«І сказав Господь Каїнові:
«Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?
Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє,
А коли недобре, то в дверях гріх підстерігає.
І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати»
Книга Буття, 4:6-7

КАЇН: «Чому я гніваюсь?- питаєш, Боже?-
Чом похиливсь обличчям?
А чому радіти?
Зранку до вечора не розгинаю спину на городі.
Обливаюсь потом під палючим сонцем...
І яку ж маю од Тебе винагороду?
Ти навіть не поглянув на мою пожертву.
Перед Твоїм зором тільки перворідні
З отари брата мого. Нікчеми, що на пагорбі
Днями сидить і грає на сопілці...»
Диви: іде сюди...Звісно, щоб похизуватись...»

АВЕЛЬ : «Здоров будь, брате! Бог у поміч!»

КАЇН (розгніваний): «Вертайся, звідки прийшов!
Ненависний мені ти, ледарюко!»

(Авель поспішно задкує. Каїн за ним. Починається боротьба. Авель кладе старшого брата на лопатки).

КАЇН: «Досить сидіти на мені, неробо. Іншим разом, коли не буду стомлений, доведу, хто з нас сильніший".

(Авель встає і відходить убік. Каїн зводиться на ноги з каменюкою і б’є брата в потилицю. Той падає. Каїн не вдовольняється цим і продовжує бити по голові, так що розколюється череп, топче ногами, доки не переконується, що Авель мертвий. Щоправда, ані крихти співчуття до покійного).

КАЇН:"Що робити з ним?..

(Неподалік чути каркання ворон).

Що вони там роблять?.. Розкидають каміння...Риють ямку...
Кладуть ворону...Мабуть мертву...Загортають ямку...
Зроблю і я отак з Авелем...
А що казати матері й батьку?..
До пуття не знаю...Втечу тай годі".

ВСЕВИШНІЙ : «Од них можеш втекти, а од Мене ?
В найпотаємнішій схованці знайду.
Одповідай: де брат твій?»

КАЇН: «Спитай його самого!»

ВСЕВИШНІЙ: «Так ти не знаєш?
Не чуєш, як голос крові брата волає з-під землі?»

КАЇН (здивовано): «Як можеш знати?
Ні батько, ані мати не відають про це...
Ти, мабуть, маєш пліткарів на Небесах,
Готових доносити Тобі всілякі небилиці?»

ВСЕВИШНІЙ: Невігласе, чи ж є щось
На землі й у піднебессі, приховане од Мене?"

КАЇН: «Тепер переконуюсь, що справді Ти -великий...
Каюсь у злочині. Прости мене. Ти ж милосердий".

ВСЕВИШНІЙ: «Оскільки каєшся, то зменшу належну тобі кару.
Негайно залиш цей край навіки.
Віднині заволокою ходитимеш по світу».

КАЇН: «І перший стрічний мене вб’є?»

ВСЕВИШНІЙ: «Не посміє, бо семикратно помщений будеш".

КАЇН: «А якже знатимуть про це?»

ВСЕВИШНІЙ: «Торкнися лоба. Поставив Я тавро, щоб бачили».

P.S.
Кажуть, Господь милує грішників, що каються.
А як не щиро?
Може б варто ставити тавро
На лобі всіх тих,
Хто, каючись, готовий уже на інший злочин?!

--------------------------------------------

«Авель» не має нічого спільного з івритським, себто справжнім, ім’ям молодшого сина Адама та Єви: «ГевЕль», що означає «видих». «пару з рота», «дурницю», «щось не варте уваги». Це слово входить у такі звороти, як: «гевЕль гавалІм» («суєта суєт»), «гавлЕй гаолАм» («скороминущі радощі»), «гавЕль ярІк» («марна справа»), «гавЕль уреУт рУах» («справжнісінька нісенітниця»).
Як випливає з «Аґади» - усної Тори («П’ятикнижжя), дізнавшись про смерть сина, Адам не дуже-то перейнявся горем. Так, стрівши Каїна, котрий йшов у вигнання, і дізнавшись від нього про вбивство Авеля та Божу кару за це, Адам сплеснув руками й викрикнув: «Який великий злочин і яка ж мала кара!.. Чом же я не покаявся тоді? Лишився б у Раю...»