У містечку Богуславку, Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Українська народна пісня

Якже її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
«Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський
Мене розбувати!
Ой волю ж я, пан Каньовський,
В сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
За відмову від покори готова й розплата?
Прицілився пан Каньовський
З срібної рушниці
Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце.
...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.