
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
2025.02.28
2025.02.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Голобородько (1945) /
Інша поезія
Золоті глечики груш
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Золоті глечики груш
Груш натрусили з матір’ю у садку
і я набрав повну пазуху
маленьких золотих глечиків,
повних меду,
і поніс підбігцем у поле,
де батько пшеницю косив.
Підійшов –
комбайн стоїть
червоним безкрилим птахом.
Підійшов,
кличу батька – нема.
Я заглянув у пшеничне колосся – нема.
Я заглянув на дно дороги – нема і сліду.
Я заглянув під одежу дерева – нема.
Я спитав у щуки,
яка хотіла проковтнути сонце, – не бачила.
Я спитав у річки – не бачила.
Комбайн стоїть
червоним безкрилим птахом
і немає ніде батька.
А батько у землі іще од війни:
його тіло стало землею.
Його груди орють навесні плугами.
Його ногами ходять трактори.
Його руками росте калина у лузі.
Його волоссям довшають стебла пшениці.
Його очима дзвенять кринички під деревами…
„Батьку, а я тобі груш приніс!
Ми з матір’ю натрусили у нашому садку.
На, батьку, бери…
А мати тебе, батьку, усе виглядає
у вікно причілкове,
каже: куди пішов, звідти і прийде, –
усе виглядає…
А я ж тебе, батьку, і не бачив навіть,
тільки на збільшеній фотокартці у рушнику,
та хіба ж то ти?..
От якби ти був удома та косив,
а я допомагав би тобі –
я був би твоїм помічником:
ми удвох слухали б хлюпіт ниви,
шурхіт пшеничного зерна у бункері
та нетерпляче очікували б зерновозок із току,
а іще я збігав би до криниці по воду
і приніс би тобі холоднячку.
А ополудні ми обідали б
у затінку крил комбайнових.
І знову косили б, косили…
А увечері нас би зустрічала біля воріт мати…
Батьку, чому ти не вдома?
Батьку, чому ти в землі?..
Я не оратиму землі – бо тобі ж болітиме!
Я не сяду на трактора – бо тобі ж важко буде!
Я не коситиму пшениці – бо то ж твоє волосся!
А дівчата бояться ходити по калину у луг,
кажуть, що то твої руки.
А кринички заростають, бо, кажуть,
ти ними дивишся!
Батьку, чому ж ти в землі?..”
Падають додолу
золоті глечики груш
і розбиваються
з тихим дзвоном.
1964
і я набрав повну пазуху
маленьких золотих глечиків,
повних меду,
і поніс підбігцем у поле,
де батько пшеницю косив.
Підійшов –
комбайн стоїть
червоним безкрилим птахом.
Підійшов,
кличу батька – нема.
Я заглянув у пшеничне колосся – нема.
Я заглянув на дно дороги – нема і сліду.
Я заглянув під одежу дерева – нема.
Я спитав у щуки,
яка хотіла проковтнути сонце, – не бачила.
Я спитав у річки – не бачила.
Комбайн стоїть
червоним безкрилим птахом
і немає ніде батька.
А батько у землі іще од війни:
його тіло стало землею.
Його груди орють навесні плугами.
Його ногами ходять трактори.
Його руками росте калина у лузі.
Його волоссям довшають стебла пшениці.
Його очима дзвенять кринички під деревами…
„Батьку, а я тобі груш приніс!
Ми з матір’ю натрусили у нашому садку.
На, батьку, бери…
А мати тебе, батьку, усе виглядає
у вікно причілкове,
каже: куди пішов, звідти і прийде, –
усе виглядає…
А я ж тебе, батьку, і не бачив навіть,
тільки на збільшеній фотокартці у рушнику,
та хіба ж то ти?..
От якби ти був удома та косив,
а я допомагав би тобі –
я був би твоїм помічником:
ми удвох слухали б хлюпіт ниви,
шурхіт пшеничного зерна у бункері
та нетерпляче очікували б зерновозок із току,
а іще я збігав би до криниці по воду
і приніс би тобі холоднячку.
А ополудні ми обідали б
у затінку крил комбайнових.
І знову косили б, косили…
А увечері нас би зустрічала біля воріт мати…
Батьку, чому ти не вдома?
Батьку, чому ти в землі?..
Я не оратиму землі – бо тобі ж болітиме!
Я не сяду на трактора – бо тобі ж важко буде!
Я не коситиму пшениці – бо то ж твоє волосся!
А дівчата бояться ходити по калину у луг,
кажуть, що то твої руки.
А кринички заростають, бо, кажуть,
ти ними дивишся!
Батьку, чому ж ти в землі?..”
Падають додолу
золоті глечики груш
і розбиваються
з тихим дзвоном.
1964
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію