Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Літ_дурдом
Всім перекладачам із одного атасму в інший
Живу у цей навколо лютий безум -
із грозами, морозами "к деньгам",
і щастям кіс, "хвильованих" маразмом,
що люрить, як криниця туго медом,
метеликом - і правнуком з Дніпром
скрипить укрАїнсько-по-русски у дурдом...
Джерела:
Живу. Учусь я ненавидеть злато. В.Х. (из И. П.)
Живу. Учусь я ненавидеть злато,
Познав покой и счастия и гроз.
И женщины (волнением объяты)
Дрожат и косы кутают в мороз.
В зеницах заблудился я и в звездах,
Пропах мой хлеб церквями и вином.
И глубоко во мне скрипит колодец,
Идет мой правнук от него с Днепром.
Печаль все гуще. Всхлипы мотыльковы.
И в одиночестве из носа кровь.
И мелет кто-то туго и медово
Мои секунды в полноте стихов...
11.04.2012
И. П. "Живу. Учусь.." М.Я. Русская интерпретация
Живу. Учусь к деньгам быть ненавистным,
Познавший счастье в грозах и в тиши.
И трепет кос подруги мои в льдистый
Мороз вплетают, слёзно хороши.
Я заблудился в звёздах и зеницах,
Пропах мой хлеб церквами и вином.
Скрипит во мне глубокая криница,
Как правнук от неё идёт с Днепром.
Густеет грусть. И бабочка вздыхает.
И носом кровь, когда наедине.
И так натужно кто-то растирает
Секунды слов, живущие во мне.
Живу. Стараюсь ненавидеть деньги Ч.Ж. (Из И.П.)
Живу. Стараюсь ненавидеть деньги,
Познавши счастье радуги и гроз.
И женщины мои, роняя серьги,
Тугие косы кутают в мороз.
Я заблудился в зорях и ресницах,
Пропах мой хлеб собором и вином.
И в глубине меня скрипит криница,
Мой правнук от неё идёт с Днепром.
Тоска густеет. Бабочка вздыхает.
И в тишине из носа льётся кровь.
И кто-то туго, как в меду, вращает
Мои секунды в густоте стихов…
Оригінал: (Знятий автором зі сторінок ПМ)
Живу. Учусь ненавидіти гроші,
Пізнавши щастя спокою і гроз.
Мої жінки (схвильовано хороші)
Тремтячі коси кутають в мороз.
Я заблудився в зорях і зіницях,
Пропах мій хліб церквами і вином.
Десь глибоко в мені скрипить криниця,
Мов правнук йде від неї із Дніпром.
Густіє сум. І схлипує метелик.
І кров із носа люрить в самоті.
І хтось так туго, так медово меле
Мої секунди, віршами густі...
http://maysterni.com/publication.php?id=76481
http://maysterni.com/publication.php?id=76451
http://maysterni.com/publication.php?id=76353
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)