Носяться спогади рвані
В пам’яті добрій моїй, –
Скільки зруйновано планів
Збігом умов і подій.
Друзі наліво й направо
Кликали наперебій,
Та, через з’яви обставин,
Доля казала: Не смій!..

Розпуки прірва і печалі гніт
Доводили ледь не до божевілля.
Упав, аж почорнівши, білий світ --
У безмір сатанинського свавілля.

Недобрий погляд не убив тебе,
Страшній Марі не кинув на поталу.
Як усміхалось небо голубе,

Арівідерчі, громадяни -
Я вас не бачив і не чув.
Синів безродного Івана
Не пробачав і не забув.

Які вам ще потрібні перли
Із уст плюгавого вождя.
Для всіх навіки ви померли,

У Святвечір та вдосвіта на Різдво 25 грудня Росія завдала масованого удару по Україні
"шахедами" і крилатими ракетами...

У День такий - ракетна злива…
Дванадцять страв і смак куті,
найперша зірка і молитва
на самоті.

Шматок землі,
принесений із цвинтаря, -
що це означає?
Ми тягнемо з собою
минуле, як равлик мушлю,
мов тяжкий багаж.
Зі шматком землі
можна принести енергетику,

І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді наче хтось прошептав:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.

Старший Гнат Тимка малого вперше взяв до лісу.
Попередив: - Ти ж від мене не відходь, дивився!
Бо лісовик тебе, як побачить, зразу заморочить
Та й заведе десь у хащі, кудись світ за очі.
Отож Тимко намагався за брата триматись,
Хоч навкруг усе цікаво

Надіюсь, все це не надовго
Холодне марево дощу...
Звертаюсь хутко до глухого,
Кажись не сам собі я мщу.
А поруч раптом посвітліло
І наповнялося в стакан,
І трохи кажеться невміло,
Бо знов в очах самообман...

Внаслідок ворожих атак ударними дронами у Ніжинському районі
на Чернігівщині пошкоджено приміщення ферми, де загинуло
одинадцять корів…


Ген-ген високо у небесній сині,
немов гігантський чорно-білий ком,
стоять корови - величні, невинні,

Біля нашої хатини
Проростає картоплина
Та, яку несли з городу
Днем осіннім до господи
У корзинці рогозовій
І згубили випадково,
А вона, стійка, зухвало
Зиму перезимувала

Сьогодні звертаюсь до наших родин:
буть з мудрими прагнімо всі як один!
Ми діти Вкраїни і нам Бог Дає
природи речей Розуміння Своє.

Зусиллям мудрієм, бо все є як є:
хто душу віддасть за твоє і моє?
Ми Хрещені Духом, Отець нам Дає

Кажуть є країна,
Повнісінька сонця...
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?

Кажуть є країна
На семи стовпах,
Сім планет над нею,

Скаче путін по кремлю –
Зашибає по рублю.

Хто нудьгує без «двіжух»,
Той хутенько спустить дух.

Для чеширського кота
Путін – миша непроста.

дні кипарисові & брами
прописані на небесі
давно оце набрид я з вами
& подорожчав німесил

жінки закляті реалісти
непрасування шнурівок
& цінувати органіста

Цей свіжий сніг
на місто ліг...
Та міста снігу мало -
на скроні й серці білий слід,
розлуки, сльози, переліт,
дороги та вокзали.

А десь весна

Я заростаю травою.
Мене навідують раз на рік,
і то не завжди.
Пам'ять про мене стирається.
Забуття вкриває мене саваном.
Через 10 років мене навряд чи
хтось згадає.
Я заростаю пам'яттю.