ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Проза / "Лелечі клекоти в тумані" (2010)

 ДВОЄ, ЯК ОЧЕЙ У ЛОБІ

Мікроновели


ДВОЄ, ЯК ОЧЕЙ У ЛОБІ


Після того, як я мало не втопився в печищанській корінній канаві (притока Сули), я почав готуватися до втечі з піонерського табору, де не було ні ситості, ні волі. Коли таборяни поринули в «мертвий час», я тихенько вислизнув з шкільного двору й гайнув через кладку до Андріївки. А там – на гору, на гору, аж до Рудки. А Рудкою, до Комуни, дорога була вже не раз ходженою...
Бабуся не лаяла мене за втечу – дорікнула хіба що за те, що покинув напризволяще сестричку. Сплакнула: «Вас же у мене двійко, як очей у лобі! Одне без одного ви пропадете...».





ЯК ЛИСТЯ ЗА ВОДОЮ


Усе хороше, що зігрівало тебе у житті, нехай вовіки пребуде з тобою і разом з тобою перейде в інші виміри. А все лихе, що заважало тобі, пробуджувало у твоєму єстві первісні інстинкти – заздрість, зло, скнарість, сухий розрахунок, відпливе у невідь, як сухий лист за водою! Це – моя молитва на щоніч.
Текуча вода очищає і змиває все зайве.
Як лист за водою – всі земні гріхи.





НЕМА ПРОРОКА НА ЗАДВІРКАХ


Хутір Шишкове – у відкритому степу. Ні річечки, ні ставка. Приватний магазин та відлюдний цвинтар. До міста, навпрошки – верст десять, не більше.
Хіба ж винен академік Костянтин Меркурійович Ситник, що сюди, на краєчок цивілізації, сьогодні немає путньої дороги?!
Хіба ж від нього залежить, що заповітними думками «шишкарів» заволоділи феодали й рабовласники з «Регіонів», так звана слов’яносербська мафія?!
Мені було боляче дивитись на сивочолого академіка зі світовим іменем, коли хутірські гузнолизи Єфремова і Тихонова відверто хамили вченому. Справді, немає пророка на задвірках епохи!





ОСЛІПЛЕННЯ СЛАВОЮ


По закінченні поетичного конкурсу на святі «Слобожанський Спас» у Сватовому до мене підійшов лисичанський віршописець і співак Анатолій Алексеєнко.
– Чому я не потрапив у переможці? Хіба мої вірші гірші за писанину сліпонародженої рубіжанки?!
– Не гірші, Толю, а холодніші. Ти ж маєш престижне місце за пісню...
– Співаю я, ніби дихаю. А вірші пишу за покликанням. Після Сосюри я – найславетніший в Лисичому...
– Сліпа не дівчина-переможниця, а ти, Анатолію... Запам’ятай це. Мені твоя куплена брехнею дружба геть не потрібна...





ПОСІПАКИ ЯНУКОВИЧА


– Кого ви слухаєте, Костянтине Меркурійовичу?! Це ж посіпаки Януковича, найбільші місцеві брехуни. Окрім селищного голови, тут і людей совісних немає... Я за одним столом із ними сидіти не можу – це мене принижує...
І вийшов з кабінету голови Словяносербської ОДА. У дворі півтори години гомонів з водіями і слюсарями. У кишені не було ні гривні, тож я не міг дістатится до Луганська.
Нарешті «батьки» району вирвались на площу біля будинку адміністрації.
– Де ж подівся друг Ваня Низовий? – забідкався академік. – Я ж повинен відвезти його додому...
– А я тут, дорогий Костянтине Меркурійовичу! Я ж казав, що з посіпаками Януковича мені не по дорозі...





А ЗОРІ ТУТ І СПРАВДІ ТИХІ


Я засинаю одразу по дев’ятій вечора і встаю удосвіта, ще до жайворів. У Свистунівці або Марківці ранкове пробудження дарує тобі чимало всіляких див: хрущів над вишнями, якщо це у травні, зорепад, якщо це серпень. І обов’язкове гудіння невсипущих бджіл-трудівниць. Собачий гавкіт вгамовується, на ставкових плесах розходяться кола...
Тихі зорі спонукають до роздумів про чудові перспективи життя на волі.
Справді тихі зорі...





НЕ РУДИЙ ПАНЬКО


Не знаю, який заядлий пасічник мій земляк, а по сумісництву ще й Президент України Віктор Ющенко, але, вірю, він і в підметки не годиться моєму старшому другові з села Свистунівки Іванові Васильовичу Дробицькому, а тим паче гоголівському рудому Паньку. Бо ці обидва, крім доїння бджіл, мали ще й літературний хист і писали путні книжки про народне життя-буття, тоді як Віктор Андрійович самотужки не напише змістовного Указу, а чужі державні акти заветовує, бо нічого в них не розуміє...
Ох, мало, мало у нас нині Іванів і Паньків!





СМЕРТЬ РОЗМИНУЛАСЯ ЗІ МНОЮ


Видно з усього, що я ще поживу на цьому світі, потопчу траву-мураву. Не загинув під колесами товарняка у Казахстані та поблизу Балашова, не потонув у Сулі та Онезі, тож і моє стрімке падіння з ламкої вільхи в лузі під Першотравневим – ще не кінець, не останній акорд...
Смерть розминулася зі мною і тоді, коли межи нею і життям було не більше п’яти сантиметрів. Катя Діденкова розказала про цю жахливу пригоду своїй старшій сестрі Валентині, а та нещодавно – нагадала мені при зустрічі.





Я СКУЧИВ ЗА МАЙДАНОМ


Днями луганські активісти Руху та «Просвіти» збираються їхати до столиці. Я сам напросився, бо мене забули включити до складу делегації, дарма що я був першим «просвітянином», який закликав шанувати автохтонну мову лугарів.
Д.В. Павличко став на мій захист:
– Нехай Іван їде, він, бачу, скучив за нічним столичним Майданом. Може, це буде його остання поїздка до Києва...
Так, я скучив за Майданом, за помаранчевим настроєм свідомого українства.





У РОМНАХ МАКІВНИКИ СОЛОДШІ


Такої спеки не було давно вже. У Ромні ми заховалися під тентом і наминали наркотичну страву. Хіба й Шевченко, буваючи не раз тут, на ярмарку, зі смаком наркотик цей не споживав, охоче куштуючи маківники?
Ми куштували нелегальну страву в Батурині, Хоружівці та Сумах, найвище оцінили все ж роменські збадьорливі найліпші пиріжки. У затінку Шевченка кайф ловив я...





ПРИНАДЛИВЕ МІСТЕЧКО


До Кролевця домчали ми під вечір.
Давила втома брилою на плечі, хотілось їсти, та найбільше – пить, перепочити мить хоча б. Рипить московський шлях під гумою. Десь тут є дивний сад... Міняємо маршрут, та швидко вечоріє... Диво-сад побачим іншим разом. Зорепад нас кличе в путь-дорогу неблизьку, через Батурин, через Сейм-ріку до селища славетного Терни – попробуй тут зверни...





НА КАЛИНОВІМ МОСТІ


Як нас гнали на демонстрацію першого травня, то на мосту через Сулу я загнав у п’яту величезний шпичак. Через тиждень нога позеленіла і віднялася. До школи я ходити не міг, тож лежав у кутку нашої хати і малював вугіллям на свіжопобіленій стіні симпатичних матросиків.
А по марківському калиновому мосту торохтіли полуторки і зіси, вантажені цукровими буряками. Калиновий міст з’єднував протилежні береги однієї великої любові.
На калиновому мосту ще не раз в житті обнімуться мої минулі літа.
Калиновий міст давно вже став бетонним, але дзвенить, як у дитинстві.





І РАК МЕНІ ВІДОМСТИВ


Малим я вправно ловив раків у комунівському ставку та продавав їх зальотним студентам Сумського технікуму по рублю за цеберку. Одного разу якийсь моряк продав мені за цеберку раків тоненьку «капітанську» сигару. Мені вона не сподобалась, і я вирішив не силувати себе до паління тютюну.
Та кучерівські хлопці, і в першу чергу мій сусіда і родич Ванько Пигуль, силоміць змусили мене затягнутися «козячою ніжкою», у якій були намішані турецький тютюн, гусяче лайно і суха трава. Мене цілий тиждень рвало немилосердно, однак по всьому тому хлопці заставили знову на повні груди вдихнути дим кізяків і дурману.
Через шістдесят п’ять літ рак-неборак з комунівського ставу наздогнав мене і жорстоко відомстив мені за всі образи, вчепившись у мою праву легеню великою клешнею. Тепер я сплачую компенсацію мстивому ракові – тисячами і тисячами гривень (рублі у нас давно скасовані).
А рак-неборак злорадствує, не послабляє тиски сталевої клешні...





ДОРОГА ДО РАЮ


Он тамечки, за рогом – рай.
Аде дорога до нього пролягає через пекло. Не впади на першому з дев’яти пекельних кіл. Пам’ятай, що в раю квітує твоя райська яблунька, пересаджена з твого дитинства господнім садівником.
Тримайся дороги до раю!






Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-05-26 13:59:31
Переглядів сторінки твору 1906
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.065 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.264 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Денники
Автор востаннє на сайті 2019.11.02 21:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-05-26 15:15:55 ]
Насамперед мені подобається завше - мова Низового.
(І спогади такі близькі - з табору утікала те ж...)
Ніби і мікроновели, а скільки у них сказаного. І з такою образністю - ..."двійко, як очей у лобі!", наркотичні маківнички,"обнімуться мої минулі літа","У затінку Шевченка"...
Вчуся!!! Дякую, Лесю!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-28 12:32:53 ]
Оксанко, дякую Вам дуже за такий теплий відгук!!!
Ви тата давно-давно відчуваєте...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володя Криловець (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-26 17:21:44 ]
Прекрасні, високопоетичні мікроновели. Мова така джерельна. А в "Принадливому містечку" ритм повільно розчиняється, а потім знову виникає... І це так гарно.
Анатолій Криловець.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-28 12:35:14 ]
А мені так гарно стає від Ваших відгуків, Анатолію!)
І тим паче приємно бачити на сторінці батька ясні очі Володі!!!
Дякую, хлопці Криловці!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Менський (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-26 18:01:44 ]
Особливо запала у душу, з усього прочитаного, мікроновела "Як листя за водою". Дуже і дуже. Дякую, Лесю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-28 12:37:59 ]
А я дещо передбачала, що ніжний філософ Менський найбільше вподобає саме цю новелу)
Спасибі, Сашко!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-05-26 21:53:35 ]
Яке глибоке і своєрідне розкриття крилатих висловів!Справжні фразеологізми від Низового.Згодна із Ксенею. Будемо вивчати і вчитися.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-28 12:40:02 ]
Світланко, величезне спасибі за такий коментар!!!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валентина Попелюшка (Л.П./М.К.) [ 2013-05-26 22:59:06 ]
Неначе повернулася в дитинство, коли читала про роменські маківники... Народилася і виросла за 11 км від Ромнів, і так само "в затінку Шевченка" колись доводилося "ловити кайф" від тамтешньої випічки...
Такі невеличкі етюди, що навіюють щось рідне, знайоме, пережите... І молитва кожним словом торкається душі і відгукується.
Дякую, Земляче!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-28 12:42:02 ]
Валю, приємно, що ці новели навіяли Вам такі теплі спогади...
Спасибі за відвертість та емоції!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-05-26 23:51:58 ]
Відкрив для себе Низового у новій ролі. Відточений лаконізм. Що ще скажеш?..


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-28 12:43:51 ]
Мирославчику, дуже вдячна за ці слова!!!
Оце собі подумала, що пора потихеньку розкривати Низового як прозаїка...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Надія Таршин (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-27 08:49:10 ]
Так коротко, але настільки глибоко і наповнено.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-28 12:50:53 ]
Надю, дорога, сердечно дякую!!!
Завжди чекаю!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-05-27 11:49:13 ]
"в раю квітує твоя райська яблунька, пересаджена з твого дитинства" - зворушило до сліз...
Кожна замальовка - перлинка!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-28 12:56:00 ]
Галюню, спасибі велике за Вашу чуйність до батькових поезій!!!