
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Критика | Аналітика
Іван Франко "Новини нашої літкратури"
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
Володимир Винниченко. Краса і сила. Видавництво «Вік».
У Києві 1906, стор.411.
«І відкіля ти такий узявся?» — так і хочеться запитати д. Винниченка, читаючи його новели, яких у оцій книжці зібрано сім. Серед млявої, тонкоартистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось таке дуже рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, всуміш: українське, московське, калічене й чисте як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. «І відкіля ти взявся у нас такий?» — хочеться по кожнім оповіданні запитати д. Винниченка.
Перше з поміщених тут оповідань, що дає свій титул цілій книжці, «Краса й сила», — се малюнок із життя тих подонків та відпадків суспільності, яких душу відкрив або й роздмухав трохи Максим Горький. Соціальне положення тих людей наш автор малює вірно і влучно, але дивиться на нього його власними очима: вони зовсім не тужать за іншим станом, хоч і відчувають прикрості свого побуту. Те, що зі становища суспільності злочин, крадіж, проституція, ошуканство, — тут не має ніякого значення, тут се просто «робота», щоденне заняття, спосіб життя. Як у кожнім іншім фаху, так і тут невдача в «роботі» грозить немилими пригодами, але такі пригоди, як тюрма, бійка і т. д., для них не мають ніякісінького етичного значення; се ж розуміється само собою, на се тільки один спосіб: бережись! І у автора нема ані крихітки жодної сентиментальності, він не обурюється, не сердиться ані на тих людей, ані на суспільність, що їх зробила такими. Се все у нього зовсім натуральна річ, так як для геолога зовсім натуральне те, що внизу лежить граніт, на ньому крейдяна верства, а там далі глинка та плодюча земля. В кожній верстві є свої поняття, свої вподобання, своя сила й своя краса. От на такім тлі малює наш автор три фігури: двох парубків-злодіїв і дівчину, що, стоячи між ними, грається ними обома. Один із них, Ілько, то для неї ідеал краси, а другий, Андрій, то ідеал сили волі. Сей контраст автор малює дуже ярко і на дрібних, ніби буденних фактах та розмовах показує хитання дівочої душі між тими двома полюсами, поки рішучий конфлікт, бійка між суперниками, в якій один одержує тяжку рану, а другий засуд на довголітню каторгу, не рішає й її вибір на сторону каторжника. Се оповідання, з яким Винниченко уперше виступив на поле українського письменства, було й першим його тріумфом; воно збудоване дуже гарно, визначається незвичайною драматичністю та ярким колоритом, а при тім певною, пластичною і вірною характеристикою дієвих осіб. Ярмаркові сцени, разом з тим поле попису обох героїв у їх «роботі», передані з гумором і свідчать про те, що автор уміє добре обсервувати життєві події.
Прегарно скомпоноване також друге оповідання «Заручини», що було окрасою одного з товстих літературних збірників ще за часів небіжчика абсолютизму. Як у попереднім сферу злодіїв та передміських «жуліків», так тут сферу університетських студентів та тих буржуазних верстов, що стикаються зі студентами, автор малює майстерно, певними і пластичними рисами. Студент Семенюк закоханий в панночці Галі, дочці вдови полковниці, з якою познайомився у її сусіда Сухобрієва, де давав приватні лекції. Галя вдає ідеалістку, читає книжки, що він дає їй, цікавиться українським питанням і доводить його до кохання, що сьогодні має завершитися їх заручинами. І автор розводить перед нами картину товариства студентів та купчиків, що зійшлися на заручини, характеризує весь той світок «умеренности й аккуратности», в якім за рожевими заслонками скромності, доброго виховання та ідеалізму криється брудота та рафінована розпуста. Семенюка гостять, упоюють до нестяму, будять «на заручини» — показується, що його Галя заручується з чоловіком, яким бридилась і гордувала, а його бажала звербувати собі на приятеля дому.
Найбільше розміром і найбагатше виведеними в ньому типами — оповідання «Голота», майстерна проба змалювання немов у перекрою важкої доби в житті нашого народу — переходу від спокійного хліборобського стану до повної пролетаризації. Тою перехідною добою являється служба в панськім дворі. Винниченко малює нам з великою силою і вірністю немов серце тої верстви — нутро «чорної кухні» при панській економії, немов оазис сірої барви між селом з його густою недолею та рідкою поезією і панським двором у блискучім освітленні. Тут бачимо наглядно, як ломаються давні моральні устої сільського життя, як простий сільський розум позбувається звільна всіх ілюзій і всі карти житія ставить на одно гасло — дбай за себе самого! З двора в злудному світлі пливе лише запах розкоші і цинічної розпусти, а сільське життя для декого вже відійшло в міфологію, а деякі, приміром] Андрій, хоч ще ніби вважаються господарськими синами, все-таки мусять служити і заробляти в дворі і, мов риба об лід, б’ються між занепадом села і широким шляхом у повний пролетаріат. Із сього соціологічного погляду оповідання «Голота» одно з найглибших і найкращих у Винниченка.
Що значить «ловити життя на гарячім учинку» і в моментальних знимках показати всю його глибінь та різнобарвність, се найліпше бачимо на чудовім нарисі «Біля машини». Тема найпростіша, яку тільки можна здумати: серед українського лану в літню спеку працює молотилка, її обслуговує невеличкий гурток сільських зарібників, над ними держить догляд економ Ґудзик — ось і все. А гляньте ви, який живий, пластичний малюнок зробив із сього Винниченко! Скільки драматичного життя вніс у нього! Якими тонкими, ледве замітними рисами схарактеризував головні дієві особи — економа Ґудзика, безхарактерного панського підлизня, що всею душею ненавидить селян, яких праця годує його, опозиціоніста та бунтівника Карпа, його ніби суджену, що тут же при нім легкомисно віддається паничеві Ясьові для хвилевої втіхи, — і зрозуміємо ту глуху, дику ненависть до панів, якою палає українське селянство і яку показало в недавніх розрухах.
У Винниченка гарна рука не лише в малюванні селян та пролетаріїв, але також у представлюванні інтелігентних сфер. Ми бачили се вже в «Заручинах». Сю саму сферу міської буржуазії малює нам нарис «Контрасти», хоча сей малюнок і не глибокий, а обмежається на зазначенні контрасту між тою назверх блискучою, веселою та гулящою молодіжжю і бездомною біднотою українських пролетаріїв-бурлаків. Менше цікаві оповідання «Антрепренер Гаркун-Задунайський» та «Мнимий господин». Перше з них представляє мізерію акторського життя в глухій українській провінції, а друге — сценки з воєнного життя, де балакучий фельдфебель, помішаний на тім, що у нього в животі якась хвороба, всю ніч не дає спати своїм підкомандним воякам, утомленим цілоденною службою.
З усім тим ми вважаємо сей том оповідань із найкращих дарунків, якими обдарувало нас видавництво «Вік». Не заступаючи вповні попереднього збірника оповідань д. Винниченка, виданого львівською видавничою спілкою і приступною тепер і в Росії, він дає кілька оповідань, яких не було там.
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Подається за публікацією в «Літературно-науковому вістнику» (1907, т.38, кн. 10, с.139 – 141).
Краса і сила на сайті «Український центр».
Заручини на сайті «Український центр».
Голота на сайті «Український центр».
Біля машини на сайті «Український центр».
Контрасти на сайті «Український центр».
Антрепренер Гаркун-Задунайський на сайті «Український центр».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Франко "Новини нашої літкратури"
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
Володимир Винниченко. Краса і сила. Видавництво «Вік».
У Києві 1906, стор.411.
«І відкіля ти такий узявся?» — так і хочеться запитати д. Винниченка, читаючи його новели, яких у оцій книжці зібрано сім. Серед млявої, тонкоартистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось таке дуже рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, всуміш: українське, московське, калічене й чисте як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості. «І відкіля ти взявся у нас такий?» — хочеться по кожнім оповіданні запитати д. Винниченка.
Перше з поміщених тут оповідань, що дає свій титул цілій книжці, «Краса й сила», — се малюнок із життя тих подонків та відпадків суспільності, яких душу відкрив або й роздмухав трохи Максим Горький. Соціальне положення тих людей наш автор малює вірно і влучно, але дивиться на нього його власними очима: вони зовсім не тужать за іншим станом, хоч і відчувають прикрості свого побуту. Те, що зі становища суспільності злочин, крадіж, проституція, ошуканство, — тут не має ніякого значення, тут се просто «робота», щоденне заняття, спосіб життя. Як у кожнім іншім фаху, так і тут невдача в «роботі» грозить немилими пригодами, але такі пригоди, як тюрма, бійка і т. д., для них не мають ніякісінького етичного значення; се ж розуміється само собою, на се тільки один спосіб: бережись! І у автора нема ані крихітки жодної сентиментальності, він не обурюється, не сердиться ані на тих людей, ані на суспільність, що їх зробила такими. Се все у нього зовсім натуральна річ, так як для геолога зовсім натуральне те, що внизу лежить граніт, на ньому крейдяна верства, а там далі глинка та плодюча земля. В кожній верстві є свої поняття, свої вподобання, своя сила й своя краса. От на такім тлі малює наш автор три фігури: двох парубків-злодіїв і дівчину, що, стоячи між ними, грається ними обома. Один із них, Ілько, то для неї ідеал краси, а другий, Андрій, то ідеал сили волі. Сей контраст автор малює дуже ярко і на дрібних, ніби буденних фактах та розмовах показує хитання дівочої душі між тими двома полюсами, поки рішучий конфлікт, бійка між суперниками, в якій один одержує тяжку рану, а другий засуд на довголітню каторгу, не рішає й її вибір на сторону каторжника. Се оповідання, з яким Винниченко уперше виступив на поле українського письменства, було й першим його тріумфом; воно збудоване дуже гарно, визначається незвичайною драматичністю та ярким колоритом, а при тім певною, пластичною і вірною характеристикою дієвих осіб. Ярмаркові сцени, разом з тим поле попису обох героїв у їх «роботі», передані з гумором і свідчать про те, що автор уміє добре обсервувати життєві події.
Прегарно скомпоноване також друге оповідання «Заручини», що було окрасою одного з товстих літературних збірників ще за часів небіжчика абсолютизму. Як у попереднім сферу злодіїв та передміських «жуліків», так тут сферу університетських студентів та тих буржуазних верстов, що стикаються зі студентами, автор малює майстерно, певними і пластичними рисами. Студент Семенюк закоханий в панночці Галі, дочці вдови полковниці, з якою познайомився у її сусіда Сухобрієва, де давав приватні лекції. Галя вдає ідеалістку, читає книжки, що він дає їй, цікавиться українським питанням і доводить його до кохання, що сьогодні має завершитися їх заручинами. І автор розводить перед нами картину товариства студентів та купчиків, що зійшлися на заручини, характеризує весь той світок «умеренности й аккуратности», в якім за рожевими заслонками скромності, доброго виховання та ідеалізму криється брудота та рафінована розпуста. Семенюка гостять, упоюють до нестяму, будять «на заручини» — показується, що його Галя заручується з чоловіком, яким бридилась і гордувала, а його бажала звербувати собі на приятеля дому.
Найбільше розміром і найбагатше виведеними в ньому типами — оповідання «Голота», майстерна проба змалювання немов у перекрою важкої доби в житті нашого народу — переходу від спокійного хліборобського стану до повної пролетаризації. Тою перехідною добою являється служба в панськім дворі. Винниченко малює нам з великою силою і вірністю немов серце тої верстви — нутро «чорної кухні» при панській економії, немов оазис сірої барви між селом з його густою недолею та рідкою поезією і панським двором у блискучім освітленні. Тут бачимо наглядно, як ломаються давні моральні устої сільського життя, як простий сільський розум позбувається звільна всіх ілюзій і всі карти житія ставить на одно гасло — дбай за себе самого! З двора в злудному світлі пливе лише запах розкоші і цинічної розпусти, а сільське життя для декого вже відійшло в міфологію, а деякі, приміром] Андрій, хоч ще ніби вважаються господарськими синами, все-таки мусять служити і заробляти в дворі і, мов риба об лід, б’ються між занепадом села і широким шляхом у повний пролетаріат. Із сього соціологічного погляду оповідання «Голота» одно з найглибших і найкращих у Винниченка.
Що значить «ловити життя на гарячім учинку» і в моментальних знимках показати всю його глибінь та різнобарвність, се найліпше бачимо на чудовім нарисі «Біля машини». Тема найпростіша, яку тільки можна здумати: серед українського лану в літню спеку працює молотилка, її обслуговує невеличкий гурток сільських зарібників, над ними держить догляд економ Ґудзик — ось і все. А гляньте ви, який живий, пластичний малюнок зробив із сього Винниченко! Скільки драматичного життя вніс у нього! Якими тонкими, ледве замітними рисами схарактеризував головні дієві особи — економа Ґудзика, безхарактерного панського підлизня, що всею душею ненавидить селян, яких праця годує його, опозиціоніста та бунтівника Карпа, його ніби суджену, що тут же при нім легкомисно віддається паничеві Ясьові для хвилевої втіхи, — і зрозуміємо ту глуху, дику ненависть до панів, якою палає українське селянство і яку показало в недавніх розрухах.
У Винниченка гарна рука не лише в малюванні селян та пролетаріїв, але також у представлюванні інтелігентних сфер. Ми бачили се вже в «Заручинах». Сю саму сферу міської буржуазії малює нам нарис «Контрасти», хоча сей малюнок і не глибокий, а обмежається на зазначенні контрасту між тою назверх блискучою, веселою та гулящою молодіжжю і бездомною біднотою українських пролетаріїв-бурлаків. Менше цікаві оповідання «Антрепренер Гаркун-Задунайський» та «Мнимий господин». Перше з них представляє мізерію акторського життя в глухій українській провінції, а друге — сценки з воєнного життя, де балакучий фельдфебель, помішаний на тім, що у нього в животі якась хвороба, всю ніч не дає спати своїм підкомандним воякам, утомленим цілоденною службою.
З усім тим ми вважаємо сей том оповідань із найкращих дарунків, якими обдарувало нас видавництво «Вік». Не заступаючи вповні попереднього збірника оповідань д. Винниченка, виданого львівською видавничою спілкою і приступною тепер і в Росії, він дає кілька оповідань, яких не було там.
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Подається за публікацією в «Літературно-науковому вістнику» (1907, т.38, кн. 10, с.139 – 141).
Краса і сила на сайті «Український центр».
Заручини на сайті «Український центр».
Голота на сайті «Український центр».
Біля машини на сайті «Український центр».
Контрасти на сайті «Український центр».
Антрепренер Гаркун-Задунайський на сайті «Український центр».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію