Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Раббі Бер Дов
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Раббі Бер Дов
З дитинства був книжником раббі Бер Дов .
Рано пізнав Гмару й глибини Кабали.
Гадав, що мало хто зрівняється з ним у ягадуті .
Та ось дійшли до нього легенди про мудреця,
Котрого юдеї вже встигли назвати Бааль Шем Товом.
Тож і надумав раббі Бер послухать цадика,
Аби самому оцінить його премудрість.
І ось стоїть він поміж хасидами і слуха Бешта.
А той розказує, як на безлюдді йому вдалось
Купити окраєць паляниці для візника.
Назавтра – майже те, що чув учора.
Хіба що йшлося тепер про сіно.
«Ніяка це не мудрість. Додому!
Тільки-но вийде місяць із-за хмари!»
І ось саме тоді, як видно стало, хоч голки збирай,
З’явивсь посланець і запросив до Бааль Шем Това.
«Наскільки ти, юначе, заглибивсь у Кабалу?»- пита цадик.
«Гадаю, що не згірш од інших».
«Тоді відкрий оцю ось книжку. Прочитай уривок
І поясни, як розумієш ти його».
Йшлося про ангелів і Бер висловив свою думку.
«Немає, голубе, справжнього знання у тебе.
А тепер устань і слухай, як я читаю».
Випроставсь Бааль Шем Тов і став навпроти.
Почав читать той же уривок і - сталось диво:
Начебто полум’я кімнату охопило.
Бер Дов побачив ангелів - і знепритомнів.
А як до пам’яті прийшов, почув Бааль Шем Това:
«Ти непогано пояснив, та не добравсь до істини.
Знаєш чому? В знаннях твоїх душа відсутня».
І раббі Дов лишився учнем в Меджибожі.
------------
Бер Дов, Великий Магід з Межерича (1704-1773) – улюблений учень і спадкоємець Бааль Шем Това. Поширив хасидизм на всю Європу, перетворивши його на організований рух.
Ягадут – юдаїзм.
Рано пізнав Гмару й глибини Кабали.
Гадав, що мало хто зрівняється з ним у ягадуті .
Та ось дійшли до нього легенди про мудреця,
Котрого юдеї вже встигли назвати Бааль Шем Товом.
Тож і надумав раббі Бер послухать цадика,
Аби самому оцінить його премудрість.
І ось стоїть він поміж хасидами і слуха Бешта.
А той розказує, як на безлюдді йому вдалось
Купити окраєць паляниці для візника.
Назавтра – майже те, що чув учора.
Хіба що йшлося тепер про сіно.
«Ніяка це не мудрість. Додому!
Тільки-но вийде місяць із-за хмари!»
І ось саме тоді, як видно стало, хоч голки збирай,
З’явивсь посланець і запросив до Бааль Шем Това.
«Наскільки ти, юначе, заглибивсь у Кабалу?»- пита цадик.
«Гадаю, що не згірш од інших».
«Тоді відкрий оцю ось книжку. Прочитай уривок
І поясни, як розумієш ти його».
Йшлося про ангелів і Бер висловив свою думку.
«Немає, голубе, справжнього знання у тебе.
А тепер устань і слухай, як я читаю».
Випроставсь Бааль Шем Тов і став навпроти.
Почав читать той же уривок і - сталось диво:
Начебто полум’я кімнату охопило.
Бер Дов побачив ангелів - і знепритомнів.
А як до пам’яті прийшов, почув Бааль Шем Това:
«Ти непогано пояснив, та не добравсь до істини.
Знаєш чому? В знаннях твоїх душа відсутня».
І раббі Дов лишився учнем в Меджибожі.
------------
Бер Дов, Великий Магід з Межерича (1704-1773) – улюблений учень і спадкоємець Бааль Шем Това. Поширив хасидизм на всю Європу, перетворивши його на організований рух.
Ягадут – юдаїзм.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
