Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.10
15:48
Розкололося літо на дві половини,
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
2026.07.10
13:21
У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
2026.07.10
12:37
незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
2026.07.10
07:03
На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
2026.07.09
09:25
Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
2026.07.09
09:15
Колись у шахтарських пагорбах, що у Дакоті
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
2026.07.09
07:18
Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
2026.07.08
13:50
Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
2026.07.08
13:08
Не ловіть мене, як рибку срібну —
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Ірландський сад
Чорнокнижник
Колись, гортаючи сторінки сумних ірландських хронік XIV століття, я випадково натрапив на згадку про одного чорнокнижника з Коннахта – Домналла О’Коннора, більш відомого як абат Хомонд. Мені тільки нині вдалося знайти серед манускриптів архіву Трініті-коледжу уривок з його «Книги Чорної Корови» - решта його рукописів канули у небуття. Це була обірвана сторінка, писана ірландським скорописом – трохи схожим на закручені літери «Книги Келлс». У цьому уривку, крім роздумів про марноту людської слави і порожнечу титулів, я натрапив на мрію злетіти в небо – за хмари. І тоді я подумав, що я теж чорнокнижник – бо пишу у найтемніший час доби і мимоволі склалися ось такі рядки:
Я теж чорнокнижник –
Палітурки моїх книжок потемніли
Чи то від часу, чи то від втоми,
Чи то просто ніч
Зазирнула поміж рядків
Сумних слів нашої історії,
Чи то торкнулася кожного літопису,
Кожної ірландської хроніки
Своїми темними пальцями,
Шовковими рукавичками простору –
Кожної легенди
Про відчайдух-королів
Та несамовитих вождів кланів.
Всі мої рукописи
Писані чорними чорнилами,
Чорним пером старезного крука.
Я теж чорнокнижник –
Мої кострубаті фрази і речення
Ніхто не розуміє –
Навіть місяць,
Що зазирає щоночі
Блідим єретиком
У мої одкровення самітника,
Що нагадують більше плачі
Чи то голосіння
Давно померлого співця-кельта.
Я теж чорнокнижник –
Мої твори темні
Навіть для Темного Патріка,
Що примандрував зі сторінок
Смішно-сумної казки
Чи то з пагорбів Донеголу,
Що теж були сторінками
Сумної книги-легенди
Яку хтось (тільки не я)
Назвав «Erin go Bragh».
Я теж чорнокнижник –
Час мені на вогнище…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорнокнижник
«Все, що не Бог, у цьому полум’ї духу згорає в прах…»
(Вільям Батлер Єтс)
Колись, гортаючи сторінки сумних ірландських хронік XIV століття, я випадково натрапив на згадку про одного чорнокнижника з Коннахта – Домналла О’Коннора, більш відомого як абат Хомонд. Мені тільки нині вдалося знайти серед манускриптів архіву Трініті-коледжу уривок з його «Книги Чорної Корови» - решта його рукописів канули у небуття. Це була обірвана сторінка, писана ірландським скорописом – трохи схожим на закручені літери «Книги Келлс». У цьому уривку, крім роздумів про марноту людської слави і порожнечу титулів, я натрапив на мрію злетіти в небо – за хмари. І тоді я подумав, що я теж чорнокнижник – бо пишу у найтемніший час доби і мимоволі склалися ось такі рядки: Я теж чорнокнижник –
Палітурки моїх книжок потемніли
Чи то від часу, чи то від втоми,
Чи то просто ніч
Зазирнула поміж рядків
Сумних слів нашої історії,
Чи то торкнулася кожного літопису,
Кожної ірландської хроніки
Своїми темними пальцями,
Шовковими рукавичками простору –
Кожної легенди
Про відчайдух-королів
Та несамовитих вождів кланів.
Всі мої рукописи
Писані чорними чорнилами,
Чорним пером старезного крука.
Я теж чорнокнижник –
Мої кострубаті фрази і речення
Ніхто не розуміє –
Навіть місяць,
Що зазирає щоночі
Блідим єретиком
У мої одкровення самітника,
Що нагадують більше плачі
Чи то голосіння
Давно померлого співця-кельта.
Я теж чорнокнижник –
Мої твори темні
Навіть для Темного Патріка,
Що примандрував зі сторінок
Смішно-сумної казки
Чи то з пагорбів Донеголу,
Що теж були сторінками
Сумної книги-легенди
Яку хтось (тільки не я)
Назвав «Erin go Bragh».
Я теж чорнокнижник –
Час мені на вогнище…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
