Знаєте, Софіє, я з тих диваків, яким дуже не подобаються штучні наголоси-саморобки... А ще мене вельми непокоїть тотальна хвальба... Інколи корисно похвали авансом, якщо бачиш, що це не зашкодить авторові... Але найчастіше це якраз і шкодить...
А сердимося ми від неусвідомленого чи прихованого внутрішнього незадоволення, чи навіть власної безпорадності... Та головне - служіння Слову... Правда ж?

Я побачив полеміку з приводу наголосів, вирішив висловитись. Читаючи тих, кого світ одностайно сприймає, як грандів і класиків поезії, знаходжу, що й вони не нехтували переносом наголосів, неприпустимим у прозовій літературі. Більш того, у прозі я б помітив це, а тут, прочитавши, сприйняв абсолютно нормально. Може це здається виправданям самого себе, бо й сам змінюю усталені форми, порушую норми. А багато знайдеться авторів, які так не роблять? Тотальна похвальба, якщо вона не підкріплена якісним матеріалом, звісно шкодить авторам, але у пані Софії є що показати читачеві. Це не такі вірші, які читають один раз і назавжди забувають. Є думки, до яких хочеться вертатись.

Бачу один великий недолік у вірші - в кінці останнього рядка відсутній знак оклику! Такі помилки неприпустимі для Майстра такого рівня, шановна Софіє. Прошу виправити, і надалі таких прикрих помилок не допускайте.

Софіє, є у вірші чудові знахідки:

"заінені пелюстки"

Ти квітів не неси мені – вони
осиплються, як мрії нездійсненні.

і закиплять дерев червоні гриви

Я щаслива,
що ти для мене душу розпростер.

Ще павутиння не летить у світ
і осінь не забабилась у літо.
Дві філіжанки міжвіршів налито,
із медом і вершками. Тож привіт.

Але у самому настрої вірші, є якась вальяжність,
яка спричинила деяку недбалість і ставленні до слова.
Я категорично проти наголосу "віршІв" і словники сучасні вони як російсько-російські, тому іноді треба прислухатись до старих добротних радянських словників і тобі, як майстру, раджу просто забути про наголос "віршІв", і вживати тільки "вІршів".
Потім - осиплЮться. Що роблять? - осиплЯться - потрібно.
Далі - жахливий русизм "костер" - та ще й на римі, коли є чудові синоніми "вогнище" й особливо - "багаття".
Оце треба виправити, як на мене, бо вальяжний настрій, який відчувається у вірші, і криє у собі,
"предполагает" певну недбалість, певне "почивание
на лаврах", а шмагати саму себе потрібно наодинці
постійно.
Цьом, і подальших успіхів, герцогине!)))

Ти квітів не неси мені – вони
осипляться, як мрії нездійсненні.
У міжсезонні, як у сьогоденні
все невідоме...Софійко, твоя поезія не залишить байдужим і самих черствих, ніби мертвих душ.Нехай критикують, але нехай відсторонено почитають свою синтетичну поезію, надуману і просто складену у риму без емоцій, а інколи і без змісту...