Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Ламери мастдайнi (лiтературна пiсляпародiя)
"Мой компьютер, серый маг,
звероящур, хронофаг,
обжил всё моё пространство,
скушал залежи бумаг...
...
И глядим мы друг на друга.
Каждый думает, что жив…"
(Домінік Луцюк “МОЙ КОМПЬЮТЕР (Песенка ламера)”)
"Юзер мій – абзац, відпад,
...
Ламер дикий – жесть і сміх!
З ламера сміятись гріх –
...
Переплутати - дурдом!-
Сідюка із пісюком!
Паралельно – баг чи фіча.
...
Ну і де апгрейд той, де?
...
Вся порнушка пропаде!
...
Накінець Віндá злетіла –
...
В пісюків життя не мед
(Іван Гентош "пародія « Пісенька пісюка »")
Буває, ламери мастдайні,
Коли знайдуть звичайний глюк,
Назвуть комп’ютер персональний
Напівпрезирливо - пісюк.
Користувач для них - то юзер.
Апгрейдять боти сідюки -
Та чи програмери безглузді
Складуть прогу, як невтямки?
Вінди́ летять - у вирій, певно.
Шукають ключ, але на нюх
Не переносять тих, що ревно
Від них ховають щось з порнух.
Як сленг комп’ютерний всі легко
Та й на озброєння взяли:
Не рублять фішку в тому лего,
Але ганяють без балди́.
Жонглюють модними словами -
З них посміятися не гріх -
Забудуть скоро мову мами,
Ступивши ледве за поріг.
08.02.2012
Джерела післяпародії: Домінік Луцюк “МОЙ КОМПЬЮТЕР (Песенка ламера)” (http://maysterni.com/publication.php?id=71426), Іван Гентош "пародія « Пісенька пісюка »" (http://maysterni.com/publication.php?id=73234)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Олександр Городницький. Жона французького посла (переклад з російської)"
