Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
яка сама стала питанням,
як хворий на паперті.
Старий парк зруйнований,
як старі спогади,
які переплелися
із модеоними віяннями.
Старий парк нагадує місто,
яке потонуло
під пісками часу,
яке втратило голос
і перейшло на шепіт.
Його зашкарублими пальцями
творилася історія,
як дума без кінця.

20 серпня 2024

Старому немає з ким говорити,
його ровесники померли.
Тільки з тишею,
тільки з вічністю,
тільки з німотою.
Його кімнатою
ходить навшпиньках
вічний голос,
шелестить крилами.
Спогади покриваються пилом,
ніби гранітними брилами.
Старий говорить
зі своєю тінню,
зі своїм двійником,
другим "я", alter ego.
Старий говорить
зі своїм антисвітом,
із космосом протилежностей.
Старий розмовляє
зі своїм дзеркалом,
зі своїм відбитком,
і слова його
тануть у задзеркаллі,
як далекі кораблі.

1 серпня 2024

Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відірваними один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
людина, як цілісний замок.
Так розпадається буття,
і небуття напливає
могутнім припливом,
омиваючи моли пізнання.
Свідомість прохромлюється
космічною волею,
космічним законом,
як абсолютом сущого.
Свідомість нагадує
вулик із бджолами,
де кожна бджола -
ідея, яка суперечить іншій.
Свідомість схожа
на атомний реактор,
який ось-ось вибухне.
Свідомість - найгрізніша зброя,
яка стріляє в самого себе.

20 липня 2024

Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
у пустелі. Тріщина
у стиску рук.
Падають камінці,
уламки цегли
із колись цілісного моноліту.
Сиплеться штукатурка,
як знецвнені слова.
Колишні клятви
девальвували
і втратили вартість.
Тріщина у стиску рук -
це тріщина свідомості,
це тектонічний злам,
який проходить душами.
Тріщина, яку не усунути,
не замазати, на світі
ще не придуманий
такий розчин.
Коли від тріщини
посипляться уламки серця,
розпадеться
людська особистість.
І в цьому розпаді
народиться нова самість.

26 червня 2024

Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
Коли ти стаєш нічим,
ти стаєш усім.
Ти зникнув
із телефонних довідників,
розстрільних списків,
членів профспілки...
Ти перетворився
на березову кору,
шелест трави
і голос ріки.
Ти став придорожньою
приблудною собакою,
який біжить невідомо куди.
Ти став утраченим сенсом,
який розчинився в лісі.

12 червня 2024

Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
і папери. Дух минулого,
як лихий привид,
проникає скрізь,
руйнуючи гармонію свідомості.
Дух минулого - як чвари,
як невідомий небезпнчний вірус.
Почесний директор стоїть,
мов тінь, голос чоловіка
надірвався і охрип,
він став сиплим
і ледве чутним.
На нього не звертають
увагу, він перегорнута
сторінка історії,
пожовклий торішній листок.
Почесний директор,
як раритет із музею,
стоїть, укрившись пилом.
Так минуле заговорить
голосом скрипки,
нечутним у навколишній
метушні. Почесний директор
дає непотрібні поради,
як оракул античного світу.
Це голос совісті,
який усі забули.
Почесний директор
укривається могильною травою
і йде зі своєю епохою.

7 червня 2024

Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
у ліпшому разі
якісь фрагменти чи уривки,
а епоха вислизнула з рук,
найдорожчі спогади
протекли між пальців
і від них нічого не лишилося.
Тепер ми полюємо
за старими фотографіями,
як за коштовними скарбами,
які зариті на мінному полі
любові та ненависті,
сумнівів і погорди.
Як зробити
знімок для вічності?
Нещадний час
стирає найдорожчі контури,
риси облич, усмішки,
а згодом і саму енергетику,
яка розлітається
аморфною хмарою.
Я хочу зробити
фотографію для вічності,
стоячи над прірвою,
у якій вирує хаос,
який руйнує все.
Хаос простягує руки,
але він нічого не може
зробити для вічності,
це протилежні основи,
від зіткнення яких
іскрить. Фотографія
для вічності,
як і вірш для вічності
лежить на дні прірви,
у безмежності трав.

3 червня 2024

Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
до глибини душі.
Сонце не залишає
нічого живого,
перетворюючи землю
на пустелю.
Так не хочеться,
аби починався
робочий тиждень
із його метушнею.
Нехай люди поринуть
у нічну гармонію,
у казку ночі.
Нехай не буде
денної тривоги,
а лише нічне царство мрій.
Замість денної втоми -
нічна ерекція,
нічні любощі.
Замість денної пустелі -
нічне озеро спокою,
у яке зануриться
риба пізнання,
на дні якого
будуть повзати
раки сумніву.
Нічне колихання очерету -
ніби гра невидимих гітар.
Нічна музика -
замість денного виснаження.
Краще нічне народження,
ніж денне згасання
під нещадними променями
сонця.

3 червня 2024

Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
у миготливості атомів,
на базарі, де розпадаються
сенси, де все знецінюється,
девальвуються почуття,
скомпрометований розум.
Ти шукаєш дівчину
у фальшивому безглуздому
театрі, де згнили декорації
і диявол править бал,
де змішалися актори
і глядачі. Театр вийшов
на вулиці і став
їхньою частиною. Чи можна
знайти красу серед безчестя,
на торгах, на біржі?
Вона втонула, як діамант
у багні. А тепер шукай її
серед шинки й винограду,
у розливному морі
вульгарності, у всесвітньому
борделі. Головне
на цьому торжищі -
не втратити самого себе,
бо й ти можеш стати
торгашем, і тобою
можуть почати торгувати.
На ринку ти можеш знайти
лише бліді манекени
справжньої краси,
лише рабинь і наложниць.
Кафа нікуди не дівалася,
вона перемістилася в часі.
На ринку продаються всі:
письменники, журналісти,
автори, політики...
І ось ти розгубився
перед цим безглуздям
і велелюддям, де все
розпадається на атоми,
де розпадаються
краса і правда
і вже не лишилося
нічого святого.

27 травня 2024

Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
де я хотів би
знайти прихисток.
Вокзал став
Вавилонською вежею,
яка веде невідомо куди,
яка веде до вершин абсурду.
Він знав часи
біблійного стовпотворіння,
але тепер його відвідують
поодинокі гості.
І здебільшого він зачинений,
як річ у собі.
Вокзал став
самотнім бичем,
відкинутим
на узбіччя історії.
Він упився отрутою віків.
Над ним пролітає
неприкаяний листок,
як послання вічності.
Ларки не працюють.
Люди зникли.
Лише віхола часу
замітає зникомі сліди.

24 травня 2024

Скільки часу ми втрачаємо
на сон! Як шкода,
що безліч годин
іде в нікуди.
Сон - це ніби інша реальність,
але часом така моторошна.
Важко зрозуміти,
яка реальність є справжньою:
денна чи нічна.
Можливо, денна реальність
є ілюзорною, а насправді
ми спимо. І все-таки
скільки років сну
змивається у Стікс,
зливаючись із мазутом.
Ми пливемо рікою сну,
напорюючись на рифи,
на мілину, наш човен
грузне в муляці.
Човен губиться в очереті
миттєвих, уривчастих
сновидінь, які мерехтять
кінострічкою. Ріка сну
може бути повноводною,
а може перетворитися
на струмок, штовхаючи
у пустелю безсоння,
у випалені піски
кошмарів, якими
повзають змії та скорпіони.
Кошмари нагадують
вогненні стовпи
посеред пустелі,
вони невідома кара Бога.
Сон може бути прокляттям,
а може бути благословінням.
Важкий сон, як похмілля,
як злочини віків,
тягне каменем
на дно колодязя.
І легкий сон, мов пилок,
який лягає
на крило ангела.
Ріка сну зовсім зміліла,
вона мучить
безводністю безсоння,
його порожнечею.
В очеретах сну
заблукав човен губ,
а вічність випарувалася
з останньою водою.
Ріка сну шумить
єрихонською трубою.
Ріка сну
пестливо біжить,
як доторки губ
до жіночих грудей.

21 травня 2024