Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
Ні батькового, ні материнського.
Кажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
То будьмо й надалі тверезими
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Юрко Вербицький, простий, небалакучий львів'янин з чесним поглядом
Пам'ятатимемо і усміхатимемося тобі.Ми з Юрієм Вербицьким бачилися порівняно не часто. Принаймні, менше, аніж могли би зустрічатися майже родичі, думаючи, що перед нами попереду ще ціла вічність. Вистачало, в основному, того, що "крутилися" в близьких колах. Жодних розмов про політику - розмовляти чи піддаватися масовим уподобанням, це було не його. Просто - абсолютний потяг до альпінізму, до скромності у всьому, до максимальної і ненав'язливої чесності в стосунках. Абсолютно надійний, як друг, трохи нещасливий у коханні, абсолютний трудоголік, залюблений у сейсмологію ( це ж бо ледь не завжди - гори). Порівняно недавно всім колом - друзі і родина наполягли, аби він таки захистив наукову ступінь к.н.д. фізико-математичних наук. Це йому не надто було потрібно, але відмовляти у хороших справах Юрій не вмів, та й науковий досвід накопичений був чималий. Але ж гори, робота в інституті, але ж улюблений пес, це для нього було заняття на кожну мить... Тим не менше, що повинен був зробити - те і зробив. Так було завжди. Те саме з Євромайданом. Без слів, без тривалого роздумування, взявши відпустку за "свій рахунок", зібрався і поїхав. І що там було йому збиратися... До походних умов звиклий, до голоду, холоду, болю - теж. На важкий, порівняно нещодавній перелом (теж гори) ноги, майже не зважав. Казав, чим менше згадуватиму про ногу, тим швидше ввійде в норму...
На Майдан, зазвичай, приходив уночі, аби бути там у найбільш важкий час...
Звідти і забрав його Ігор Луценко, аби доправити в лікарню, на операцію...
Далі їх викрав переодягнутий у Беркут російський спец.наз.
Сподіваюся, Ігор Луценко багато ще розповість про ту, останню добу земного життя Юрія Вербицького. Побиті, вони ще перебували поруч певний час...
Та Львів'ян російські службовці ненавидять особливо. І коли підійнявся галас щодо пропажі Ігоря Луценка, його, так і бути, відпустили. А Юрія - ні...
Та Юрій і не збирався з ними затримуватися. Він завжди мав і має Свободу при собі.
http://life.pravda.com.ua/person/2014/01/24/149674/
У Львові ховають закатованого євромайданівця Вербицького
life.pravda.com.ua
У пятницю, 24-го січня, у Львові поховають Юрія Вербицького, кандидата наук, сейсмолога та активіста Євромайдану, якого було викрадено невідомимо та знайдено мертвим зі слідами катувань...
А важко поранили Юрія, найбільш ймовірно, саме кулею беркутівця, або ж навіть і можливого снайпера з даху Українського Дому, звідси якась погань довгий час стріляла в людей...

Юрій Тарасович Вербицький (25 серпня 1963, м. Львів — 21 або 22 січня 2014, біля с. Гнідин, Бориспільський район, Київська область) — сейсмолог, кандидат наук. Син українського геофізика Тараса Вербицького, брат сейсмолога Сергія Вербицького.[1][2] Активіст Євромайдану; був викрадений разом з Ігорем Луценком невідомими 21 січня 2014 року і вбитий після катувань[
Народився 25 серпня 1963 року у родині геофізика Тараса Зиновійовича Вербицького та Тетяни Василівни Борачок. Мав старшого брата Сергія, 1958 року народження.
У 1985 році закінчив факультет геодезії Львівського політехнічного інституту. З 1994 року працював у відділі сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики НАН України, Львів. У 2013 захистив дисертацію на тему «Методичні та прикладні аспекти комплексного банку геофізичної інформації Карпатського регіону» і отримав науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук. Займався створенням апаратури і програмного забезпечення геофізичних і сейсмічних досліджень.
Захоплювався альпінізмом[4]; мав перший розряд з альпінізму, долав маршрути найвищої категорії складності на Кавказі[5]. У 1988 році в Юрія народилась донька Уляна.
Юрій спеціально взяв відпустку на роботі, поїхав на Майдан в середині січня 2014 року.[6].
Викрадення
Юрія Вербицького викрали разом з Ігором Луценком 21 січня 2014 р. безпосередньо з приміщення офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні у місті Києві.
... нас із цим чоловіком, його звали Юрій, скрутили, побили і, кинули до чорного мікроавтобуса, який на великій швидкості рушив у бік лісу. Там нас спочатку разом допитували з елементами насилля, а потім розтягнули по різних кінцях лісу і обробляли окремо. Я лише чув, що дуже сильно пресують цього Юрія. Чому його, а не мене? Бо він, виявився зі Львова, а для цих людей, за їхніми ж словами, це особлива каста ворогів. Тому за нього взялися, так би мовити, найбільш охочі люди. Мною, порівняно з ним, практично не займалися. Все це тривало хвилин 40, годину. Потім нас знову погрузили в автобус і кудись відвезли з мішками на голові ...
За словами Луценка, викрадачі дуже професійно займалися побиттям людей[8] й їх професійність в проведенні допитів однозначно свідчила про стиль міліціонерів.
П викрадення намагалися вчинити міліціонери та «Беркут» і 22 січня 2014 р. під лікарнею швидкої допомоги в Києві, де вони чатували на поранених активістів, яких туди привозять швидкі.] Після прибуття журналістів до лікарні швидкої допомоги бандити швидко втекли на своїх автобусах без державних номерів.
22 січня 2014 р. тіло Юрія Вербицького було знайдено в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. Рідний брат Юрія упізнав його тіло у морзі Борисполя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
