ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
ҐВАЛТ
– Ти від мене не втечеш!
Спіймав її в закутку, освітленому ледь жевріючою в павутинні лампочкою.
– О! Як вона пахне, яка вона чиста і красива!
Подер на ній плаття – вдарив. Кров бризнула на брудні стіни.
– Я казав, що від мене нікуди не втечеш!
Він продовжував жорстоко бити її, аж поки вона не обмочилась. Тоді здер рештки мокрої білизни, втоптав в пилюку і взявся мастити її тіло, приказуючи:
– Ага! Ти вже смердиш, і не така красива.
Він повалив її на холодний бетон.
– Нікуди від мене не подінешся, зараз я тебе візьму, брудну та смердючу.
Вона несамовито відбивалась і кричала. Він важко вдарив – вона знепритомніла.
– Ти куди?
Він привів її до тями.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене не сховаєшся!
Але вона знову впала в забуття.
– Ти куди?
Почав трясти її розм’якле тіло, але вона до тями не приходила.Тоді почав несамовито бити, аж поки не усвідомив, що там,у понівеченому тілі, її вже нема. Вона померла.
– У-а-а-а! – заричав він,– ти від мене все одно не втечеш!
Він щось шукав…залізного гака , вбитого в стіну. Витягнув із штанів ременя і повісився.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене ніде не сховаєшся!
Кричав він, біжучи темним тунелем, і побачив у кінці світло та… її.
– Ага! Я тобі казав, що від мене ніде не подінешся!
Він наближався до неї, а вона стояла за півкроку від тунелю – така жаданна! Усміхалася, неушкоджена, в напівпрозорому платті, крізь яке просвічувалося тіло, її груди пружно напинали ніжну тканину…Запах парфумів наповнив простір. Боса, в зеленій траві…
– Ага! Спіймалась! Зараз я тебе…
Простягав свої закривавлені руки. Але вона не боялася його і не тікала – легенький вітерець розвівав волосся. Якихось міліметрів бракувало, щоб до неї дотягнутись, але він не міг зробити жодного кроку – темрява тунелю цупко тримала його.
– Зараз ти не будеш така красива і не пахнутимеш!
Загарчав він, зібравши всі сили, рвонувся на неї. Вона, лукаво усміхаючись, грала своїм розкішним тілом,– недосяжна! Він несамовито кидався до неї…і завив від безсилля і страху, усвідомивши: Відтепер так буде вічно!
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ҐВАЛТ
Пересічний ґвалтівник, якому приспічило, до останнього сподівається,що його жертві це сподобається. Інколи так воно і є. Але не кожний ґвалтівник такий, а те, що вважається сексом, є ним до певних меж – бо збоченню людської свідомості не має краю.
автор
Була ніч. Вона ішла яскраво освітленою вулицею. Молода, красива, усміхнена,пахуча, шикарно одягнена…Але треба перейти на інший бік вулиці. Увійшла в темний тунель підземного переходу. Там її вже чекав ґвалтівник,– смердючий, гидкий та потворний. Погнався за нею.– Ти від мене не втечеш!
Спіймав її в закутку, освітленому ледь жевріючою в павутинні лампочкою.
– О! Як вона пахне, яка вона чиста і красива!
Подер на ній плаття – вдарив. Кров бризнула на брудні стіни.
– Я казав, що від мене нікуди не втечеш!
Він продовжував жорстоко бити її, аж поки вона не обмочилась. Тоді здер рештки мокрої білизни, втоптав в пилюку і взявся мастити її тіло, приказуючи:
– Ага! Ти вже смердиш, і не така красива.
Він повалив її на холодний бетон.
– Нікуди від мене не подінешся, зараз я тебе візьму, брудну та смердючу.
Вона несамовито відбивалась і кричала. Він важко вдарив – вона знепритомніла.
– Ти куди?
Він привів її до тями.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене не сховаєшся!
Але вона знову впала в забуття.
– Ти куди?
Почав трясти її розм’якле тіло, але вона до тями не приходила.Тоді почав несамовито бити, аж поки не усвідомив, що там,у понівеченому тілі, її вже нема. Вона померла.
– У-а-а-а! – заричав він,– ти від мене все одно не втечеш!
Він щось шукав…залізного гака , вбитого в стіну. Витягнув із штанів ременя і повісився.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене ніде не сховаєшся!
Кричав він, біжучи темним тунелем, і побачив у кінці світло та… її.
– Ага! Я тобі казав, що від мене ніде не подінешся!
Він наближався до неї, а вона стояла за півкроку від тунелю – така жаданна! Усміхалася, неушкоджена, в напівпрозорому платті, крізь яке просвічувалося тіло, її груди пружно напинали ніжну тканину…Запах парфумів наповнив простір. Боса, в зеленій траві…
– Ага! Спіймалась! Зараз я тебе…
Простягав свої закривавлені руки. Але вона не боялася його і не тікала – легенький вітерець розвівав волосся. Якихось міліметрів бракувало, щоб до неї дотягнутись, але він не міг зробити жодного кроку – темрява тунелю цупко тримала його.
– Зараз ти не будеш така красива і не пахнутимеш!
Загарчав він, зібравши всі сили, рвонувся на неї. Вона, лукаво усміхаючись, грала своїм розкішним тілом,– недосяжна! Він несамовито кидався до неї…і завив від безсилля і страху, усвідомивши: Відтепер так буде вічно!
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію