
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Юрко Вербицький, простий, небалакучий львів'янин з чесним поглядом

Ми з Юрієм Вербицьким бачилися порівняно не часто. Принаймні, менше, аніж могли би зустрічатися майже родичі, думаючи, що перед нами попереду ще ціла вічність. Вистачало, в основному, того, що "крутилися" в близьких колах. Жодних розмов про політику - розмовляти чи піддаватися масовим уподобанням, це було не його. Просто - абсолютний потяг до альпінізму, до скромності у всьому, до максимальної і ненав'язливої чесності в стосунках. Абсолютно надійний, як друг, трохи нещасливий у коханні, абсолютний трудоголік, залюблений у сейсмологію ( це ж бо ледь не завжди - гори). Порівняно недавно всім колом - друзі і родина наполягли, аби він таки захистив наукову ступінь к.н.д. фізико-математичних наук. Це йому не надто було потрібно, але відмовляти у хороших справах Юрій не вмів, та й науковий досвід накопичений був чималий. Але ж гори, робота в інституті, але ж улюблений пес, це для нього було заняття на кожну мить... Тим не менше, що повинен був зробити - те і зробив. Так було завжди. Те саме з Євромайданом. Без слів, без тривалого роздумування, взявши відпустку за "свій рахунок", зібрався і поїхав. І що там було йому збиратися... До походних умов звиклий, до голоду, холоду, болю - теж. На важкий, порівняно нещодавній перелом (теж гори) ноги, майже не зважав. Казав, чим менше згадуватиму про ногу, тим швидше ввійде в норму...
На Майдан, зазвичай, приходив уночі, аби бути там у найбільш важкий час...
Звідти і забрав його Ігор Луценко, аби доправити в лікарню, на операцію...
Далі їх викрав переодягнутий у Беркут російський спец.наз.
Сподіваюся, Ігор Луценко багато ще розповість про ту, останню добу земного життя Юрія Вербицького. Побиті, вони ще перебували поруч певний час...
Та Львів'ян російські службовці ненавидять особливо. І коли підійнявся галас щодо пропажі Ігоря Луценка, його, так і бути, відпустили. А Юрія - ні...
Та Юрій і не збирався з ними затримуватися. Він завжди мав і має Свободу при собі.
http://life.pravda.com.ua/person/2014/01/24/149674/
У Львові ховають закатованого євромайданівця Вербицького
life.pravda.com.ua
У пятницю, 24-го січня, у Львові поховають Юрія Вербицького, кандидата наук, сейсмолога та активіста Євромайдану, якого було викрадено невідомимо та знайдено мертвим зі слідами катувань...
А важко поранили Юрія, найбільш ймовірно, саме кулею беркутівця, або ж навіть і можливого снайпера з даху Українського Дому, звідси якась погань довгий час стріляла в людей...
Юрій Тарасович Вербицький (25 серпня 1963, м. Львів — 21 або 22 січня 2014, біля с. Гнідин, Бориспільський район, Київська область) — сейсмолог, кандидат наук. Син українського геофізика Тараса Вербицького, брат сейсмолога Сергія Вербицького.[1][2] Активіст Євромайдану; був викрадений разом з Ігорем Луценком невідомими 21 січня 2014 року і вбитий після катувань[
Народився 25 серпня 1963 року у родині геофізика Тараса Зиновійовича Вербицького та Тетяни Василівни Борачок. Мав старшого брата Сергія, 1958 року народження.
У 1985 році закінчив факультет геодезії Львівського політехнічного інституту. З 1994 року працював у відділі сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики НАН України, Львів. У 2013 захистив дисертацію на тему «Методичні та прикладні аспекти комплексного банку геофізичної інформації Карпатського регіону» і отримав науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук. Займався створенням апаратури і програмного забезпечення геофізичних і сейсмічних досліджень.
Захоплювався альпінізмом[4]; мав перший розряд з альпінізму, долав маршрути найвищої категорії складності на Кавказі[5]. У 1988 році в Юрія народилась донька Уляна.
Юрій спеціально взяв відпустку на роботі, поїхав на Майдан в середині січня 2014 року.[6].
Викрадення
Юрія Вербицького викрали разом з Ігором Луценком 21 січня 2014 р. безпосередньо з приміщення офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні у місті Києві.
... нас із цим чоловіком, його звали Юрій, скрутили, побили і, кинули до чорного мікроавтобуса, який на великій швидкості рушив у бік лісу. Там нас спочатку разом допитували з елементами насилля, а потім розтягнули по різних кінцях лісу і обробляли окремо. Я лише чув, що дуже сильно пресують цього Юрія. Чому його, а не мене? Бо він, виявився зі Львова, а для цих людей, за їхніми ж словами, це особлива каста ворогів. Тому за нього взялися, так би мовити, найбільш охочі люди. Мною, порівняно з ним, практично не займалися. Все це тривало хвилин 40, годину. Потім нас знову погрузили в автобус і кудись відвезли з мішками на голові ...
За словами Луценка, викрадачі дуже професійно займалися побиттям людей[8] й їх професійність в проведенні допитів однозначно свідчила про стиль міліціонерів.
П викрадення намагалися вчинити міліціонери та «Беркут» і 22 січня 2014 р. під лікарнею швидкої допомоги в Києві, де вони чатували на поранених активістів, яких туди привозять швидкі.] Після прибуття журналістів до лікарні швидкої допомоги бандити швидко втекли на своїх автобусах без державних номерів.
22 січня 2014 р. тіло Юрія Вербицького було знайдено в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. Рідний брат Юрія упізнав його тіло у морзі Борисполя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)