
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
10:15
Кожен із нас прагне жити цілісним, наповненим життям, відчувати внутрішню гармонію та здатність любити й бути любимим. І хоча шляхи до цього щастя у кожного свої, і кожен "здоровий" по-своєму, існують глибинні закономірності, що формують наш внутрішній
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Лелечі клекоти в тумані" (2010)
ДВОЄ, ЯК ОЧЕЙ У ЛОБІ
ДВОЄ, ЯК ОЧЕЙ У ЛОБІ
Після того, як я мало не втопився в печищанській корінній канаві (притока Сули), я почав готуватися до втечі з піонерського табору, де не було ні ситості, ні волі. Коли таборяни поринули в «мертвий час», я тихенько вислизнув з шкільного двору й гайнув через кладку до Андріївки. А там – на гору, на гору, аж до Рудки. А Рудкою, до Комуни, дорога була вже не раз ходженою...
Бабуся не лаяла мене за втечу – дорікнула хіба що за те, що покинув напризволяще сестричку. Сплакнула: «Вас же у мене двійко, як очей у лобі! Одне без одного ви пропадете...».
ЯК ЛИСТЯ ЗА ВОДОЮ
Усе хороше, що зігрівало тебе у житті, нехай вовіки пребуде з тобою і разом з тобою перейде в інші виміри. А все лихе, що заважало тобі, пробуджувало у твоєму єстві первісні інстинкти – заздрість, зло, скнарість, сухий розрахунок, відпливе у невідь, як сухий лист за водою! Це – моя молитва на щоніч.
Текуча вода очищає і змиває все зайве.
Як лист за водою – всі земні гріхи.
НЕМА ПРОРОКА НА ЗАДВІРКАХ
Хутір Шишкове – у відкритому степу. Ні річечки, ні ставка. Приватний магазин та відлюдний цвинтар. До міста, навпрошки – верст десять, не більше.
Хіба ж винен академік Костянтин Меркурійович Ситник, що сюди, на краєчок цивілізації, сьогодні немає путньої дороги?!
Хіба ж від нього залежить, що заповітними думками «шишкарів» заволоділи феодали й рабовласники з «Регіонів», так звана слов’яносербська мафія?!
Мені було боляче дивитись на сивочолого академіка зі світовим іменем, коли хутірські гузнолизи Єфремова і Тихонова відверто хамили вченому. Справді, немає пророка на задвірках епохи!
ОСЛІПЛЕННЯ СЛАВОЮ
По закінченні поетичного конкурсу на святі «Слобожанський Спас» у Сватовому до мене підійшов лисичанський віршописець і співак Анатолій Алексеєнко.
– Чому я не потрапив у переможці? Хіба мої вірші гірші за писанину сліпонародженої рубіжанки?!
– Не гірші, Толю, а холодніші. Ти ж маєш престижне місце за пісню...
– Співаю я, ніби дихаю. А вірші пишу за покликанням. Після Сосюри я – найславетніший в Лисичому...
– Сліпа не дівчина-переможниця, а ти, Анатолію... Запам’ятай це. Мені твоя куплена брехнею дружба геть не потрібна...
ПОСІПАКИ ЯНУКОВИЧА
– Кого ви слухаєте, Костянтине Меркурійовичу?! Це ж посіпаки Януковича, найбільші місцеві брехуни. Окрім селищного голови, тут і людей совісних немає... Я за одним столом із ними сидіти не можу – це мене принижує...
І вийшов з кабінету голови Словяносербської ОДА. У дворі півтори години гомонів з водіями і слюсарями. У кишені не було ні гривні, тож я не міг дістатится до Луганська.
Нарешті «батьки» району вирвались на площу біля будинку адміністрації.
– Де ж подівся друг Ваня Низовий? – забідкався академік. – Я ж повинен відвезти його додому...
– А я тут, дорогий Костянтине Меркурійовичу! Я ж казав, що з посіпаками Януковича мені не по дорозі...
А ЗОРІ ТУТ І СПРАВДІ ТИХІ
Я засинаю одразу по дев’ятій вечора і встаю удосвіта, ще до жайворів. У Свистунівці або Марківці ранкове пробудження дарує тобі чимало всіляких див: хрущів над вишнями, якщо це у травні, зорепад, якщо це серпень. І обов’язкове гудіння невсипущих бджіл-трудівниць. Собачий гавкіт вгамовується, на ставкових плесах розходяться кола...
Тихі зорі спонукають до роздумів про чудові перспективи життя на волі.
Справді тихі зорі...
НЕ РУДИЙ ПАНЬКО
Не знаю, який заядлий пасічник мій земляк, а по сумісництву ще й Президент України Віктор Ющенко, але, вірю, він і в підметки не годиться моєму старшому другові з села Свистунівки Іванові Васильовичу Дробицькому, а тим паче гоголівському рудому Паньку. Бо ці обидва, крім доїння бджіл, мали ще й літературний хист і писали путні книжки про народне життя-буття, тоді як Віктор Андрійович самотужки не напише змістовного Указу, а чужі державні акти заветовує, бо нічого в них не розуміє...
Ох, мало, мало у нас нині Іванів і Паньків!
СМЕРТЬ РОЗМИНУЛАСЯ ЗІ МНОЮ
Видно з усього, що я ще поживу на цьому світі, потопчу траву-мураву. Не загинув під колесами товарняка у Казахстані та поблизу Балашова, не потонув у Сулі та Онезі, тож і моє стрімке падіння з ламкої вільхи в лузі під Першотравневим – ще не кінець, не останній акорд...
Смерть розминулася зі мною і тоді, коли межи нею і життям було не більше п’яти сантиметрів. Катя Діденкова розказала про цю жахливу пригоду своїй старшій сестрі Валентині, а та нещодавно – нагадала мені при зустрічі.
Я СКУЧИВ ЗА МАЙДАНОМ
Днями луганські активісти Руху та «Просвіти» збираються їхати до столиці. Я сам напросився, бо мене забули включити до складу делегації, дарма що я був першим «просвітянином», який закликав шанувати автохтонну мову лугарів.
Д.В. Павличко став на мій захист:
– Нехай Іван їде, він, бачу, скучив за нічним столичним Майданом. Може, це буде його остання поїздка до Києва...
Так, я скучив за Майданом, за помаранчевим настроєм свідомого українства.
У РОМНАХ МАКІВНИКИ СОЛОДШІ
Такої спеки не було давно вже. У Ромні ми заховалися під тентом і наминали наркотичну страву. Хіба й Шевченко, буваючи не раз тут, на ярмарку, зі смаком наркотик цей не споживав, охоче куштуючи маківники?
Ми куштували нелегальну страву в Батурині, Хоружівці та Сумах, найвище оцінили все ж роменські збадьорливі найліпші пиріжки. У затінку Шевченка кайф ловив я...
ПРИНАДЛИВЕ МІСТЕЧКО
До Кролевця домчали ми під вечір.
Давила втома брилою на плечі, хотілось їсти, та найбільше – пить, перепочити мить хоча б. Рипить московський шлях під гумою. Десь тут є дивний сад... Міняємо маршрут, та швидко вечоріє... Диво-сад побачим іншим разом. Зорепад нас кличе в путь-дорогу неблизьку, через Батурин, через Сейм-ріку до селища славетного Терни – попробуй тут зверни...
НА КАЛИНОВІМ МОСТІ
Як нас гнали на демонстрацію першого травня, то на мосту через Сулу я загнав у п’яту величезний шпичак. Через тиждень нога позеленіла і віднялася. До школи я ходити не міг, тож лежав у кутку нашої хати і малював вугіллям на свіжопобіленій стіні симпатичних матросиків.
А по марківському калиновому мосту торохтіли полуторки і зіси, вантажені цукровими буряками. Калиновий міст з’єднував протилежні береги однієї великої любові.
На калиновому мосту ще не раз в житті обнімуться мої минулі літа.
Калиновий міст давно вже став бетонним, але дзвенить, як у дитинстві.
І РАК МЕНІ ВІДОМСТИВ
Малим я вправно ловив раків у комунівському ставку та продавав їх зальотним студентам Сумського технікуму по рублю за цеберку. Одного разу якийсь моряк продав мені за цеберку раків тоненьку «капітанську» сигару. Мені вона не сподобалась, і я вирішив не силувати себе до паління тютюну.
Та кучерівські хлопці, і в першу чергу мій сусіда і родич Ванько Пигуль, силоміць змусили мене затягнутися «козячою ніжкою», у якій були намішані турецький тютюн, гусяче лайно і суха трава. Мене цілий тиждень рвало немилосердно, однак по всьому тому хлопці заставили знову на повні груди вдихнути дим кізяків і дурману.
Через шістдесят п’ять літ рак-неборак з комунівського ставу наздогнав мене і жорстоко відомстив мені за всі образи, вчепившись у мою праву легеню великою клешнею. Тепер я сплачую компенсацію мстивому ракові – тисячами і тисячами гривень (рублі у нас давно скасовані).
А рак-неборак злорадствує, не послабляє тиски сталевої клешні...
ДОРОГА ДО РАЮ
Он тамечки, за рогом – рай.
Аде дорога до нього пролягає через пекло. Не впади на першому з дев’яти пекельних кіл. Пам’ятай, що в раю квітує твоя райська яблунька, пересаджена з твого дитинства господнім садівником.
Тримайся дороги до раю!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДВОЄ, ЯК ОЧЕЙ У ЛОБІ
Мікроновели
ДВОЄ, ЯК ОЧЕЙ У ЛОБІ
Після того, як я мало не втопився в печищанській корінній канаві (притока Сули), я почав готуватися до втечі з піонерського табору, де не було ні ситості, ні волі. Коли таборяни поринули в «мертвий час», я тихенько вислизнув з шкільного двору й гайнув через кладку до Андріївки. А там – на гору, на гору, аж до Рудки. А Рудкою, до Комуни, дорога була вже не раз ходженою...
Бабуся не лаяла мене за втечу – дорікнула хіба що за те, що покинув напризволяще сестричку. Сплакнула: «Вас же у мене двійко, як очей у лобі! Одне без одного ви пропадете...».
ЯК ЛИСТЯ ЗА ВОДОЮ
Усе хороше, що зігрівало тебе у житті, нехай вовіки пребуде з тобою і разом з тобою перейде в інші виміри. А все лихе, що заважало тобі, пробуджувало у твоєму єстві первісні інстинкти – заздрість, зло, скнарість, сухий розрахунок, відпливе у невідь, як сухий лист за водою! Це – моя молитва на щоніч.
Текуча вода очищає і змиває все зайве.
Як лист за водою – всі земні гріхи.
НЕМА ПРОРОКА НА ЗАДВІРКАХ
Хутір Шишкове – у відкритому степу. Ні річечки, ні ставка. Приватний магазин та відлюдний цвинтар. До міста, навпрошки – верст десять, не більше.
Хіба ж винен академік Костянтин Меркурійович Ситник, що сюди, на краєчок цивілізації, сьогодні немає путньої дороги?!
Хіба ж від нього залежить, що заповітними думками «шишкарів» заволоділи феодали й рабовласники з «Регіонів», так звана слов’яносербська мафія?!
Мені було боляче дивитись на сивочолого академіка зі світовим іменем, коли хутірські гузнолизи Єфремова і Тихонова відверто хамили вченому. Справді, немає пророка на задвірках епохи!
ОСЛІПЛЕННЯ СЛАВОЮ
По закінченні поетичного конкурсу на святі «Слобожанський Спас» у Сватовому до мене підійшов лисичанський віршописець і співак Анатолій Алексеєнко.
– Чому я не потрапив у переможці? Хіба мої вірші гірші за писанину сліпонародженої рубіжанки?!
– Не гірші, Толю, а холодніші. Ти ж маєш престижне місце за пісню...
– Співаю я, ніби дихаю. А вірші пишу за покликанням. Після Сосюри я – найславетніший в Лисичому...
– Сліпа не дівчина-переможниця, а ти, Анатолію... Запам’ятай це. Мені твоя куплена брехнею дружба геть не потрібна...
ПОСІПАКИ ЯНУКОВИЧА
– Кого ви слухаєте, Костянтине Меркурійовичу?! Це ж посіпаки Януковича, найбільші місцеві брехуни. Окрім селищного голови, тут і людей совісних немає... Я за одним столом із ними сидіти не можу – це мене принижує...
І вийшов з кабінету голови Словяносербської ОДА. У дворі півтори години гомонів з водіями і слюсарями. У кишені не було ні гривні, тож я не міг дістатится до Луганська.
Нарешті «батьки» району вирвались на площу біля будинку адміністрації.
– Де ж подівся друг Ваня Низовий? – забідкався академік. – Я ж повинен відвезти його додому...
– А я тут, дорогий Костянтине Меркурійовичу! Я ж казав, що з посіпаками Януковича мені не по дорозі...
А ЗОРІ ТУТ І СПРАВДІ ТИХІ
Я засинаю одразу по дев’ятій вечора і встаю удосвіта, ще до жайворів. У Свистунівці або Марківці ранкове пробудження дарує тобі чимало всіляких див: хрущів над вишнями, якщо це у травні, зорепад, якщо це серпень. І обов’язкове гудіння невсипущих бджіл-трудівниць. Собачий гавкіт вгамовується, на ставкових плесах розходяться кола...
Тихі зорі спонукають до роздумів про чудові перспективи життя на волі.
Справді тихі зорі...
НЕ РУДИЙ ПАНЬКО
Не знаю, який заядлий пасічник мій земляк, а по сумісництву ще й Президент України Віктор Ющенко, але, вірю, він і в підметки не годиться моєму старшому другові з села Свистунівки Іванові Васильовичу Дробицькому, а тим паче гоголівському рудому Паньку. Бо ці обидва, крім доїння бджіл, мали ще й літературний хист і писали путні книжки про народне життя-буття, тоді як Віктор Андрійович самотужки не напише змістовного Указу, а чужі державні акти заветовує, бо нічого в них не розуміє...
Ох, мало, мало у нас нині Іванів і Паньків!
СМЕРТЬ РОЗМИНУЛАСЯ ЗІ МНОЮ
Видно з усього, що я ще поживу на цьому світі, потопчу траву-мураву. Не загинув під колесами товарняка у Казахстані та поблизу Балашова, не потонув у Сулі та Онезі, тож і моє стрімке падіння з ламкої вільхи в лузі під Першотравневим – ще не кінець, не останній акорд...
Смерть розминулася зі мною і тоді, коли межи нею і життям було не більше п’яти сантиметрів. Катя Діденкова розказала про цю жахливу пригоду своїй старшій сестрі Валентині, а та нещодавно – нагадала мені при зустрічі.
Я СКУЧИВ ЗА МАЙДАНОМ
Днями луганські активісти Руху та «Просвіти» збираються їхати до столиці. Я сам напросився, бо мене забули включити до складу делегації, дарма що я був першим «просвітянином», який закликав шанувати автохтонну мову лугарів.
Д.В. Павличко став на мій захист:
– Нехай Іван їде, він, бачу, скучив за нічним столичним Майданом. Може, це буде його остання поїздка до Києва...
Так, я скучив за Майданом, за помаранчевим настроєм свідомого українства.
У РОМНАХ МАКІВНИКИ СОЛОДШІ
Такої спеки не було давно вже. У Ромні ми заховалися під тентом і наминали наркотичну страву. Хіба й Шевченко, буваючи не раз тут, на ярмарку, зі смаком наркотик цей не споживав, охоче куштуючи маківники?
Ми куштували нелегальну страву в Батурині, Хоружівці та Сумах, найвище оцінили все ж роменські збадьорливі найліпші пиріжки. У затінку Шевченка кайф ловив я...
ПРИНАДЛИВЕ МІСТЕЧКО
До Кролевця домчали ми під вечір.
Давила втома брилою на плечі, хотілось їсти, та найбільше – пить, перепочити мить хоча б. Рипить московський шлях під гумою. Десь тут є дивний сад... Міняємо маршрут, та швидко вечоріє... Диво-сад побачим іншим разом. Зорепад нас кличе в путь-дорогу неблизьку, через Батурин, через Сейм-ріку до селища славетного Терни – попробуй тут зверни...
НА КАЛИНОВІМ МОСТІ
Як нас гнали на демонстрацію першого травня, то на мосту через Сулу я загнав у п’яту величезний шпичак. Через тиждень нога позеленіла і віднялася. До школи я ходити не міг, тож лежав у кутку нашої хати і малював вугіллям на свіжопобіленій стіні симпатичних матросиків.
А по марківському калиновому мосту торохтіли полуторки і зіси, вантажені цукровими буряками. Калиновий міст з’єднував протилежні береги однієї великої любові.
На калиновому мосту ще не раз в житті обнімуться мої минулі літа.
Калиновий міст давно вже став бетонним, але дзвенить, як у дитинстві.
І РАК МЕНІ ВІДОМСТИВ
Малим я вправно ловив раків у комунівському ставку та продавав їх зальотним студентам Сумського технікуму по рублю за цеберку. Одного разу якийсь моряк продав мені за цеберку раків тоненьку «капітанську» сигару. Мені вона не сподобалась, і я вирішив не силувати себе до паління тютюну.
Та кучерівські хлопці, і в першу чергу мій сусіда і родич Ванько Пигуль, силоміць змусили мене затягнутися «козячою ніжкою», у якій були намішані турецький тютюн, гусяче лайно і суха трава. Мене цілий тиждень рвало немилосердно, однак по всьому тому хлопці заставили знову на повні груди вдихнути дим кізяків і дурману.
Через шістдесят п’ять літ рак-неборак з комунівського ставу наздогнав мене і жорстоко відомстив мені за всі образи, вчепившись у мою праву легеню великою клешнею. Тепер я сплачую компенсацію мстивому ракові – тисячами і тисячами гривень (рублі у нас давно скасовані).
А рак-неборак злорадствує, не послабляє тиски сталевої клешні...
ДОРОГА ДО РАЮ
Он тамечки, за рогом – рай.
Аде дорога до нього пролягає через пекло. Не впади на першому з дев’яти пекельних кіл. Пам’ятай, що в раю квітує твоя райська яблунька, пересаджена з твого дитинства господнім садівником.
Тримайся дороги до раю!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію