцями, і згодом молотобійки взагалі скасували! Карагандинський етап виявився адміністрації не по зубах. Її впевненість у власних силах підірвала й смерть Сталіна у березні 1953 року.

Політв'язні сприйняли цю звістку з надією на амністію. Та їхні сподівання, як з'ясувалося, були марними. Навпаки, у в'язнів почали стріляти без попередження. Ці показові розстріли відверто провокували арештантів на протидію, яка не примусила себе чекати.

Табірний цвинтар

З Довідки начальника тюремного Управління МВС СРСР полковника М. Кузнєцова:

"25 травня під час етапування ув'язнених 1-го табірного відділення до 5-го охорона застосувала зброю, внаслідок чого був убитий в'язень Шигайлов і поранений в'язень Дзюбук.

Того ж таки 25 травня під час етапування в'язнів 4-го табірного відділення до 5-го за непокору охорона застосувала зброю, внаслідок чого був убитий в'язень Сафронюк Еміль Петрович.

26 травня молодший сержант Дятлов безпідставно відкрив автоматну стрілянину по ув'язнених, які перебували в житловій зоні 5-го табірного відділення, поранивши 7 в'язнів - Климчика, Медвєдєва, Коржева, Надейка, Уварова, Юркевича і Кузнєцова.

Ці факти розлютили ув'язнених 4-го, 5-го табірних відділень, яких там було 7000 чоловік, останні відмовилися вийти на роботу, поводяться вкрай збуджено, відмовилися виконувати розпорядження адміністрації табору, висунули категоричні вимоги про приїзд московської комісії..."

27 травня 1953 року

В'язні масово відмовлялися виходити на роботу. До страйку приєдналися 1-ше табірне відділення, 3-тє каторжне відділення й 6-те жіноче.

В'язнів стали морити голодом. Вони встановлюють на одному з будинків, який зводили, плакат: "Нас убивають і морять голодом". Того самого дня їжу привезли. В'язні повернулися до бараків, але на роботу не виходили. Керівництво табору посилило зовнішню охорону, але до рішучих дій не вдавалося.

6 червня 1953 року прибула комісія з Москви, яку очолював начальник тюремного Управління МВС СРСР, особистий референт Берії, полковник М. Кузнєцов. Він вів перемовини з представниками всіх табірних відділень, окрім 3-го. Каторжани повноважень московської комісії не визнали.

Табірне весілля

У складі делегацій для переговорів з московськими гостями були представників всіх національностей табору. В'язні висунули низку вимог, зокрема, вимагали покарати адміністрацію Горлагу, скоротити робочий день, дозвіл на листування. Кузнєцов пообіцяв їх виконати, але за умови, що всі повернуться до роботи.

Як радянська влада вбивала інвалідів і божевільних

9 червня всі табірні відділення, крім 3-го, вийшли на роботу. Того ж дня Кузнєцов повідомив, що уряд розглянув вимоги в'язнів і постановив:

    1. Змінити керівництво Горлагу.
    2. Скоротити робочий день до 8 годин.
    3. Гарантувати вихідні.
    4. Дозволити листування і побачення.
    5. Зняти з бараків замки і ґрати, а з одягу ув'язнених - номерні знаки.
    6. Вивезти з Норильська всіх інвалідів.

До того ж Кузнєцов обіцяв, що згодом всі права засуджених будуть переглянуті.

Кульмінація протистояння

И черный флаг с кровавой полосой
Укажет путь нам в праведной борьбе!

Гімн Норильського повстання, слова Григора Климовича

Начебто перемога, проте ці поступки - лише прикриття. Начальника Управління табором, генерал-майора Семенова зняли з посади і призначили... заступником начальника Горлагу.

Старшого лейтенанта Ширяєва і старшину Бєйнера, яких в'язні звинувачували у багатьох вбивствах начебто відправили до тюрми. Щоправда, не як засуджених, а як начальника та його заступника сумнозвісної тюрми, яку називали "Ямою".

Тим часом 3-тє каторжне відділення продовжувало страйкувати. Їх не годували. "Каторжники" вирішили сповістити про це населення Норильська. В'язні виготовили листівки. Спеціаліст із типографської справи, Петро Миколайчук з Умані видовбав матриці для них у камені.

Листівка з таборів на Воркуті, подібна до норильських. Державний архів РФ. Фото: glavred.info

Проблему розповсюдження вирішили оригінально - за допомогою повітряних зміїв, один із яких нині експонується в музеї Норильська. Кожен змій переносив до 300 листівок, які прив'язувалися під змієм скручені в трубку і перев'язані ниткою. З-під нитки звисав запалений ґніт із вати. Коли змій піднімався, ґніт перегоряв і листівки розсипалися містом. Охорона стріляла в зміїв, намагаючись збити.

Ось тексти деяких листівок:

"Нас розстрілюють і морять голодом. Ми домагаємося виклику Урядової комісії. Ми просимо радянських громадян надати нам допомогу - повідомити уряду СРСР про знущання над в'язнями в Норильську.

Каторжники 3-го відділення"

"Солдати військ МВС!

Не допускайте пролиття братської крові. Хай живе мир, демократія і дружба народів.

Каторжники Горлагу"

Розпочинається новий наступ на в'язнів, який очолює, між іншим, саме московська комісія, посилена помічником генерального прокурора Вавіловим, який прибув зі столиці. Активістів відділень, які вийшли на роботу, виловлюють, і вони зникають. В'язні відновили боротьбу. Оголошено траур за тими, кого встигли забрати на розправу. На найвищих бараках з'явилися чорні прапори.

Протокол огляду місця події в Горлагу. Державний архів РФ. Фото: glavred.info

Виникла нова проблема - не всі в'язні хотіли продовжувати страйк. Із загостренням протистояння такі настрої посилювалися. Серед українців 4-ї зони внутрішню опозицію очолив Іван Кляченко-Божко, колишній комуніст, який на той час відсидів уже 21 рік.

Його аргументи були вагомими: "Вони перестріляють нас усіх і тоді вже переконаються, що повстання більше не буде! У Східному Берліні передавили танками німецьких робітників на очах у всієї Європи, а тут, на безлюдному Таймирі, вони посоромляться стріляти у власних політв'язнів?"

Проте страйк тривав. Адміністрація застосовувала різні методи тиску: відключала воду, замінила солдатів охорони, поширила чутку про арешт активістів протистояння, намагалася розколоти в'язнів. До бараків підкидали провокаційні листівки, в яких, наприклад, йшлося, що безчинства в Норильську організували українці, щоби відірвати від Росії радянське Заполяр'я і приєднати його до України.   

13 червня адміністрація починає форсувати події. Кузнєцов наказує в'язням покинути 1-шу зону. "Не бійтеся ватажків-провокаторів - бийте і ріжте їх", - кричав він у гучномовець. Розуміючи, що подальший супротив призведе до трагедії, керівник комітету повсталих Павло Френкель виводить в'язнів із зони.

28 червня 1400 в'язнів 5-го табірного відділення відмовляються покинути зону. По людях відкрито кулеметний вогонь. 11 людей убито, 14 - важко поранено (з них 12 померло).

Про тих, хто вижив у Сибіру. Як КГБ перевиховував колишніх повстанців

В'язні 4-го відділення піднімають над своїми бараками чорний прапор із червоною смугою посередині на знак того, що пролилася кров. 4 липня Кузнєцов вимагає припинити страйк у 4-й зоні. Гарячі голови пропонують продовжувати опір. Але Євген Грицяк відмовився вести людей на смерть і вивів в'язнів із зони.

7 липня оточено 6-ту жіночу зону. Литовка Ірена Сметонене-Мартінкуте згадує: "Жінки створили живе кільце. Лікоть до ліктя 4 тис. стояли і скандували: "Стріляйте! Свобода або смерть!". Кільце було навколо викопаної заздалегідь ями. Протистояння тривало ніч - солдати не наважувалися нападати на жінок. Тоді адміністрація застосувала пожежні машини. Почали бити водою в обличчя і по ногах. Так здолали опір жінок.

Жінки-політв'язні на роботі в копальнях. Архів ЦДВР

Ще майже місяць трималися "каторжники" 3-го відділення. Навколо нього стягнули війська. 4 серпня на територію зони на великій швидкості увірвалися чотири вантажівки. У кожного солдата автомат був прив'язаний паском до руки. На кабінах - кулемети. І без попередження почали стріляти в людей. Загинуло 57 чоловік, поранено - 98.

Так завершилося Норильське повстання, у якому загинуло близько 150 осіб. Їхні тіла були поховані під горою Шмідтіха. Але значно більше людей загинуло в Горлазі від непосильної праці та знущань адміністрації.  

ДОВІДКА
Гора Шмідтіха

Неподалік Норильська є гора імені Шмідта. Біля її підніжжя - величезне місце поховання норильських в'язнів. Слово "Шмідтіха" було синонімом смерті. "Піти під Шмідтіху" - значить померти.

Люди часто помирали, тож для того, щоб усіх їх закопати у вічній мерзлоті, необхідно було чимало робочої сили. Тому якось влітку екскаваторами було викопано 20 двадцятиметрових ям, куди впродовж багатьох років мали скидали трупи. Але 400 метрів ями заповнили трупами всього за два роки.

Стефанія Надорожняк-Коваль згадує: "Так було холодно. Кажемо до конвою: "Он везуть шпали на санях, дозвольте взяти одну, роздовбаємо кирками і розпалимо вогнище. Коли ті сани під'їжджають, а то везуть трупи з 4-ї зони під Шмідтіху. От де наша еліта, де наші президенти...".

Джерело: "Український Тиждень"

P.S.: Наслідки ГУЛАГівських повстань були значно більші, ніж можна собі уявити - хоч ця тема ще потребує ґрунтовніших досліджень.

Радянське керівництво усвідомило, що по-старому жити вже не вийде. Після десятиліть сталінського терору розпочалася хрущовська відлига з її світлими сподіваннями на прогрес, а потім - ситий брежнєвський застій, який виховав обивателів, котрі хотіли жити ще краще і зрештою розвалили СРСР.

Таким чином у минулому сторіччі українці разом з іншими народами доклалися до знищення двох найстрашніших режимів в історії людства. Чотири Українські фронти перемогли нацизм, а ув'язнені в Сибіру повстанці і політв'язні все ж таки вийшли переможцями у своїй нерівній війні проти репресивної машини Сталіна.


© 2010-2011, Українська правда, Історична правда


http://www.istpravda.com.ua/digest/2011/05/31/41311/


Контекст : Повний текст книжки Євгена Грицяка "Норильське повстання"



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Контекст Повний текст книжки Євгена Грицяка "Норильське повстання"
Дата публікації 2011-06-01 20:10:05
Переглядів сторінки твору 1867
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Соціум
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-06-02 09:51:49 ]
Поки у міністерстві освіти будуть керувати антиукраїнці, правда про трагедію нашої нації буде приховуватися, замовчуватися, перекручуватися...
І комунізм (червоний фашизм) не буде засуджено. А пора вже його засудити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-06-02 11:12:28 ]
Читати і перечитувати - наче і знаєш, а мороз іде шкірою...
Так воно, Василю, так. Усвідомлення цього і самоусвідомлення своєї гідності, мабуть, ще становить замалий відсоток й просвітницька робота, всі її форми, наразі є "передовою".

Дякую Майстерень Адміністрації за цей матеріал.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-06-03 14:35:15 ]
Про подвійну мораль «російських общин»

26.05.2011
Володимир Притула

Нещодавно був в Одесі. Цвітуть акації і каштани, гуляють засмаглі одеситки (і коли тільки встигли?), гудуть кораблі в порту. Чудове місто! Пейзаж урізноманітнював червоний прапор на одному з будинків неподалік порту.

А в готелі на Приморському бульварі поруч з моїм номером побачив табличку. Вусатий дядько весь в орденах, а на його тлі великий хрест – на кшталт гітлерівського «Залізного хреста». Читаю напис під портретом: «У цьому номері зупинявся Карл Густав Маннергейм, президент Фінляндії, головнокомандувач Фінської армії під час Радянсько-Фінських війн 1939-1940, 1941-1944 рр.»

Отож, цей Маннергейм, за радянською класифікацією, що й зараз використовується істориками, журналістами і політиками в Україні і Росії, «поплічник Гітлера», який, уклавши в 1940 році «Берлінський пакт», у Другій світовій війні був союзник гітлерівської Німеччини, відправляв фінські війська спільно з нацистами воювати проти СРСР.

Але що це? Чому немає протестів одеської партії «Родіна», яка так активно бореться проти «українських нацистів»? А готель – лише за кількадесят метрів від Одеської міськради, де засідає лідер «Родіни» Марков та солідна партійна фракція. Не вірю, що вони не знають, як в Одесі «прославляють нацистського поплічника».

А можливо, причина в тому, що кілька років тому сам Путін покладав вінок до пам’ятника фінського фельдмаршала, який тривалий час був союзником Гітлера.

У тій же Одесі мій севастопольський колега Сергій Кулик розповів, що нещодавно святу севастопольську землю топтали натовські черевики американських військових фахівців.

Топтали більше тижня, але жодна собака не гавкнула, так тихо вони це робили. І хоча інформація про підступних ворогів просочилася на сайти проросійських активістів, вони теж на акції спротиву народ не підняли і самі сидять тихенько, навіть нікого не засуджують за таке підле злодійство – американські, натовські черевики на землі легендарного Севастополя.

А пояснення просте. Виявляється, натовці працювали на Чорноморському флоті Росії. Американські фахівці допомагали російським морякам готувати єдиного підводного човна ЧФ Росії для участі у міжнародних (натовських) навчання рятувальних сил «Болд Монарх-2011».

Тепер зрозуміло, чому «Руський блок» і всі місцеві «російські общини» позасовували язики в одне місце і тихенько сидять – як і «Родіна» в Одесі. Певно, з Москви команда така була – сидіти і мовчати. А може, самі додумалися.

От і вір після цього у те, що в червонопрапорній Одесі не люблять гітлерівських посіпак, а в червонопрапорному Севастополі – натовські черевики…

Деякі коментарі:
від: Микола Місто: Миколаїв
28.05.2011 23:17
Відповісти
Дійсно у них мораль подвійна як і у тих хто захопив владу в Україні. В Одесі не можуть поховати останки розстріляних НКВС у 30-х роках 1086 мешканців міста. На місце з останками, яке люди почали називати "Одеською Катинню", вказали родичі тих, кого репресували і стратили. У кожному знайденому черепі у тому числі й дітей був отвір від кулі в потилицю. Останки розстріляних вже два роки гниють під сонцем у контейнерах від китайських товарів на території Одеського аеропорту.
Місцеві мешканці вимагають поховати жертв комуністичного режиму за християнськими звичаями і встановити на місці розстрілу меморіал. Проте на поховання закатованих радянською владою людей у влади януковичів-табачників немає ні часу ні грошей. Заклопотані дуже. Їм потрібно закон про комуністичний червоний прапор підписати, організувати під цим прапором провокації на 9 травня у Львові. З Одеси треба привезти "російську общину" до львівської "російської общини" помогти порядок на могилках НКВСівців навести. Покричати: "Хахли – параша, пабєда наша!" Постріляти у львівських пацанів. На це все у януковичів і "російських общин" є і час і гроші і зброя. Дійсно ПАРАША наша, а ПАБЄДА ваша, поки що…