Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Неприкаяний Каїн( з добірки «Поміж рядками Аґади»)
«І сказав Господь Каїнові:
«Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?
Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє,
А коли недобре, то в дверях гріх підстерігає.
І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати»
Книга Буття, 4:6-7
КАЇН: «Чому я гніваюсь?- питаєш, Боже?-
Чом похиливсь обличчям?
А чому радіти?
Зранку до вечора не розгинаю спину на городі.
Обливаюсь потом під палючим сонцем...
І яку ж маю од Тебе винагороду?
Ти навіть не поглянув на мою пожертву.
Перед Твоїм зором тільки перворідні
З отари брата мого. Нікчеми, що на пагорбі
Днями сидить і грає на сопілці...»
Диви: іде сюди...Звісно, щоб похизуватись...»
АВЕЛЬ : «Здоров будь, брате! Бог у поміч!»
КАЇН (розгніваний): «Вертайся, звідки прийшов!
Ненависний мені ти, ледарюко!»
(Авель поспішно задкує. Каїн за ним. Починається боротьба. Авель кладе старшого брата на лопатки).
КАЇН: «Досить сидіти на мені, неробо. Іншим разом, коли не буду стомлений, доведу, хто з нас сильніший".
(Авель встає і відходить убік. Каїн зводиться на ноги з каменюкою і б’є брата в потилицю. Той падає. Каїн не вдовольняється цим і продовжує бити по голові, так що розколюється череп, топче ногами, доки не переконується, що Авель мертвий. Щоправда, ані крихти співчуття до покійного).
КАЇН:"Що робити з ним?..
(Неподалік чути каркання ворон).
Що вони там роблять?.. Розкидають каміння...Риють ямку...
Кладуть ворону...Мабуть мертву...Загортають ямку...
Зроблю і я отак з Авелем...
А що казати матері й батьку?..
До пуття не знаю...Втечу тай годі".
ВСЕВИШНІЙ : «Од них можеш втекти, а од Мене ?
В найпотаємнішій схованці знайду.
Одповідай: де брат твій?»
КАЇН: «Спитай його самого!»
ВСЕВИШНІЙ: «Так ти не знаєш?
Не чуєш, як голос крові брата волає з-під землі?»
КАЇН (здивовано): «Як можеш знати?
Ні батько, ані мати не відають про це...
Ти, мабуть, маєш пліткарів на Небесах,
Готових доносити Тобі всілякі небилиці?»
ВСЕВИШНІЙ: Невігласе, чи ж є щось
На землі й у піднебессі, приховане од Мене?"
КАЇН: «Тепер переконуюсь, що справді Ти -великий...
Каюсь у злочині. Прости мене. Ти ж милосердий".
ВСЕВИШНІЙ: «Оскільки каєшся, то зменшу належну тобі кару.
Негайно залиш цей край навіки.
Віднині заволокою ходитимеш по світу».
КАЇН: «І перший стрічний мене вб’є?»
ВСЕВИШНІЙ: «Не посміє, бо семикратно помщений будеш".
КАЇН: «А якже знатимуть про це?»
ВСЕВИШНІЙ: «Торкнися лоба. Поставив Я тавро, щоб бачили».
P.S.
Кажуть, Господь милує грішників, що каються.
А як не щиро?
Може б варто ставити тавро
На лобі всіх тих,
Хто, каючись, готовий уже на інший злочин?!
--------------------------------------------
«Авель» не має нічого спільного з івритським, себто справжнім, ім’ям молодшого сина Адама та Єви: «ГевЕль», що означає «видих». «пару з рота», «дурницю», «щось не варте уваги». Це слово входить у такі звороти, як: «гевЕль гавалІм» («суєта суєт»), «гавлЕй гаолАм» («скороминущі радощі»), «гавЕль ярІк» («марна справа»), «гавЕль уреУт рУах» («справжнісінька нісенітниця»).
Як випливає з «Аґади» - усної Тори («П’ятикнижжя), дізнавшись про смерть сина, Адам не дуже-то перейнявся горем. Так, стрівши Каїна, котрий йшов у вигнання, і дізнавшись від нього про вбивство Авеля та Божу кару за це, Адам сплеснув руками й викрикнув: «Який великий злочин і яка ж мала кара!.. Чом же я не покаявся тоді? Лишився б у Раю...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неприкаяний Каїн( з добірки «Поміж рядками Аґади»)
«І сказав Господь Каїнові:
«Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?
Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє,
А коли недобре, то в дверях гріх підстерігає.
І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати»
Книга Буття, 4:6-7
КАЇН: «Чому я гніваюсь?- питаєш, Боже?-
Чом похиливсь обличчям?
А чому радіти?
Зранку до вечора не розгинаю спину на городі.
Обливаюсь потом під палючим сонцем...
І яку ж маю од Тебе винагороду?
Ти навіть не поглянув на мою пожертву.
Перед Твоїм зором тільки перворідні
З отари брата мого. Нікчеми, що на пагорбі
Днями сидить і грає на сопілці...»
Диви: іде сюди...Звісно, щоб похизуватись...»
АВЕЛЬ : «Здоров будь, брате! Бог у поміч!»
КАЇН (розгніваний): «Вертайся, звідки прийшов!
Ненависний мені ти, ледарюко!»
(Авель поспішно задкує. Каїн за ним. Починається боротьба. Авель кладе старшого брата на лопатки).
КАЇН: «Досить сидіти на мені, неробо. Іншим разом, коли не буду стомлений, доведу, хто з нас сильніший".
(Авель встає і відходить убік. Каїн зводиться на ноги з каменюкою і б’є брата в потилицю. Той падає. Каїн не вдовольняється цим і продовжує бити по голові, так що розколюється череп, топче ногами, доки не переконується, що Авель мертвий. Щоправда, ані крихти співчуття до покійного).
КАЇН:"Що робити з ним?..
(Неподалік чути каркання ворон).
Що вони там роблять?.. Розкидають каміння...Риють ямку...
Кладуть ворону...Мабуть мертву...Загортають ямку...
Зроблю і я отак з Авелем...
А що казати матері й батьку?..
До пуття не знаю...Втечу тай годі".
ВСЕВИШНІЙ : «Од них можеш втекти, а од Мене ?
В найпотаємнішій схованці знайду.
Одповідай: де брат твій?»
КАЇН: «Спитай його самого!»
ВСЕВИШНІЙ: «Так ти не знаєш?
Не чуєш, як голос крові брата волає з-під землі?»
КАЇН (здивовано): «Як можеш знати?
Ні батько, ані мати не відають про це...
Ти, мабуть, маєш пліткарів на Небесах,
Готових доносити Тобі всілякі небилиці?»
ВСЕВИШНІЙ: Невігласе, чи ж є щось
На землі й у піднебессі, приховане од Мене?"
КАЇН: «Тепер переконуюсь, що справді Ти -великий...
Каюсь у злочині. Прости мене. Ти ж милосердий".
ВСЕВИШНІЙ: «Оскільки каєшся, то зменшу належну тобі кару.
Негайно залиш цей край навіки.
Віднині заволокою ходитимеш по світу».
КАЇН: «І перший стрічний мене вб’є?»
ВСЕВИШНІЙ: «Не посміє, бо семикратно помщений будеш".
КАЇН: «А якже знатимуть про це?»
ВСЕВИШНІЙ: «Торкнися лоба. Поставив Я тавро, щоб бачили».
P.S.
Кажуть, Господь милує грішників, що каються.
А як не щиро?
Може б варто ставити тавро
На лобі всіх тих,
Хто, каючись, готовий уже на інший злочин?!
--------------------------------------------
«Авель» не має нічого спільного з івритським, себто справжнім, ім’ям молодшого сина Адама та Єви: «ГевЕль», що означає «видих». «пару з рота», «дурницю», «щось не варте уваги». Це слово входить у такі звороти, як: «гевЕль гавалІм» («суєта суєт»), «гавлЕй гаолАм» («скороминущі радощі»), «гавЕль ярІк» («марна справа»), «гавЕль уреУт рУах» («справжнісінька нісенітниця»).
Як випливає з «Аґади» - усної Тори («П’ятикнижжя), дізнавшись про смерть сина, Адам не дуже-то перейнявся горем. Так, стрівши Каїна, котрий йшов у вигнання, і дізнавшись від нього про вбивство Авеля та Божу кару за це, Адам сплеснув руками й викрикнув: «Який великий злочин і яка ж мала кара!.. Чом же я не покаявся тоді? Лишився б у Раю...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
