Як ми , українці, дійшли до такого життя?

26 січня 2014 21:53

Все це вже було. Відносно недавно . Радянська влада боролася з інакомисленням - з'явився Самвидав. У кримінальний кодекс ввели статтю про заборону самогоноваріння - народ відповів збільшенням виробництва домашнього хмільного напою.
Дрібні і великі ідеологи говорили про торжество методу соціалістичного реалізму - в жаданні справжнього мистецтва народ відвідував підпільні домашні та клубні виставки молодих і літніх авангардистів. Прем'єр Косигін звертався (не в газетах , зрозуміло) до розуму старіючих комуністичних лідерів , передбачаючи неминучий крах радянської економіки , старці відповіли йому жорстким «ні». Радянський Союз упав , помер. Швидко і майже безкровно.
Нам , державі Україна , загрожує колапс. Усілякий , економічний - в першу чергу. Колапс , як результат огидного , хижацького , цинічного управління країною. Ми , громадяни , ненавидимо владу , вона відповідає нам тим же важким неконструктивним почуттям . В результаті у багатьох з нас депресія , пригнічений стан відсутності життєвої перспективи . Ті , хто називає себе політичною опозицією , істинними демократами , європейськи орієнтованими діячами , насправді , такі ж брехливі, метушливі імпотенти, котрі переслідують виключно свої корисливі цілі. Ми все це бачимо, знаємо, тому наша депресія стає все глибшою і важчою.

Молодим психіатрам в період професійного навчання задають таке питання: якщо у вашого пацієнта з важкою депресією , що знаходиться в стаціонарі , раптово гине дуже близька йому людина , в який період ви будете повідомляти йому про втрату , зараз, коли він ще перебуває в стані клінічної депресії , або пізніше , коли завдяки вашому лікуванню вийде з хворобливого стану ? Правильна відповідь така: зараз , коли пацієнт у депресії. Зараз , саме зараз , не чекаючи кращих часів , ми повинні задати собі запитання і чесно відповісти на нього : як ми , українці, дійшли до такого життя ?

А живемо ми зле. Нечесно живемо. Не думаючи про наслідки. Щось у нас не склалося із самого початку нашої незалежної державності . Ми пасивно спостерігали , як дрібні злодюжки і бандити , безперервно , ревно збагачуючись , йшли у владу. Ми сподівалися на розум і совість заблядованих радянських літераторів, що призначили себе глашатаями патріотизму.
Ми сподівалися на розум і совість колишніх радянських дисидентів , які посунули до парламенту та місцевих рад , не бачачи , що пережиті ними страждання далеко не завжди навчили їх толерантності та іншим європейським цінностям. Ми сподівалися на розум і совість комсомольсько-партійної раті , котрі стрімко ставали банкірами , депутатами і власниками побудованих руками мільйонів радянських рабів заводів , фабрик , шахт , не розуміючи , що вся ця рать націлена лише на одне - на особисте збагачення і кланову владу.

Що нам подарував перший наш Президент? Оголену , відверту корупцію , раніше, в радянські роки, прикриту тонким покровом «Кодексу будівельника комунізму» (так, молоді люди , був у нас і такий скарб світової думки ...).
Що нам залишив другий наш Президент? Досить чітко структуровану поліцейську державу , не менше чітко структуровану соціальну несправедливість і , нарешті , загрозу громадянської війни , прямо пов'язану з його гострим бажанням бути Президентом завжди.

Що дав нам наш Президент № 3? Депресію , розчарування , міфологізовану історію. Він , « перший український Президент України» (так його досі шанобливо називають шанувальники!), здійснив найбільше зло стосовно країни, убивши Надію, що не скориставшись нашим , народу України, прагненням назавжди піти з СРСР до Європи. Упевнений , в підручниках історії через десятиліття саме він , Президент № 3 , буде описаний самими гіркими , сумними словами. І поруч з ним , я також впевнений , знайдуть місце і для його соратниці - руйнівниці, що сьогодні відбуває кримінальне покарання в умовах цілком комфортабельній лікарні .
А що залишить нам Президент № 4? Щирі , але дуже короткочасні наміри провести, нарешті, соціальні реформи в країні, руйнування і без того слабких основ судової системи і, боюся , кров на вулицях. Безглузду, зовсім не життєдайну кров ...

Про це слід говорити . Вголос , чи не пошепки. Називати імена конкретних творців піраміди української влади. Депутатів парламенту , які спокусилися на безкоштовний приз від Президента № 1 - легковий автомобіль (взяли все , і колишні партійці , і колишні політичні в'язні , і літератори з інженерами , один лише вічний революціонер Степан Хмара , як я пам'ятаю , відмовився) . Моральних авторитетів , що визначали якість претендента на державну посаду за мовним критерієм , а не за професійними і етичними якостями . Мільйонерів , які одночасно є лідерами комуністичної ідеї , й інших, не менш екзотичних мільйонерів правозахисників. Організаторів «незалежної» вищої освіти , що видавило із системи і з країни найсерйозніших математиків , фізиків і хіміків , і що дозволило тисячам радянських політруків , в тому числі і армійських , стати викладачами політології .

Якщо ми не навчимося розглядати себе в дзеркалі , нам загрожує крах. Залишиться земля , залишаться люди на ній , напевно залишаться наші численні базари і базарчики . Забудеться і кров , і ненависть одних українців до інших . Багато чого забудеться. Навіть міжмовні чвари , оскільки мовою , повноцінним літературною мовою стане суржик . Історія мовознавства такі приклади пам'ятає. На жаль , постарілий народний депутат української пори Вадим Колесніченко не залишить правдивих спогадів про свою вмілу роботу з руйнування української державності , не залишить правдивих , щирих спогадів і народний депутат Володимир Яворівський. І знову історикам доведеться відновлювати минуле , викриваючи міфи , продираючись крізь сталактити і сталагміти державної та індивідуальної брехні. Так буде .

А що робити сьогодні ? Не говорити вголос , не писати, щоб не потрапити в розряд кримінально караних наклепників ? Не їздити колоною більше п'яти автомобілів? Вголос любити і пошановувати ненависну владу? Чи не бачити корумпованості та правової неспроможності судової системи? Відповідь існує : вибори. Не референдум , чи не вуличне протистояння . Тільки вибори. Ну , а якщо ми знову у вільних виборах візьмемо собі в начальники Черновецького з Кернесом ...

Семен Глузман