
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
ҐВАЛТ
– Ти від мене не втечеш!
Спіймав її в закутку, освітленому ледь жевріючою в павутинні лампочкою.
– О! Як вона пахне, яка вона чиста і красива!
Подер на ній плаття – вдарив. Кров бризнула на брудні стіни.
– Я казав, що від мене нікуди не втечеш!
Він продовжував жорстоко бити її, аж поки вона не обмочилась. Тоді здер рештки мокрої білизни, втоптав в пилюку і взявся мастити її тіло, приказуючи:
– Ага! Ти вже смердиш, і не така красива.
Він повалив її на холодний бетон.
– Нікуди від мене не подінешся, зараз я тебе візьму, брудну та смердючу.
Вона несамовито відбивалась і кричала. Він важко вдарив – вона знепритомніла.
– Ти куди?
Він привів її до тями.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене не сховаєшся!
Але вона знову впала в забуття.
– Ти куди?
Почав трясти її розм’якле тіло, але вона до тями не приходила.Тоді почав несамовито бити, аж поки не усвідомив, що там,у понівеченому тілі, її вже нема. Вона померла.
– У-а-а-а! – заричав він,– ти від мене все одно не втечеш!
Він щось шукав…залізного гака , вбитого в стіну. Витягнув із штанів ременя і повісився.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене ніде не сховаєшся!
Кричав він, біжучи темним тунелем, і побачив у кінці світло та… її.
– Ага! Я тобі казав, що від мене ніде не подінешся!
Він наближався до неї, а вона стояла за півкроку від тунелю – така жаданна! Усміхалася, неушкоджена, в напівпрозорому платті, крізь яке просвічувалося тіло, її груди пружно напинали ніжну тканину…Запах парфумів наповнив простір. Боса, в зеленій траві…
– Ага! Спіймалась! Зараз я тебе…
Простягав свої закривавлені руки. Але вона не боялася його і не тікала – легенький вітерець розвівав волосся. Якихось міліметрів бракувало, щоб до неї дотягнутись, але він не міг зробити жодного кроку – темрява тунелю цупко тримала його.
– Зараз ти не будеш така красива і не пахнутимеш!
Загарчав він, зібравши всі сили, рвонувся на неї. Вона, лукаво усміхаючись, грала своїм розкішним тілом,– недосяжна! Він несамовито кидався до неї…і завив від безсилля і страху, усвідомивши: Відтепер так буде вічно!
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ҐВАЛТ
Пересічний ґвалтівник, якому приспічило, до останнього сподівається,що його жертві це сподобається. Інколи так воно і є. Але не кожний ґвалтівник такий, а те, що вважається сексом, є ним до певних меж – бо збоченню людської свідомості не має краю.
автор
Була ніч. Вона ішла яскраво освітленою вулицею. Молода, красива, усміхнена,пахуча, шикарно одягнена…Але треба перейти на інший бік вулиці. Увійшла в темний тунель підземного переходу. Там її вже чекав ґвалтівник,– смердючий, гидкий та потворний. Погнався за нею.– Ти від мене не втечеш!
Спіймав її в закутку, освітленому ледь жевріючою в павутинні лампочкою.
– О! Як вона пахне, яка вона чиста і красива!
Подер на ній плаття – вдарив. Кров бризнула на брудні стіни.
– Я казав, що від мене нікуди не втечеш!
Він продовжував жорстоко бити її, аж поки вона не обмочилась. Тоді здер рештки мокрої білизни, втоптав в пилюку і взявся мастити її тіло, приказуючи:
– Ага! Ти вже смердиш, і не така красива.
Він повалив її на холодний бетон.
– Нікуди від мене не подінешся, зараз я тебе візьму, брудну та смердючу.
Вона несамовито відбивалась і кричала. Він важко вдарив – вона знепритомніла.
– Ти куди?
Він привів її до тями.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене не сховаєшся!
Але вона знову впала в забуття.
– Ти куди?
Почав трясти її розм’якле тіло, але вона до тями не приходила.Тоді почав несамовито бити, аж поки не усвідомив, що там,у понівеченому тілі, її вже нема. Вона померла.
– У-а-а-а! – заричав він,– ти від мене все одно не втечеш!
Він щось шукав…залізного гака , вбитого в стіну. Витягнув із штанів ременя і повісився.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене ніде не сховаєшся!
Кричав він, біжучи темним тунелем, і побачив у кінці світло та… її.
– Ага! Я тобі казав, що від мене ніде не подінешся!
Він наближався до неї, а вона стояла за півкроку від тунелю – така жаданна! Усміхалася, неушкоджена, в напівпрозорому платті, крізь яке просвічувалося тіло, її груди пружно напинали ніжну тканину…Запах парфумів наповнив простір. Боса, в зеленій траві…
– Ага! Спіймалась! Зараз я тебе…
Простягав свої закривавлені руки. Але вона не боялася його і не тікала – легенький вітерець розвівав волосся. Якихось міліметрів бракувало, щоб до неї дотягнутись, але він не міг зробити жодного кроку – темрява тунелю цупко тримала його.
– Зараз ти не будеш така красива і не пахнутимеш!
Загарчав він, зібравши всі сили, рвонувся на неї. Вона, лукаво усміхаючись, грала своїм розкішним тілом,– недосяжна! Він несамовито кидався до неї…і завив від безсилля і страху, усвідомивши: Відтепер так буде вічно!
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію