ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.09.22 21:11
Якщо похилий вік і похилив мене
То це над тим, що відкладалося на завтра.
Тепер силкуюся перетягти його в сьогодні.
А це не теж, що перетягувать в змаганнях линву...
...Такий собі урок для тих,
Хто мріяв про спокійну старість.
Урок, який мало кому

Нінель Новікова
2018.09.22 19:57
Я подякую осінь за ласку,
За емоції, що через край,
За кохання даровану казку,
За поезій рясний урожай.

Не зігріти душі оксамитом –
Почуття догоріли до тла!
Прощавай, моє бабине літо –

Василина Іванина
2018.09.22 16:45
З ранку нині хмарно. І це добре, бо ми збираємо виноград, а сонце нам не дозволено. Уперше в таку пору, тобто у вересні, почали збирати, але вже мусай, бо надовго відкладати не можемо... У Бога на цю осінь інші щодо нас плани, які нам ще не зовсім відомі.

Ірина Вовк
2018.09.21 22:48
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня. Про них у народi кажуть: ”Перша Пречиста жито засiває, Друга - дощем поливає, а Третя - снігом покриває”. Пiсля Успіння Пресвятої

Шон Маклех
2018.09.21 22:07
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео

Ольга Паучек
2018.09.21 13:17
Ніжну душу скував у кайдани,
Для бажання поставив капкан,..
Очі твої - то злі океани,
А слова, як безжальний вулкан...

Все ж я вдячна тобі за синочків,
За моїх пречудових дітей...
А між нас... пересохли струмочки,

Анонім Я Саландяк
2018.09.21 12:42
Аргумент двадцять сім-вісім: точка абсурду...     ... розум має право на абсурд, я так думаю; Кант* - мені здається, всіляко обминає слово абсурдний - Absurditat-absurd-безглуздий... а коли, його ж, “дисципліна доказів” вимагає, від нього ж, відпов

Віта Парфенович
2018.09.21 12:30
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повніс

Світлана Майя Залізняк
2018.09.21 11:14
Занадто доброю - не варто...
Чуже багаття джерґотить.
Тремку мелодію Монмартру
передає вселенська нить.

Мережу вірші блискотючі.
Лелітки досвіду ловіть.
На оксамитові онучі

Марґо Ґейко
2018.09.21 09:27
Він був такий, що міг би і до ста…
Та схибив і пішов у ті квартали,
Де двоє туй у кованих кутах
Небавом синім пологом повстали.

Сукався час, незнано звідкіля,
Вертівся на одвічне мотовило –
Тепер тобою плакало гілля,

Петро Скоропис
2018.09.21 08:39
Ми у лузі гратись в квача охочі,
хоча б не в пальтині, а у сорочці.
А як дощ і сльота пеленою з вікон,
ми, учитись охочі, стидимось хникань.

Ми посібник осилим за назву довгу.
А те, що нам сниться – яві в помогу.
М

Олександр Сушко
2018.09.21 05:08
Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,

Ярослав Чорногуз
2018.09.21 01:52
Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –

Ігор Шоха
2018.09.20 21:34
На орду не йди юрбою,
бо орда проклята
всіх потягне за собою
і покаже п’яти.

Краще вийди наодинці
і з усього маху
порахуйся із ординцем

Віта Парфенович
2018.09.20 20:11
Все не стається просто так,
а під надійним неба покривом,
дається успіх, дозвіл, знак,
удачею чи згоди поглядом.
І я гравець у грі буття,
якому двері відчиняються.
Якби ж знаття, яке знаття,
Пригоди де розпочинаються.

Олена Багрянцева
2018.09.20 15:16
І так би сидіти в осінньому вирі удвох за чаєм.
Вдихати повітря, що тягнеться, мов іриска.
Прощатися з літом, підводити жовту риску.
І знати, що вересень все зазвичай прощає…

Отак відчувати вершкові твої долоні.
Збирати у скриню розсипані дні безпе
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Валерій Голуб / Критика | Аналітика

 У Києві Бузина, а в Росії Дядько.
Гортаючи сторінки «Таємної історії», або: у Києві Бузина, а в Росії Дядько.

Здається, що за роки незалежності вчені-історики, отримавши доступ до архівів, нарешті окреслили цілісну картину історії України, звільнили її від більшості «білих плям» і недомовок радянського періоду. Але разом з серйозними дослідженнями останнім часом немов зі скриньки Пандори посипались нові «історичні» концепції, що трактують історію України в зовсім іншому, як правило, негативному забарвленні. Основними розповсюджувачами цих опусів (досить часто - анонімних) є «жовта» преса та інтернет. Тут не завадить згадати основні постулати сучасного неоімперіалізму: зараз важливіше заволодіти умами людей, аніж навіть заволодіти територією. В потрібний момент зомбоване населення саме віддасть цю територію ідеологічному агресорові без війни, шляхом вільного голосування. Враховуючи величезну аудиторію інтернету і не менше число читачів низькопробних таблоїдів, (у яких є програма ТБ на тиждень, але немає нічого українського), можна уявити собі кількість людей, охоплених пропагандою зневаги до України та її історії.
Цікаво, що ця міфотворчість має чіткі інтелектуальні градації – для «двієчників» з історії достатньо міфу про те, що назву «Україна» та українську мову придумали австріяки в кінці 19ст., розповсюдили її серед галичан, а ті, в свою чергу, принесли її в центральні та східні області. Міф другий – для «трієчників»: Якщо наша держава називалась колись «Київська Русь», значить мешкали тут «русскіє люді», вони були гетьманами і козаками, а українці – то прийшле з Галичини населення, до того ж ополячене і орумунене. Як бачите, простежуються чіткі намагання авторів цих «історій» посіяти ворожнечу між Заходом і Сходом України, розділити суспільство на два ворогуючі табори.
Проте чимало більш освічених українців не сприймають такі примітивні побрехеньки на історичну тематику. Для зомбування таких намагаються знайти інші методи. Основний із них - тенденційне, викривлене висвітлення вже відомих історичних подій.
Світова історія – величезний масив фактів і документів (часто – суперечливих). Добросовісні науковці намагаються знаходити системну логіку в подіях, виділяти головні тенденції і напрямки історичного процесу і відсіювати вторинне. Але є і недобросовісні. Є некомпетентні, а є такі, що працюють на замовлення певних зацікавлених структур. Останні підлаштовують хід подій і портрети історичних осіб під генеральний план замовника. Часто такі фальшивки мають науковоподібну термінологію і створюють видимість правдивості. Як приклад навмисної дискредитації нашої історії і українських діячів минулих епох візьмемо черговий опус Олеся Бузини «Тайная история Украины-Руси».(Київ, «Довіра», 2007). Єдине, що чітко проглядається в нарисах Бузини, (які він чомусь називає історією), це намагання за будь-яку ціну очорнити наших героїв, посіяти в серці пересічного читача зневагу до всього українського. Чого варта хоча б характеристика найвідоміших наших історичних осіб в інтерпретації цього «таємного історика»: Грушевський – бородатий троль і доктор навколоісторичних наук, Тарас Шевченко – вурдулак, Іван Франко – божевільний, Ярослав Мудрий – покровитель кіллерів, Богдан Хмельницький – дезертир, ловелас і п’яниця. Чому п’яниця? – так саме прізвище Хмельницький говорить про це! Такими от «залізними» аргументами підкріплює Бузина своє «історичне бачення», яке інколи підозріло скидається на тривіальне марення параноїка.
І в той же час Бузина з усіх сил намагається обілити злочин царя Петра, скоєний проти українців, коли з його наказу Меншиков винищив до ноги все мирне населення Батурина. «…Но первым успел Меншиков. Его летучий отряд…9 ноября 1708г. захватил столицу гетмана и сравнял ее с землей. Население города было целиком уничтожено. Жестокость Меньшикова в Батурине – вполне в духе времени – ни выше, ни ниже среднеевропейского уровня» (с.203). Але з логікою в Бузини є помітні проблеми, отож буквально через три сторінки він забуває про свої докази і ми маємо змогу дізнатися про справжні тогочасні європейські традиції ведення війни зі слів процитованого Бузиною чеха Крмана, і порівняти їх з методами азійської орди, притаманними російському царю-самодуру. «…беглый атаман (Мазепа - В.Г.) вел себя хуже Карла Xll. После взятия местечка Веприк в плен к шведам попало две тысячи русских солдат и столько же местных жителей. «Король, - пишет очевидец Крман, - всех помиловал, но Мазепа нескольких своих подданных, брошенных в ямы, замучил голодом». (с.206)
Тут треба пояснити, що ні Карл, ні Мазепа взагалі не брали в полон мирних жителів. Йдеться про дві тисячі місцевих козаків, які перейшли на бік Петра і були ворогами гетьмана Мазепи. Отже, з одного боку декілька козаків, кинутих в ями, а з іншого боку двадцять п’ять тисяч по звірячому забитих жінок, стариків і дітей.
А тепер про турецького султана Сулеймана і українську полонянку Роксолану: «…Неудивительно, что к сердцу этого «юриста на троне» и протоптала потайную тропку украинская «интердевочка»… Как ей это удалось? Этой маленькой неприметной сучке, ничуть не похожей на буйнотелую Ольгу Сумскую…» (с.106) «Мы радуемься, что ее сдыхались. Страшно даже представить, какое бедствие принесла бы эта баба отчизне, не утащи ее на аркане татары…»(с.111).
У своєму україножерстві Бузина інколи втрачає відчуття міри і законів людської моралі. Скільки треба мати в душі ненависті до свого народу, щоб назвати нещасну полонянку валютною проституткою-«інтердєвочкою»!
Нелюбов до України часто набуває у Бузини просто-таки анекдотичних рис. Ось, наприклад, його намагання вилити чергову порцію бруду на чудове українське місто Львів: «Сегодняшний Львов не стоит того, чтобы его завоевывать… Кафе, где днем невозможно помыть руки… проститутки страшного вида, к которым опасно не то что прикоснуться, но и приблизиться…» (с.128)
Як видно, «респектабельний історик» не заморочувався у Львові пошуком архівів. У нього були зовсім інші наміри.
Не забув Бузина згадати і про маловідомі широкому загалу військові реформи гетьмана Розумовського: «…А вот о хорошем прусском унтер-офицере с палкой в горячке «культурної розбудови» как-то не позаботились. Хотя именно он мог вдохнуть боевой дух в банды слоняющихся без дела малороссийских дезертиров»(с.229).
Отже, шановний читачу, наші славні козаки, що незадовго до того Польщу повалили, не заслужили у Бузини більшої честі, ніж постати «бандою малоросійських дезертирів».
А от у цьому уривку наступає, як то кажуть, момент істини, розкривається справжня ціна «бузинячих» досліджень і рельєфно проглядаються відомі медицині симптоми: «Мне приходилось перечитать немало хроник – польських, чешских, англосаксонських, франкских. Смею заверить: наша «Повесть» (Повесть Временных лет- В.Г.) – одна из увлекательнейших. Читаешь и просто дрожишь от удовольствия – на каждой странице колют, рубят, режут, бьют морды, хлещут ведрами мед, насилуют девок – сплошная «пропаганда жестокости и насилия»(с. 36). Оце вже відвертий прокол. Ясно, як божий день – не читав він нічого! Якби Бузина справді заглянув у Західні середньовічні хроніки, то він би не тремтів - його б просто тіпало «от удовольствия». Бо там фігурує і «Ніч довгих ножів», і Столітня війна, і докладні описи катувань інквізиції, (чого тільки варта одна їхня книга «Молот ведьм»!), і отруєння політичних конкурентів, і закулісні криваві інтриги королівських дворів. Пізніше, у XVll–XVlllст. європейські звичаї справді стануть більш цивілізованими, але в часи «Повести» цивілізованість тамтешньої еліти важко було помітити.
Читаючи цю серію пасквілів на видатних українців, я ловив себе на думці: а кого ж похвалить Бузина, чи є хоч хто (окрім німецького унтера з палицею), хто запалить у цій блудливій душі хоч крихту любови до рідної землі? Виявляється, є! Царський генерал Іван Паскевич, уроджений полтавець, що залив ріками крові повстання в Польщі і в Україні. При згадці цієї особи теревені Бузини набувають довірливого, хвалебно-ліричного звучання, особливо коли йдеться про стосунки між генералом і царем: «…это была обычная человеческая симпатия. Если хотите, дружба… Все самые громкие победы империи в царствование Николая 1 будут одержаны украинским генералом… Так что же я могу испытывать к нему, кроме чувства исторической благодарности?»(с. 247).
Тут приходять на думку слова колишнього президента республіки Індія Джавахарлала Неру: «Немає нічого гіршого для молодої незалежної країни, ніж інтелігенція, вихована колонізатором».
Бузина в своїх інтерв’ю не приховує, що пише на замовлення. Хто ж цей багатий замовник, якому Бузина продукує опус за опусом? Неважко здогадатись, кому потрібна саме «кишенькова», керована ззовні Україна, ослаблена внутрішніми чварами, з великою масою людей, які тужать за радянським минулим, не люблять Україну, зневажають її мову, народ і історію. Колись у КДБ теж намагались примусити відомих істориків писати «редагований» варіант історичних подій, але серйозні дослідники всіляко ухилялись від такої співпраці. Одного не додумались генерали КДБ – залучити до такої «творчості» психічно хворих. З усього видно, що їхні наступники врахували цю помилку.
Безсумнівно, що підкреслено хамський стиль викладу цього «історика» зумовлений бажанням догодити господареві і таки отримати обіцяні тридцять срібняків. Бузину не лякає дурна слава невігласа, у нього про всяк випадок є своє виправдання: «…Славы можно достичь разными способами. Например, стать виртуозным художником и превзойти Рембрандта в искусстве светотени. А можно объявить традиционную живопись отсталым искусством и собственноручно вознести на пъедестал себя и намалеванный в припадке наглости красный, черный или желтый квадрат» (с.303).
Бузина вже намалював свій «шедевр». Сірий овал на купі історичного сміття, із кольором безпросвітної каламуті замість очей.

о7.11. 2013


















Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-12-16 13:10:50
Переглядів сторінки твору 2315
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.981 / 5.5  (4.782 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 4.704 / 5.5  (4.518 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми АНТИПЕРСОНИ
Соціум
Людина і тоталітаризм, аналітика
Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2016.05.08 23:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2014-01-13 11:51:39 ]
І я сподіваюся, що колись за нахабні образи безборонних діячів української минульщини дехто чи дещо під назвою бузина буде притягнуте до суду, де спробує довести всі свої наклепи...

Взагалі, ось роздумую над тим, як обійти в наших текстах, публікаціях такі "ковзкі" моменти - перше, це те, що держави з чіткою, офіційною назвою "Київська Русь" схоже, таки ніколи не було. Звалося якось інакше...
Ще нам, напевно, краще мати ширший синонімічний ряд до слова "історія", зважаючи на можливе походження цього слова, як "із" "тори", "із" "тора"?
Історія - часи, минуле, минульщина, минувшина, подійність, хроніки, процес розвитку, сукупність розвитку, звід подій, чи якось ще... Словом, я не певен, що енергетика слова "історія" нейтральна до нас...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2014-01-29 20:47:18 ]
Валера, супер! Я аж прицмакував від задоволення, читаючи!