Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
ҐВАЛТ
– Ти від мене не втечеш!
Спіймав її в закутку, освітленому ледь жевріючою в павутинні лампочкою.
– О! Як вона пахне, яка вона чиста і красива!
Подер на ній плаття – вдарив. Кров бризнула на брудні стіни.
– Я казав, що від мене нікуди не втечеш!
Він продовжував жорстоко бити її, аж поки вона не обмочилась. Тоді здер рештки мокрої білизни, втоптав в пилюку і взявся мастити її тіло, приказуючи:
– Ага! Ти вже смердиш, і не така красива.
Він повалив її на холодний бетон.
– Нікуди від мене не подінешся, зараз я тебе візьму, брудну та смердючу.
Вона несамовито відбивалась і кричала. Він важко вдарив – вона знепритомніла.
– Ти куди?
Він привів її до тями.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене не сховаєшся!
Але вона знову впала в забуття.
– Ти куди?
Почав трясти її розм’якле тіло, але вона до тями не приходила.Тоді почав несамовито бити, аж поки не усвідомив, що там,у понівеченому тілі, її вже нема. Вона померла.
– У-а-а-а! – заричав він,– ти від мене все одно не втечеш!
Він щось шукав…залізного гака , вбитого в стіну. Витягнув із штанів ременя і повісився.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене ніде не сховаєшся!
Кричав він, біжучи темним тунелем, і побачив у кінці світло та… її.
– Ага! Я тобі казав, що від мене ніде не подінешся!
Він наближався до неї, а вона стояла за півкроку від тунелю – така жаданна! Усміхалася, неушкоджена, в напівпрозорому платті, крізь яке просвічувалося тіло, її груди пружно напинали ніжну тканину…Запах парфумів наповнив простір. Боса, в зеленій траві…
– Ага! Спіймалась! Зараз я тебе…
Простягав свої закривавлені руки. Але вона не боялася його і не тікала – легенький вітерець розвівав волосся. Якихось міліметрів бракувало, щоб до неї дотягнутись, але він не міг зробити жодного кроку – темрява тунелю цупко тримала його.
– Зараз ти не будеш така красива і не пахнутимеш!
Загарчав він, зібравши всі сили, рвонувся на неї. Вона, лукаво усміхаючись, грала своїм розкішним тілом,– недосяжна! Він несамовито кидався до неї…і завив від безсилля і страху, усвідомивши: Відтепер так буде вічно!
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ҐВАЛТ
Пересічний ґвалтівник, якому приспічило, до останнього сподівається,що його жертві це сподобається. Інколи так воно і є. Але не кожний ґвалтівник такий, а те, що вважається сексом, є ним до певних меж – бо збоченню людської свідомості не має краю.
автор
Була ніч. Вона ішла яскраво освітленою вулицею. Молода, красива, усміхнена,пахуча, шикарно одягнена…Але треба перейти на інший бік вулиці. Увійшла в темний тунель підземного переходу. Там її вже чекав ґвалтівник,– смердючий, гидкий та потворний. Погнався за нею.– Ти від мене не втечеш!
Спіймав її в закутку, освітленому ледь жевріючою в павутинні лампочкою.
– О! Як вона пахне, яка вона чиста і красива!
Подер на ній плаття – вдарив. Кров бризнула на брудні стіни.
– Я казав, що від мене нікуди не втечеш!
Він продовжував жорстоко бити її, аж поки вона не обмочилась. Тоді здер рештки мокрої білизни, втоптав в пилюку і взявся мастити її тіло, приказуючи:
– Ага! Ти вже смердиш, і не така красива.
Він повалив її на холодний бетон.
– Нікуди від мене не подінешся, зараз я тебе візьму, брудну та смердючу.
Вона несамовито відбивалась і кричала. Він важко вдарив – вона знепритомніла.
– Ти куди?
Він привів її до тями.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене не сховаєшся!
Але вона знову впала в забуття.
– Ти куди?
Почав трясти її розм’якле тіло, але вона до тями не приходила.Тоді почав несамовито бити, аж поки не усвідомив, що там,у понівеченому тілі, її вже нема. Вона померла.
– У-а-а-а! – заричав він,– ти від мене все одно не втечеш!
Він щось шукав…залізного гака , вбитого в стіну. Витягнув із штанів ременя і повісився.
– Ти від мене не втечеш! Ти від мене ніде не сховаєшся!
Кричав він, біжучи темним тунелем, і побачив у кінці світло та… її.
– Ага! Я тобі казав, що від мене ніде не подінешся!
Він наближався до неї, а вона стояла за півкроку від тунелю – така жаданна! Усміхалася, неушкоджена, в напівпрозорому платті, крізь яке просвічувалося тіло, її груди пружно напинали ніжну тканину…Запах парфумів наповнив простір. Боса, в зеленій траві…
– Ага! Спіймалась! Зараз я тебе…
Простягав свої закривавлені руки. Але вона не боялася його і не тікала – легенький вітерець розвівав волосся. Якихось міліметрів бракувало, щоб до неї дотягнутись, але він не міг зробити жодного кроку – темрява тунелю цупко тримала його.
– Зараз ти не будеш така красива і не пахнутимеш!
Загарчав він, зібравши всі сили, рвонувся на неї. Вона, лукаво усміхаючись, грала своїм розкішним тілом,– недосяжна! Він несамовито кидався до неї…і завив від безсилля і страху, усвідомивши: Відтепер так буде вічно!
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
