«Серце, - ти мій ліхтарик
(Заглядаю в заплакані дверця)...»

(Майк Йогансен)

Пірнаю у глибини Землі,
Як в море зотлілих книг.
Шукаю камінці-літери,
Щоб шліфувати ними
Старезний іржавий якір,
Що застряг між пеклом
Та днищем човна Харона,
Того самого човна,
Якому ірландці звикли бажати:
«Сім футів під кілем!» -
Повторюючи цей ритуал
Кожної скорботної п’ятниці
Перед тим як згасити
Свічку своїх колискових.
Відполірую цей якір
Своєю сивою бородою,
Відшліфую до блиску
Забутими словами гелів.
Буду його волочити
По дну Океану Спогадів,
Як діти волочать
Зламану іграшкову машинку
У пісочницю
Заборонених слів.