Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.

Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це травневі квіти
Тимчасові й мінливі (але кольорові)
Дивачки смішної Майї,
Квіти які вирощував Мінотавр
У своєму вапняковому патіо
Посеред лабіринту волопасових слів.

Я жодної ілюзії не плекав,
Не кидав їх зерна в борону плугу,
Який пеласги назвали словом бути,
Може тому, що бачив як моряки-дорійці
Бавились в м’яч, згадуючи дочок
Божества неминучості Ананке
(Бо сонети ще ніхто не навчився писати)
І викладаючи на палубах своїх вітрильників
Ім’я Клото білими нитками синього льону,
Що насмикали зі своїх хітонів та гімантіїв.

Я жодної ілюзії не шанував,
Бо Юнона наказала клепати
Металеві кружальця
І казала, що то маленькі шматочки Сонця
(Неслухняного клапатого Геліоса),
А то просто були золоті коліщатка,
Що крутилися в навісному годиннику,
Який дитина на ймення Сократ
Називав знемога.
Гомоніли колись жителі Ітаки,
Таки гомоніли. Але небагато.

Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоломео Граденіго -
Володаря каблучки рибалки,
Подести кам’яного міста жолудів,
Міста, де сажотруси вміли сміятися,
Вміли топтати вапнякову бруківку
Дерев’яними черевиками зневаги,
Начебто це не плити з Мірон’ї,
А шкаралупа горіхів полусканих Фебом,
Горіхів гірких як життя саме*.
Дочка Хроноса кермує чорним огирем,
Прямує в незбагненне і трохи омріяне**,
Про яке пелазги шепотілися, але марно,
Нібито вершниця зоряна,
А насправді провісниця Судного Дня,
Дня, коли Місто стає сумним як осінь -
Місто, де шанували мудрість
І вміли недоречно сміятися,
І цикуту в золотій чаші
Підносити тим, хто задавав питання:
Ніби то треба, а не сваволя охлосу,
Нібито так хочуть боги, а не плем’я хиже,
Боги, що жадають, що прагнуть
Чогось більшого, аніж Істина.

Примітки:
* - В старі часи в Далмації крім звичних нам горіхів росли ще й гіркі горіхи. Не раджу їх навіть коштувати.
** - колись (у часи прадавні) люди вміли мріяти про Велику Порожнечу. Нині цей талант мріяти втрачений.