Такого ще не було ярмарку оцьому:
Покидали лотки й побігли ті,
Хто встиг спродатись,
І ті, хто намірявсь
Купити щось за безцінь:
Почули з кону, де виступали якісь заїжджі,
Цвірінькання і ґелґіт,
Гавкіт і мукання, й іржання...
А як заверещало порося,
То захвату, здавалося, не буде впину.
І ось, коли нарешті настала тиша
І розважальник на всі сторони вклонився,
З натовпу вискочив незграбний чоловік:
«Телепні, кому плещете в долоні?
Хіба ж так має верещати порося?
Завтра покажу, як має буть насправді».
Назавтра справді він з’явивсь.
Заверещав і всі позатуляли вуха.
Свистати почали й кидать що трапилось під руку.
«Дурні!- самозваний артист в одвіт.-
Не знаєте, що верещав не я, а ось хто».
І вийняв із-за пазухи нікчемне порося,
Котре щипав за вуха непомітно.
P.S.
Селюк не знав, що мав би знати кожен:
Мистецтво і життя – це речі не тотожні.