ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Хуртовина
Зірна омана в зіницю котилася-
вогником душу люлюкала...звовчено
вила завія -розхристана сила ця
била людське завіконня замовчане...
Роксолана Вірлан
Ой, Тетяно Вікторівно, плакала твоя розкішна фігура! – поморщила лоба на свої розповнілі стегна і вельми округлений вагітністю живіт, відображені у дзеркалі. Любила під час вагітності розглядати себе голою, як та, що знічев’я вкусила в раю яблуко спокуси, - з цікавістю та прискіпливістю: чи бува не збайдужіє зовсім до неї суджений?.. Переконана, що приділяє їй увагу завдяки, як мовиться, осиній талії, бо все якось у нього без хуртовини в душі… А вона? Хіба не відповідає тією ж монетою?
Він уперше натякнув їй на шлюб, коли провчителювала в селі більше року. Захмелілий, приплентався на квартиру, яку винаймала, як «зАйшла», і, пританцьовуючи на морозі, вичавив із себе щось на кшталт: блін, стільки снігу навалило! Потім довго мовчки сопів, добираючи потрібну фразу, що мала відіграти в їхніх стосунках вирішальну роль… Чи прагла цього? Хутчіше – так! Бо двадцять чотири – мов корова язиком злизала! Бо інших варіантів - чортма! Бо мусить виправляти власну дурість і необачність… Студенткою зустрічалася з красенем Арсеном, одногрупником, за яким зирили десятки дівиць. Він обрав її, з осиною… і брикливу, і непередбачувану… Він міг витерпіти всі каверзи характеру коханої, навіть вибачався перед нею, коли на всі сто завинила, затіявши сварку за будь здоров! Він підтакував їй, щоб тільки не відштовхнула спересердя. Можливо, цим і створив культ непогрішної та особливої. Ніби здіймалася над обожнювачем, вважала, що має право верховодити, як заманеться. Тому й дозволила собі пристати до компанії однокурсниць і старшокурсників, сусідів на поверсі в гуртожитку, – на всю ніч: поворкували в барі, пострибали на дискотеці і трохи флірту над ранком дорогою в гуртожиток – ось і все, а відчула себе незалежною, навіть від Арсенового кохання…
Арсен зустрів біля входу. Окинув оком зарум’янілу компанію.
- Чому без мене?
- А ти хіба чоловік мені? – відрубала, - я наразі вільна.
Зблід. Похилив голову і… рвучко подався геть. Зрозуміла: стосунки розірвано!
Проплакала тиждень, але… все-таки особлива… Не мінятиме ореол на приниження! А далі хоч вовком вий – жодного кавалера, наче наврочив хто! І тільки в сільській глушині… почула незграбне: ну, того… як воно…тут така справа…бляха муха… най би ми одружилися… О!
Побралися через місяць. Не шлюб, а трясовина для емоцій. Ночами – ну, того… Ранками – як воно… Коли на п’янку на тракторну бригаду – тут така справа… Якщо судженому щось не до вподоби, для початку – бляха муха… А часто взагалі забував, що одружені: покер десь під липами чи полювання, коли сезон.
Розчарована, жадала від судженого єдиного - немовляти. Бачила у ньому порятунок від жалю, від утрачених… Арсенових обіймів, жагучих очей і щирих покірності та розуміння…
Дочекалася: віддзеркалена нагота обіцяє розраду і втіху вже за два місяці… Хочеться перед дзеркалом танцювати. І станцювала б, якби не поважний живіт і затужавілі перса… Граційно звела руку, легко притупнула ніжкою. Аж раптом від різкого болю світ пішов обертом. Матінко Божа! Невже почалося!.. Передчасно!
- Романе! – зойкнула, - вези в лікарню!
-Чим везти? – заметушився у дверях, - дорогу замело, тиждень не прогортали…
- Саньми, Ромку! Подай одяг і по коні!
На подвір’ї зашмагала її по обличчі хуртовина, протяжно промовляючи на свій лад: от і маєш, жінко, сім п’ятниць на тиждень! Коли востаннє на консультації в лікаря була? За домашньою метушнею про сокровенне забула!..
Здригагалася, лежачи на возі, від кожного ривка коней через снігові намети, кусала губи, знівечена болем і хуртовиною. Кожухи та одіяла зверху - Сізіфовим тягарем! І… стрілою в серце усвідомлення невідворотнього…
- Води відійшли!.. – простогнала із жахом.
- Які там води? Сніги довкруг, - Роман енергійно хльоснув гнідих батогом.
А хуртовина шаленіла дужче і дужче. Кружляла, як гоголівська відьма над бідним Хомою, свистала і стрекотала голосами голодних сорок, злітала у височінь яструбом і одразу вниз, жахаючи Тетяну сніговим шабашем: тій ввижалися білі чорти і вурдалаки, що хвацько гарцюють над головою, обабіч саней і на затильнику. Нараз усі вони накинулися на породіллю, стисли їй груди і живіт і… лапами-покручами підхопили звільнене благодатним лоном немовля...
- Романе! – заволала, - я народила! Рятуй дитя – там, у снігах!
Оговтавшись од несподіванки, Роман так потягнув на себе віжки, що коні стали дибки. За мить несамовито борсався на санному сліду, розкидаючи чортів і вурдалаків, ридаючи і молячись водночас, і, нарешті, притиснув до грудей маленьке тільце донечки – живої!
Чимдуж підганяючи коней, поправляв ковдри і кожухи на Тетяні та донечці, а зазвичай червоне обличчя його блідло і світліло…
Виїхали на трасу, очищену від снігу.
- Зупиню машину! – чоловік кинувся навперейми Мерседесу.
Різко завизжало гальмо. З салону машини назустріч дебелий у шкірянці.
- Ти чо, падла, зенки потерял? Каво астановіл?
Романові кулаки стислися до посиніння.
- Моя дружина щойно родила семимісячне дитя, їм загрожує небезпека… Мусите їх до лікарні…
- Чево! – над Романом, що ухилився, пролетів здоровенний кулачище і миттєво - удар у відповідь: нападник розпластався на снігу. Інший «крутелик», що також провітрився, вихопив пістолет і націлив на Романа.
- Ні! – гучний Тетянин окрик налякав доченьку: заголосила тонко і надривно.
- Садітєсь в Мерс… всє, - той, з пістолетом, звів на ноги дебелого, - памагі женщінє!
Тетяна присіла на лікарняному ліжку: серце не перестало надміру калатати, і як йому, дивному серцеві, пояснити, що все гаразд… Тільки… А хай буде, як і було раніше… Тепер тішитиметься дитям – достатньо і цього тепла в душі…І, можливо, вистачить тієї хуртовини, якій вдалося трохи, напевно, на короткий час вирвати з рутини стосунки повінчаних, але чужих чоловіка і жінки… Незчулася, коли Роман зайшов у палату. Він зовсім не такий, яким звикла бачити… Вираз обличчя… Обережний подих… Нахилився і міцно-міцно притиснув до себе.
- Таню, Танюшечко, Танечко, люблю! Я так тебе люблю!
- Ой, чолов’яго, - стрепенулася, - ти ж зроду-віку таких слів… - з її очей потекли сльози, наймиліші в житті, повернула голову…кудись у минуле і мовчазно добавила, - не приходь, Арсене, - я буду щасливою без тебе!
2013р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хуртовина
Зірна омана в зіницю котилася-
вогником душу люлюкала...звовчено
вила завія -розхристана сила ця
била людське завіконня замовчане...
Роксолана Вірлан
Ой, Тетяно Вікторівно, плакала твоя розкішна фігура! – поморщила лоба на свої розповнілі стегна і вельми округлений вагітністю живіт, відображені у дзеркалі. Любила під час вагітності розглядати себе голою, як та, що знічев’я вкусила в раю яблуко спокуси, - з цікавістю та прискіпливістю: чи бува не збайдужіє зовсім до неї суджений?.. Переконана, що приділяє їй увагу завдяки, як мовиться, осиній талії, бо все якось у нього без хуртовини в душі… А вона? Хіба не відповідає тією ж монетою?
Він уперше натякнув їй на шлюб, коли провчителювала в селі більше року. Захмелілий, приплентався на квартиру, яку винаймала, як «зАйшла», і, пританцьовуючи на морозі, вичавив із себе щось на кшталт: блін, стільки снігу навалило! Потім довго мовчки сопів, добираючи потрібну фразу, що мала відіграти в їхніх стосунках вирішальну роль… Чи прагла цього? Хутчіше – так! Бо двадцять чотири – мов корова язиком злизала! Бо інших варіантів - чортма! Бо мусить виправляти власну дурість і необачність… Студенткою зустрічалася з красенем Арсеном, одногрупником, за яким зирили десятки дівиць. Він обрав її, з осиною… і брикливу, і непередбачувану… Він міг витерпіти всі каверзи характеру коханої, навіть вибачався перед нею, коли на всі сто завинила, затіявши сварку за будь здоров! Він підтакував їй, щоб тільки не відштовхнула спересердя. Можливо, цим і створив культ непогрішної та особливої. Ніби здіймалася над обожнювачем, вважала, що має право верховодити, як заманеться. Тому й дозволила собі пристати до компанії однокурсниць і старшокурсників, сусідів на поверсі в гуртожитку, – на всю ніч: поворкували в барі, пострибали на дискотеці і трохи флірту над ранком дорогою в гуртожиток – ось і все, а відчула себе незалежною, навіть від Арсенового кохання…
Арсен зустрів біля входу. Окинув оком зарум’янілу компанію.
- Чому без мене?
- А ти хіба чоловік мені? – відрубала, - я наразі вільна.
Зблід. Похилив голову і… рвучко подався геть. Зрозуміла: стосунки розірвано!
Проплакала тиждень, але… все-таки особлива… Не мінятиме ореол на приниження! А далі хоч вовком вий – жодного кавалера, наче наврочив хто! І тільки в сільській глушині… почула незграбне: ну, того… як воно…тут така справа…бляха муха… най би ми одружилися… О!
Побралися через місяць. Не шлюб, а трясовина для емоцій. Ночами – ну, того… Ранками – як воно… Коли на п’янку на тракторну бригаду – тут така справа… Якщо судженому щось не до вподоби, для початку – бляха муха… А часто взагалі забував, що одружені: покер десь під липами чи полювання, коли сезон.
Розчарована, жадала від судженого єдиного - немовляти. Бачила у ньому порятунок від жалю, від утрачених… Арсенових обіймів, жагучих очей і щирих покірності та розуміння…
Дочекалася: віддзеркалена нагота обіцяє розраду і втіху вже за два місяці… Хочеться перед дзеркалом танцювати. І станцювала б, якби не поважний живіт і затужавілі перса… Граційно звела руку, легко притупнула ніжкою. Аж раптом від різкого болю світ пішов обертом. Матінко Божа! Невже почалося!.. Передчасно!
- Романе! – зойкнула, - вези в лікарню!
-Чим везти? – заметушився у дверях, - дорогу замело, тиждень не прогортали…
- Саньми, Ромку! Подай одяг і по коні!
На подвір’ї зашмагала її по обличчі хуртовина, протяжно промовляючи на свій лад: от і маєш, жінко, сім п’ятниць на тиждень! Коли востаннє на консультації в лікаря була? За домашньою метушнею про сокровенне забула!..
Здригагалася, лежачи на возі, від кожного ривка коней через снігові намети, кусала губи, знівечена болем і хуртовиною. Кожухи та одіяла зверху - Сізіфовим тягарем! І… стрілою в серце усвідомлення невідворотнього…
- Води відійшли!.. – простогнала із жахом.
- Які там води? Сніги довкруг, - Роман енергійно хльоснув гнідих батогом.
А хуртовина шаленіла дужче і дужче. Кружляла, як гоголівська відьма над бідним Хомою, свистала і стрекотала голосами голодних сорок, злітала у височінь яструбом і одразу вниз, жахаючи Тетяну сніговим шабашем: тій ввижалися білі чорти і вурдалаки, що хвацько гарцюють над головою, обабіч саней і на затильнику. Нараз усі вони накинулися на породіллю, стисли їй груди і живіт і… лапами-покручами підхопили звільнене благодатним лоном немовля...
- Романе! – заволала, - я народила! Рятуй дитя – там, у снігах!
Оговтавшись од несподіванки, Роман так потягнув на себе віжки, що коні стали дибки. За мить несамовито борсався на санному сліду, розкидаючи чортів і вурдалаків, ридаючи і молячись водночас, і, нарешті, притиснув до грудей маленьке тільце донечки – живої!
Чимдуж підганяючи коней, поправляв ковдри і кожухи на Тетяні та донечці, а зазвичай червоне обличчя його блідло і світліло…
Виїхали на трасу, очищену від снігу.
- Зупиню машину! – чоловік кинувся навперейми Мерседесу.
Різко завизжало гальмо. З салону машини назустріч дебелий у шкірянці.
- Ти чо, падла, зенки потерял? Каво астановіл?
Романові кулаки стислися до посиніння.
- Моя дружина щойно родила семимісячне дитя, їм загрожує небезпека… Мусите їх до лікарні…
- Чево! – над Романом, що ухилився, пролетів здоровенний кулачище і миттєво - удар у відповідь: нападник розпластався на снігу. Інший «крутелик», що також провітрився, вихопив пістолет і націлив на Романа.
- Ні! – гучний Тетянин окрик налякав доченьку: заголосила тонко і надривно.
- Садітєсь в Мерс… всє, - той, з пістолетом, звів на ноги дебелого, - памагі женщінє!
Тетяна присіла на лікарняному ліжку: серце не перестало надміру калатати, і як йому, дивному серцеві, пояснити, що все гаразд… Тільки… А хай буде, як і було раніше… Тепер тішитиметься дитям – достатньо і цього тепла в душі…І, можливо, вистачить тієї хуртовини, якій вдалося трохи, напевно, на короткий час вирвати з рутини стосунки повінчаних, але чужих чоловіка і жінки… Незчулася, коли Роман зайшов у палату. Він зовсім не такий, яким звикла бачити… Вираз обличчя… Обережний подих… Нахилився і міцно-міцно притиснув до себе.
- Таню, Танюшечко, Танечко, люблю! Я так тебе люблю!
- Ой, чолов’яго, - стрепенулася, - ти ж зроду-віку таких слів… - з її очей потекли сльози, наймиліші в житті, повернула голову…кудись у минуле і мовчазно добавила, - не приходь, Арсене, - я буду щасливою без тебе!
2013р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію