ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Борис Костиря
2025.10.08 22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,

Борис Костиря
2025.10.08 00:05
Скільки часу ми втрачаємо
на сон! Як шкода,
що безліч годин
іде в нікуди.
Сон - це ніби інша реальність,
але часом така моторошна.
Важко зрозуміти,
яка реальність є справжньою:

Борис Костиря
2025.10.06 22:11
Похмурий горіх
із зів'ялим після морозу листям.
Він нагадує старого,
який просить милостиню.
Голосіння дідугана
ударяються об небо
і осипаються
не золотими монетами,

Борис Костиря
2025.10.05 22:40
Чому молода дівчина
так часто буває на кладовищі?
Чому вона ходить туди
щоразу? Молодість і небуття -
що може бути
більш протилежним?
Пам'ять, яка застрягла
у глибоких тріщинах граніту,

Борис Костиря
2025.10.04 22:30
Із кущів простягаються
сотні рук.
Це руки мовчання.
Катарсис дерев
дає необмежені можливості.
Синтаксис тополь
помножений
на пунктуацію кленів.

Борис Костиря
2025.10.03 22:31
Куди я біжу? Навіщо?
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,

Борис Костиря
2025.10.02 22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,

Іван Потьомкін
2025.10.02 13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж

Борис Костиря
2025.10.01 22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,

Борис Костиря
2025.09.29 22:17
Телефон, викинутий у плесо озера,
ніби потонула під водою
Атлантида. Скільки болю і відчаю
пішло під воду! Що змушує
різко кинути телефон
невідомо куди, у прірву?
Це невмотивований імпульс,
який пробігає тілом.

Іван Потьомкін
2025.09.29 12:42
З літами охочіш розмовлять мені
із немовлятами, аніж з дорослими.
Ну, що почуєш од дорослих?
Скарги на життя:
Податки й ціни скачуть, мов зайці...
Дедалі більше даються взнаки хвороби...
Клімат міняється на гірше...
А з немовлятами якже простіш!

Борис Костиря
2025.09.28 22:26
Краса, схована в сірий,
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,

Іван Потьомкін
2025.09.28 19:24
Поцілунок в івриті й зброя
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк

Борис Костиря
2025.09.27 20:49
Проблиск в очах поета,
крізь смог повсякдення,
засипаний
снігом буденності,
коли його ніхто не чекав.
Проблиск крізь дим
фальшивих цінностей,
крізь хащі тоталітаризму,

Борис Костиря
2025.09.26 21:39
Несподівано випав сніг,
коли зима вже закінчилася.
Останні конвульсії зими.
Відчуваєш ностальгію
за її красою, яка минає.
Повінь зими відступає
дуже повільно.
Військо зими потрощене

Артур Сіренко
2025.09.26 11:44
У вихорі готичних алюзій
Темних, як шпарка,
В яку кидає Час невблаганний
Золотий таляр Сонце,
У безодні іберійських метафор*,
Куди провалився будинок,
Що стояв на семи вітрах
Епохи молокоїда Аттіли:

Борис Костиря
2025.09.25 20:38
Повернутися додому на руїни
і шукати смисл
у розбитому камінні.
Повернутися додому
і не зустріти обіймів оселі,
а замість них
зяятиме кістяк
зі смертельною посмішкою

Іван Потьомкін
2025.09.25 19:55
Так вже судилося –
Всім опинитися на тому березі.
У вересні це станеться чи в березні,
Чи самотужки вплав,
А чи з Хароном на човні...
То чому ж смерть завжди завчасна?
Чому сторонимося того берега?
Чи не тому,

Іван Потьомкін
2025.09.23 11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Борис Костиря
2025.09.22 22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,

Іван Потьомкін
2025.09.21 19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.

Артур Сіренко
2025.09.20 12:33
Осіння новела,
Що написана на поверхні озера
(А хтось називав його дзеркалом),
Слова,
Що виводили не бузиновим чорнилом,
А жовтим листям, що падало
На сіру ртуть спокою,
Повість про народ човнів, яку

Борис Костиря
2025.09.18 22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.

Борис Костиря
2025.09.17 22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,

Борис Костиря
2025.09.16 22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,

Борис Костиря
2025.09.15 22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,

Борис Костиря
2025.09.14 21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.

Борис Костиря
2025.09.10 21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,

Іван Потьомкін
2025.09.10 21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова

"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...

Борис Костиря
2025.09.09 21:38
Іти в поле
і впасти в сніги,
злитися з нескінченністю,
злитися з тим,
що тебе породило
і куди ти підеш,
отримати гарячку
і в маренні

Борис Костиря
2025.09.08 22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.

Борис Костиря
2025.09.07 21:52
Я вкриюсь теплою ковдрою снігу
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів

Борис Костиря
2025.09.06 21:50
Я в'язну в снігах, ніби в пісках часу.
Я в'язну в часі, наче в снігах.
Погана видимість через снігопад
створює плівку, через яку
можна побачити драму століть.
Сніги засмоктують мене,
як трясовина. У снігах
я потрапляю в пастку,

Артур Сіренко
2025.09.04 12:44
Сойка-віщунка
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Борис Костиря - [ 2025.10.09 22:40 ]
    Марні пошуки
    Чи є сенс шукати дівчину
    на базарі, на торжищі,
    де все купується і продається?
    Ти загубив дівчину
    за масками повсякденного
    життя, у хаосі століть,
    а тепер шукаєш її,
    як єдино потрібний маяк,
    у миготливості атомів,
    на базарі, де розпадаються
    сенси, де все знецінюється,
    девальвуються почуття,
    скомпрометований розум.
    Ти шукаєш дівчину
    у фальшивому безглуздому
    театрі, де згнили декорації
    і диявол править бал,
    де змішалися актори
    і глядачі. Театр вийшов
    на вулиці і став
    їхньою частиною. Чи можна
    знайти красу серед безчестя,
    на торгах, на біржі?
    Вона втонула, як діамант
    у багні. А тепер шукай її
    серед шинки й винограду,
    у розливному морі
    вульгарності, у всесвітньому
    борделі. Головне
    на цьому торжищі -
    не втратити самого себе,
    бо й ти можеш стати
    торгашем, і тобою
    можуть почати торгувати.
    На ринку ти можеш знайти
    лише бліді манекени
    справжньої краси,
    лише рабинь і наложниць.
    Кафа нікуди не дівалася,
    вона перемістилася в часі.
    На ринку продаються всі:
    письменники, журналісти,
    автори, політики...
    І ось ти розгубився
    перед цим безглуздям
    і велелюддям, де все
    розпадається на атоми,
    де розпадаються
    краса і правда
    і вже не лишилося
    нічого святого.

    27 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.10.08 22:15 ]
    Залізничний вокзал
    Давно я не був
    на залізничному вокзалі.
    Узимку він промерзає
    до самих глибин,
    як серце печалі.
    Вокзал став для мене
    землею обітованою,
    куди спрямовані мої мрії,
    де я хотів би
    знайти прихисток.
    Вокзал став
    Вавилонською вежею,
    яка веде невідомо куди,
    яка веде до вершин абсурду.
    Він знав часи
    біблійного стовпотворіння,
    але тепер його відвідують
    поодинокі гості.
    І здебільшого він зачинений,
    як річ у собі.
    Вокзал став
    самотнім бичем,
    відкинутим
    на узбіччя історії.
    Він упився отрутою віків.
    Над ним пролітає
    неприкаяний листок,
    як послання вічності.
    Ларки не працюють.
    Люди зникли.
    Лише віхола часу
    замітає зникомі сліди.

    24 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  3. Борис Костиря - [ 2025.10.08 00:45 ]
    Ріка сну
    Скільки часу ми втрачаємо
    на сон! Як шкода,
    що безліч годин
    іде в нікуди.
    Сон - це ніби інша реальність,
    але часом така моторошна.
    Важко зрозуміти,
    яка реальність є справжньою:
    денна чи нічна.
    Можливо, денна реальність
    є ілюзорною, а насправді
    ми спимо. І все-таки
    скільки років сну
    змивається у Стікс,
    зливаючись із мазутом.
    Ми пливемо рікою сну,
    напорюючись на рифи,
    на мілину, наш човен
    грузне в муляці.
    Човен губиться в очереті
    миттєвих, уривчастих
    сновидінь, які мерехтять
    кінострічкою. Ріка сну
    може бути повноводною,
    а може перетворитися
    на струмок, штовхаючи
    у пустелю безсоння,
    у випалені піски
    кошмарів, якими
    повзають змії та скорпіони.
    Кошмари нагадують
    вогненні стовпи
    посеред пустелі,
    вони невідома кара Бога.
    Сон може бути прокляттям,
    а може бути благословінням.
    Важкий сон, як похмілля,
    як злочини віків,
    тягне каменем
    на дно колодязя.
    І легкий сон, мов пилок,
    який лягає
    на крило ангела.
    Ріка сну зовсім зміліла,
    вона мучить
    безводністю безсоння,
    його порожнечею.
    В очеретах сну
    заблукав човен губ,
    а вічність випарувалася
    з останньою водою.
    Ріка сну шумить
    єрихонською трубою.
    Ріка сну
    пестливо біжить,
    як доторки губ
    до жіночих грудей.

    21 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  4. Борис Костиря - [ 2025.10.06 22:09 ]
    Горіх
    Похмурий горіх
    із зів'ялим після морозу листям.
    Він нагадує старого,
    який просить милостиню.
    Голосіння дідугана
    ударяються об небо
    і осипаються
    не золотими монетами,
    а черепками.
    Вони падають із дзенькотом
    на бруківку,
    ніби знецінена валюта.
    Голосіння старого
    схожі на прокламації
    збанкрутілих політиків,
    виснучи пожовклими
    листівками на стінах,
    як розп'яття надії.
    Горіх просить милостиню
    у неба, а воно вдаряє
    жорстоким холодом,
    льодяними дощами,
    пекельним градом.
    Горіх - як самотній солдат
    на полі абсурду,
    як Дон Кіхот,
    який розбився
    об вітряк ілюзій.

    19 травня 2024


    Рейтинги: Народний 6 (5.45) | "Майстерень" 6 (5.44)
    Коментарі: (2)


  5. Борис Костиря - [ 2025.10.05 22:38 ]
    Молодість і небуття
    Чому молода дівчина
    так часто буває на кладовищі?
    Чому вона ходить туди
    щоразу? Молодість і небуття -
    що може бути
    більш протилежним?
    Пам'ять, яка застрягла
    у глибоких тріщинах граніту,
    і буйство плоті,
    у якої все попереду.
    Молодість так приваблює
    розпад. Це змія,
    яка кусає себе за хвіст.
    Чи це не початок хвороби?
    Замість короткої спідниці
    у дівчини довга чорна сукня.
    Усі принади сховала
    похмура скорбота.
    І молодість входить
    у царство тотального суму.
    Замість юнака
    дівчину обіймає
    невситима смерть,
    замість палких долонь
    молодого коханця -
    клени, укриті забуттям.
    Після роботи
    замість шарварку кав'ярні
    вона входить
    у застиглість і незмінність,
    у яких тотальний провал
    у невідомість і непізнаність.
    Замість модних шлягерів -
    одноманітна музика,
    яка звучить
    звідусіль і нізвідки,
    яку озвучують
    чорні янголи
    скорботи і помсти.
    Дівчина подружилася
    з ангелом смерті,
    пішла у монастир небуття,
    і в цьому ствердилася
    вітальність,
    яка повисла на гілках
    цвинтарних дерев.

    15 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  6. Борис Костиря - [ 2025.10.04 22:40 ]
    Катарсис
    Із кущів простягаються
    сотні рук.
    Це руки мовчання.
    Катарсис дерев
    дає необмежені можливості.
    Синтаксис тополь
    помножений
    на пунктуацію кленів.
    Глибинна граматика дощу
    змиє страждання.
    Із кущів простягається крик.
    Він нагадує спалах
    наднової зірки.
    Любов проростає
    тендітними пагонами дерев.
    Трава пробивається
    крізь асфальт упереджень
    і змертвілих поглядів.
    Ліс стане твердинею
    людської особистості.
    Він стане
    на обороні гідності.
    Гострими багнетами
    ліс підніме високу думку
    на суд сонця.
    Об шпилі мовчання
    розіб'ються словоблудство
    і кришталева пиха.
    В озеро мовчання
    упадуть сльози
    чистого відчаю.
    У філіжанку кави радості
    упаде коньяк мудрості.
    Ніщо не зрушить
    спокійної гладіні озера,
    у якому спочила вічність,
    у якому потонуло
    стільки людських страждань,
    на дні якого лежать
    кораблі невідомих Колумбів
    і повзають краби сумніву.

    10 травня 2024


    Рейтинги: Народний 1 (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  7. Борис Костиря - [ 2025.10.03 22:03 ]
    Монолог утікача
    Куди я біжу? Навіщо?
    Чи більше я намагаюся
    відірватися від місця втечі,
    тим більше наближаюся
    до нього. Подорожній,
    який мені трапиться,
    також біжить від чогось?
    Від своїх гризот,
    від своєї невтоленості,
    від своєї безодні.
    Ми всі від чогось тікаємо.
    Це постійний броунівський рух
    утікачів. Ми боягузи,
    тому що боїмося
    розривів у своїй душі.
    Я біжу, вдихаю аромат степу,
    запахи свободи
    і невгамовної спраги.
    Степ став для мене
    безмежним космосом,
    у галактиках якого
    можна заблукати.
    Степ став для мене
    утіленням вичерпаності,
    утіленням висохлості
    внутрішніх джерел.
    Степ хоче пити,
    і ніхто не проллє на нього
    води, не вгамує
    несамовитий крик відчаю.
    Він простягує язик до неба,
    і на нього падають зірки,
    проливаючись плачем.
    Степ своїми літерами
    пише мої вірші,
    які може прочитати
    лише сонце.
    Спраглий язик степу
    стане мотузкою для моїх слів.
    Мій двійник, моє alter ego
    в особі подорожнього
    і стане мрїм особистим
    катом, який приведе мене
    на плаху німоти.
    Найстрашніше, коли біжиш
    від власних слів,
    вимовлених колись,
    які наздоганяють тебе
    шуліками.
    Я йду на голос тиші,
    я шукаю радості у скорботі
    і мінорні мелодії
    під час бенкету.
    Я напорююсь на лезо мовчання
    і клинок самотності.
    Я вслухаюсь у тишу вибуху
    і шукаю кратери
    на землі безгоміння.

    7 травня 2024


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)